Рішення № 96860510, 11.05.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

11 травня 2021 року № 520/3511/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Севастьяненко К.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460) про скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

-скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області № 32 від 25.02.2021 р.;

-зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення про визначення біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянство Нігерія;

-судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що наказ №32 від 25.02.2021 прийнято відповідачем необґрунтовано та без урахування усіх обставин, відтак останній підлягає скасуванню у судовому порядку.

Ухвалою суду від 09.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження.

Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. У вказаному відзиві представник зазначив, що оскаржуваний наказ прийнято відповідачем в межах та на підставі наданих повноважень, відтак підстави для задоволення позову відсутні.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що 05 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За результатами розгляду заяви позивача 25.02.2021 складено висновок, згідно якого вирішено у зв`язку з відсутністю умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відповідно до п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняти рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 , оскільки його заява є очевидно необґрунтованою.

На підставі вказаного вище висновку прийнято наказ № 32 від 25.02.2021 р., яким вирішено відмовити в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що його заява є очевидно необґрунтованою, оскільки відсутні умови, зазначені пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Повідомленням від 25.02.2021 доведено до відома позивача про прийнятий наказ та відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з таких підстав.

Правовідносини з приводу визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, унормовані Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати чи позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", який набув чинності 04.08.2011 року.

Згідно з положеннями пункту 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 13 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність ґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження наслідок таких побоювань.

Суд зазначає, що приписами п.5 ст.4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 визначено, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Також суд зазначає, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

За таких обставин, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Суд зазначає, що частиною 5 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Частиною 1 ст. 7 вищезазначеного Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Відповідно до ч. 7 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Умови, за наявності яких правовий статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не надається, визначені статтею 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", зокрема, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні.

Ухвалою суду від 09.03.2021 витребувано від Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області завірені належним чином копії матеріалів особової справи ОСОБА_1 разом з наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області № 32 від 25.02.2021 р.

На виконання ухвали суду відповідачем надано матеріали особової справи позивача.

З матеріалів особової справи судом встановлено, що позивач є громадянином Федеративної Республіки Нігерія, народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в районі Амачалла-Нгво, міста Енугу, штату Енугу, Нігерія, за етнічним походженням ігбо. В листопаді 2019 року, в Нігерії, в місті Енугу, на вулиці, заявника та декількох його друзів, безпричинно зупинив поліцейський патруль. При здійснені особистого обшуку, у заявника, поліцейські вилучили особистий телефон, годинник та особисті кишенькові гроші. Через декілька днів, заявник та його друзі пішли до місцевого поліцейського відділення, де намагались витребувати у поліцейських свої телефони, але поліцейські нічого не повернули погрожуючи арештом заявника та його друзів. Ще через декілька днів, біля місцевого магазина, заявник приєднався до групи осіб, які зібрались у зв`язку з правовим свавіллям місцевої поліції. Люди, що зібрались, хотіли мирно поспілкуватися з поліцейськими та потребувати припинити незаконні дії, але поліцейські, які приїхали до місця зібрання людей, застосували газові балончики, гумові кийки та с застосуванням сили розігнали людей що зібрались. Поліцейські нікого не затримували, але у вечорі того ж дня, поліцейські почали розшукувати заявника, як особу яка потрапила, під час несанкціонованих зборів людей, на зйомку відеокамер магазину. З цього моменту, заявник переховувався від поліції, та з допомогою друзів, які оформили йому візу до Російської Федерації, 15 січня 2020 року, вилетів з аеропорту міста Абуджа, Нігерія до аеропорту «Внуково» міста Москва, Російської Федерації, де заявника повинна була зустріти супроводжуюча особа. В аеропорту міста Москва, Російської Федерації, заявника зустрів раніше не знайомий чоловік, який повинен був поселити його в заздалегідь підготовленому місці. Де було це місце, заявнику не було відомо. Супроводжуюча особа, нелегально, в невстановленому місті, не ставлячи заявника до відома, перевезла Оквор Чарль Російською Федерацією та Україною до міста Харкова. У місті Харкові, супроводжуюча особа висадила заявника на незнайомій вулиці, та під приводом пошуку квартири, поїхала в невстановленому напрямку, при цьому забравши з собою всі документи та речі заявника. Більше заявник супроводжуючу особу ніколи не бачив, документи та речі йому ніхто не повернув. ОСОБА_1 дізнався про те, що він знаходиться у місті Харкові, в Україні, від африканця, який випадково проходив повз нього по вулиці. Африканець розповів заявнику, як йому проїхати до ринка «Барабашово», де Оквор ОСОБА_2 зустрів своїх земляків, які допомогли йому влаштуватись у місті Харкові та знайти роботу на ринку «Барабашово», де він зараз працює вантажником.

Приблизно в лютому 2020 року, ОСОБА_1 познайомився з громадянкою України ОСОБА_3 , з якою проживає у цей час без офіційного оформлення шлюбу за адресою, АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась донька ОСОБА_4 .

Відповідно до частини 1 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Московським РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області, 04.02.2020, Оквор ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011, як особу, яка мешкає без документів на право проживання в Україні.

У зв`язку з неможливістю повернення документів позивача від супроводжуючої особи ОСОБА_1 у листопаді 2020 року отримав у посольстві новий паспорт.

Та 05.02.2021 ОСОБА_1 , звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Суд зазначає, що повідомлені позивачем побоювання повернення до країни свого походження, не відповідають критерію включення за Конвенцією про статус біженців від 28 червня 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців від 31 січня 1967 року та не має підстав для визнання його біженцем, відповідно до умов, передбачених пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Також з матеріалів справи вбачається, що на основі досліджених відомостей повідомлених заявником у заяві-анкеті та у ході проведених співбесід, щодо аспекту переслідування останнього на батьківщині за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань не встановлено. Матеріали справи свідчать про відсутність будь-якої дискримінації стосовно позивача.

У разі повернення до країни походження, житло, безпеці чи свободі заявника не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, тобто заявниця не підпадає під перелік підстав, викладених у пункті 13 частини першої етапі 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» для надання додаткового захисту.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження обґрунтованості побоювань загрози життю, не доведено існування умов для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та наявності правомірних підстав для прийняття органами ДМС України рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Суд відмічає, що позивачем не подано належних та допустимих доказів, в розумінні статей 73-74 КАС України, які б доводили протиправність рішення відповідача.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 76 КАС України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Заявником не доведено можливості переслідування в майбутньому у разі повернення на батьківщину.

Крім того, значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому мотив звернення із даною заявою може бути іншим.

Зазначена позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 14.03.2018 року по справі № 820/1502/17.

Згідно з положеннями ч,5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що дата звернення позивача із відповідною заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є значно пізнішою від дати прибуття до України, а з огляду на обставини справи вказане свідчить про відсутність у позивача реальних побоювань стати жертвою переслідувань у країні походження.

Враховуючи наведену інформацію стосовно перебування заявника в Російській Федерації та Рекомендації по міжнародному захисту №4 «Альтернатива втечі або переміщення всередині країни відповідно до статті 1А (2) Конвенції 1951 року про статус біженців і/або Протоколу до неї 1967 року», слід відмітити про наявність у заявника можливості звернення за міжнародним захистом в іншій країні до моменту прибуття до України, однак позивач не виявив такого бажання.

Відповідно до пункту 62 Керівництва мігрант «це особа, яка з причин, що відрізняється від містяться в визначенні, добровільно залишає свою країну, щоб оселиться в іншому місці. Він може бути рухається бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то воно є економічним мігрантом, а не біженцем».

Враховуючи зміст повідомлених заявником побоювань, їх недоведеність та необґрунтованість, суд погоджується з думкою відповідача про відсутність підстав вважати її як особу, яка потребує додаткового захисту.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб' єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 1, 2 етапі 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 257-258, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 11 травня 2021 року.

Суддя Севастьяненко К.О.