Ухвала суду № 96868220, 11.05.2021, Переяславський міськрайонний суд Київської області (до 25.04.2025 - Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області)

Справа № 355/446/21

Номер провадження 1-кп/373/115/21

УХВАЛА

11 травня 2021 року Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючої судді Керекези Я.І.,

з участю:

секретаря судових засідань Ткалі І.М.,

прокурора Гаврищука Я.І.,

обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

захисників обвинувачених Даниленка О.В., Мироненка О.О., Ковалевської К.М.,

потерпілого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні клопотання захисника Мироненка О.О. про повернення обвинувального акта прокурору у кримінальному провадженні № 12020110000001099 (355/446/21) за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ст.257, ч.4 ст.187, ч.2 ст.345 КК України, ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ст.257, ч.4 ст.187, ч.1 ст.263 КК України, ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ст.257, ч.4 ст.187 КК України,–

встановив:

До суду надійшов обвинувальний акт по кримінальному провадженню 12020110000001099 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ст.257, ч.4 ст.187, ч.2 ст.345 КК України, ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ст.257, ч.4 ст.187, ч.1 ст.263 КК України, ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ст.257, ч.4 ст.187 КК України.

У підготовчому судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_2 адвокат Мироненко О.О. подав клопотання про повернення вищезазначеного обвинувального акта прокурору як такого, що не відповідає вимогам КПК України. Так, численні категоричні твердження обвинувального акта про злочинний умисел обвинувачених без доведення факту скоєння злочину вироком суду є порушенням принципу невинуватості та позиції ЄСПЛ з цього приводу; в обвинувальному акті розкрито зміст доказів обвинувачення, зокрема висновок експерта від 06.01.2021 № СЕ-19/111-21/58-БЛ, що суперечить вимогам ч. 4 ст. 291 КПК України; формулювання обвинувачення відносно ОСОБА_2 за ст. 257 КК України взагалі відсутнє, а виклад фактичних обставин в частині злочину за ч. 4 ст. 187 КК України є не неконкретним, без індивідуалізації дій безпосередньо обвинуваченого ОСОБА_2 та входить у протиріччя з формулюванням обвинувачення та кваліфікацією його дій за ч. 4 ст. 187 КК України; обвинувальний акт не скріплений печаткою прокурора, що є порушенням вимог до реквізитів офіційного документу; в обвинувальному акті зазначено зайві дані, зокрема про групи слідчих та прокурорів, що не передбачено ст. 291 КПК України; обвинувальний акт вручено його підзахисному без присутності захисника. Дані недоліки в сукупності порушують право обвинувачених на захист, не дають можливості визначитися конкретно з позицією захисту та перешкоджають призначенню кримінального провадження до судового розгляду.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_1 адвокат Даниленко О.В. та захисник обвинуваченого ОСОБА_3 адвокат Ковалевська К.М. клопотання підтримали, просять задовольнити. Зазначили, що такі недоліки обвинувального акту не дають можливість визначитися із лінією захисту, порушують права обвинувачених. Крім того адвокат Ковалевська К.М. вказала, що в обвинувальному акті в описі обвинувачення за ст. 257 КК України текст відносно всіх трьох обвинувачених є ідентичним і склад даного злочину взагалі не описано; за ст. 187 КК України не конкретизовано дії кожного обвинуваченого; не розписано, в чому ж полягає потерпілість ОСОБА_4 , а в чому - ОСОБА_5 .

Обвинувачені ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підтримали клопотання, просять задовольнити.

Прокурор Гаврищук Я.І. заперечував проти задоволення клопотання. Вважає, що при складенні вищезазначеного обвинувального акту були дотримані вимоги ст.291 КПК України: порушень презумпції невинуватості чи практики ЄСПЛ він не містить, в обвинувальному акті вказані обставини, які прокурор та слідчий вважали доведеними; печатка не є обов`язковим реквізитом обвинувального акту; всім обвинуваченим та їх захисникам обвинувальні акти вручено до направлення його до суду; ОСОБА_6 , мова про якого йде в обвинувальному акті як про співучасника злочинів, є свідком та буде давати викривальні показання. Обґрунтовуючи клопотання, захисники вдаються до оцінки доказів, що не можливо на стадії підготовчого провадження.

