Рішення № 96870869, 29.04.2021, Тульчинський районний суд Вінницької області

Справа № 148/201/21

Провадження №2/148/348/21

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

29 квітня 2021 року Тульчинський районний суд

Вінницької області

в складі: головуючого судді Саламахи О.В.,

за участю секретаря Немирівської Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тульчина за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , поданим ОСОБА_2 , до ДУ «Вінницький обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України», Відокремленого структурного підрозділу Тульчинського міжрайонного відділу лабораторних досліджень ДУ «Вінницький обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, за участі: представника позивача - ОСОБА_2 , представника відповідача - Черниша А.Г. , -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернулася до суду з позовом до ДУ «Вінницький обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України», Відокремленого структурного підрозділу Тульчинського міжрайонного відділу лабораторних досліджень ДУ «Вінницький обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку. Позов, з урахуванням збільшених позовних вимог (а.с. 20-29), мотивований тим, що позивач працювала на посаді фельдшера лаборанта санітарно-гігієнічної лабораторії ВСП "Тульчинський міжрайонний відділ дабораторних досліджень ДУ "Вінницький ОЛЦ МОЗ України". В подальшому, між позивачем та Міністерством оборони України, в особі командувача військової частини А 3435 полковника Солякова В.О. укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на 3 роки, про що позивач повідомила відповідача. Також, Тульчинський районний військовий комісаріат надіслав відповідачу повідомлення про прийняття позивача на військову службу за контрактом.

Виконуючи умови контракту, позивач брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ в Донецькій та Луганській областях, забезпечення їх здійснення. Наказом командира від 15.01.2021 звільнена у запас за станом здоров`я.

Однак, 12.02.2018 позивача було звільнено з роботи з 29.01.2018 за п. 3 ст. 36 КЗпП України у зв`язку зі вступом на військову службу відповідно до контракту від 29.01.2018.

Позивач вважає, що відповідач, приймаючи рішення про її звільнення, порушив вимоги законодавства про працю, оскільки вона підлягала увільненню з посади у зв`язку з укладенням контракту про проходження військової служби на 3 роки із збереженням, відповідно до ст. 119 КЗпП України, місця роботи, посади та середнього заробітку в установі, де працювала.

В свою чергу, роботодавець наділений правом звільнити працівника у зв`язку з його призовом на військову службу, кірім випадку призову під час мобілізації на особливий період, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада, компенсується середній заробіток на підприємстві, в якому він працював на час призову. Застереження, закріплене у п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України та у ч. 3 ст. 119 КЗпП України щодо неможливості звільнення працівника, призваного під час мобілізації на особливий період, не залежить від того, на строкову чи на інший вид військової служби призваний працівник.

Так, частиною третьою ст. 119 КЗпП України встановлено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до фактичного звільнення, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави, працівник має бути поновлений на роботі, йому виплачується середній заробіток.

За розрахунками представника позивача середнійй заробіток позивача за час з 29.01.2018 по 16.01.2021 складає 154847,16 грн.

Вказані обставини стали причиною звернення позивача до суду з даним позовом, у якому просить визнати незаконним та скасувати наказ від 12.02.2018 № 11-О про звільнення з роботи, поновити її на роботі на посаді фельдшера лаборанта санітарно-гігієнічної лабораторії ВПС Тульчинський міжрайонний відділ лабораторних досліджень ДУ "Вінницький ОЛЦ МОЗ України", стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за період з 29.01.2018 по 16.01.2021 у розмірі 154847,16 грн., зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.01.2021.

З позовною заявою представник позивача подала заяву про поновлення строку звернення до суду з даним позовом. Заява мотивована тим, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Причиною пропуску строку представник позивача вказала, те, що у період з 29.01.2021 по 16.01.2021 позивач перебувала на службі, де брала участь в АТО, з якої повернулась лише 20.01.2021 , що підтверджується копією квитка. Вважає причину пропуску строку поважною. Також, звертає увагу суду, що позивач звернулась з позовом в межах місячного строку з моменту звільнення зі служби.

