Рішення № 96862647, 12.04.2021, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/7204/20

Провадження № 2/216/1316/21

РІШЕННЯ

іменем України

12 квітня 2021 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого - судді Кузнецова Р.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Кузь А.Ю.,

представника відповідача Лутоніної Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 4, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я –

встановив:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, який обгрунтовує тим, що вона, перебуваючи в трудових відносинах з Криворізькою дирекцією з обслуговування пасажирів, правонаступником якого є виробничий підрозділ «Криворізька пасажирська вагонна дільниця» філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця», на посаді провідника пасажирських вагонів, 24 березня 1991 року о 06.00 години, знаходилася у пасажирському поїзді №180, на перегоні Фундукліївка-Кам`янка. При виконанні своїх службових обов`язків отримала забій голови камінням, який жбурнули у вікно службового купе невідомі особи. У зв`язку в нещасним випадком позивач отримала черепно-мозкову травма (астенічний синдром)». За результатами проведеного компетентною комісією розслідування нещасного випадку, що стався 24 березня 1991 року о 06.00 годині у Криворізькій дирекції з обслуговування пасажирів, було прийнято рішення визнати даний нещасний випадок таким, що пов`язаний з виробництвом. Внаслідок зазначеного вище нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом, 25.10.2001 позивач вперше пройшла огляд лікарсько-трудовою експертною комісією (надалі - ЛТЕК), за результатами якого їй було визначено ступінь втрати професійної працездатності 40% внаслідок трудового каліцтва та встановлено третю групу інвалідності, визначено необхідність у медикаментозному лікуванні та санаторно-курортному лікуванні. 02.12.2002 позивач повторно пройшла огляд ЛТЕК, за результатами якого їй було визначено ступінь втрати професійної працездатності 40% внаслідок трудового каліцтва та встановлено третю групу інвалідності. 06.09.2003 позивач повторно пройшла огляд ЛТЕК, за результатами якого їй було визначено ступінь втрати професійної працездатності 40% внаслідок трудового каліцтва та встановлено третю групу інвалідності. 02.09.2004 позивач повторно пройшла огляд ЛТЕК, за результатами якого їй було визначено ступінь втрати професійної працездатності 40% внаслідок трудового каліцтва та встановлено третю групу інвалідності. 28.10.2005 позивач пройшла огляд медико-соціальною експертною комісією (надалі – МСЕК), за результатами якого їй було визначено ступінь втрати професійної працездатності 65% внаслідок трудового каліцтва та встановлено другу групу інвалідності. 09.09.2006 позивач повторно пройшла огляд МСЕК, за результатами якого їй було визначено ступінь втрати професійної працездатності 65% внаслідок трудового каліцтва та встановлено другу групу інвалідності. 29.11.2007 позивач повторно пройшла огляд МСЕК, за результатами якого їй було визначено ступінь втрати професійної працездатності 65% внаслідок трудового каліцтва та встановлено другу групу інвалідності. 13.11.2008 позивач повторно пройшла огляд МСЕК, за результатами якого їй було визначено ступінь втрати професійної працездатності 65% внаслідок трудового каліцтва та встановлено другу групу інвалідності. 05.11.2009 позивач повторно пройшла огляд МСЕК, за результатами якого їй було визначено ступінь втрати професійної працездатності 65% внаслідок трудового каліцтва та встановлено другу групу інвалідності. 20.10.2011 позивач повторно пройшла огляд МСЕК, за результатами якого їй було визначено ступінь втрати професійної працездатності 65% внаслідок трудового каліцтва з 01 листопада 2011 року та безстроково, визначено необхідність в медикаментозному лікуванні, у виробах медичного призначення та в санаторно-курортному лікуванні. У зв`язку з вказаним трудовим каліцтвом позивач відчула сильний фізичний біль, тривалий вимушена була знаходитись на стаціонарному лікуванні за місцем проживання та в неврологічному відділенні другої міської лікарні з приводу отриманої черепно-мозкової травми (ЧМТ), спостерігалась неодноразово з приводу ускладнень наслідків ЧМТ, що призвело до втрати життєвого часу, який позивач могла б витратити на спілкування зі своїми близькими людьми, сім`єю, приділити своєму духовному та інтелектуальному розвитку. 29.08.2005 позивач перенесла атеротромботичний інфаркт головного мозку, за наслідком якого отримала правосторонній геміпарез (тобто неповний параліч правої половини тіла). Наразі помічає сильні головні болі, запаморочення, шум у вухах, зниження пам`яті слабкість та відсутність чуттєвості та оніміння в правій частині тіла, що додає позивачу додаткових страждань в повсякденному житті та відчуття внутрішнього занепокоєння. Внаслідок постійних больових відчуттів, особливо в нічний час, порушується сон позивача, що не дозволяє їй нормально відпочивати, призводить до зниження уваги в денний час доби, до постійного відчуття втоми, перебування позивача в напруженому стані, стані роздратованості. Розуміння безстроковості зазначених негативних наслідків трудового каліцтва, викликає у Позивача негативні емоції, породжує в неї відчуття соціальної незахищеності. За таких обставин, позивач просить суд стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області моральну шкоду в розмірі 306 995 грн, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

