Рішення № 96859540, 15.04.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

15 квітня 2021 року м. ПолтаваСправа №440/5598/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Кукоби О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання - Лазебної А.В.,

представника позивача - Кучерявої Т.В.,

представника відповідача - Цибульської М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Полтавської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, П`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування індивідуальних актів, поновлення на роботі, стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Полтавської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, П`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, у якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення П`ятої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора від 08.07.2020 №4 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 ,

визнати протиправним та скасувати наказ керівника Полтавської обласної прокуратури від 24.09.2020 №809к про звільнення ОСОБА_1 з 28.09.2020;

поновити ОСОБА_1 в органах Полтавської обласної прокуратури на рівнозначній посаді начальника відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органами фіскальної служби прокуратури Полтавської області з 29.09.2020, зарахувавши час вимушеного прогулу у загальний строк служби в органах прокуратури;

стягнути з Полтавської обласної прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.09.2020 по дату ухвалення судом рішення.

Позовні вимоги обґрунтував посиланнями на те, що його звільнення з органів прокуратури є незаконним, вчиненим з порушенням трудових прав та без дотримання вимог чинного законодавства.

Незаконність його звільнення, на думку позивача, полягає у тому, що оскаржуваний наказ про звільнення містив посилання на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Норма, що міститься у вказаному пункті Закону, передбачає підставу звільнення прокурора з посади: реорганізація, ліквідація органу прокуратури або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Позивач вказував, що жодна з передбачених згаданою нормою подій, не мала місця. Не містить вказівки на будь-яку з цих подій (реорганізація, ліквідація чи скорочення кількості) й оскаржуваний наказ.

Також позивач заперечував можливість застосування у випадку його звільнення підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 №113-ІХ (надалі - Закон №113-ІХ). Стверджував при цьому, що застосування норми, викладеної у вказаному пункті, було б можливим тільки за умови настання події, що передбачена в пункті 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру": реорганізація, ліквідація органу прокуратури або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Крім того, зазначив, що процедура атестації є протиправною, оскільки процедуру її проведення встановлено Порядком, затвердженим Генеральним прокурором, а не законом; Порядок проходження прокурорами атестації не підлягає застосуванню, оскільки наказ Генерального прокурора, яким його затверджено, не пройшов державну реєстрацію та не був опублікований у відповідних офіційних виданнях.

Звертав увагу на те, що свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю ним набуто у визначеному законом порядку, а доводи кадрової комісії з цього приводу ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені документально.

2. Позиція відповідачів.

Відповідачі позов не визнали.

02.11.2020 судом одержано відзив Полтавської обласної прокуратури, у якому представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність /т. 3, а.с. 1-7/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що звільнення позивача з органів прокуратури відбулося на підставі та у спосіб, що передбачені законом. Пояснив, що Законом №113-IX запроваджено реформування системи органів прокуратури. Згідно з пунктом 6 розділу ІІ вказаного Закону усі прокурори вважаються персонально попередженими у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Приписами пункту 7 розділу ІІ Закону №113-IX передбачено можливість переведення прокурорів лише у разі успішного проходження ними атестації. Оскільки позивач неуспішно пройшов атестацію, його звільнено правомірно, оскільки таке звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" було передбачено пунктом 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ. Наголошував, що атестація була визначена законодавцем та відбувалася у спосіб і у порядку, який є діючим і стосується всіх прокурорів, які виявили намір пройти атестацію, а тому не може вважатися протиправною чи дискримінаційною, права позивача не порушено.

07.07.2020 до суду надійшов відзив Офісу Генерального прокурора на позов, у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказуючи на правомірність, як дій Комісії під час проведення атестації, так і правомірність наказу, яким ОСОБА_1 звільнено з органів прокуратури /т. 3, а.с. 24-47/.

Стверджував, що відповідно до пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX до початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 №233 затверджено Порядок роботи кадрових комісій, а наказом від 02.06.2020 №247 утворено п`яту кадрову комісію з атестації прокурорів регіональних прокуратур та визначено її персональний склад. Таким чином, визначення складу комісій і порядок їх роботи є дискреційними повноваженнями Генерального прокурора.

Зазначив, що позивачем успішно складено іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону та іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; на цій підставі ОСОБА_1 допущено до наступного етапу атестації - проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. За результатами співбесіди п`ятою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур ухвалено рішення від 08.07.2020 №4 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації. Так, на підставі досліджених матеріалів атестації у Комісії виникли обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності у зв`язку з допущенням останнім порушення вимог законодавства щодо порядку стажування у адвоката, зокрема, статті 10 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", Положення про порядок організації та проходження стажування.

Доводи позивача щодо відсутності у оскаржуваному наказі конкретної підстави для звільнення відповідач вважав необґрунтованими, оскільки у наказі зазначено підставу звільнення відповідно до формулювання пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-IX. При цьому відповідач наголошував на тому, що юридичним фактом, який зумовлює звільнення прокурора на підставі пункту 9 статті 51 Закону №1697-VII, є неуспішне проходження атестації.

П`ята кадрова комісія з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора ставлення до позову ОСОБА_1 не висловила.

3. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами загального позовного провадження.

20.11.2020 судом одержано відповідь на відзив, у якій представник позивача наполягала на задоволенні позовних вимог з підстав та мотивів, викладених у позовній заяві /т. 3, а.с. 138-147/.

У підготовчому засіданні 17.03.2021 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті /т. 3, а.с. 173/.

У судовому засіданні 23.03.2021 учасники справи у вступному слові підтримали раніше повідомлене суду ставлення до позову ОСОБА_1 .

Судове засідання 31.03.2021 відкладено з огляду на неявку сторін.

У судовому засіданні 15.04.2021 проведені судові дебати, позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити, а представник відповідачів проти позову заперечувала.

Обставини справи

ОСОБА_1 з липня 2010 року безперервно працював в органах прокуратури України на різних посадах /т. 3, а.с. 127-128/.

Наказом прокурора Полтавської області від 19.11.2018 №488к позивача призначено на посаду начальника відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні, аналізу інформації та координації правоохоронної діяльності прокуратури Полтавської області з 19.11.2018 /т. 2, а.с. 134/.

19.09.2019 Верховною Радою України прийнято Закон №113-ІХ, який, окрім іншого, передбачав обов`язкове проходження атестації діючими прокурорами.

03.10.2019 Генеральним прокурором України видано наказ №221, яким затверджено Порядок проходження прокурорами атестації. Цей Порядок встановив правила та процедуру проведення атестації прокурорів, передбаченої Законом №113-ІХ. Поряд з іншими нормами, Порядком №221 було передбачено, що для проходження атестації працівник прокуратури повинен подати заяву за формою, передбаченою додатком 2 до цього Порядку.

Вказана заява, що передбачена додатком 2 до Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих), зокрема, до 15.10.2019 (включно).

На цій підставі 11.10.2019 позивачем подано передбачену додатком 2 до Порядку заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію /т. 1, а.с. 45/.

Наказом Генерального прокурора від 02.06.2020 №247 утворено п`яту кадрову комісію з атестації прокурорів регіональних прокуратур та визначено її персональний склад.

За результатом проходження першого етапу атестації відповідно до відомостей про результати тестування на знання та уміння у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора ОСОБА_1 набрав 90 балів, тобто успішно склав іспит /т. 3, а.с. 77-103/.

На другому етапі позивачем успішно пройдено іспит на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки /т. 3, а.с. 106/.

01.07.2020 та 08.07.2020 П`ятою Кадровою комісією проведено співбесіду з ОСОБА_1 , за результатами якої 08.07.2020 ухвалене рішення №4 про неуспішне проходження прокурором атестації /т. 3, а.с. 110-119, 120-12-123/.

24.09.2020 керівником Полтавської обласної прокуратури видано наказ №809к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органами фіскальної служби прокуратури Полтавської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 28.09.2020 /т. 2, а.с. 142/.

Позивач, не погоджуючись з рішенням П`ятої кадрової комісії від 08.07.2020 №4 про неуспішне проходження позивачем атестації та наказом керівника Полтавської обласної прокуратури від 24.09.2020 №809к про звільнення з посади, звернувся до суду з цим позовом.

Норми права, якими урегульовані спірні відносини

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з частинами першою та другою статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Цей конституційний припис закріплений у статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини першої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною другою статті 21 та частиною першою статті 23 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948 кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, прийнятого 16.12.1966 Генеральною Асамблеєю ООН та ратифікованого Україною 12.11.1973, держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право на працю, що включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки до забезпечення цього права. Заходи, яких повинні вжити держави-учасниці цього Пакту з метою повного здійснення цього права, включають програми професійно-технічного навчання і підготовки, шляхи і методи досягнення продуктивної зайнятості в умовах, що гарантують основні політичні і економічні свободи людини.

Також, статтею 24 Європейської соціальної хартії, ратифікованої Україною 14.09.2006, з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов`язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов`язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби; б) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу. З цією метою Сторони зобов`язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.

Спеціальні норми права, пов`язані з проходженням публічної служби на посадах прокурорів, викладені у Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VІІ (надалі - Закон №1697-VІІ; тут і далі норми цього Закону наводяться в редакції, чинній на час видання спірного наказу), який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Згідно зі статтею 4 цього Закону, організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини другої статті 9 цього Закону, Генеральний прокурор видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України. Усі накази Генерального прокурора оприлюднюються державною мовою на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора на наступний робочий день після їх підписання з додержанням вимог режиму таємності. Накази Генерального прокурора, що є нормативно-правовими актами, набирають чинності з дня їх оприлюднення, якщо інше не передбачено самим актом, але не раніше дня оприлюднення.

Статтею 16 Закону України "Про прокуратуру" передбачено гарантії незалежності прокурора.

Так, незалежність прокурора забезпечується: 1) особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності; 2) порядком здійснення повноважень, визначеним процесуальним та іншими законами; 3) забороною незаконного впливу, тиску чи втручання у здійснення повноважень прокурора; 4) установленим законом порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності прокуратури; 5) належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора; 6) функціонуванням органів прокурорського самоврядування; 7) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки прокурора, членів його сім`ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.

Здійснюючи функції прокуратури, прокурор є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лише Конституцією та законами України.

Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді визначені статтею 51 Закону №1697-VІІ.

Зокрема, у силу пункту 9 частини першої цієї статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Процедура звільнення прокурора у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури визначена статтею 60 Закону №1697-VІІ: прокурор звільняється з посади особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, за поданням відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, якщо: прокурор не подав заяву про переведення до іншого органу прокуратури протягом п`ятнадцяти днів; в органах прокуратури відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення; прокурор неуспішно пройшов конкурс на переведення до органу прокуратури вищого рівня.

У той же час, дію статті 60 зупинено до 01.09.2021 згідно із Законом України від 19.09.2019 №113-IX.

Крім того, Законом №113-IX, що набрав чинності 25.09.2019, внесені зміни до чинних законодавчих актів України.

З-поміж іншого, Законом №113-IX у Кодексі законів про працю України статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус".

А статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".

Також внесено окремі зміни до Закону №1697. Так, у тексті цього Закону слова "Генеральна прокуратура України", "регіональні прокуратури", "місцеві прокуратури" на відповідно "Офіс Генерального прокурора", "обласні прокуратури", "окружні прокуратури".

Було виключено абзац 2 частини другої статті 9 Закону №1697-VІІ. У попередній редакції Закону в цьому абзаці було викладено: "накази Генерального прокурора нормативно-правового змісту підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України та включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів".

Абзац п`ятий цієї ж частини цієї ж статті викладено в такій редакції: "Накази Генерального прокурора, що є нормативно-правовими актами, набирають чинності з дня їх оприлюднення, якщо інше не передбачено самим актом, але не раніше дня оприлюднення" тобто, було виключено слова "… і пройшли державну реєстрацію".

Статтю 51 Закону №1697-VІІ доповнено частиною п`ятою такого змісту:

"5. На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження".

Розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX, з-поміж іншого, зупинено до 01.09.2021 дію пункту 7 частини восьмої статті 8-1; пункту 6 частини першої статті 9; пункту 5 частини першої статті 11; пунктів 3 і 4-1 частини першої статті 13; частини другої статті 28; статей 29, 31, 32 - 35, 37, 38; частин четвертої, п`ятої, сьомої, восьмої статті 39; частини третьої статті 45; частин першої - восьмої, абзацу першого частини дев`ятої, частин десятої і одинадцятої статті 46; статті 47; частин першої - третьої, п`ятої - дев`ятої статті 48; частини шостої статті 49; статті 60; пунктів 3 і 5 частини другої статті 67; пункту 1 частини дев`ятої статті 71; статей 73 - 76; частин першої - третьої статті 77; статей 78, 79 Закону України "Про прокуратуру".

Встановлено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України".

Згідно з пунктами 6, 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-IX, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Пунктом 9 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ передбачено, що атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.

У силу пунктів 10-14 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ, прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

Атестація прокурорів включає такі етапи:

1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;

2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.

Графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.

Пунктом 15 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ надано повноваження кадровим комісіям щодо збору інформації про прокурорів, які проходять процедуру атестації: для проведення співбесіди кадрові комісії вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі інформацію про:

1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів та їх результати;

2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;

3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;

4) зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Для цього графік проведення співбесід із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, його посади, заздалегідь оприлюднюється на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора.

За результатами складення прокурором іспиту, відповідна кадрова комісія ухвалює рішення щодо допуску прокурора до проведення співбесіди. Якщо прокурор за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, встановлений згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, це є підставою для недопущення прокурора до етапу співбесіди і ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором (пункт 16 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ).

Відповідно до пункту 17 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ, кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію.

Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.

Пунктом 18 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ передбачено, що у разі успішного проходження атестації прокурор за умови наявності вакансії та за його згодою може бути переведений Генеральним прокурором на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, а керівником обласної прокуратури - на посаду прокурора у відповідній обласній прокуратурі та в окружній прокуратурі, яка розташована у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури. При цьому переведення прокурора може бути здійснено в орган прокуратури, що є рівнозначним, вищим або нижчим щодо органу прокуратури, в якому він обіймав посаду прокурора на день набрання чинності цим Законом, з урахуванням вимог щодо стажу роботи в галузі права, визначених у статті 27 Закону України "Про прокуратуру". При переведенні на посаду прокурора окружної прокуратури вимоги щодо стажу, передбачені частиною першою статті 27 Закону України "Про прокуратуру", не поширюються на прокурорів військових прокуратур, які успішно пройшли атестацію.

Пункт 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ встановив, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.

Указані в цьому пункті прокурори можуть бути звільнені з посади прокурора також і на інших підставах, передбачених Законом України "Про прокуратуру".

На виконання норм розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ Генеральною прокуратурою України 03.10.2019 видано наказ №221 "Про затвердження Порядку проходження прокурорами атестації".

Пунктом 1 розділу І Порядку №221 визначено, що атестація прокурорів - це встановлена розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон) та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

Відповідно до пункту 6 розділу І Порядку №221 атестація включає такі етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними вміннями та навичками; прокурори виконують письмове практичне завдання.

Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора (пункт 7 розділу І Порядку №221).

Згідно зі пунктом 8 розділу І Порядку №221, за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації; рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Пункт 9 розділу І Порядку №221 передбачає, що атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 розділу IV Порядку №221 у разі набрання прокурором за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки кількості балів, яка дорівнює або є більшою, ніж прохідний бал, прокурор допускається до співбесіди.

До початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками /пункт 2 розділу IV Порядку №221/.

Пунктами 8, 9 розділу IV Порядку №221 визначено, що співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання.

Для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про:

1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати;

2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;

3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;

4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Згідно з пунктами 12, 13 розділу IV Порядку №221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання. Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання. Співбесіда проходить у формі засідання комісії.

Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації /пункт 16 розділу IV Порядку №221/.

У силу пункту 6 розділу V Порядку №221 рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством.

Оцінка судом обставин справи

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У цій справі суд оцінює оскаржувані рішення відповідачів з точки зору їх відповідності критеріям правомірності, що визначені частиною другою статті 2 КАС України, а саме - чи прийняті ці рішення: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд визнає помилковими посилання позивача на необхідність застосування до спірних відносин загальних засад трудового законодавства щодо персонального попередження про звільнення; заборони звільнення без згоди виборного органу профспілкової організації, під час перебування на лікарняному та знаходження у відпустці, оскільки викладені питання урегульовані спеціальним законодавством.

Так, згідно зі статтею 222 Кодексу законів про працю України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена статтею 16 Закону №1697-VII є особливий порядок його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Згідно з частиною третьою статті 16 Закону №1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі №803/31/16, від 30.07.2019 у справі №804/406/16, від 08.08.2019 у справі №813/150/16.

Положення Кодексу законів про працю України не підлягають застосуванню до правовідносин щодо звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, у якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Саме таку позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 08.10.2019 у справі №804/211/16.

Щодо доводів позивача про порушення Генеральним прокурором порядку формування кадрових комісій.

Заявлені обставини у цій частині позивачем мотивовані фактично відсутністю правових підстав формування кадрових комісій і, відповідно, відсутністю у таких комісій повноважень щодо прийняття будь-яких рішень.

Відповідно до підпунктів 7, 8 пункту 22 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX визначено, що тимчасово, до 01.09.2021 в Офісі Генерального прокурора, у кожній обласній прокуратурі утворюються відповідні кадрові комісії як органи для забезпечення в тому числі проведення атестації прокурорів регіональних прокуратур відповідно до цього розділу. При цьому саме Генерального прокурора наділено правом визначати перелік, склад і порядок роботи кадрових комісій.

Як зазначено у пункті 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX, до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Судом встановлено, що створення кадрових комісії, у тому числі П`ятої кадрової комісії, затвердження порядку їх роботи відбулося за наказом Генерального прокурора в межах тих повноважень та порядку, який був визначений законом - пунктами 9, 11, підпунктом 8 пункту 22 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX та на виконання мети цього закону - проведення заходів із реформи органів прокуратури.

У цьому випадку кадрові комісії - це дорадчі колегіальні органи, які не входять до структури Генеральної прокуратури України чи Офісу Генерального прокурора, а створені тимчасово для забезпечення проведення атестації прокурорів. Відповідно, створення П`ятої кадрової комісії та її функціонування до вказаного часу відбувалося у спосіб та порядок, що передбачений діючим законодавством.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що накази Генерального прокурора від 03.10.2019 №221, яким затверджено Порядок проходження прокурорами атестації та від 17.10.2019 №233, яким затверджено Порядок роботи кадрових комісії не підлягали застосуванню, оскільки не були зареєстровані у Міністерстві юстиції України, тому що Законом №113-ІХ вилучено з тексту Закону №1697 вимогу щодо обов`язкової реєстрації наказів Генерального прокурора у Міністерстві юстиції.

Щодо правомірності рішення П`ятої кадрової комісії від 08.07.2020 №4 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації за результатами співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, суд дійшов таких висновків.

Зі змісту рішення від 08.07.2020 №4 про неуспішне проходження прокурором атестації слідує, що за результатами співбесіди у Комісії виникли сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної етики, доброчесності та професійної компетентності.

Зокрема, Комісією зазначено, що ОСОБА_1 14.01.2020 отримав у Раді адвокатів Полтавської області свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, дію якого того ж дня зупинено згідно з пунктом 1 частини першої статті 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". При цьому Комісія звертала увагу на ймовірне недотримання позивачем порядку проходження стажування у адвоката.

Надаючи правову оцінку таким доводам Комісії суд, виходячи з принципу обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, звертає увагу на те, що необхідною та достатньою передумовою для прийняття відповідачем висновку про невідповідність прокурора критеріям професійної етики та доброчесності є отримання кадровою комісією достовірної інформації, яка є достатньою для такого висновку, або наявність обґрунтованого сумніву щодо доброчесності та професійної етики особи, що має ґрунтуватись на чітких, формалізованих та об`єктивних критеріях такого визнання (оцінювання) та повинно підтверджуватися достатньою достовірною інформацією.

Так, рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Порядку №221 питань, які мають бути дослідженні в рамках атестації прокурора; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується процедура атестації; є посилання на норми права, якими керувалася Комісія.

Натомість, як слідує зі змісту спірного рішення, підставою для його ухвалення були виключно повідомлені позивачем обставини, аналізуючи які за власним внутрішнім переконанням Комісія дійшла висновку про ймовірність порушення позивачем вимог статті 10 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", Положення про організацію та порядок проходження стажування для отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Однак, суд не погоджується з цими доводами відповідача, адже особою, відповідальною за проведення стажування, проведення іспитів співбесіди тощо з метою отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю у цьому випадку є Рада адвокатів Полтавської області, рішенням якої від 14.01.2020 ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Суд зауважує, що відповідне рішення Ради адвокатів Полтавської області ніким не оскаржене, є чинним, а його правомірність презюмується.

Суд також враховує, що у силу пункту 1.12 Положення про організацію та порядок проходження стажування перелік та зміст заходів, які повинен здійснити стажист в межах юридичної практики, визначає керівник стажування з урахуванням кваліфікації та спеціалізації, професійних знань, навичок та умінь, а також інших професійних та особистих якостей стажиста.

При цьому, як визначено у пункті 1.11 названого Положення, під поняттям «юридична практика» розуміється самостійна професійна діяльність стажиста або сумісна професійна діяльність стажиста та керівника стажування щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги фізичним та юридичним особам.

А відповідно до пункту 5.15 Положення, стажування може здійснюватися у вільний від основної роботи час стажиста. Під час відпочинку, вихідні та святкові дні стажування проводиться за взаємною згодою стажиста та адвоката - керівника стажування.

На цій підставі суд погоджується з доводами представника позивача про те, що практична частина стажування виконана позивачем у ході своєї професійної діяльності та у вільний від основної роботи час, що не заборонено законом.

Представником позивача разом із позовною заявою надані суду копії документів щодо допуску ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю, складення позивачем кваліфікаційного іспиту, допуску до стажування, призначення керівника стажування, звіту про результати стажування /а.с. 100-119/.

Стосовно неповідомлення позивачем адреси робочого місця адвоката - керівника стажування суд враховує доводи представника позивача про те, що ОСОБА_1 переведений на роботу до прокуратури Полтавської області у 2018 році, а до того часу працював в органах прокуратури Донецької та Київської областей.

Положенням про організацію та порядок проходження стажування не передбачено складення поточних звітів стажиста при оцінці результатів стажування, а тому посилання Комісії на відсутність таких звітів є безпідставними.

Пунктом 4 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги у новій редакції, затвердженого рішенням Національної асоціації адвокатів України, дозволено адвокатам України в строк до 01 січня 2022 року використовувати Типову форму ордера, виготовлену друкарським способом на замовлення ради адвокатів регіону.

А тому, суд визнає помилковими посилання Комісії на те, що станом на червень 2019 року ордери адвокатів видавались виключно засобами електронного офіційного ресурсу НААУ.

За вищевикладених обставин, суд констатує, що посилання Комісії у спірному рішення на недотримання позивачем порядку проведення стажування не підтверджені документально. є виключно власними судженнями членів Комісії, що до того ж не відносяться до її компетенції, оскільки є виключними повноваженнями ради адвокатів регіону, якою прийнято рішення про проходження особою стажування.

Право позивача на заняття адвокатською діяльністю зупинене 14.01.2020 /а.с. 122, 126/.

Посилання відповідача у відзиві на Бордоську декларацію "Судді та прокурори в демократичному суспільстві", Європейські керівні принципи з етики і поведінки для прокурорів ("Будапештські керівні принципи"), прийняті на 6-й конференції Генеральних прокурорів Європи 31.05.2005, Стандарти професійної відповідальності та викладення основних прав і обов`язків прокурорів, прийняті міжнародною асоціацією прокурорів 21.04.1999, статті 19 Закону №1697 і статті 4 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженого Всеукраїнською конференцією прокурорів 27.04.2017, у силу яких прокурорами мають бути особи з високими моральними якостями; вони мають повсякчасно підтримувати честь і гідність своєї професії; прокурор зобов`язаний неухильно додержуватись Присяги прокурора, правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури, суд визнає необґрунтованими, адже відповідачами не надано достатніх та переконливих доказів того, що отримання позивачем свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю порушує етичні правила поведінки прокурора та/або дискредитує його як представника прокуратури, шкодить авторитету прокуратури.

Посилання Комісії у спірному рішенні на неповне розкриття позивачем питань у виконаному практичному завданні, на переконання суду, не можуть беззаперечно свідчити про невідповідність ОСОБА_1 вимогам професійної компетенції, адже за результатами іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора позивач набрав 90 балів, що свідчить про високий рівень його підготовки /т. 1, а.с. 72-73/.

Інших обставин, що могли б свідчили про невідповідність позивача критеріям професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора, та з цих підстав неможливість перебування його на посаді прокурора, Комісією не встановлено і відповідачами під час розгляду справи судом не зазначалось.

За вищевикладених обставин суд дійшов висновку, що спірне рішення кадрової комісії стосовно позивача не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачами не надано доказів на підтвердження достовірності даних, які були взяті кадровою комісією до уваги під час його прийняття, а зміст оскаржуваного рішення фактично є констатацією сумніву у доброчесності прокурора, без належного та достатнього обґрунтування такого висновку.

При цьому суд, не заперечуючи того, що проведення атестації є дискреційними повноваженнями Комісії, зазначає, що обсяг цієї дискреції не може бути необмеженим і повинен підлягати зовнішньому/публічному контролю, в тому числі судовому. Процес та результат атестації повинен бути зрозумілим як безпосереднім учасникам цих відносин, зокрема прокурору, так і суспільству загалом, оскільки обґрунтованість/умотивованість рішень щодо атестації кожного прокурора є необхідною для цього умовою та гарантією.

Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття. Її обсяг і ступінь залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, навести мотиви, якими керувалася Комісія у ході оцінювання прокурора. Особливо виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про непроходження прокурором атестації, з огляду на наслідки неуспішного проходження атестації.

Зокрема, рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Порядку №221 питань, які мають бути дослідженні в рамках атестації прокурора; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується процедура атестації; є посилання на норми права, якими керувалася Комісія. Таке рішення повинно містити судження Комісії щодо професійної, особистої, соціальної компетентності прокурора, його доброчесності та професійної етики, відтак його здатності на належному рівні здійснювати покладені на нього законом обов`язки на займаній посаді.

Таким чином, відсутність в оскаржуваному рішенні посилань на конкретні обставини і підстави, а також відсутність у відповідачів будь яких доказів, які б слугували і стали підставою для дискреційних висновків Комісії, за яких позивач не відповідає законодавчо визначеним критеріям для зайняття посади прокурора, перевірка на наявність яких здійснюється в межах атестації прокурорів, є достатньою підставою для визнання рішення про неуспішне проходження атестації протиправним та його скасування.

Стосовно посилання Офісу Генерального прокурора на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені в його рішеннях, в яких остання акцентувала увагу на тому, що жоден інший суб`єкт чи орган, в т.ч. й суд, не може втручатися у здійснення суб`єктом владних повноважень своєї компетенції, зокрема компетенції комісії щодо кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді в межах участі у конкурсі на заміщення вакантної посади судді; доводів Офісу Генерального прокурора про те, що Верховним Судом у справі №826/26007/15 було зазначено, що повноваження кадрових комісій є дискреційним та про відсутність у судів повноважень на перевірку оцінки якостей, здібностей та характеристик прокурорів під час атестації, а також доводів Офісу Генерального прокурора, з посиланням на рішення Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №9901/66/19, від 27.05.2020 у справі №9901/88/19, відповідно до яких в умовах коли законодавець не визначив критеріїв оцінювання, а особливо коли йдеться про оцінку таких загальних категорій як "доброчесність" і "суспільна довіра", оцінювання завжди має суб`єктивний характер, а тому вирішальним є особисте переконання кожного члена складу комісій, яке зрештою і визначає їх голосування, суд зазначає, що наявність у Комісії дискреційних повноважень щодо проведення атестації, зокрема позивача, не звільняло від наведення нею в оскаржуваному рішенні мотивів його прийняття, посилань на конкретні обставини і підстави та докази в їх обґрунтування. Відповідно суд вважає, що посилання відповідача у відзиві на позов на правові позиції Верховного Суду (Великої Палати Верховного Суду) не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку доведення правомірності свого рішення, що передбачений частиною другою статті 77 КАС України.

У контексті наведеного суд також звертає увагу на те, що як слідує зі змісту Протоколу засідання П`ятої кадрової комісії від 08.07.2020 №6 (пункт 16) /т. 3, а.с. 119/, при голосуванні членів Комісії з питання проходження ОСОБА_1 атестації голоси розділилися: три члени Комісії проголосували за ухвалення рішення про успішне проходження позивачем атестації, а три - проти такого рішення, тобто навіть серед членів Комісії не було одностайності у питанні проходження позивачем атестації.

Посилання представника Полтавської обласної прокуратури на те, що позивач скористався своїм правом та відповідно до вимог Закону №113-ІХ подав заяву встановленої форми про переведення на посаду прокурора в обласну прокуратуру та про намір пройти атестацію, а тому з огляду на це, останнім добровільно надано персональну згоду на те, що у разі прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації його буде звільнено на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697 і така згода є усвідомленням наслідків неуспішного проходження атестації, суд вважає такими, що не спростовують висновків суду щодо протиправності оскаржуваного рішення від 08.07.2020 №4 про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 , адже подання прокурором такої заяви не звільняє відповідачів від обов`язку дотримуватись порядку проведення атестації та скласти за її результатами обґрунтоване і мотивоване рішення.

Разом з цим, суд також відхиляє доводи позивача про незаконність атестації, адже після подання заяви про проходження атестації він мав право відмовитись від проведення такої атестації та окремо оскаржувати відповідний Порядок та зміни до нього щодо проходження прокурорами атестації, чого позивачем зроблено не було, а доводи позивача у цій частині фактично зводяться до його особистої незгоди з необхідністю проходження атестації.

Відповідно до пункту 6 розділу V Порядку №221 рішення кадрових комісій про неуспішне проходження атестації може бути оскаржене прокурором у порядку, встановленому законодавством.

Відсутність у рішенні, прийнятому за наслідками атестації, мотивів, з яких кадрова комісія дійшла висновку про неуспішне проходження атестації прокурором, слугує підставою для його судового оскарження та скасування. У свою чергу, це покладає на кадрові комісії обов`язок обґрунтувати рішення про проходження або не проходження атестації прокурором в такий спосіб, щоб рішення достатнім чином містило мотиви, на яких воно базується.

На переконання суду, оспорюване рішення не містить мотивів, з яких комісія дійшла висновку про непроходження атестації прокурором ОСОБА_1 , доводи відповідача у наведеному аспекті є доволі гіпотетичними та неприпустимо спрощеними, а тому, оскаржуване рішення П`ятої кадрової комісії не може вважатися законним та обґрунтованим.

Отже, рішення П`ятої кадрової комісії від 08.07.2020 №4 про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації не відповідає вимогам частини другої статті 2 КАС України, а тому його належить визнати протиправним та скасувати, а позов в цій частині - задовольнити.

Щодо правомірності наказу про звільнення позивача з посади прокурора, суд звертає увагу на такі обставини.

Нормативною підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади та з органів прокуратури у спірному наказі від 24.09.2020 №809к відповідач вказав статтю 11 Закону України "Про прокуратуру", підпункт 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ.

Суд зауважує, що пункт 3 частини першої статті 11 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що керівник обласної прокуратури призначає на посади та звільняє з посад прокурорів обласних та окружних прокуратур у встановленому цим Законом порядку.

За змістом підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав: 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.

Отже, рішення про звільнення позивача з займаної посади прямо пов`язано з наявністю відповідного рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором, а не з ліквідацією чи реорганізацію органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

А оскільки у спірних відносинах рішення кадрової комісії від 08.07.2020 №4 про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації визнано протиправним та скасовано, то й наказ про звільнення позивача із займаної посади належить визнати протиправним та скасувати.

У контексті наведеного відсутні підстави для врахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права - пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VІІ, викладеного у постанові від 24.04.2019 у справі №815/1554/17.

Водночас суд все ж погоджується з доводами позивача про те, що у спірних відносинах не відбулось ліквідації та/або реорганізації органу прокуратури, у якому він працював до звільнення.

Так, статтею 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Відповідно до статті 81 Цивільного кодексу України на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах положення цього Кодексу поширюється, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною третьою статті 81 Цивільного кодексу України порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом.

Органи прокуратури України відносяться до юридичних осіб публічного права.

Слід звернути увагу, що ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то самого лише посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

Наведене відповідає послідовній правовій позиції Верховного Суду України, що викладена у постановах від 04.03.2014 (справа №21-8а14), від 27.05.2014 (справа №21-108а14), від 28.10.2014 (справа №21-484а14), від 19.01.2016 (справа №810/1783/13-а), а також Верховного Суду у постановах від 04.10.2018 у справі №825/3752/15-а, від 26.09.2019 у справі №806/405/17, від 06.05.2020 у справі №821/3731/15-а та ін.

У спірних відносинах на підставі наказу Генерального прокурора України від 27.12.2019 №358 перейменовано юридичну особу "Генеральна прокуратура України" в "Офіс Генерального прокурора" без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Так само, на підставі наказу Офісу Генерального прокурора від 03.09.2020 №410 "Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур" перейменовано без зміни ідентифікаційних кодів юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань юридичну особу "прокуратура Полтавської області" у "Полтавська обласна прокуратура".

На цій підставі суд звертає увагу на те, що зміна назви (перейменування) юридичної особи не відноситься до форм реорганізації, що визначені частиною першою статті 104 Цивільного кодексу України.

Враховуючи наведене, суд констатує відсутність факту реорганізації чи ліквідації юридичної особи відповідача - Полтавської обласної прокуратури як на дату звільнення позивача з органів прокуратури, так і на дату розгляду справи у суді.

Окрім того, суд враховує, що у матеріалах справи наявна копія листа Полтавської обласної прокуратури від 05.10.2020 вих.№07-4824-20, наданого у відповідь на запит адвоката Кучерявої Т.В. , зі змісту якого слідує, що станом на 02.10.2020 ліквідації, реорганізації, скорочення структури Полтавської обласної прокуратури та чисельного штату працівників прокуратури у розумінні частини четвертої статті 10 Закону України "Про прокуратуру" не було /т. 1, а.с. 247-248/.

Резюмуючи наведене, суд дійшов висновку, що приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора прокуратури Полтавської області, відповідач діяв всупереч вимогам частини другої статті 19 Конституції України.

У контексті спірних відносин суд погоджується, що наміри законодавця з формування професійного та доброчесного апарату органів прокуратури мають законну та легітимну мету. Проте, суд акцентує увагу на тому, що запроваджені законодавчим органом з цією метою процедури (зокрема, автоматичне звільнення із займаної посади у разі не проходження одного з етапів атестації) не у повній мірі відповідають конституційному принципу верховенства права, у тому числі принципу юридичної визначеності, рівності, праву на доступ до державної служби, праву на працю, оскільки не передбачають індивідуального підходу до вирішення конкретної ситуації під час проведення атестації усіх без винятку прокурорів.

Так, за загальним правилом припинення служби в органах прокуратури внаслідок звільнення особи із займаної посади є крайнім заходом стягнення (дисциплінарної відповідальності), застосування якого має відбуватись з суворим дотриманням прав працівника, за результатами повного та всебічного встановлення фактичних обставин.

Однак, у спірних відносинах гарантії позивача від незаконного звільнення недотримані. Зокрема, у ході прийняття рішення про звільнення позивача з роботи в органах прокуратури роботодавець жодним чином не аналізував інформацію про позивача, не врахував показники та результати його діяльності, службову характеристику, відомості про стаж роботи, досягнення тощо. Натомість, наказ про звільнення ОСОБА_1 з органів прокуратури виданий виключно на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження ним атестації.

Внаслідок вищевикладеного суд вважає протиправним рішення прокуратури Полтавської області про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органами фіскальної служби прокуратури Полтавської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 28.09.2020. А тому, оскаржуваний наказ від 24.09.2020 №809к належить визнати протиправним та скасувати, а позов в цій частині - задовольнити.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 Кодексу законів про працю України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення працівника на нову посаду, що належить до компетенції роботодавця. Виходячи із положень трудового законодавства, незаконно звільнений працівник не поновлюється на попередній роботі лише тоді, коли повністю ліквідоване підприємство, а така підстава у даному випадку - відсутня.

Оскільки наказом Полтавської обласної прокуратури від 24.09.2020 №809к позивача звільнено з посади начальника відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органами фіскальної служби прокуратури Полтавської області з 28.09.2020, належним способом захисту порушеного права є поновлення позивача саме вищевказаній посаді.

Крім того, на переконання суду, наказ Полтавської обласної прокуратури від 15.09.2020 №773к про тимчасове визначення робочого місця начальнику відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органами фіскальної служби прокуратури Полтавської області ОСОБА_1 у відділі нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби Полтавської обласної прокуратури, у зв`язку з початком роботи Полтавської обласної прокуратури - не є підставою для призначення ОСОБА_1 у судовому порядку на нову посаду без проходження атестації, адже позивач не обіймав таку посаду у Полтавській обласній прокуратурі.

З тих самих підстав, суд визнає безпідставними доводи позивача про необхідність обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням оплати праці за рівнозначною посадою - посадою прокурора у Полтавській обласній прокуратурі, оскільки позивач не обіймав посаду прокурора у Полтавській обласній прокуратурі.

Крім того, у силу частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У даних правовідносинах суд вважає за доцільне застосувати вищевказану норму КЗпП України, оскільки норми спеціального Закону не містять положень які регулювали б дане питання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24.12.1999 №13" зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У матеріалах справи наявна довідка Полтавської обласної прокуратури від 10.11.2020 вих.№21-692вих20 про середньомісячну та середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 , зі змісту якої суд встановив, що середньоденна заробітна плата позивача на день звільнення складала 1301,29 грн, а середньомісячна - 27977,74 грн /т. 3, а.с. 65/.

Відповідно до кількості робочих днів, що минули за час вимушеного прогулу позивача, стягненню на його користь підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.09.2020 по 15.04.2021 у розмірі 179578,02 грн (сума вказана без утримання податку та інших обов`язкових платежів).

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково.

Окрім того, оскільки судом ухвалено рішення про поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд вказує, що пунктами 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

А тому, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді начальника відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органами фіскальної служби прокуратури Полтавської області або рівнозначній посаді з 29.09.2020 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 27977,74 грн належить допустити до негайного виконання.

Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Полтавської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, П`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування індивідуальних актів, поновлення на роботі, стягнення коштів задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення П`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 08 липня 2020 року №4 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасувати наказ керівника Полтавської обласної прокуратури від 24 вересня 2020 року №809к про звільнення ОСОБА_1 з 28 вересня 2020 року.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органами фіскальної служби прокуратури Полтавської області або рівнозначній посаді з 29 вересня 2020 року.

Стягнути з Полтавської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 вересня 2020 року по 15 квітня 2021 року у розмірі 179578,02 грн (сто сімдесят дев`ять тисяч п`ятсот сімдесят вісім гривень дві копійки).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Допустити рішення суду до негайного виконання в частині поновлення позивача на посаді начальника відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органами фіскальної служби прокуратури Полтавської області або рівнозначній посаді з 29 вересня 2020 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 27977,74 грн (двадцять сім тисяч дев`ятсот сімдесят сім гривень сімдесят чотири копійки).

Позивач (стягувач): ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ).

Відповідач (боржник): Полтавська обласна прокуратура (код ЄДРПОУ 02910060; вул. 1100-річчя Полтави, 7, м. Полтава, Полтавська область, 36000).

Відповідач: Офіс Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051; вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011).

Рішення набирає законної сили відповідно до положень статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку та строки, визначені статтями 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 26 квітня 2021 року.

Суддя О.О. Кукоба