Відповідач Відокремлений структурний підрозділ Тульчинського міжрайонного відділу лабораторних досліджень ДУ «Вінницький обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» подав до суду відзив на позовну заяву (а.с. 39-41), у якому просить відмовити у задоволенні позову. У відзиві вказав, що позов є немотивованим, у ньому не викладено змісту позовних вимог щодо кожного з відповідачів. Не заперечує щодо поширення на позивача положень ч. 3 ст. 119 КЗпП України. За судовою практикою з 17.04.2014 підприємства зобов`язані на строк від 12 місяців (у разі призову на строкову службу працівника з вищою освітою) до 5 років (у разі укладення контракту з особами офіцерського складу) зберігати робочі місця та виплатити працівнику середній заробіток (постанова ВС від 22.08.2018 № 641/3262/17). За контрактом позивача вона не призивалася на строкову службу як працівник з вищою освітою, контракт було підписано особою не офіцерського складу, тому відсутні підстави для виплати середнього заробітку з 29.01.2018 по 16.01.2021. Також, позивач не визначилась з кого і скільки має бути стягнуто середнього заробітку, не провела належний розрахунок середнього заробітку.

Відповідач ДУ «Вінницький обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» також, подав до суду відзив на позовну заяву (а.с. 42-46), у якому просить відмовити у задоволенні позову. У відзиві вказав, що позов є необгрунтованим, а також те, що позивач пропустила встановлені КЗпП України строки звернення до суду, і причини пропуску такого строку не є поважними. Поважними причинами пропуску строку, відповідно до ст. 233 КЗпП України, є такі причини, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені доказами. У даному ж випадку позивач ознайомилась з оскаржуваним наказом та отримала копію трудової книжки 16.10.2018, про що свідчить її підпис у наказі та книзі обліку трудових книжок, а отже, дізналась про порушення свого права 16.10.2018, в той час як до суду звернулась лише 01.02.2021. З довідки № 2/7679 від 25.11.2020 вбачається, що позивач брала участь у заходах щодо забезпечення національної безпеки періодично. Так, позивач була задіяна у таких заходах у період з 30.04.2018 по 19.06.2018, з 27.07.2018 по 11.09.2018, з 17.10.2018 по 20.10.2018. Наступний період розпочався аж 02.04.2019 і також мав періодичний характер. Копію ж трудової книжки вона отримала 16.10.2018, тобто перед самим початком періоду заходів з 17.10.2018.

Щодо незаконності звільнення позивача, відповідач зазначає, що контракт позивача на проходження військової служби не містить посилань на Указ Президента України про мобілізацію, також у ньому відсутні положення, що його укладено під час виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці. Таким чином, на позивача під час дії контракту не розповсюджуються гарантії, передбачені ч. 3, 4, ст. 119 КЗпП. Відтак, відсутність підстав вищезазначених первісних вимог позивача до відповідача у справі вказує на безпідставність похідних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.

Представник позивача надала суду відповідь на відзив Відокремленого структурного підрозділу Тульчинського міжрайонного відділу лабораторних досліджень ДУ «Вінницький обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» (а.с. 65-67), у якому зазначила, що позивач не може знати про функціональний розподіл повноважень між відповідачами. Навела ряд статтей законодавчих актів щодо визначення юридичної особи, на підставі яких дійшла висновку, що всі позовні вимоги стосуються лише ДУ «Вінницький обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України», оскільки дана установа є юридичною особою, в той час як інший відповідач є її філією і не є юридичною особою. Також, представник позивача навела нормативні акти та порядок здійснення розрахунку середньомісячної заробітної плати. Навела причини не застосування у правовідносинах, що виникли постанови ВС від 22.08.2018 № 641/3262/17. Щодо виплати середнього заробітку не більше як за один рік, зазначила, що вона так і просила в позовній заяві стягнути тільки за один рік - з 29.01.2018 по 16.01.2021.

Також представник позивача надала суду відповідь на відзив ДУ «Вінницький обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» (а.с. 72-73), у якому зазначила, що позивач пропустила строк звернення до суду з поважної причини, оскільки підпорядковувалась уставу військової частини та не мала права відлучатись з частини більше ніж на 3 години. Вказала, що відповідач не правильно розуміє поняття "перебування на службі" та "періодичний характер служби". Служба має постійний характер. В умовах ведення бойових дій практикується ротація - регулярна зміна, або взаємозаміна особового складу. Бригада позивача перебувала у різних бойових місцях, звідки вона не мала права відлучатись за уставом. Також, позивач була поранена та перебувала в госпіталі на лікуванні. Отже, весь період служби позивача є поважною причиною поопуску нею строку звернення до суду.