Потерпілий ОСОБА_4 підтримав позицію прокурора, просить відмовити в задоволенні клопотання захисника про повернення обвинувального акта.

Потерпілі ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не з`явилися, повідомлені належним чином. Від потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_7 через прокурора подані заяви про проведення судового засідання у їх відсутності.

Судом встановлено наступне.

Згідно з п.3 ч.3 ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні, суд має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Повернення обвинувального акту прокурору передбачає не формальну невідповідність такого акту вимогам закону, а наявність у ньому таких недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд та прийняти законне та обґрунтоване рішення під час судового розгляду.

Вимоги до обвинувального акта визначені ст. 291 КПК України.

Зокрема, відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт повинен містити у собі виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Таким чином, аналіз цієї норми свідчить, що процесуальний закон вимагає обов`язкове відображення в обвинувальному акті трьох складників: 1)фактичних обставин кримінального правопорушення; 2)правової кваліфікації; 3)формулювання обвинувачення.

Згідно обвинувального акту ОСОБА_1 обвинувачується в організації озброєної банди з метою нападу на окремих осіб, а також участь у такій банді та вчинюваних нею нападів, нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчиненому організованою групою, умисному заподіянні працівникові правоохоронного органу тілесних ушкоджень у зв`язку із виконанням цим працівником службових обов`язків, тобто у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 257, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 345 КК України. ОСОБА_2 обвинувачується в участі в озброєній банді з метою нападу на окремих осіб, нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчиненому організованою групою, незаконному придбанні, носінні та зберіганні без передбаченого законом дозволу вогнепальної зброї та бойових припасів, тобто у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 257, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України. ОСОБА_3 обвинувачується в участі в озброєній банді з метою нападу на окремих осіб, нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчиненому організованою групою, тобто у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 257, ч. 4 ст. 187 КК України.

Відповідно до ст.22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження.

Формулювання обвинувачення повинно ґрунтуватися на обставинах, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) злочину, форму вини, мотив і мету його вчинення, факти, які впливають на ступінь його тяжкості, тощо. Правова кваліфікація дій особи повинна містити не тільки посилання на окрему статтю та її частину, а й точне формулювання, зокрема об`єктивної сторони та кваліфікуючих ознак.

Відсутність в обвинувальному акті формулювання обвинувачення щодо особи унеможливлює якісний і повний її захист.

Відповідно до п.13 ч.1 ст. 3 КПК обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність, яке висунуте в порядку, встановленому цим кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 337 КПК, України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в його межах, крім випадків, передбачених цією статтею.

В силу ч. 1 ст. 348 цього Кодексу, після оголошення обвинувачення головуючий встановлює особу обвинуваченого, з`ясовуючи його прізвище, ім`я, по батькові, місце і дату народження, місце проживання, заняття та сімейний стан, роз`яснює йому суть обвинувачення і запитує, чи зрозуміле воно йому, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання.

Якщо обвинувачених декілька, головуючий здійснює зазначені дії щодо кожного з них.

Отже, розгляд кримінального провадження без належного формулювання обвинувачення є неможливим, а винесене рішення буде вважатися незаконним.

Відповідно до ч.3 ст. 374 КПК у разі визнання особи виправданою або винуватою в мотивувальній частині вироку зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів, статті відповідного закону, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, адже правова норма кваліфікації має відповідати формулюванню обвинувачення.

Відповідно до ч.4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває особі обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 291 КПК України, яка, в свою чергу, містить вичерпний перелік відомостей, які повинен містити обвинувальний акт і вони є обов`язковими для їх виконання слідчим і прокурором.

Таким чином, аналіз вищезазначених норм КПК України, свідчить про те, що у разі обвинувачення осіб кожного у вчиненні декількох кримінальних правопорушення, формулювання обвинувачення в обвинувальному акті повинне бути конкретизоване по кожному із осіб та по кожному із інкримінованих особі злочинів.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обвинувачуються, зокрема, у вчиненні злочину, передбаченого ст. 257 КК України.

