Рішення № 96873860, 13.05.2021, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

справа № 489/5310/19 провадження №2/489/125/21

РІШЕННЯ

Іменем України

13 травня 2021 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Коваленка І.В.,

секретаря судового засідання Шенкевич К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» в особі філії - Миколаївського обласного управління АТ «Ощадбанк» (далі - АТ «Ощадбанк») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи - ОСОБА_3 , приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Сірякова Олена Вікторівна про визнання договору дарування недійсним,

встановив:

В жовтні 2019 року позивач АТ «Ощадбанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування від 16.05.2018, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Сіряковою О.В.

В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28.02.2017 по справі № 489/7918/15-ц було стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 16004,65 дол. США, 56336,47 грн. пені та 8145,45 грн. трьох процентів річних. Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 11.05.2019 було звернуто стягнення на іпотечне майно - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , проте його виконання було відстрочено на період дії мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

На виконання рішення щодо стягнення заборгованості банком 23.03.2017 було отримано відповідний виконавчий лист, який пред`явлено до примусового виконання. Проте у зв`язку з оскарженням ОСОБА_1 рішення від 28.02.2017 вказаний виконавчий лист було повернуто 23.08.2017, припинено чинність арешту, накладеного на все майно боржника. Пізніше банк повторно отримав виконавчий лист, який перебуває на виконанні відділу з 31.07.2019.

Однак, у процесі примусового виконання рішення суду з інформаційної довідки від 28.05.2019 банку стало відомо, що ОСОБА_1 відчужив 1/3 квартири АДРЕСА_2 своїй матері - ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 16.05.2018. У свою чергу, позивач вважає, що вказаний договір дарування був укладений між відповідачами із метою приховування майна від банку як кредитора та уникненням реалізації належного боржнику майна у рахунок погашення боргу за рішенням суду, а тому є фіктивним та має бути визнаний судом недійсним. Також вказували, що підставою для визнання договору недійсним є те, що він був укладений за наявності чинної заборони відчуження, зареєстрованої у встановленому порядку, що суперечить положенням законодавства. За викладених обставин звернулись до суду з зазначеним позовом.

Відповідачі правом на подачу відзиву не скористалися, проте 17.03.2021 представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Скотников О.М. подав пояснення до позовної заяви, в якій послався на необґрунтованість та недоведеність позивачем позовних вимог. Стверджував, що наміри сторін договору були реальними, ОСОБА_1 подарував частку квартири своїй матері, оскільки саме вона володіла та користувалась даним майном, самостійно несла витати з утримання квартири, а він в ній не проживав та не був зареєстрований, ніякого відношення до батьківського майна не мав, а лише був автоматично включений при її приватизації.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 29.11.2019 відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження та призначено її розгляд у підготовчому судовому засіданні.

Ухвалою від 17.03.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

У судове засідання, призначене на 13.05.2021, сторони не з`явились. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі, вимоги позову підтримує.

Від представника відповідача ОСОБА_1 - Скотникова О.М. надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, в задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази та встановивши фактичні обставини справи, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що 31.10.2007 між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є АТ «Ощадбанк», та ОСОБА_1 було укладено договір № 1255-І, відповідно до якого банк зобов`язався надати останньому на умовах цього договору грошові кошти в сумі 55000,00 дол. США на придбання квартири, а позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит в сумі 55000,00 дол. США, строком до 31.10.2027, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 12,5 % річних (а.с.19-22).

В забезпечення виконання вказаного договору того ж дня між банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, згідно умов якого банку передано в іпотеку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с.22а-25).

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх кредитних зобов`язань, банк звернувся до суду з відповідним позовом та рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 28.02.2017 по справі № 489/7918/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 26.09.2017, стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 16 004,65 дол. США, 56336,47 грн. пені та 8145,45 трьох процентів річних, а рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 11.05.2019 звернуто стягнення на вищевказане іпотечне майно (а.с.5-9, 10-11).

Виконання рішення від 11.05.2019 про звернення стягнення на іпотечне майно було відстрочено на період дії мораторію, встановлено Законом «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

В той час як на виконання рішення про стягнення заборгованості банком 23.03.2017 було отримано виконавчий лист, який пред`явлено до примусового виконання (а.с.26). Проте у зв`язку з оскарженням ОСОБА_1 рішення від 28.02.2017 виконавчий лист було повернуто 23.08.2017, припинено чинність арешту, накладеного на все майно боржника (а.с.28, 29).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.05.2019 ОСОБА_1 відчужив 1/3 квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_2 на підставі договору дарування № 284 від 16.05.2018, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Сіряковою О.В. Право власності ОСОБА_2 на 1/3 частку вказаної квартири було зареєстровано (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 41124236 від 16.05.2018) (а.с.13).