Представник позивача вважає, що у даному випадку не підлягає застосуванню висновок ВСУ у постанові від 05.07.2017 № 6-1033цс17, оскільки даний правовий висновок стосується зовсім інших правовідносин. Наводить ряд постанов ВС, що підтверджують поширення на позивача норм ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, на задоволенні позову наполягла, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Зазначила, що на час служби позивача, особливий період діяв та діє до цього часу, і на позивача поширюються норми ч. 3 ст. 119 КЗпП України. Клопотання про поновлення строку звернення до суду з позовом підтримала. Зазначила, що про факт звільнення з роботи позивачу було відомо одразу після звільнення. Трудову книжку позивач отримала 16.10.2018. Однак, з вересня 2018 року по жовтень 2018 року вона знаходилась на лікуванні, оскільки отримала контузію під час військової служби. Коли перебувала у лікарні, їй зателефонували з роботи, з якої її звільнили, і запропонували щоб коли вона буде в м. Тульчині, прийшла на роботу, причину виклику не пояснили. Коли позивач виписалась з лікарні, вона приїхала до м. Тульчина на один день, прийшла на роботу, де їй вручили трудову книжку. До цього часу вона не знала, що вона звільнена. Цього ж дня вона поїхала до військової частини і перебувала в зоні бойових дій. Знаходячись у зоні АТО, вона не могла вчасно звернутись до суду.

Представник відповідача ДУ «Вінницький обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» в судовому засіданні позов не визнав. Суду пояснив, що позивач коли підписувала контракт не задумувалась про те, що вона йде з роботи і що за нею потрібно зберегти робоче місце, з відповідною заявою вона про це не зверталась, не повідомила про це керівництво. У військоматі надали контракт, що позивач проходить службу. У контракті було прописано, що на цей час не діяв особливий період, тому позивача і було звільнено. Потім керівництво дізналось від адвоката, що позивач закінчила віськову службу і направило персональне запрошення позивачу з приводу поновлення її на роботі. До даного часу позивач так і не звернулась до керівництва з цього питання. Щодо поновлення позивачу строку звернення до суду зазначив, що служба позивача мала періодичний характер і вона могла після отримання трудової книжки вчасно звернутись до суду. По контракту всім абсолютно військовослужбовцям надається щорічна відпустка у період якої позивач мала можливість звернутись до суду. У довідці, яку надала представник позивача зазначені періоди перебуваня позивача в зоні АТО. Також, у довідці, яку надала представник позивача, зазначено, що позивач мала використані та невикористані відпустки, а тому також могла звернутись до суду.

Представник відповідача Відокремленого структурного підрозділу Тульчинського міжрайонного відділу лабораторних досліджень ДУ «Вінницький обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України», будучи належним чином повідомленим, в судове засідання не з`явився.

Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Між позивачем ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини А3435 полковника Солякова В.О. 29.01.2018 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового, сержантського та старшинського складу (а.с. 6-7). Відповідно до п. 2 даного контракту Міністерство Оборони України зобов`язується, серед іншого, забезпечити позивачу вільне пересування територією України у вихідні, святкові та неробочі дні. Контракт укладено на три роки.

Відповідно до копії витягу з наказу Відокремленого структурного підрозділу Тульчинського міжрайонного відділу лабораторних досліджень ДУ «Вінницький обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» № 11-О від 12.02.2018 (а.с. 8) позивача ОСОБА_1 звільнено з займаної посади у зв`язку зі вступом на військову службу відповідно до контракту від 29.01.2018 (п. 3 ст. 36 КЗпП України). Графа "з наказом ознайомлена" підпису ОСОБА_1 не містить.

Згідно копії посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 05.12.2018 заступником начальника штабу військової частини 1314 (а.с. 10) позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій.