Виклад фактичних обставин даного кримінального правопорушення, які прокурор вважав встановленими, в обвинувальному акті наступний:

« ОСОБА_1 , у період часу з листопада по грудень 2020 року, у невстановлений досудовим розслідуванням час та у не встановленому досудовим розслідуванням місці, але на території Київської області, не бажаючи займатись суспільно-корисною працею, маючи бажання особистого збагачення за рахунок вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, пов`язаних з незаконним заволодінням чужим майном, усвідомлюючи неспроможність одноособово реалізувати свій злочинний намір, спланував досягнути поставленої мети за рахунок створення і керування стійким озброєним об`єднанням, визначивши необхідну для досягнення загальної злочинної мети кількість учасників організованої озброєної групи – банди.

З метою функціонування організованої озброєної групи – банди, ОСОБА_1 достовірно усвідомлюючи необхідність залучення більшої кількості учасників, серед знайомих виокремив ОСОБА_2 , якому довів план створення та функціонування організованої озброєної групи – банди та доручив здійснення підготовки до вчинення тяжких та особливо тяжких майнових злочинів, а також підшукування інших учасників, які увійдуть до складу організованої озброєної групи – банди. У подальшому, ОСОБА_2 виконуючи доручення ОСОБА_1 на різних етапах, часі та місці, підшукав з кола свого спілкування ОСОБА_3 та ОСОБА_6 для вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, а саме заволодіння чужим майном, поєднаних із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), на території Київської області, повідомивши усім учасників організованої озброєної групи – банди, про свої наміри щодо механізму їх вчинення та функціонування організованої озброєної групи – банди.

Отримавши згоду від ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , які усвідомлюючи свою участь у стійкому організованому озброєному об`єднанні – банді, необхідність у прийнятті участі та у здійсненні тяжких та особливо тяжких злочинів, корисливою метою яких було протиправне особисте збагачення, шляхом вчинення нападів з метою заволодіння чужим майном, поєднаних із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, ОСОБА_1 визначивши для себе функцію керівника, а для інших – виконавців.

З метою забезпечення існування та функціонування організованої озброєної групи – банди, між її учасниками був розроблений єдиний план з розподілом функцій кожного з учасників банди. Відповідно до вказаного плану, завданнями і метою існування організованої озброєної банди було вчинення нападів на ОСОБА_4 , а також на інших громадян, з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), для забезпечення незаконному збагаченню учасників організованої озброєної групи – банди.

Отримавши від ОСОБА_3 ОСОБА_2 та ОСОБА_9 згоду на спільну злочинну діяльність у складі організованої озброєної групи – банди, ОСОБА_1 , за покладеними на себе функціями її організатора і керівника банди, з метою підготовки до вчинення корисливих злочинів, дотримання співучасниками заходів конспірації для забезпечення протидії викриттю правоохоронними органами, на етапі створення групи довів ОСОБА_2 ОСОБА_3 та ОСОБА_6 загальний план вчинення злочинів. При цьому, ОСОБА_1 визначив кожному роль, яку кожен повинен виконувати, функції при вчиненні кримінального правопорушення, а саме: пов`язані з пошуком об`єктів злочинних посягань; здійснення розвідувальних заходів (збору інформації про місця розташування вказаних об`єктів, шляхи підходу та відходу з місця вчинення кримінального правопорушення); забезпечення банди автотранспортом, який перебував у його та інших учасників злочинної організації у користуванні; під час підготовки до вчинення кримінальних правопорушень та під час їх вчинення виконувати функції водія, для забезпечення швидкого відходу з місця вчинення злочину; під час вчинення кримінальних правопорушень спостерігати за оточуючою обстановкою, щоб у разі появи сторонніх осіб відразу попередити про це учасників банди; зберігання засобів, підшуканих та пристосованих для вчинення кримінальних правопорушень, і майна, здобутого злочинним шляхом, до моменту його збуту; пошук місць збуту викрадених речей.

Стійкість організованої озброєної групи – банди ОСОБА_1 забезпечував за рахунок її стабільного складу, централізованого підпорядкування учасників, єдиних для всіх правил поведінки, планування злочинної діяльності та чіткого розподілу ролей.

Організована озброєна група – банда, яку створив ОСОБА_1 з метою вчинення злочинів, характеризувалась стійкістю, що знайшло своє вираження у згуртованості та стабільності. Так, між учасниками організованої озброєної групи – банди були постійні внутрішні зв`язки. Між керівником банди та її учасниками існував високий рівень узгодженості дій, товариські відносини, взаємодовіра, єдині правила поведінки, до яких слід віднести спеціальні домовленості щодо ведення розмов між собою із застосуванням умовних слів і словосполучень, використання окремих засобів зв`язку між собою, єдину систему вчинення кримінальних правопорушень з чітким розподілом ролей кожного з учасників організованої озброєної групи – банди, використання номерів прикриття на транспортних засобах, тощо.

Характерним було визначення способів конспірації та прикриття злочинної діяльності від викриття правоохоронними органами. Зокрема, організовувалось спостереження за об`єктом нападу напередодні вчинення кримінальних правопорушень, в день їх вчинення та безпосередньо під час вчинення нападу, в тому числі і з використанням спеціальних засобів. З метою забезпечення конспірації та протидії викриття злочинної діяльності організованої озброєної групи – банди, для забезпечення зв`язку між учасниками банди під час вчинення кримінальних правопорушень використовувалися рації та пристрої подавлення GSM зв`язку, з метою повного уникнення їх відстеження внаслідок використання ними радіоелектронних засобів спілкування.

Мобільність організованої озброєної групи – банди забезпечувалась шляхом використання автомобілів, які перебували у користуванні учасників організованої озброєної групи – банди, а саме: автомобіль марки «Opel Vivaro», д.н.з. НОМЕР_1 , мопед марки «Yamaha» моделі «Gear» чорно-білого кольору та мопед марки «Honda» моделі «DIO» чорно-сірого кольору без номерних знаків.

Також, з метою застосування фізичного та психічного насильства відносно потерпілого, подолання його можливого опору, а також для вчинення опору під час можливого затримання учасників банди правоохоронними органами, учасниками організованої озброєної групи – банди використовувалися вогнепальна зброя, ножі, світлошумові гранати, наручники та інші спеціальні засоби.

Водночас, всі учасники організованої озброєної групи – банди, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , були достовірно обізнані про вид вчинення злочину та його кримінальну караність, при цьому кожен із учасників мав реальну можливість у добровільній відмові їх вчиненні та участі у нападах.

Отже, ОСОБА_1 , - організував та очолив організовану озброєну групу – банду, визначивши необхідну для досягнення загальної злочинної мети кількість учасників банди, а також злочинну спеціалізацію вказаної банди, відповідав за координацію та контроль за діями інших організованої озброєної групи – банди; планував вчинення злочинів та розподіляв функції учасників банди для досягнення розробленого ним плану, відомого всім учасникам; підтримував постійний зв`язок між членами організованої озброєної групи – банди через засоби телефонного зв`язку та під час особистих зустрічей, організував та приймав безпосередню участь у здійсненні розбійних нападів поєднаних із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу.

ОСОБА_2 , будучи активним учасником організованої ОСОБА_1 організованої озброєної групи – банди, згідно розподілених функцій, забезпечував фізичне подолання опору потерпілих, шляхом фізичного впливу на них, нанесення тілесних ушкоджень потерпілим, здійснював розвідувальні заходи (збирав інформацію про місце проживання, наявність сигналізації, шляхи руху потерпілих, час їх приходу до місця мешкання) напередодні вчинення злочину, виконував функції пов`язані з безпосереднім здійсненням розбійних нападів поєднаних із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу.

ОСОБА_3 , будучи активним учасником організованої ОСОБА_1 організованої озброєної групи – банди, згідно розподілених функцій, забезпечував фізичне подолання опору потерпілих, шляхом фізичного впливу на них, нанесення тілесних ушкоджень потерпілим, здійснював розвідувальні заходи (збирав інформацію про місце проживання, наявність сигналізації, шляхи руху потерпілих, час їх приходу до місця мешкання) напередодні вчинення злочину, виконував функції пов`язані з безпосереднім здійсненням розбійних нападів поєднаних із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу.

ОСОБА_9 , будучи учасником організованої ОСОБА_1 організованої озброєної групи – банди, згідно розподілених функцій, забезпечував фізичне подолання опору потерпілих, шляхом фізичного впливу на них, нанесення тілесних ушкоджень потерпілим, здійснював розвідувальні заходи (збирав інформацію про місце проживання, наявність сигналізації, шляхи руху потерпілих, час їх приходу до місця мешкання) напередодні вчинення злочину, виконував функції пов`язані з безпосереднім здійсненням розбійних нападів поєднаних із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу.