У судове засідання представник позивача – адвокат Меланчук І.В. не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, наполягав на задоволенні позову та не заперечував проти заочного розгляду справи.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти позову та надала відзив, який обґрунтований тим, що позивачем були одержані медико-соціальні послуги, а саме: відшкодування придбання медикаментів. Також, за період з лютого 2002 року по січень 2021 року позивачу були виплачені страхові виплати на суму 498693,15 грн. Разом з цим, Фонд не є особою, яка завдала моральної шкоди позивачу. ОСОБА_1 у трудових стосунках з відділенням Фонду не перебувала. Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20.12.2005 №3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України №489-V від 19.12.2006 «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію норм Закону від 23.09.1999 року, які передбачали виплату Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду, було зупинено на 2006 та 2007 роки. Законом України від 23.02.2007 №717-V, що набрав чинності з 20.03.2007, до Закону від 23.09.1999 внесено зміни, згідно з якими були виключені норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду. Згодом, Законом України від 28.12.2014 №77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» Закон №1105-XIV було викладено у новій редакції, у тому числі було змінено назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», у новій редакції з назвою Закон набрав чинності з 01 січня 2015 року. Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону №1105-XIV, у редакції Закону України від 28.12.2014 №77-VIII, відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України. На підставі зазначеного вважає, оскільки на час виникнення спірних правовідносин Закон покладав відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачав можливості такого відшкодування Фондом, тому відсутні правові підстави для задоволення позову в частині стягнення з Фонду моральної шкоди.

Суд, вислухавши представника відповідача, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому згідно роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

З урахуванням встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Цивільного кодексу України та КЗпП України.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (на час настання нещасного випадку перебувала у шлюбі та мала прізвище - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу виданого Саксаганським відділом РАЦС м. Кривого Рогу актовий запис 141 серії: НОМЕР_1 ), перебуваючи в трудових відносинах з Криворізькою дирекцією з обслуговування пасажирів, правонаступником якого є Виробничий підрозділ «Криворізька пасажирська вагонна дільниця» філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця», на посаді провідника пасажирських вагонів, 24 березня 1991року о 06.00 години, знаходилася у пасажирському поїзді №180, на перегоні Фундукліївка-Кам`янка. При виконанні своїх службових обов`язків отримала забій голови камінням, який жбурнули у вікно службового купе невідомі особи. У зв`язку в нещасним випадком, позивач отримала наступну травму: «черепно-мозкова травма (астенічний синдром)». За результатами проведеного компетентною комісією розслідування нещасного випадку, що стався 24 березня 1991 року о 6 годині у Криворізькій дирекції з обслуговування пасажирів, було прийнято рішення визнати даний нещасний випадок таким, що пов`язаний з виробництвом.