Згідно довідки військової частини А0536 м. Сєвєродонецьк від 25.11.2020 (а.с. 11) позивач ОСОБА_1 в період з 30.04.2018 по 19.06.2018, з 27.07.2018 по 11.09.2018, з 17.10.2018 по 20.10.2018, з 02.04.2019 по 18.05.2019, з 08.06.2019 по 22.07.2019, з 01.08.2019 по 18.10.2019, з 29.05.2020 по 05.08.2020, з 24.08.2020 по теперішній час безпосередньо бере участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях.

Згідно копії витягу з наказу командира віськової частини А0536 від 16.01.2021 (а.с. 12) позивача ОСОБА_1 звільнено у запас наказом від 15.01.2021, направлено до зарахування на військовий облік до Тульчинського РТЦК та СП Вінницької області. У Збройних Силах позивач перебувала з 29.01.2018 по 16.01.2021. З даної довідки встановлено, що позивач мала невикористані відпустки: основну, додаткову, за сімейними обставинами, а також використала основну відпустку за 2018 рік (27 діб), за 2019 рік (30 діб), за 2020 рік (15 діб).

З наданої позивачем копії трудової кижки (а.с. 9) вбачається, що вона 07.03.2018 прийнята на посаду медичної сестри приймально-сортувального відділення медичної роти, 16.01.2021 звільнена на підставі наказу командира від 15.01.2021 (за станом здоров`я).

Згідно копії довідки військової частини А0536 м. Сєвєродонецьк від 10.09.2018 (а.с. 13, 80) позивач ОСОБА_1 17.06.2018 під час виконання службового завдання була травмована (мінно-вибухова травма, закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, акубаротравма лівого вуха).

Позивачем також надано копію залізничного квитка від 19.01.2021 на її ім`я про проїзд з м. Волновахи до м. Вінниці (а.с. 17).

Згідно відповіді Відокремленого структурного підрозділу Тульчинського міжрайонного відділу лабораторних досліджень ДУ «Вінницький обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» на адвокатський запит від 17.02.2021 (а.с. 31) позивачу нараховувалась заробітна плата за грудень 2017 року у розмірі 4648,33 грн., за січень 2018 року у розмірі 3862,79 грн.

Як зазначено у журналі обліку трудових книжок ДУ «Вінницький обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» (а.с. 47) позивач ОСОБА_1 отримала трудову книжку 16.10.2018.

Згідно копії статуту (а.с. 52-60), копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ДУ «Вінницький обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» є юридичною особою.

Представником позивача на обгрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду надано наступні докази.

Згідно копії епікризу в/ч А 0206 (а.с. 78) позивач ОСОБА_1 18.06.2018 перебувала на обстеженні з діагнозом акубаротравма, двобічна нейросенсорна приглухуватість.

Згідно копії довідки військово-лікарської комісії в/ч А3306 від 26.06.2018 (а.с. 79) травма позивача пов`язана з проходженням військової служби.

З довідки військової частини А0536 м. Сєвєродонецьк від 01.03.2021 (а.с. 81) встановлено, що позивач ОСОБА_1 в період з 30.04.2018 по 19.06.2018, з 27.07.2018 по 11.09.2018, з 17.10.2018 по 20.10.2018, з 02.04.2019 по 18.05.2019, з 08.06.2019 по 22.07.2019, з 01.08.2019 по 18.10.2019, з 29.05.2020 по 05.08.2020, з 24.08.2020 по 10.10.2020, з 07.01.2021 по 16.01.2021 безпосередньо брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях.

З довідки в/ч 0536 від 20.08.2018 (а.с. 82) вбачається, що позивач ОСОБА_1 в період з 16.03.2018 по 30.04.2018 брала участь у АТО.

Згідно копії виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 5452 (а.с. 83) позивач поступила 19.06.2018, виписалась 04.07.2018, перебувала на лікуванні з приводу мінновибухової травми.

Відповідно до довідки в/ч 0536 від 01.03.2021 (а.с. 84) вбачається, що позивач ОСОБА_1 в період з 28.03.2018 по 27.04.2018 брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях.

Відповідно до виписного епікризу № 7466 (а.с. 86) позивач з 05.07.2018 по 25.07.2018 перебувала на лікуванні внаслідок мінно-вибухової травми.

Згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 7726 (а.с. 90) позивач з 11.09.2018 по 21.09.2018 перебувала на лікуванні внаслідок мінно-вибухової травми.