Таким чином, ОСОБА_1 у період часу з листопада по грудень 2020 року, у невстановленому досудовим розслідуванням місці на території Київської області, спільно та по взаємній згоді з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , організував та очолив озброєне об`єднання, визначивши необхідну для досягнення загальної злочинної мети кількість учасників банди, при цьому керуючись бажанням спільного здійснення тяжких та особливо тяжких злочинів на території Київської області, корисливою метою яких було протиправне особисте збагачення, шляхом вчинення, розбійних нападів на сім`ю ОСОБА_10 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , а також інші домоволодіння, що знаходяться на території Київської області, поєднаних із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), спрямованих на заволодіння майном потерпілих, діяльність вказаної організованої озброєної групи – банди, припинила своє існування 07.12.2020, у зв`язку з її знешкодженням правоохоронними органами.»

Формулювання обвинувачення за даною статтею відносно ОСОБА_1 повністю дублює виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважав встановленими.

Разом з тим, формулювання обвинувачення за даною статтею відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повністю ідентичне формулюванню обвинувачення відносно ОСОБА_1 за ст. 257 КК України, при чому таке формулювання обвинувачення містить в собі вказівку на дії ОСОБА_1 у період часу з листопада по грудень 2020 року, у невстановлений досудовим розслідуванням час та у не встановленому досудовим розслідуванням місці, але на території Київської області, щодо організації банди, її функціонування, визначення функцій, забезпечення стійкості, узгодженості та мобільності та узагальнюється наступним: «Таким чином, ОСОБА_1 у період часу з листопада по грудень 2020 року, у невстановленому досудовим розслідуванням місці на території Київської області, спільно та по взаємній згоді з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , організував та очолив озброєне об`єднання, визначивши необхідну для досягнення загальної злочинної мети кількість учасників банди, при цьому керуючись бажанням спільного здійснення тяжких та особливо тяжких злочинів на території Київської області, корисливою метою яких було протиправне особисте збагачення, шляхом вчинення, розбійних нападів на сім`ю ОСОБА_10 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , а також інші домоволодіння, що знаходяться на території Київської області, поєднаних із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), спрямованих на заволодіння майном потерпілих, діяльність вказаної організованої озброєної групи – банди, припинила своє існування 07.12.2020, у зв`язку з її знешкодженням правоохоронними органами.»

Крім того, в обвинувальному акті фактичні обставини кримінальних правопорушень за ст. 257 та ч. 4 ст. 187 КК України, які прокурор вважає встановленими, та формулювання обвинувачення за ст. 257 та ч. 4 ст. 187 КК України ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 викладені таким чином, що дають підстави вважати, що обвинувальний акт стосується обвинувачення не тільки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а й іншої прямо зазначеної в ньому особи – ОСОБА_9 , що є неприпустимим як з точки зору презумпції невинуватості, так і меж судового розгляду, який повинен проводитися лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

В обвинувальному акті відображаються дії всіх співучасників, причетних до вчинення кримінального правопорушення, однак це не означає, що у висунутому ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обвинуваченні повинні фігурувати конкретні дані (зокрема, прізвище ім`я та по батькові) особи, якій не висунуто обвинувачення згідно з обвинувальним актом, який направлено до суду. Тим більше, конкретні дані особи, яка відповідно до пояснень прокурора є свідком обвинувачення в даному кримінальному провадження та буде допитуватися під час судового розгляду, та, враховуючи ту обставину, що ні у викладі фактичних обставин кримінального правопорушення за ч. 4 ст. 187 КК України, ні у викладеному в обвинувальному акті формулюванні обвинувачення відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за ч. 4 ст. 187 КК України, яке є ідентичним викладеним фактичним обставинам справи та ідентичним відносно всіх обвинувачених, не конкретизовано взагалі дії кожного з них та дії ОСОБА_9 .

За правилами частини першої статті 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Незважаючи на те, що обвинувальний акт складений лише стосовно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , його зміст стосується обвинувачення й іншої конкретно вказаної особи, яка вказується прокурором як свідок в даному кримінальному провадженні.

Посилання в обвинувальному акті на особу, якій не пред`явлено обвинувачення в даному кримінальному провадженні, порушує принцип невинуватості та не узгоджується із практикою ЄСПЛ, у висновках якого відображена заборона формування передчасної позиції суду, яка б відображала думку про те, що особа, обвинувачена у вчиненні злочину, є винуватою ще до того, коли її вина буде доведена відповідно до закону.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09 жовтня 2008 року, зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення (рішення від 19 грудня 1989 року у справі «Камасінскі проти Австрії», п. 79). Крім того, Європейський суд з прав людини нагадує, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду ( рішення від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 52; рішення від 25 липня 2000 року у справі «Матточіа проти Італії», п. 58; рішення від 20 квітня 2006 року у справі «І.Н. та інші проти Австрії», п. 34).

Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому ( рішення від 1 березня 2001 року у справі «Даллос проти Угорщини» п. 47). Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції ( зазначені рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47).

У рішенні у справі "Маттоціа проти Італії" від 25 липня 2000 року, зокрема, зазначено, що "…обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь детальності інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п. b ч. 3 ст. 6 Конвенції".

Недотримання вказаних вимог закону при складанні обвинувального акту порушує засади кримінального провадження, зокрема принципу верховенства права та законності, які застосовуються з урахуванням практики Європейського суду з прав людини; а також виключає можливість визначення судом меж пред`явленого обвинувачення та роз`яснення обвинуваченому суті обвинувачення до початку дослідження доказів у судовому засіданні.

Таким чином, неконкретне обвинувачення, пред`явлене обвинуваченому, призведе до порушення його прав на захист та позбавляє суд можливості роз`яснити йому суть обвинувачення, що гарантує обвинуваченому право захиститися від чітко сформованих інкримінованих обставин вчинення злочину та залежно від цього обрати певну лінії захисту.

З врахуванням вищезазначеного, проаналізувавши викладене в обвинувальному акті формулювання обвинувачення відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за ст. 257 КК України, суд вважає, що обвинувальний акт не відповідає приписам п.5 ч. 2 ст. 291 КПК України, неконкретизованість такого обвинувачення, а фактично його відсутність, порушує право обвинувачених на захист, що є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону.

Крім того, оскільки формулювання обвинувачення та виклад фактичних обставин за ч. 4 ст. 187 КК України є ідентичним (дослівно) щодо усіх обвинувачених, без конкретизації дій кожного із них із вказівкою на вчинення таких дій у співучасті із конкретно вказаною особою, яка є свідком обвинувачення, суд вважає це грубим порушенням права на захист обвинувачених, нехтування презумпцією невинуватості щодо особи, яке не є обвинуваченою в даному провадженні, та правом на справедливий судовий розгляд.

Такі недоліки позбавляють суд можливості, в тому числі і роз`яснити обвинуваченим ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суть пред`явленого конкретно їм обвинувачення за ст. 257 КК України та суть пред`явленого всім обвинуваченим обвинувачення за ч. 4 ст. 187 КК України у відповідності до вимог ст.348 КПК України.

Щодо тверджень захисника про наявність в обвинувальному акті посилань на висновок експерта від 06.01.2021 № СЕ-19/111-21/58-БЛ, що є фактично розкриттям прокурором доказів, і призводить, на його думку, до нерівного становища сторони захисту порівняно зі стороною обвинувачення та порушенням принципам верховенства права, неупередженості суду та безпосередності дослідження ним доказів, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Відповідно до ч. 1 ст.101 КПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.

Зі змісту обвинувального акта вбачається, що у ньому дійсно при викладі фактичних обставин справи та формулювання обвинувачення відносно ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 263 КК України міститься не просто посилання на висновок експерта від 06.01.2021 № СЕ-19/111-21/58-БЛ, а й розкривається його зміст як доказу у розумінні ч. 1 ст. 101 КПК України, оскільки здійснено докладний опис зроблених за результатами експертизи висновків та обґрунтованих відповідей на поставлені експерту запитання.

Таким чином, ще до початку судового розгляду кримінального провадження по суті розкривається сутність доказу з боку обвинувачення, що суперечить положенням ч.ч.2, 4 ст.291 КПК України.

Отже, викладені обставини, а саме розкриття стороною обвинувачення сутності наведеного вище доказу до початку судового розгляду кримінального провадження по суті, фактично ставить ще на стадії підготовчого провадження сторону захисту в нерівноправне у порівнянні зі стороною обвинувачення становище, що суперечить принципам рівності та змагальності сторін під час судового розгляду, принципам законності, верховенства права, неупередженості суду й безпосередності дослідження ним доказів, а також не відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка за приписами ч.2 ст.8, ч.5 ст.9 КПК України підлягає обов`язковому застосуванню у кримінальному провадженні.

Європейський суд з прав людини в п.87 рішенні по справі «Салов проти України» від 06.09.2005 року (статус остаточного набрало 06.12.2005 року), в якій були встановлені порушення статті 6 Конвенції, визначив, що принцип рівності сторін у процесі є однією зі складових широкого поняття справедливого суду, яке також включає основоположний принцип змагальності процесу, а принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону в суттєве більш невигідне становище порівняно з іншою стороною.

Наведені порушення в сукупності, на думку суду, перешкоджають призначенню судового розгляду даного кримінального провадження та прийняттю законного та обґрунтованого рішення під час судового розгляду, порушують гарантовані законом процесуальні права сторін кримінального провадження, порушують основні засади кримінального провадження, зокрема верховенство права, та фактично нівелюють принципи безсторонності, об`єктивності та неупередженості суду до початку судового розгляду

Отже, обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору для приведення його у відповідність до вимог Кримінального процесуального кодексу України.

Водночас, аналізуючи доводи сторони захисту стосовно наявності інших наведених в клопотанні підстав для повернення обвинувального акту прокурору та вирішуючи питання щодо їх обґрунтованості, суд виходить з наступного.

Як вже було зазначено, повернення обвинувального акту прокурору передбачає не формальну невідповідність такого акту вимогам закону, а наявність в ньому таких недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд.

Тому суд не бере до уваги як підставу повернення обвинувального акту твердження сторони захисту про відсутність скріплення підпису прокурора в обвинувальному акті печаткою, оскільки її обов`язковість не передбачена вимогами КПК України. Так, у частині 3 статті 291 КПК України містяться вимоги щодо посвідчення обвинувального акту виключно шляхом підписання слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно. При цьому, жодних додаткових вимог щодо посвідчення обвинувального акту у ст. 291 КПК України не зазначено.

Доводи сторони захисту про порушення вимоги одночасності вручення обвинувального акту обвинуваченому та його захиснику та направлення відразу до суду, також не заслуговують на увагу, оскільки не тягнуть за собою грубого порушення вимог кримінального процесуального закону і не є підставою для повернення обвинувального акту прокурору. Як і зазначення в обвинувальному акті групи слідчих та групи прокурорів в даному кримінальному провадженні.

Доводи захисника щодо порушення презумпції невинуватості обвинувачених категоричними твердженнями в обвинувальному акті про злочинний умисел в їхніх діях без доведеності факту скоєння злочину суд також не бере до уваги, оскільки, як було зазначено і в клопотанні, таке порушення має місце, коли судове рішення або твердження посадової особи стосовно обвинуваченого відображає думку про те, що вона є винуватою, тоді як її вина не була попередньо доведена відповідно до закону. В обвинувальному акті ж повинно бути відображено виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, при тому, що обвинувачення – це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Зважаючи на вищезазначене, керуючись ст.ст.7, 8, 9, 13, 22, 91, 92, 291, 314, 348, 376, 392 КПК України, суд, –

ухвалив:

Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_2 адвоката Мироненка Олега Олександровича про повернення обвинувального акта прокурору - задовольнити.

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12020110000001099 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ст.257, ч.4 ст.187, ч.2 ст.345 КК України, ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ст.257, ч.4 ст.187, ч.1 ст.263 КК України, ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ст.257, ч.4 ст.187 КК України, - повернути прокурору для приведення його у відповідність до вимог Кримінального процесуального кодексу України.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду через Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд протягом семи днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали оголошено о 13 год. 00 хв. 13 травня 2021 року.

Суддя: Я. І. Керекеза