Відповідно до даних з акту Форми Н-1, компетентною комісією встановлено, що видом події, який призвів до настання нещасного випадку є – вчинення хуліганських дій невідомими особами.

Внаслідок зазначеного вище нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом, 25.10.2001, позивач вперше пройшла огляд лікарсько-трудовою експертною комісією, за результатами якого їй було визначено ступінь втрати професійної працездатності - 40% внаслідок трудового каліцтва та встановлено третю групу інвалідності, визначено необхідність у медикаментозному лікуванні та санаторно-курортному лікуванні, що підтверджується витягом з акта огляду ЛТЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги».

02.12.2002 позивач повторно пройшла огляд ЛТЕК, за результатами якого їй було визначено ступінь втрати професійної працездатності 40% внаслідок трудового каліцтва та встановлено третю групу інвалідності, що підтверджується витягом з акта огляду ЛТЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги».

06.09.2003 позивач повторно пройшла огляд ЛТЕК, за результатами якого їй було визначено ступінь втрати професійної працездатності 40% внаслідок трудового каліцтва та встановлено третю групу інвалідності, визначено необхідність в медикаментозному лікуванні та санаторно-курортному лікуванні, що підтверджується витягом з акта огляду ЛТЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги».

02.09.2004 позивач повторно пройшла огляд ЛТЕК, за результатами якого їй було визначено ступінь втрати професійної працездатності 40% внаслідок трудового каліцтва та встановлено третю групу інвалідності, визначено необхідність в медикаментозному лікуванні, що підтверджується випискою з акта огляду ЛТЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги».

28.10.2005 позивач пройшла огляд медико-соціальною експертною комісією, за результатами якого їй було визначено ступінь втрати професійної працездатності 65% внаслідок трудового каліцтва та встановлено другу групу інвалідності, визначено необхідність в медикаментозному лікуванні та санаторно-курортному лікуванні, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги».

09.09.2006 позивач повторно пройшла огляд МСЕК, за результатами якого їй було визначено ступінь втрати професійної працездатності 65% внаслідок трудового каліцтва та встановлено другу групу інвалідності, визначено необхідність в медикаментозному лікуванні та виробах медичного призначення, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги».

29.11.2007 позивач повторно пройшла огляд МСЕК, за результатами якого їй було визначено ступінь втрати професійної працездатності 65% внаслідок трудового каліцтва та встановлено другу групу інвалідності, визначено необхідність в медикаментозному лікуванні, в стаціонарному та амбулаторному лікуванні, у виробах медичного призначення, санаторно-курортному лікуванні, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги».

13.11.2008 позивач повторно пройшла огляд МСЕК, за результатами якого їй було визначено ступінь втрати професійної працездатності 65% внаслідок трудового каліцтва та встановлено другу групу інвалідності, визначено необхідність в медикаментозному лікуванні, в стаціонарному лікуванні, у виробах медичного призначення, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги».

05.11.2009 позивач повторно пройшла огляд МСЕК, за результатами якого їй було визначено ступінь втрати професійної працездатності 65% внаслідок трудового каліцтва та встановлено другу групу інвалідності, визначено необхідність в медикаментозному лікуванні, у виробах медичного призначення, в санаторно-курортному лікуванні, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги».

20.10.2011 позивач повторно пройшла огляд МСЕК, за результатами якого їй було визначено ступінь втрати професійної працездатності 65% внаслідок трудового каліцтва з 01 листопада 2011 року та безстроково, визначено необхідність в медикаментозному лікуванні, у виробах медичного призначення та в санаторно-курортному лікуванні, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги», виданою на ім`я Позивача.

