Рішення № 96857971, 12.05.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2021 р. Справа№200/2123/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стойки В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького зонального відділу Військової служби правопрядку про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Донецького зонального відділу Військової служби правопрядку з позовною заявою, в якій просив суд:

визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні та щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення;

зобов`язати Донецький зональний відділ Військової служби правопорядку внести зміни до наказу начальника Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку (по стройовій частині) № 174 від 01.09.2020р. в частині зазначення кількості календарних років, за які підлягає виплата одноразової грошової допомоги по звільненню ОСОБА_1 , а саме за -15 років 07 місяців 19 діб;

зобов`язати Донецький зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби позивача у сумі - 89 087,9 грн. (вісімдесят дев`ять тисяч вісімдесят сім грн.. дев`яносто коп..);

зобов`язати Донецький зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму індексації грошового забезпечення за період з 01.09.2016 по 31.12.2018р. у сумі - 27 157,2 грн. (двадцять сім тисяч сто п`ятдесят сім грн. 20 коп.);

стягнути з Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 02 вересня 2020 року (день звільнення) по 26 лютого 2021 року (день звернення до суду) в сумі - 135 086, 40 грн. (сто тридцять п`ять тисяч вісімдесят шість грн.40 коп.).

В обґрунтування зазначено, що позивач 12.06.2015р. був мобілізований до лав Збройних Сил України. 01.09.2016р. Після демобілізації позивачем було підписано контракт з Донецьким зональним відділом Військової служби правопорядку. 01.09.2020р. Позивача було звільнено з військової служби за наказом Начальника Донецького зонального від ділу ВСП (по особовому складу) № 28-РС у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) відповідно пункту другого частини п`ятої ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Станом на 01.09.2020р. вислуга років Позивача складає: календарна-08 років 01 місяць 27 діб, пільгова-07 років 05 місяців 22 доби. Відтак, враховуючи, що загальна вислуга становить 15 років 07 місяців 19 діб, шо підтверджується витягом з наказу Начальника Донецького зонального відділу ВСП від 01.09.2020р. № 174, позивач вважає, що має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей".

Крім цього позивач наголошує, що його грошове забезпечення за період з 01.09.2016р.- 31.12.2018р. не було проіндексоване.

Несвоєчасна виплата вказаних сум, на думку позивача, тягне відповідальність, передбачену ст. 116, 117 КЗпП України.

Ухвалою суду від 05.05.2021 року провадження по справі було відкрито.

Ухвалою суду від 05.05.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Донецького зонального відділу Військової служби правопрядку про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху.

Ухвалою від 12.05.2021 року продовжено розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Донецького зонального відділу Військової служби правопрядку про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Також ухвалою від 12.05.2021 року клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог про внесення змін до наказу начальника начальника Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку (по стройовій частині) № 174 від 01.09.2020р. в частині зазначення кількості календарних років, за які підлягає виплата одноразової грошової допомоги по звільненню ОСОБА_1 , а саме за -15 років 07 місяців 19 діб, - задоволено. Визнати поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог про внесення змін до наказу начальника начальника Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку (по стройовій частині) № 174 від 01.09.2020р. в частині зазначення кількості календарних років, за які підлягає виплата одноразової грошової допомоги по звільненню ОСОБА_1 , а саме за -15 років 07 місяців 19 діб та поновити пропущений строк.

Відповідач надав відзив по справі, згідно змісту якого зазначив, що правових підстав для виплати Позивачу грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби не було. Щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.09.2016 року по 31.12.2018 року відповідач зазначає, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Відтак, у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплатити індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України з січня 2016 по лютий 2018 у відповідача не було. Крім того, вимоги Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 № 1078, не передбачають механізму виплат сум індексації грошового забезпечення за минули періоди. На підставі вказаного відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Також відповідач надав до суду додаткові пояснення, згідно змісту яких вважає, що базовим місяцем при проведенні індексації з січня 2016 року є саме грудень 2015 року.

Суд визнав за можливе розглянути справи на підставі наявних матеріалів в порядку письмового провадження.

Суд дослідивши матеріали справи встановив наступне.

ОСОБА_1 , 12.06.2015р. був мобілізований долав Збройних Сил України. Службу проходив у Донецькому зональному відділі Військової служби правопорядку (далі Відповідач). 08 грудня 2015 р. Позивач набув статус «учасник бойових дій». Головним управлінням персоналу Генерального штабу Збройних Сил України Позивачу було видане посвідчення УБД серії НОМЕР_1 .

01.09.2016р. (після демобілізації) Позивачем було підписано контракт з Донецьким зональним відділом Військової служби правопорядку. 01.09.2020р. Позивача було звільнено з військової служби за наказом Начальника Донецького зонального від ділу ВСП (по особовому складу) № 28-РС у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) відповідно пункту другого частини п`ятої ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Станом на 01.09.2020р. вислуга років Позивача складає: календарна-08 років 01 місяць 27 діб, пільгова-07 років 05 місяців 22 доби, загальна вислуга Позивача становить 15 років 07 місяців 19 діб, що підтверджується витягом з наказу Начальника Донецького зонального відділу ВСП від 01.09.2020р. № 174 (по стройовій частині). Інформації з приводу виплати одноразової грошової допомоги при звільненні матеріали справи не містять.

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Згідно абз.1 ч.2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Зазначена норма кореспондується з п. 10 постанови КМУ від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» (далі - Порядок № 393).

За змістом правових норм абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону № 2011 та абзацу третього пункту 10 Порядку № 393 законодавець розмежовує визначення самого права військовослужбовця, крім військовослужбовців строкової військової служби, на таку одноразову грошову допомогу при звільненні та визначення розміру такої допомоги.

У розумінні вказаних правових норм військовослужбовець, що звільнений з військової служби за закінченням контракту, крім військовослужбовців строкової військової служби, має право на виплату одноразової грошової допомоги «за наявності вислуги 10 років і більше». При цьому законодавець не передбачає, що таке право набувається за умови наявності певного виду вислуги (календарної, пільгової, тощо).

Крім того, законодавець не надає визначень ні «календарної вислуги років» ні «пільгової вислуги років». Правовими нормами Порядку № 393 та Закону № 2011 законодавець лише визначає періоди служби, які підлягають зарахуванню до вислуги років у календарному обчисленні або на пільгових умовах. Тобто, законодавець визначає лише способи обчислення вислуги років.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 806/2104/17, від 24.11.2020 у справі №822/3008/17, яка відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню судом до спірних правовідносин.

Таким чином, у випадку звільнення з військової служби за закінченням контракту такі військовослужбовці мають права на одноразову грошову допомогу за наявності вислуги 10 років і більше, незалежно від способу її обчислення (у календарному обчисленні чи на то пільгових умовах). Розмір такої одноразової грошової допомоги для такої категорії військовослужбовців знаходиться в прямій залежності від кількості повних календарних років їх служби.

Отже, позивач, як військовослужбовець, який звільнений з військової служби за закінченням контракту та за наявності вислуги років, що перевищує 10 років, має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом першим пункту 2 статті 15 Закону № 2011 в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

З приводу позовних вимог щодо зобов`язання Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку внести зміни до наказу начальника Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку (по стройовій частині) № 174 від 01.09.2020р. в частині зазначення кількості календарних років, за які підлягає виплата одноразової грошової допомоги по звільненню ОСОБА_1 , а саме за -15 років 07 місяців 19 діб суд зазначає наступне.

Як вже було зазначено вище, з витягу з наказу Начальника Донецького зонального відділу ВСП від 01.09.2020р. № 174 (по стройовій частині) вбачається, що вислуга років Позивача складає: календарна-08 років 01 місяць 27 діб, пільгова-07 років 05 місяців 22 доби, загальна вислуга Позивача становить 15 років 07 місяців 19 діб.

Як визначено у Постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 480/4241/18, передбачена Законом № 2262-ХІІ календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів). У свою чергу передбачені статтею 171 Закону № 2262-ХІІ пільгові умови призначення пенсій відповідно до Порядку 393 полягають у пільговому (кратному) зарахуванні вислуги років. Водночас таке зарахування не є самостійним видом вислуги й не конкурує з її календарним обчисленням, а є лише пільговим зарахуванням уже наявної вислуги. Фактична тривалість вислуги при такому зарахуванні не змінюється, а лише зараховується на пільгових (кратних) умовах.

Відповідно суд вважає, що термін «загальна» вислуга років використовується для визначення суми «пільгової» та «календарної» вислуги років. А тому позовні вимоги в даній частині задоволенню не підлягають.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1282-ХІІ).

За визначенням статті 1 Закону № 1282-ХІІ: індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання; поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Згідно з пункту 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2016 році - 103 відсотка).

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

За змістом пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Відповідно до пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Відповідно до пункту 10-2 Порядку № 1078 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2012 № 526) для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість, та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи сума індексації зберігається, якщо сума збільшення заробітної плати менша, ніж сума індексації, яка повинна нараховуватися за відповідний місяць. У разі коли сума збільшення заробітної плати більша, ніж сума індексації, яка повинна нараховуватися за відповідний місяць, такий місяць вважається базовим під час обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації."

Згідно з пунктом 10-2 Порядку № 1078 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013, який діє з 01.12.2015) для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

Пунктом 14 Порядку № 1078 визначено, що роз`яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.

З вищевикладеного слідує, що індексація оплати праці (грошового забезпечення) є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, які мають систематичний (щомісячний) характер.

За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи, проведення якої не залежить від волевиявлення роботодавців чи працівників.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01.12.2015).

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Суд звертає увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що нормами Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку №1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.08.2019 у справі № 825/694/17.

Крім того суд зазначає, що звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.

Базовий місяць при визначенні суми індексації позивачем не визначено.

Щодо обраного позивачем способу судового захисту, суд зазначає.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суд зазначає, що розрахунок розміру та нарахування суми разової грошової допомоги та індексації належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні та Індексації грошового забезпечення підлягають задоволенню.

Нормами статті 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина 1 статті 117 Кодексу законів про працю України).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку, який було встановлено лише під час розгляду даної справи.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2018 року по справі № 817/925/14 (провадження № К/9901/16797/18), від 19 вересня 2018 року по справі № 822/181/16 (провадження № К/9901/12582/18).

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про передчасність заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати сум індексації та одноразової грошової допомоги. При цьому, суд зауважує, що позивач не позбавлений права звернутися до суду за стягненням компенсації після проведення з ним остаточного розрахунку.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на наведене суд приходить про висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) до Донецького зонального відділу Військової служби правопрядку (в. Паркова, 152Б, м. Краматорськ, ЄДРПОУ 24289666) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Донецького зонального відділу Військової служби правопрядку щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні та щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення.

Зобов`язати Донецький зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Зобов`язати Донецький зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму індексації грошового забезпечення за період з 01.09.2016 по 31.12.2018р.

В іншій частині позовних вимог, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В. Стойка