Відповідно до виписного епікризу із медичної карти стаціонарного хворого № 2078/326 (а.с. 87) позивач з 21.09.2018 по 12.10.2018 перебувала на стаціонарному лікуванні внаслідок мінно-вибухової травми.

Також, відповідно до виписного епікризу № 5656 (а.с. 85) позивач з 20.05.2019 по 07.06.2019 перебувала на лікуванні внаслідок мінно-вибухової травми.

Згідно копії довідки військово-лікарської комісії від 07.06.2019 (а.с. 88) травма позивача пов`язана з проходженням військової служби.

Відповідно до виписного епікризу № 17657 (а.с. 89) позивач з 23.10.2020 по 06.01.2021 перебувала на стаціонарному обстеженні і лікуванні у НВМКЦ "ГВКГ" внаслідок мінно-вибухової травми.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регламентуються Кодексом законів про працю України та іншими законодавчими та підзаконними актами.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України гарантовано, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до п. 3 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є, зокрема, призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин 3 та 4 ст. 119 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3 та 4 ст. 119 КЗпП України.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України від 01 березня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України», яке введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період, це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до Указу Президента України від 14.01.2015 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 15.01.2015 № 113-VІІ, який набрав законної сили 20.01.2015, оголошено проведення часткової мобілізації. Доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно зі ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтею 119 КЗпП України, за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року (п. 7 Указу Президента України від 14.01.2015 «Про часткову мобілізацію»).

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що мобілізація - це комплекс заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, підприємств, організацій, установ на функціонування в умовах особливого періоду.

Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

За змістом листа Міністерства оборони України № 322/2/8417 від 01.10.2015 відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» № 303/2014 від 17.03.2014 в Україні настав особливий період. Скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України.

У листі Міністерства оборони України «Щодо дії особливого періоду» № 316/1/906 від 20.10.2016 та у постанові Вищого адміністративного суду України від 16.02.2015 (справа №800/582/14) зазначено, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

На даний час Указом Президента України не було оголошено демобілізацію та не скасовано особливий період у встановленому законом порядку.

Верховний Суд сформулював правову позицію щодо тлумачення поняття «особливий період» у постанові від 25.04.2018 у справі № 205/1993/17-ц (касаційне провадження № 61-1664св17). У постанові зазначено, що особливий період діє в Україні від 17.03.2014, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

З огляду на вищевикладене, Верховний Суд, забезпечуючи єдність правозастосовної практики, дотримується правової позиції, згідно з якою особливий період в Україні діє. Частиною 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначені види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Судом встановлено, що позивач уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України 29.01.2018 строком на 3 роки, тобто до 29.01.2021.

З наведеного слідує, що на час укладення позивачем контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України діяв особливий період, який розпочався 18.03.2014, коли набув чинності Указ Президента «Про часткову мобілізацію» №303/2014 від 17.03.2014 та цей особливий період, кризова ситуація, що загрожує національній безпеці, тривають по теперішній час.

Таким чином, на позивача поширюються гарантії, визначені ч. 3 ст. 119 КЗпП України, зокрема ті, що на час проходження військової служби за працівником зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток.

Виріщуючи питання щодо поновлення позивачу строку звернення до суду, судом враховується наступне.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Згідно п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 06.11.1992 передбачений ст. 233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Представник позивача у заяві про поновлення строку причиною пропуску такого строку вказала, те, що у період з 29.01.2018 по 16.01.2021 позивач перебувала на службі, де брала участь в АТО, з якої повернулась 20.01.2021. Вважає вказану причину пропуску строку поважною. Також, звертає увагу суду, що позивач звернулась до суду в межах місячного строку з моменту звільнення зі служби.

Відповідач ДУ «Вінницький обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» у відзиві на позовну заяву заперечує щодо поновлення строку, зазначивши, що позивач ознайомилась з оскаржуваним наказом та отримала копію трудової книжки 16.10.2018 , про що свідчить її підпис у наказі та книзі обліку трудових книжок, а отже дізналась про порушення свого права 16.10.2018, в той час як до суду звернулась лише 01.02.2021. Також, з довідки № 2/7679 від 25.11.2020 вбачається, що позивач у заходах щодо забезпечення національної безпеки брала участь періодично. Вона була задіяна у таких заходах у період з 30.04.2018 по 19.06.2018, з 27.07.2018 по 11.09.2018, з 17.10.2018 по 20.10.2018. Наступний період почався аж 02.04.2019 і також мав періодичний характер.

