Рішення № 96857789, 13.05.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2021 року Справа № 160/3755/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколайчук С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження позовної заяви ОСОБА_1 (представник: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49123, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

15.03.2021 року ОСОБА_1 через свого представника звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, , у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не призначення пенсії за віком ОСОБА_1 .

- зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, з врахуванням всього стажу роботи зазначеного у трудовій книжці, періоду навчання згідно з дипломом, заробітної плати для обчислення пенсії, з підвищенням розміру пенсії відповідно до ч.3 ст. 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи з дати звернення - 30.09.2019р. та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що виходячи з правової та соціальної пригоди пенсії право громадян на призначення пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне місце проживання в Україні. Не врегулювання питання на законодавчому рівні щодо пенсійного забезпечення громадян України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон в держави, з якими не укладено відповідних договорів, за практикою Європейського суду з прав людини породжує дискримінацію громадян.

На думку позивача, відповідач при обчисленні пенсії повинен врахувати як стаж роботи, зазначений у трудовій книжці, так і заробітну плату для обчислення пенсії. Останнім записом в трудовій книжці позивача є запис 06.09.1995 року про звільнення, тому головне управління Пенсійного фонду України в Дніпроптеровській області повинно призначити позивачу пенсію як не працюючому пенсіонеру.

Позовні вимоги просить задоволити у повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року відкрито провадження у справі № 160/3755/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа є справою незначної складності та згідно з ст. ст. 257, 263 КАС України розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно з ч. 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частиною другою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно з приписами ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалося.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року від відповідача було витребувано належним чином завірену копію пенсійної справи та запропоновано у разі невизнання позову протягом 15 днів з моменту отримання ухвали суду надати відзив на позовну заяву.

На виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року відповідачем 07.05.2021 року на електронну адресу суду надано відзив на позовну заяву.

При зверненні щодо призначення пенсії до заяви не було додано чинний паспорт громадянина України, щодо ОСОБА_1 . При цьому, як свідчать документ, на момент подачі заяви ОСОБА_1 мала прострочений закордонний паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_2 (термін дії до 04.08.2018 року), копія якого наявна в матеріалах пенсійної справи (додається).

Рішенням відділу з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 28.12.2019 № 1124/0325-17 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії (копія рішення від 28.12.2019 № 1124/0325-17 додана до матеріалів позовної заяви).

Позивачкою не було надано дійсного закордонного паспорта громадянина України для виїзду за кордон в тримісячний термін.

У пенсійній справі ОСОБА_1 міститься копія паспорта для поїздок за кордон № НОМЕР_3 чи ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , де зазначено громадянство “Ізраїльське”, яке не засвідчує особу та не підтверджує громадянство держави України на момент звернення із заявою про призначення пенсії до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

ОСОБА_1 через представника за довіреністю, Богач В.І., 30.09.2019 року звернулася із заявою про призначення/перерахунок пенсії щодо призначення пенсії за віком, як непрацюючому пенсіонеру, здійснення відповідно до записів трудової книжки запитів для отримання довідок по заробітній платі для обчислення пенсії, довідок про реорганізацію (перейменування) підприємств, інших недостатніх для призначення пенсії документів, врахувати найвигідніший період, до заяви додані копії документів, зазначені у заяв, за результатами розгляду якого відмовлено, оскільки до заяви не додано чинний паспорт громадянина України.

У задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

Цодокова ОСОБА_3 є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 , який видано 24.06.2020 року зі строком дії до 24.06.2030 року.

До 1998 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала в АДРЕСА_2 , надалі виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль.

30.09.2019р. представник ОСОБА_2 за нотаріально посвідченою довіреністю – Богач В.І. особисто звернулася до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області через Кам`янський відділ обслуговування громадян (сервісний центр) із заявою про призначення пенсії за віком як не працюючому пенсіонеру, в разі необхідності направити запити відповідно до записів у трудовій книжці для отримання довідок по заробітній платі, що враховується для обчислення пенсії, довідок про перейменування (реорганізацію) підприємств, врахувати найвигідніший період по заробітній платі. Заяву прийнято спеціалістом управління 30.09.2019р. та зареєстровано за № 2209.

28.12.2019 року ОСОБА_1 повідомлено про відмову у призначенні пенсії, де зазначено, що позивачем надана копія паспорту для виїзду за кордон, посвідчена нотаріально, проте, паспорта громадянина України, яким можливо підтвердити вік в оригіналі не надано.

14.10.2020 року представник позивача за нотаріально посвідченою довіреністю ОСОБА_4 звернувся до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області через Кам`янський відділ обслуговування громадян (сервісний центр) із заявою, в якій просив:

- долучити до матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 нотаріально засвідчену копію довіреності представника № 598/20 від 24.08.2020р., паспорта громадянина України для виїзду за кордон Цодокової Людмили № PU НОМЕР_5 виданого 24.06.2020р.

- прийняти та надіслати на адресу представника нове рішення за наслідком розгляду заяви про призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 від 30.09.2019р. враховуючи додані документи.

Листом головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 21426-21594/А-02/8-0400/20 від 02.11.2020р. повідомлено, що за результатами розгляду заяви про призначення пенсії від 30.09.2020 року № 2209 відділом призначення пенсії управління застосування пенсійного законодавства головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області винесено рішення про відмову.

На час підготовки відповіді на звернення від 14.10.2020, на обліку як одержувач пенсії ОСОБА_1 у територіальному управлінні Пенсійного фонду України (м. Кам`янське) не перебуває, тому долучити документи до матеріалів пенсійної справи неможливо.

Не погоджуючись із рішенням відповідача № 21426-21594/А-02/8-0400/20 від 02.11.2020р, позивач через свого представника звернулася до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Вирішуючи даний спір по суті, суд керувався нормами чинного законодавства, які діяли на момент прийняття рішення.

Правовідносини сторін, що виникають у сфері пенсійного забезпечення, регулюються нормами Конституції України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення».

Стаття 25 Конституції України гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (стаття 33 Конституції України).

Згідно зі ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Право на пенсію в Україні є конституційним правом громадянина України.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення" втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року, оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України. Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в ст. 46 Конституції України.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, зазначено, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі Пічкур проти України, як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.

З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, у призначенні якої відмовлено на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу Управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що однією з умов, які передбачають наявність у особи права на отримання пенсії є її належність до громадянства України та повинні дотримуватись вимоги діючого законодавства стосовно порядку звернення за призначенням пенсії.

У відповідності до ч.1 ст.44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Частиною 5 статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Відповідно до пункту 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі Порядок № 22-1) передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Згідно з п. 1.7 даного Порядку днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема такі документи: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж; 3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року; 4) документи про місце проживання (реєстрації) особи; 5) документи, які засвідчують особливий статус особи.

Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав і, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами.

При цьому, заява про призначення пенсії може бути подана особою через її законного представника.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 р. по справі №127/20588/17 та відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають врахуванню судами.

З огляду на викладене, суд робить висновок, що позивач, хоч і проживає постійно за кордоном, однак є громадянином України, а тому має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України і пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що останнє місце реєстрації позивача в АДРЕСА_2 (знята з реєстрації у 1998 році).

За змістом Порядку № 22-1 передбачено, що подання документу, який засвідчує місце проживання особи на території України, необхідне для визнання територіальної підвідомчості органу, уповноваженого для вирішення питання щодо призначення пенсії, тобто відповідного органу Пенсійного фонду України.

У свою чергу позивач є громадянином України, який постійно проживає на території держави Ізраїль, відтак подання ним документу із зазначенням постійного місця проживання в Україні є неможливим, а тому не подання такого документу не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії.

Оскільки державними органами не прийнято відповідного порядку, який би врегулював спірні відносини, зокрема і в частині визначення органу ПФУ, до якого особи, які постійно проживають за межами України і у зв`язку з цим не мають в ній місця реєстрації, повинні подавати заяву і документи для призначення пенсії, то такий орган ПФУ заявником може обиратися на власний розсуд, в т.ч. і за місцем проживання свого представника. Такий алгоритм дій чинним законодавством не заборонений.

30.09.2020 року за № 2209 позивач через свого представника звернулась до Кам`янського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про призначення пенсії.

28.12.2019 року ОСОБА_1 повідомлено про відмову у призначенні пенсії, де зазначено, що позивачем надана копія паспорту для виїзду за кордон, посвідчена нотаріально, проте, паспорта громадянина України, яким можливо підтвердити вік в оригіналі не надано.

14.10.2020 року позивач через представника звернулась до Кам`янського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про призначення пенсії та долучення документів до матеріалів пенсійної справи.

Листом від 02.11.2020 року № 21426-21594/А-02/8-0400/20 повідомлено позивача, що під час підготовки відповіді , на обліку одержувач пенсії ОСОБА_1 у територіальному органу Пенсійного фонду України (м. Кам`янське) не перебуває, тому долучити документи до матеріалів пенсійної справи неможливо.

Бездіяльність - це пасивна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у не виконанні ним тих дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього обов`язків (завдань) згідно із чинним законодавством.

Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.

Дана правова позиція викладена у постанові КАС ВС від 23.05.2018 у справі №802/490/16-а, ухвала ВАСУ від 10.10.2017 справа №800/149/17.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач листом від 02.11.2020 року № 21426-21594/А-02/8-0400/20 надав відповідь, тому з боку відповідача відсутня бездіяльність.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_2 щодо зобов`язання відповідача призначити та виплачувати пенсію за віком, як не працюючому пенсіонеру, суд зазначає, що вказані позовні вимоги є передчасними та не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до приписів ст. 40-44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» органи пенсійного фонду зобов`язані розглядати та перевіряти відповідність поданих для призначення пенсії документів. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Отже, відповідач в рамках повноважень, зобов`язаний був розглянути та за необхідності перевірити відповідність поданих для призначення пенсії документів, визначити на їх підставі достатність або відсутність підстав для призначення пенсій позивачу.

Проте, відповідачем фактично не було розглянуто подану позивачем заяву про призначення пенсії по суті, а відмова в призначенні пенсії ґрунтується суто на формальних підставах, що виключає можливість задоволення позову в частині зобов`язання відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком.

Відповідно до ч.2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на вищезазначене, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, та з урахуванням положень ч.2ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, а саме: визнати протиправною та скасувати відмову у призначенні пенсії оформлену листом від 02.11.2020 року № 21426-21594/А-02/8-0400/20 та зобов`язати відповідача розглянути заяву ОСОБА_2 про призначення пенсії за віком та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (чч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За подання позовної заяви до суду позивачем понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 908,00 грн, що документально підтверджується квитанцією № 9227-6295-3711-3461 від 26.03.2021 року.

Однак у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог судові витрати зі сплати судового підлягають частковому поверненні позивачу, а саме 454,00 грн (908,00:2).

Керуючись ст.ст. 241-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (представник: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49123, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії – задоволити частково.

Визнати протиправною та скасувати відмову у призначенні пенсії оформлену листом від 02.11.2020 року № 21426-21594/А-02/8-0400/20.

Зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути заяву ОСОБА_2 про призначення пенсії за віком та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_2 (представник: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49123, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) сплачений позивачем судовий збір у розмірі 454,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук