Рішення № 96861662, 12.05.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2021 року м. Київ № 640/7735/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління ДПС у м. Києві проскасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 №Ф-276913-17У,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 №Ф-276913-17У.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 була зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця з 03.06.2009 та з моменту реєстрації не здійснювала підприємницьку діяльність, дохід не отримувала. При цьому, у період з березня 2018 року та станом на момент звернення з даним позовом до суду працює у Товаристві з обмеженою відповідальністю «C&A група ЛТД» (код ЄДРПОУ 19031204), яке, як роботодавець, утримує з її заробітної плати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Крім того, у позовній заяві наголошено на тому, що Головним управлінням ДПС у м. Києві порушено строк обчислення боргу з єдиного соціального внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.04.2020 (суддя Патратій О.В.) відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено його, а також встановлено сторонам строк для надання відзиву та відповіді на відзив.

18.09.2020 від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, вказавши про правомірність оскаржуваної вимоги, з огляду на те, що за даними інформаційної системи Головного управління ДПС у м. Києві ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві (Шевченківський район м. Києва) як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування з 05.06.2009 по 13.03.2020 (дата проведення державної реєстрації припинення). Зважаючи на викладене, в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 (для ФОП, у т. ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковується автоматичні нарахування єдиного внеску в автоматичному режимі за 2017 рік та з І кварталу 2018 року по IV квартал 2019 року в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць, як ФОП, що перебувала на загальній системі оподаткування, а саме: за 2017 рік в сумі 8448,00 грн.; за І - IV квартали 2018 року в сумі 9828,72 грн.; за І - IV квартали 2019 року в сумі 11016,72 грн. На підставі викладеного, в інтегрованій картці платника сплата єдиного внеску за період перебування на обліку платником не здійснювалась, в картці обліковується правомірна недоїмка.

29.09.2020 від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, в якій останньою додатково наголошено на обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.04.2021 адміністративну справу №640/7735/20 на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями прийнято до свого провадження суддею Скочок Т.О., призначено останню до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та відповідь на відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, Головним управлінням ДФС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 №Ф-276913-17, якою ОСОБА_1 повідомлено про те, що станом на 30.04.2019 заборгованість останньої зі сплати єдиного внеску становить 21 030,90 грн.

Вважаючи вказану вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Нормативно-правовими актами, які регулюють спірні правовідносини в частині справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України (надалі - ПК України), а в частині визначення правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку - Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (надалі - Закон №2464-VI).

У силу пп. 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України, працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску, зокрема, є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

При цьому, до платників єдиного внеску також віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI).

Відповідно до абз. 1 п.п. 1 та 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI (у редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності як фізичною особою-підприємцем, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності фізичних осіб-підприємців, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд вказує, що особа, яка має статус фізичної особи-підприємця, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Так, з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що ОСОБА_1 у період з березня 2018 року по лютий 2020 року перебувала у трудових відносинах ТОВ «C&A група ЛТД» (код ЄДРПОУ 19031204), яке, як роботодавець, утримав з її заробітної плати єдиний соціальний внесок за вказаний період.

Відтак, у період з березня 2018 року по лютий 2020 року обов`язок сплати єдиного внеску щодо ОСОБА_1 покладено на роботодавця останньої - ТОВ «C&A група ЛТД».

При цьому, доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано, а іншого з наявних у матеріалах справи доказів не вбачається.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то у розумінні Закону №2464-VI, позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у період з березня 2018 року по лютий 2020 року зобов`язаний був нараховувати та сплачувати роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок зі сплати у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка, при цьому, не отримувала дохід від неї.

Крім того, суд звертає увагу, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону №2464-VI у редакції з 01.01.2017).

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону №2464-VI у редакції з 01.01.2018).

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату (ч. 4 ст. 25 Закону №2464-VI).

Нормативно-правовим актом, який визначає процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, є Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (тут і надалі - Інструкція у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Приписами п. 3 розділу VI Інструкції визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.

Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);

платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Під частковим зменшенням суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованості зі сплати фінансових санкцій) для цілей цього пункту вважається зменшення загальної суми боргу (недоїмки) з єдиного внеску, яка включає нараховані та несплачені суми єдиного внеску (фінансових санкцій) за останній календарний місяць, в якому відбулось таке зменшення.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.

Сума боргу у вимозі проставляється в гривнях з двома десятковими знаками після коми.

З аналізу наведених законодавчих положень вбачається, що фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року (у період з 01.01.2017) та єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (у період з 01.01.2018). У свою чергу, контролюючий орган надсилає (вручає) такій фізичній особі-підприємцю вимогу про сплату боргу (недоїмки) протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Із зазначених представником відповідача у відзиві відомостей вбачається, що загальна сума нарахованої позивачу недоїмки виникла за наступні періоди: за 2017 рік в сумі 8448,00 грн.; за І - IV квартали 2018 року в сумі 9828,72 грн.; за І - IV квартали 2019 року в сумі 11016,72 грн.

Відтак, ОСОБА_1 у межах спірних правовідносин зобов`язана була сплати єдиний внесок за 2017 рік до 10.02.2018 у розмірі 8448,00 грн.

Натомість, контролюючий орган зобов`язаний був надіслати (вручити) позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій), тобто до 15.03.2018. Проте, оскаржувана вимога датована лише 08.05.2019, що створило можливість для штучного нарощування боргу позивача, з огляду на несвоєчасність формування оскаржуваної вимоги з пропуском більш ніж річного строку.

Суд також звертає увагу, що у разі прийняття рішення суб`єктом владних повноважень, у даному випадку формування оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки), поза межами законодавчо визначених строків таке рішення (вимога) не може вважатись правомірним.

Недотримання відповідачем строків прийняття відповідних рішень позбавило позивача можливість передбачати наслідки та позбавило, у випадку необхідності та з належною допомогою, узгоджувати свою поведінку, як наслідок, призвело до покладення на позивача надмірного тягара зі сплати єдиного внеску.

У той же час, згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням всього викладеного, суд вказує, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 №Ф-276913-17 сформована Головним управлінням ДФС у м. Києві безпідставно, як наслідок, є протиправною та підлягає скасуванню, як належний спосіб захисту прав та охоронюваних законом інтересів позивача у межах спірних правовідносин.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги викладене, суд вказує про обґрунтованість заявлених позовних вимог та задоволення останніх.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції від 02.04.2020 №0.0.1666437294.1, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., який підлягає присудженню на користь останньої у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 12, 77, 139, 246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 №Ф-276913-17.

Присудити здійснені ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) документально підтверджені понесені судові витрати у розмірі 840,80 грн. (восьмисот сорока грн. 80 копрійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок