Ухвала суду № 96867518, 12.05.2021, Житомирський районний суд Житомирської області

Справа №278/1312/21

У Х В А Л А

12 травня 2021 року м. Житомир

Суддя Житомирського районного суду Житомирської області Дубовік О. М., розглянувши заяву представника позивача, адвоката Багінської Лесі Володимирівни про забезпечення позову, подану до відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Профуна», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Громадська організація «Інститут розвитку суспільства через право», Громадська організація «Єдина планета», Громадська організація «Житомирська міська організація захисту тварин», Громадська організація «Емінал хелп Житомир», Громадська організація «Клуб Сінгурівської водойми» про відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

11.05.2021 року представником позивача, до суду була подана вказана вище позовна заява, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Профуна» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 200000,00 грн.

Одночасно з пред`явленням позову представником позивача подано заяву про забезпечення позову, в якій зазначено про необхідність вжиття судом заходу забезпечення позову, передбаченого ч. 1 ст. 150 ЦПК України, шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача – ТОВ «Профуна», які знаходяться на банківських рахунках, в межах суми пред`явлених позовних вимог.

Застосування вказаного заходу забезпечення позову обґрунтовується представником позивача тим, що його невжиття істотно ускладнить або унеможливить виконання рішення суду та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 153 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України), п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» (далі - Постанови від 22.12.2006 року №9) заява представника позивача про забезпечення позову розглядається суддею без повідомлення учасників справи.

При вирішенні питання про наявність підстав для забезпечення позову суддя приходить до наступного висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або законних інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в п. 4 Постанови від 22.12.2006 року № 9 суд (суддя), розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні такої відповідності слід врахувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову (правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 25.09.2019 року у справі №320/3560/18).

Крім того, звертаючись з відповідною заявою про забезпечення позову, позивач серед іншого, повинен обґрунтувати наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення і предметом позовної вимоги; взаємопов`язаність заходу забезпечення з обставиною утруднення виконання чи невиконання рішення суду, а саме, що обраний спосіб забезпечення спроможний запобігти відповідним утрудненням; імовірність утруднення виконання рішення або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів - саме з урахуванням предмета позову і неможливість виконання позовних вимог у випадку їх задоволення, тощо. Обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 11.09.2020 року у справі №910/16505/19).

Зі змісту поданої до суду заяви про забезпечення позову вбачається, що необхідність застосування передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України виду забезпечення позову, обґрунтовується представником позивача виключно тим, що, дослівно, «невжиття таких заходів істотно ускладнить або унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позову».

Таким чином, зазначення представником позивача, як підстави забезпечення позову, відповідних положень ч. 2 ст.149 ЦПК України, без обґрунтування обставин, зазначених у наведених вище постановах Верховного Суду, не відповідає засадам доказування, передбаченим ст. ст. 76, 77 ЦПК України.

З огляду на викладене, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ускладнення виконання або невиконання рішення суду без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Будь-яких доказів на підтвердження наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування саме такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти відповідача, представником позивача у поданій до суду заяві зазначено не було, як і не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у відповідача належного їм на праві грошових коштів з одночасним обґрунтуванням, крім іншого, можливості їх зникнення чи зменшення за кількістю на момент виконання рішення суду.

Крім того, при вирішенні заяви про забезпечення позову, суддею враховується, що за змістом п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат. Разом з тим, відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником (правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 25.09.2019 року у справі №320/3560/18).

Всупереч викладеному, у поданій до суду заяві про забезпечення позову інформація про наявність у відповідачів відкритих рахунків у фінансових установах відсутня. При обранні заходів забезпечення позову, суд повинен також враховувати необхідність збереження балансу прав і законних інтересів усіх учасників спірних правовідносин та інших осіб.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачу майна чи зниження його вартості.

Таким чином, при вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти чи майно відповідача, суд повинен дотриматися розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю блокування господарської діяльності відповідача з огляду на значний розмір заявленого у позовній заяві боргу (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 16.12.2019 року у справі №904/3459/19).

Обраний позивачем захід забезпечення позову - накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунках в банках, з урахуванням відсутності інформації про наявність у відповідача готівкових коштів та відкритих рахунків у фінансових установах, не може свідчити про адекватність даного заходу забезпечення позову (його відповідність вимогам, на забезпечення яких він застосовується), внаслідок чого суд приходить до висновку про неспівмірність обраного позивачем заходу, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позовним вимогам, а тому заява про забезпечення позову, з урахуванням відсутності в ній належного обґрунтування взаємопов`язаності обраного позивачем заходу забезпечення з обставинами утруднення виконання чи невиконання майбутнього рішення суду та самої імовірності такого утруднення в разі невжиття таких заходів, виходячи з предмета позову, задоволенню не підлягає.

Відповідно до положень п. 6 ч .1 ст. 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства належить справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про недоведеність представником позивача наявності підстав для забезпечення позову, передбачених ч. 2 ст. 149 ЦПК України, та того, що обраний нею захід забезпечення позову у виді накладення арешту на грошові кошти відповідача, розміщених на рахунках в банках, знаходиться у необхідному (обов`язковому) правовому зв`язку із позовними вимогами, їх предметом, а тому у забезпеченні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст.149, 150, 153, 258, 260, 353, 354 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні заяви представника позивача адвоката Багінської Лесі Володимирівни про забезпечення позову - відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі вирішення питання без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено ЦПК України. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею.

Суддя О.М. Дубовік