Рішення № 96875233, 12.05.2021, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/3416/21

Провадження № 2/686/2802/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2021 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

в складі : головуючого судді - Заворотної О.Л.,

секретаря судового засідання - Сікори Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Хмельницький в порядку ст. 247 ЦПК України, за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Першого відділу Державної виконавчої служби у м. Хмельницькому Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про зняття арешту з майна

встановив:

В лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області із позовом до Першого відділу Державної виконавчої служби у м. Хмельницькому Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про зняття арешту з майна, в обґрунтування якого вказав, що є власником 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 . Маючи намір отримати спадок, який залишився після смерті матері, а також здійснити реєстрацію права власності на житло позивач дізнався, що на квартиру АДРЕСА_1 накладено арешт, а саме на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 13.08.2003 року. В грудні 2020 позивачу з відповіді відповідача стало відомо, що на виконанні у Першому відділі Державної виконавчої служби у м. Хмельницькому Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) не перебувають виконавчі документи по стягненню з ОСОБА_1 та на виконання не надходили, у зв`язку з чим просить зобов`язати Перший відділ Державної виконавчої служби у м. Хмельницькому Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) зняти арешт з 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , який було накладено на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошено заборони на його відчуження серія АА№690375 виданої 13.08.2003 року, державний виконавець Юськов О.В.

Позивач в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача Першого відділу Державної виконавчої служби у м. Хмельницькому Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи за відсутності представника.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини справи та відповідні правовідносини.

ОСОБА_1 на праві власності належить 1/3 частка квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується повідомленням Хмельницького БТІ № 724215 від 31.08.2020 року.

Постановою державного виконавця Юськова О.В. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серія АА№690375 від 13.08.2003 року, при примусовому виконанні виконавчого листа №2-12708 виданого 23.12.2002 року Хмельницьким міським судом про стягнення з ОСОБА_1 2009 грн. на користь ОСОБА_2 , накладено арешт на 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 1, 2 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

В ході судового розгляду встановлено, що рішенням Хмельницького міського суду від 23 грудня 2003 року в справі № 2-12708 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнено заподіяну шкоду в сумі 2000грн. та 9 грн. судових витрат, а всього 2009 грн.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.1 ст. 40 Закону № 1404-VIII передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Таким чином арешт накладений на майно (кошти) боржника знімається у разі :

-закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем);

-повернення виконавчого документа до суду, який видав документ.

Підстави закінчення виконавчого провадження та/або повернення виконавчого документа суду визначені ст. 37, 39 Закону № 1404-VIII.

Частина 1 ст. 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до положень ч. 2 ст. 77, ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Разом з тим позивачем не зазначено підстав для скасування арешту, не надано доказів на підтвердження закінчення виконавчого провадження з підстав визначених Законом № 1404-VIII.

Крім цього, одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України "Про виконавче провадження".

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року (справа № 554/7908/17-ц ) установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, він не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законодавством України у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Саме такий висновок міститься у пункті 24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 658/715/16-ц (провадження № 14-299цс18) та підтверджується змістом статей 447, 451 ЦПК України, частини першої статті 59, статті 74 Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За змістом статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (в редакції на час накладення арешту) до суду з позовом про зняття арешту з майна може звернутись не сторона виконавчого провадження, а інша особа, яка є власником, чи претендує на таке майно.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів. Зокрема, пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України визначено способом захисту цивільних прав та інтересів судом визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Таким чином, закон визначає ефективний та належний спосіб захисту порушеного права та інтересу особи - боржника внаслідок наявності обтяжень, накладених державним виконавцем на його майно в межах виконавчого провадження - оскарження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Посилання позивача в позовній заяві на положення статті 391 ЦК України щодо захисту права власності є безпідставними, оскільки за змістом поданої позовної заяви між сторонами немає спору про право власності (користування) на майно, на яке накладено арешт і таке право позивача ніким не оспорюється, тобто арешт майна не пов`язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження органами державної виконавчої служби.

Як видно з матеріалів справи, обтяження накладено державним виконавцем в межах виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду, де позивач був боржником.

Враховуючи вищевикладене, позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 76, 81, 263-265, 354 ЦПК України, ст.ст. 15,16 ЦК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд -

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Першого відділу Державної виконавчої служби у м. Хмельницькому Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про зняття арешту з майна - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Хмельницького апеляційного суду через Хмельницький міськрайонний суд шляхом подання в 30-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Рішення набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , прож. АДРЕСА_2 .

Відповідач: Перший відділ Державної виконавчої служби у м. Хмельницькому Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), код ЄДРПОУ 37225066, 29000, м. Хмельницький, вул. Тернопільська, 13/0.

Дата складання повного тексту рішення: 12.05.2021.

Суддя: