Рішення № 96858952, 13.05.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/496/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління Держпраці у Кіровоградській області (далі - відповідач) про скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом та просить визнати протиправною та скасувати постанову № КР9532/386/АВ/ТД-ФС від 24.11.2020 про накладення штрафу в розмірі 150 000,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржувана постанова була прийнята протиправно, оскільки відповідачем не доведено факт порушення позивачем вимог ст.ст.21, 24 КЗпП України щодо фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору, що було підтверджено постановою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18.05.2020 у справі № 405/2027/20.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки в ході інспекційного відвідування у магазині "ІНФОРМАЦІЯ_2" встановлено, що в магазині виконувала роботу продавця ОСОБА_2 , яка повідомила, що стажується у позивача з 01.11.2020. Зазначене свідчить те, що ОСОБА_2 допущена до роботи з 01.11.2020 без оформлення трудових відносин, що є порушенням вимог ст.ст.21, 24 КЗпП України та абз.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" в частині повідомлення ДФС про прийом працівника на роботу після допущення його до роботи. Також зазначив, що передбачуване частиною 4 статті 78 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматись судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні (а.с.29-33).

Представник позивача у відповіді на відзив не погодився з позицією відповідача (а.с.57).

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши письмові докази у справі суд приходить до таких висновків.

Позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець 27.07.2004, основним видом діяльності якого є роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах.

З поданих відповідачем разом з відзивом матеріалів встановлено наступне.

03.11.2020 начальником Управління Держпраці у Кіровоградській області Кухаренко О.А. було отримано службову записку начальника відділу з питань експертизи умов праці Хіміч О.А. про виявлення можливого факту нелегальної праці у ФОП ОСОБА_1 (а.с.34).

На підставі наказу Управління від 03.11.2020 № 1151 та направлення на проведення інспекційного відвідування від 03.11.2020 № 1151/04.1, посадовими особами Управління було проведено інспекційне відвідування у ФОП ОСОБА_1 у термін з 03.11.2020 по 16.11.2020 (а.с.36).

За результатами інспекційного відвідування складено акт № КР9532/386/АВ від 04.11.2020, в якому зафіксовано порушення ст. 24 КЗпП України, абз.2 Постанови КМУ від 17.06.2015 №413. Зокрема, під час проведення інспекційного відвідування в магазині "ІНФОРМАЦІЯ_2" було встановлено, що в магазині виконувала роботу продавця ОСОБА_2 , яка повідомила, що стажується у ФОП ОСОБА_1 з 01.11.2020. В письмовому поясненні ФОП ОСОБА_1 зазначив, що ОСОБА_2 знаходилась в магазині з метою проходження співбесіди, демонстрації практичних навичок. При цьому, в магазині був відсутній роботодавець (ФОП ОСОБА_1 ) або уповноважена ним особа, яка б проводила співбесіду з претендентом на посаду ( ОСОБА_2 ). Тобто, ОСОБА_2 самостійно виконувала обов`язки продавця в магазині "ІНФОРМАЦІЯ_2" 03.11.2020 і здійснювала нагляд в торгівельному залі, пропонувала товар, надавала консультації. На вимогу інспекторів надати документ, який посвідчує особу, працівниця ОСОБА_2 в підсобному приміщенні взяла свої особисті речі і пред`явила паспорт. Під час надання необхідних документів для проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 не надав трудовий договір та повідомлення про прийняття на роботу продавця ОСОБА_2 .Зазначене свідчить, що ОСОБА_2 допущена до роботи з 01.11.2020 без оформлення трудових відносин, що є порушенням вимог ст.ст.21, 24 КЗпП України та абзацу 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" в частині повідомлення ДФС про прийом працівника на роботу після допущення його до роботи (а.с.37, 38-40, 41).

04.11.2020 було винесено припис про усунення виявлених порушень № КР9532/386/АВ/П, яким зобов`язано позивача усунути порушення ст.ст.21, 24 КЗпП України до 04.12.2020 (а.с.42).

04.11.2020 також складено попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю № КР9532/АВ/П/ПП (а.с.43).

Вищевказані акт інспекційного відвідування, припис та попередження вручені позивачу 04.11.2020.

10.11.2020 позивачем подано докази виконання припису № КР9532/386/АВ/П від 04.11.2020 (а.с.45-49).

24.11.2020 начальником Управління була винесена постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № КР9532/386/АВ/ТД-ФС, згідно до якої за порушення ст.ст.21, 24 КЗпП України до позивача застосовано штраф у розмірі 150 000,00 грн. (а.с.2).

Законність даної постанови є предметом спору у даній справі, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Згідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ст. 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 р. № 96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах охорони праці, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Відповідно до п. 7 цього Положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Стаття 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05 квітня 2007 року №877-V (далі - Закон № 877-V) вказує, що заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Згідно до ч. 5 ст. 2 Закону № 877-V зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог ст.ст.1, 3, ч.ч.1, 4, 6-8, абз.2 ч.10, ч.ч.13, 14 ст.4, ч.ч.1- 4 ст.5, ч.3 ст.6, ч.1-4, 6 ст.ст.7, 9, 10, 19, 20, 21, ч.3 ст.22 цього Закону.

Відповідно до п. 2 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 (надалі - Порядок №823) заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю з питань виявлення неоформлених трудових відносин здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Заходи контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються інспекторами праці виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, дотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад) у формі, визначеній абзацом першим цього пункту.

Підстави проведення інспекційного відвідування встановлені п. 5 Порядку № 823, відповідно до приписів якого інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань виключно з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.

Представником відповідача надано суду службову записку, яка містить інформацію про виявлення можливого факту нелегальної праці у позивача. Отже, інспекційне відвідування призначено та проведено за наявності правових підстав, визначених пп.3 п.5 Порядку № 823.

Згідно п.8 Порядку 823, під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення, перед підписанням акта інспекційного відвідування надати копію відповідного направлення на проведення інспекційного відвідування та внести запис про його проведення до відповідного журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) об`єкта відвідування (за його наявності).

В свою чергу, об`єкт відвідування має право перевіряти в інспектора праці наявність службового посвідчення; одержувати копію направлення на проведення інспекційного відвідування; не допускати до проведення інспекційного відвідування у разі: відсутності службового посвідчення; коли на офіційному веб-сайті Держпраці не оприлюднено уніфікованої форми акта інспекційного відвідування (п.13 Порядку № 823).

Направлення на проведення інспекційного відвідування вручено позивачу 04.11.2020 (а.с.36).

Пунктом 16 Порядку № 823 визначено, що за результатами інспекційного відвідування складаються акт інспекційного відвідування (далі - акт) і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю.

Відповідно до п. 17 Порядку № 823, акт складається в останній день інспекційного відвідування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та об`єктом відвідування або уповноваженою ним особою.

Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.

Другий примірник акта залишається в інспектора праці.

Відповідно до п.18 Порядку № 823, якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною.

Зауваження можуть бути подані об`єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів після дня підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.

Відповідно до п. 19 Порядку № 823, матеріали, зафіксовані засобами аудіо-, фото- та відеотехніки в ході інспекційних відвідувань, долучаються до акта у паперовому або електронному вигляді на дисках для лазерних систем зчитування, на яких проставляється номер і дата складення акта. Про долучення таких матеріалів робиться відмітка в акті.

Згідно із п. 24 Порядку № 823, у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом, після розгляду зауважень об`єкта відвідування до нього (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування, за результатами якого вносить припис та вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Відповідно п. 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 17.07.2013 № 509 (надалі - Порядок № 509), штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Відповідно до п. 3 Порядку № 509, справа про накладення штрафу (далі - справа) розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку.

Згідно з п. 4 Порядку № 509 під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

Відповідно до п. 10 Порядку № 509, постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку.

Згідно абз.2, 3 ч.2 ст.265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:

фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження;

вчинення порушення, передбаченого абзацом другим цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.

Відповідно до ч. 4 ст. 265 КЗпП України штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, необхідною умовою для накладення штрафу на осіб, які використовують найману працю, є, зокрема, фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1 Закону України "Про охорону праці" працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов`язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Згідно ч.1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Статтею 24 КЗпП України визначено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов`язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.3 ст.24 КЗпП України).

З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

При цьому, слід також зазначити, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Визначальним для вирішення спірних правовідносин у зазначеній справі є наявність ознак трудових правовідносин між позивачем та фізичною особою ОСОБА_2 ..

Виходячи з фактичних обставин справи, а також норм діючого законодавства України, суд доходить до переконливого висновку про те, що відповідачем не представлено належних доказів того, що вказана вище особа працювала без оформлення трудових відносин в магазині "ІНФОРМАЦІЯ_2" з 01.11.2020. Більше того, в ході інспекційного відвідування пояснення від ОСОБА_2 не відбирались, а тому не зрозуміло на підставі яких документів перевіряючі дійшли висновку про те, що вказана особа працює продавцем з 01.11.2020. У матеріалах адміністративної справи також відсутні докази виконання вказаних обов`язків, не надано й матеріалів, зафіксованих засобами аудіо-,фото- та відеотехніки в ході інспекційного відвідування.

Суд зауважує, що перебування ОСОБА_2 у приміщенні магазину 03.11.2020 не є безумовною підставою, яка підтверджує факт здійснення нею трудових обов`язків продавця.

Крім того, постановою Ленінського районного суду міста Кіровограда від 17.12.2020 по справі № 405/7211/20 (провадження № 3/405/1652/20), яка набрала законної сили 29.12.2020, закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (протокол про адміністративне правопорушення № КР9532/386/П/ПТ від 04.11.2020) на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв`язку з відсутністю в діях останнього складу вказаного адміністративного правопорушення. Як встановив суд в ході розгляду даної справи, будь-яких об`єктивних даних, які б безперечно свідчили про факт допущення з 01.11.2020 ОСОБА_2 до роботи без укладення трудового договору в протоколі не наведено і до нього не додано. Зокрема, відсутні будь-які пояснення самої ОСОБА_2 з обставин події, як відсутні і пояснення свідків-клієнтів магазину, що здійснювали покупку товару, яких обслуговувала в якості продавця ОСОБА_2 ..

Слід також звернути увагу, що відповідачем не надано суду належних письмових доказів наявності правових підстав для застосування у спірних правовідносинах положення абз.3 ч.2 ст.265 КЗпП України.

Відповідно ч.1 ст. 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно вимог ч.1-2 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст.78 КАС).

Враховуючи викладені обставини у сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведено вчинення позивачем порушення вимог ст.ст.21, 24 КЗпП України, абз.2 Постанови КМУ від 17.06.2015 № 413 щодо допуску до роботи особи без укладення з нею трудового договору та неповідомлення ДФС про прийом працівника на роботу після допущення його до роботи, у зв`язку з чим постанова від 24.11.2020 № КР9532/386/АВ/ТД-ФС про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення є такою, що прийнята всупереч чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Отже, позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

За змістом ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1500 грн. (а.с.1-а), а тому вказана сума судового збору, у відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України, підлягає присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Представником позивача також подано суду заяву, в якій він просить стягнути на користь позивача судові витрати на правничу допомогу в розмірі 5500 грн. (а.с.60-63а).

Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

За результатами аналізу наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України суд приходить до висновку, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорара та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Ці витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу надано: ордер серії КР № 105894; детальний опис робіт (наданих послуг) згідно Договору про надання правової допомоги від 08.02.2021; Договір про надання правової допомоги від 08.02.2021; розрахунок вартості послуг до Договору про надання правової допомоги від 08.02.2021; квитанцію від 23.03.2021 (а.с.58, 61-63а).

Згідно до розрахунку вартості послуг до Договору про надання правової допомоги від 08.02.2021, адвокатом надано такі послуги: 1) складення позовної заяви про скасування постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №КР9532/386/АВ/ТД-ФС від 24.11.2020 - 4000 грн. (4 год.); 2) представництво в Кіровоградському окружному адміністративному суді по справі про скасування постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №КР9532/386/АВ/ ТД-ФС від 24.11.2020 - 1500 грн. (1 год. 30 хв.).

Суд зазначає, що вищеописаними письмовими доказами підтверджено понесення позивачем витрат на правничу допомогу у справі в сумі 5500,00 грн..

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг та умовами договору. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015р. у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009р. у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006р. у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004р. у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Виходячи з того, що складення позовної заяви про скасування постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №КР9532/386/АВ/ТД-ФС від 24.11.2020 та відповіді на відзив не потребували від адвоката значної витрати часу та застосування ним спеціальних професійних навиків з правових питань, а єдине судове засідання у справі, проведене 30.03.2021 тривало лише 4 хвилини, витрати на правничу допомогу в розмірі 5500,00 грн. є не співмірними зі складністю адміністративної справи та часом, витраченим на надання правничої допомоги, у зв`язку із чим підлягають зменшенню до 1500,00 грн..

Керуючись ст.ст.90, 139, 242 - 246, 250, 251, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Кіровоградській області №КР9532/386/АВ/ТД-ФС від 24.11.2020 про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення в розмірі 150 000,00 грн..

Стягнути на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ - 39808965) судовий збір в сумі 1500,00 грн. (одна тисяча п`ятсот гривень).

Стягнути на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ - 39808965) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500,00 грн. (одна тисяча п`ятсот гривень)

Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України.

Відповідно до підпункту 15.5 п.15 Розділ VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Л.І. Хилько