У зв`язку з вказаним трудовим каліцтвом позивач відчула сильний фізичний біль, тривалий вимушена була знаходитись на стаціонарному лікуванні за місцем проживання та в неврологічному відділенні другої міської лікарні з приводу отриманої черепно-мозкової травми (ЧМТ), спостерігалась неодноразово з приводу ускладнень наслідків ЧМТ, що призвело до втрати життєвого часу, який вона могла б витратити на спілкування зі своїми близькими людьми, сім`єю, приділити своєму духовному та інтелектуальному розвитку. Позивач, внаслідок зазначених ушкоджень, не в змозі реалізовувати себе в професійній сфері, так як залежить від наслідків отриманого каліцтва. Наразі вона постійно відчуває сильній головний біль та слабкість в правих кінцівках, від чого їй супутня виражена хиткість при ходьбі. Вказане не може не завдавати позивачу істотних дискомфорту та страждань, що негативно відображається на її повсякденному житті та на житті її родини. Розуміння безстроковості зазначених негативних наслідків трудового каліцтва, викликає у позивача негативні емоції, породжує в неї відчуття соціальної незахищеності.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року №16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема, Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі Закон).

Спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому стійкої втрати професійної працездатності.

Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає у потерпілого з дня встановлення стійкої втрати професійної працездатності.

Частинами 1, 3 ст. 28 Закону у редакції, чинній на час встановлення позивачу висновком МСЕК від 28.05.2003 року стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.

Відповідно до ст.13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Відповідно до абз.4 ст.1, підпункту «е» п.1 ч.1 ст.21, ч.3 ст.34 у зазначеній редакції завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема, відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.

Пунктом 27 ст.77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та п.22 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абз.4 ст.1, підпункту «е» п.1 ч.1 ст.21, ч.3 ст.28 та ч.3 ст.34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.

Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності з 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі №1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Законом України від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон, в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з 01 січня 2015 року.

Відповідно до ч. 8 ст. 36 Закону відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

Проте акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України.

Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Отже, з урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року до 01 січня 2006 року.

Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18).

Відповідно до положень ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час заподіяння позивачу моральної шкоди у зв`язку з настанням страхового випадку, яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, в зв`язку з чим відхиляє доводи представника відповідача щодо відсутності у позивача права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.

Згідно з вимогами ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Частиною 3 ст.1166 ЦК України визначено, що шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках встановлених законом.

Факт заподіяння моральної шкоди позивачеві у зв`язку з трудовим ушкодженням встановлений, оскільки позивач зазнала зменшення обсягу трудової діяльності, переносить фізичні страждання, позбавлена нормальних життєвих зв`язків, що вимагає додаткових зусиль для організації життя.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п.п.3, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З урахуванням вказаних фактичних даних у справі, правових норм, які підлягають застосуванню, суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, й, беручи до уваги конкретні обставини по справі, зокрема: ступінь втрати професійної працездатності, негативна динаміка (40% первинно - 65% безстроково, встановлення 2 групи інвалідності), характер, інтенсивність і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, необхідність прикладати значні зусилля для продовження активного життя, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 65000,00 гривень, що буде відповідати тим стражданням і переживанням, які позивач переносить у зв`язку з втратою професійної працездатності.

При зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Так, відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою або фізичною особою-підприємцем ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відтак, відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір», пропорційно до задоволених вимог, суд стягує з відповідача в дохід держави судовий збір в сумі 445,06 грн.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 23, 1167 ЦК України, ст.ст.10, 11, 27, 60, 88, 137, 213- 215 ЦПК України, ст.ст.173, 237-1 КЗпП України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я – задовольнити частково.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я 65000,00 грн (шістдесят п`ять тисяч гривень).

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровської області на користь держави судовий збір в сумі 445,06 грн (чотириста сорок п`ять гривень шість копійок).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

-Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;

-відповідач: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, ЄДРПОУ 41323962, місце реєстрації: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, проспект Дмитра Яворницького, 93.

Повний текст рішення складений 23 квітня 2021 року.

Рішення надруковане суддею в одному примірнику.

Суддя Р.О. Кузнецов