Згідно з частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, виходячи з положень статті 81 ЦПК України та статті 204 ЦК України саме позивач, оспорюючи дійсність укладеного правочину, який є дійсним за презумпцією, має належними допустимими та достатніми доказами довести обґрунтованість своїх вимог.

Сам по собі факт винесення судового рішення про стягнення з відповідача боргу та укладення між відповідачами договору дарування не є однозначним свідченням того, що такий договір є фіктивним. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу в усіх сторін правочину, фіктивним правочином є правочин, за яким сторони не вчинили будь-яких дій на його виконання. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

При цьому, підписання відповідачами договору дарування, та реєстрація за відповідачем ОСОБА_2 права власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі даного договору дарування свідчать про те, що ОСОБА_2 фактично прийняла частку квартири у дар. А згідно з частини четвертої статті 722 ЦК України прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

Також підтвердженням реальності укладеного між відповідачами договору дарування є те, що дарувальник ОСОБА_1 перед даруванням належної йому частки квартири знявся 01.12.2017 з реєстрації місця проживання за адресою місця знаходження вказаної квартири, що підтверджено довідкою відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС в Миколаївській області (а.с.38).

Таким чином, укладений між відповідачами договір дарування був виконаний, сторони вчинили необхідний обсяг дій для виконання вказаного договору, майно було передане дарувальником обдаровуваному та звільнене дарувальником, тому він є реальним та заявлені позивачем обставини не свідчать про фіктивність даного правочину.

Також відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 21.01.2015 № 6-197цс14, позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Крім того, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні посилання позивача на фіктивність договору дарування через те, що ОСОБА_1 відчужив частку квартири з метою ухилення від сплати на користь позивача стягнутої з нього судовим рішенням заборгованості, оскільки вказані твердження є лише припущенням. Факт відчуження в цей самий період іншого майна, що не було предметом іпотеки, яке забезпечувало кредитні зобов`язання ОСОБА_1 , не може беззаперечно свідчити про ухилення боржника від виконання зобов`язання та не є свідченням фіктивності оспорюваного договору дарування.

Щодо посилань позивача на наявність арешту від 08.04.2014 на нерухоме майно ОСОБА_1 , яке перешкоджало відчуженню частки квартири за договором дарування, то суд дійшов такого.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 26.09.2019 ОСОБА_1 мав обмеження у вигляді арешту нерухомого майна, що був накладений постановою державного виконавця Ленінського ВДВС Сидоровою Н.В. від 08.04.2014 про арешт майна боржника (а.с.15).

Згідно відповіді Інгульського ВДВС від 07.04.2021 на запит суду на виконанні відділу перебувало виконавче провадження № 34501434 з примусового виконання виконавчого листа № 2-5166 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «МТЕЦ» боргу у сумі 125,00 грн. і 08.04.2014 виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 34501434 та направлена сторонам. 14.07.2015 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження згідно пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на момент винесення постанови), при цьому відомості про скасування постанови про арешт майна боржника відсутні (а.с.158)

Проте, згідно наданих нотаріусом на запит суду документів, на підставі яких було посвідчено оспорюваний договір дарування не вбачається, що на час його укладення існувала заборона на відчуження 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_1 . Так, згідно витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за параметрами пошуку як за майном, що відчужувалось, так і за суб`єктом ОСОБА_1 станом на 16.05.2018, на день укладення оспорюваного договору, будь-яких обмежень, арештів щодо квартири АДРЕСА_2 не існувало, а щодо майна ОСОБА_1 існувало лише обмеження за іпотечним договором від 31.10.2007 відносно квартири АДРЕСА_1 , іпотекодержателем якої і досі є позивач, який може задовольнити свої вимоги, звернувши стягнення на таке іпотечне майно (а.с.166-169).

Таким чином, в матеріалах справи відсутні будь-які фактичні дані, які б вказували, що укладений між відповідачами договір дарування частки квартири є фіктивним та укладений без мети настання реальних наслідків, та які б спростували встановлену законом презумпцію правомірності правочину, а також, що на момент його укладення існувала заборона у вигляді арешту відносно 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 , що була відчужена ОСОБА_1 .

За такого, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, то відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України підстави для стягнення судових витрат з відповідачів відсутні.

Керуючись статтями 12, 13, 259, 263- 265, 268 ЦПК України, суд

вирішив:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Ленінський районний суд м. Миколаєва або безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

позивач: Акціонерне товариство «Державний Ощадний банк України» в особі філії - Миколаївського обласного управління АТ «Ощадбанк», ЄДРПОУ 09326464, місце знаходження: м. Миколаїв, Херсонське шосе, 50.

відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 .

відповідач: ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 .

Повний текст судового рішення складено 13.05.2021.

Суддя І.В.Коваленко