На таке заперечення представник позивача зазначила, що позивач підпорядковувалась уставу військової частини та не мала права відлучатись з частини більше ніж на 3 години. Служба позивача мала постійний характер. Окрім того, позивач була поранена та перебувала в госпіталі на лікуванні. Отже, весь період служби є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Судом під час розгляду справи встановлено, що трудову книжку позивач отримала 16.10.2018. Таким чином, позивач мала протягом одного місяця починаючи з цієї дати звернутися до суду. Однак, до суду звернулась лише 01.02.2021, тобто після спливу зазначеного строку.

За твердженнями представника позивача позивач в даний період знаходилась на лікуванні. Однак, із встановлених в судовому засіданні медичних документів не вбачається, що позивач у період з 16.10.2018 по 16.11.2018 перебувала на лікуванні.

Також, з наданих представником позивача довідок військової частини А0536 від 25.11.2020 (а.с. 11) та від 01.03.2021 (а.с. 81) позивач ОСОБА_1 брала участь в АТО та у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях в період з 27.07.2018 по 11.09.2018, з 17.10.2018 по 20.10.2018, а потім аж з 02.04.2019 по 18.05.2019.

Тобто у проміжках між останніми періодами служби могла звернутись до суду з позовом.

Окрім того, з копії витягу з наказу командира віськової частини А0536 від 16.01.2021 (а.с. 12) вбачається, що позивач ОСОБА_1 мала невикористані відпустки: основну, додаткову, за сімейними обставинами, а також використала основну відпустку за 2018 рік (27 діб), за 2019 рік (30 діб), за 2020 рік (15 діб). З чого слідує, що вона в період відпусток могла звернутись до суду з позовом, чи взяти одну з невикористаних відпусток для підготовки та подання позову до суду.

Також, умовами контракту (п. 2) позивачу дозволялось вільне пересування територією України у вихідні, святкові та неробочі дні.

Посилання представника позивача на те, що позивач звернулась до суду в межах місячного строку з моменту звільнення зі служби, ніякого значення не має, оскільки початок перебігу строку почався з дня отримання нею трудової книжки - ІНФОРМАЦІЯ_1 , а не з дня звільнення зі служби.

З огляду на викладене, враховуючи встановлені судом обставини справи у їх сукупності, суд не знаходить підстав вважати, що позивач пропустила строк звернення до суду з поважних причин, а тому, відповідно, цей строк поновленню не підлягає.

Згідно п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 06.11.1992 якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Отже, враховуючи, що суд дійшов висновку, що строк звернення до суду пропущено без поважних причин, та не знайшов підстав для його поновлення, у задоволенні позову слід відмовити.

В даному випадку слід також зазначити, що відповідно до ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Судом встановлено, що відповідач ДУ «Вінницький обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» є юридичною особою.

В свою чергу, доказів того, що інший відповідач Відокремлений структурний підрозділ Тульчинського міжрайонного відділу лабораторних досліджень ДУ «Вінницький обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» є юридичною особою позивачем та її представником не надано.

Таким чином, за відсутності підтверджень що відповідач Відокремлений структурний підрозділ Тульчинського міжрайонного відділу лабораторних досліджень ДУ «Вінницький обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» є юридичною особою, тому даний орган не може виступати відповідачем у справі, оскільки не наділений цивільною правоздатністю і дієздатністю.

На підставі викладеного, керуючись ст. 80 ЦК України, ч. 3 ст. 119, 233, 234 КЗпП України, ст. 4, 13, 19, 76-81, 263- 265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду з позовом відмовити.

У задоволенні позову ОСОБА_1 , поданого ОСОБА_2 , до ДУ «Вінницький обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України», Відокремленого структурного підрозділу Тульчинського міжрайонного відділу лабораторних досліджень ДУ «Вінницький обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, шляхом подачі апеляційної скарги через Тульчинський районний суд Вінницької області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: