Рішення № 96856799, 13.05.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

13 травня 2021 р. Справа № 120/8048/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:

за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )

до: Головного управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 43142454, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21028)

про: зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 43142454, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21028) про зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 23.12.2020 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення виявлених недоліків, шляхом коректного викладу змісту позовних вимог до відповідача та визначення способу захисту порушеного права, виходячи із повноважень суду при вирішенні справи.

29.12.2020 року, на виконання вказаної ухвали суду, представником позивача усунуто відповідні недоліки та подано уточнену позовну заяву.

Позовні вимоги мотивовані протиправною, на думку позивача, бездіяльністю Головного управління ДПС у Вінницькій області щодо не проведення коригування в обліковій картці платника податку, шляхом виключення нарахувань з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 29293,44 грн., що стало підставою для безпідставного стягнення у примусовому порядку заборгованості з єдиного внеску у сумі 9916,14 грн. На переконання позивача, відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податку відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для такого платника податків та наявність у нього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15.09.2020 року по справі № 120/713/20-а вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган повинен був вчинити дії щодо відображення (коригування) у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом. Додатково зазначає, що ним не здійснюється підприємницька діяльність, податкової, та будь-якої іншої звітності до контролюючих органів не подавав, не отримував доходи від підприємницької діяльності, відповідно не міг нараховувати єдиний соціальний внесок.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 06.01.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

29.01.2021 року на адресу суду від представника Головного управління ДПС у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що відповідно до положень Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ "Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі також Закон №2464-VІ), позивач є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зареєстрований фізичною особою-підприємцем з 16.08.2007 року та перебуває на загальній системі оподаткування, тому зобов`язаний сплачувати єдиний внесок в розмірі 22 відсотки бази нарахування, визначеної статтею 7 даного Закону. На думку відповідача, позивач не виконав вимоги Закону №2464-VІ та Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, в результаті чого, станом на день припинення державної реєстрації позивача, як фізичної особи-підприємця, у нього виник борг по інтегрованій картці платника НОМЕР_2 на загальну суму 29293,44 грн. У зв`язку з виниклою заборгованістю, відповідачем було сформовано та направлено до Центрального відділу ДВС у м. Вінниці вимогу № ф-8772-17У від 17.11.2018 року на суму 15819,54 грн. На виконання рішення Вінницького окружного адміністративно суду по справі № 120/713/20-а, відповідачем направлено лист про скасування вказаної вимоги, але Центральним відділом ДВС на той час стягнуто з позивача 7981,95 грн.

15.02.2021 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив згідно якої він вважає, що відповідачем у своєму відзиві не спростовано твердження та аргументи, які зазначені в позовній заяві, а тому просить його відхилити.

Разом з тим, 15.02.2021 року представником позивача подано до суду детальний опис робіт (наданих послуг) за договором про надання професійної правничої допомоги від 16.12.2020 року № 115/20-а.

22.04.2021 року вказаний опис робіт вречено представнику відповідача, проте, відповідач не скористався правом подання заперечень.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Ідентифікаційних даних з АІС "Податковий блок", ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець.

22.01.2020 року внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення підприємницької діяльності позивача, як фізичної особи - підприємця за принципом мовчазної згоди.

11.02.2020 року відносно позивача ГУ ДПС у Вінницькій області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №Ф-8772-І7 в сумі 29293,44 грн.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15.09.2020 року визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2020 року № Ф-8772-17. В апеляційному порядку дане рішення оскаржене не було та набрало законної сили 16.10.2020 року.

Згідно з частиною 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Враховуючи те, що рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15.09.2020 року на час розгляду даної справи набрало законної сили, суд має підстави використовувати його як джерело преюдиційних фактів.

Станом на день звернення позивача з даним позов, вказане рішення суду залишилося не виконаним, податковий орган не скасував спірну вимогу, в результаті чого з ОСОБА_1 в примусовому порядку стягується заборгованість з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та станом на 16.12.2020 року з нього стягнуто 9916,14 грн.

Вважаючи таку бездіяльність податкового органу протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку доводам позивача в обґрунтування заявленого позову, а також запереченням відповідача щодо позовних вимог, суд зазначає наступне.

Згідно статті 19-1 ПК України контролюючі органи виконують, окрім іншого, такі функції: здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів; контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів; забезпечують ведення обліку податків, зборів, платежів; організовують інформаційно-аналітичне забезпечення та автоматизацію процесів адміністрування.

Пунктом 61.1 статті 61 ПК України визначено, що податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способом здійснення такого контролю є, крім іншого, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів (підпункт 62.1.2 пункту 62.1 статті 62 ПК України).

Відповідно до статті 71 ПК України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Згідно пункту 72.1 статті 72 ПК України для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла від платників податків та податкових агентів, зокрема інформація, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, звітах про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної п.133.4ст.133цьогоКодексу, інших звітних документах.

Приписами пункту 74.1 статті 74 ПК України передбачено, що податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів.

З метою ведення оперативного обліку платежів до бюджету наказом Міністерства фінансів від 7 квітня 2016 року № 422, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 травня 2016 року за № 751/28881, затверджено Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Порядок № 422).

Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами; оперативний облік - процес відображення, систематизації та узагальнення первинних показників через їх перетворення в облікові показники в ІКП.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДПС в інформаційній системі органів ДПС.

Згідно пункту 1 розділу ІІ Порядку № 422 з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. Облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.

Порядок відображення сум заборгованості за результатами адміністративного або судового оскарження передбачений главою 9 розділу ІV Порядку №422.

Пунктом 2 глави 9 розділу ІV Порядку №422 передбачено, що інформація щодо початку/продовження та результатів адміністративного або судового оскарження податкового повідомлення-рішення вноситься до підсистеми, що забезпечує облік платежів, працівником структурного підрозділу органу ДФС, яким податкове повідомлення-рішення було сформовано, на підставі документів, зазначених у розділі VII цього Порядку (заяви - оскарження податкового повідомлення-рішення, ухвали суду про відкриття провадження, рішення про результати розгляду скарги (заяви), рішення суду, прийнятого по суті), протягом 3-ох днів з дати отримання такого документа.

На підставі інформації про початок/продовження у законодавчо встановлені строки процедури адміністративного оскарження (скарга (заява) платника податків) або про початок/продовження процедури судового оскарження нарахована сума податків вважається неузгодженою, а в ІКП відображаються облікові показники (операції) щодо її виключення.

У разі якщо за результатами адміністративного оскарження нарахована сума податку у повному обсязі підтверджується, та якщо з урахуванням законодавчо встановлених строків вона вважається узгодженою, то в ІКП відображаються облікові показники (операції) щодо її поновлення.

У разі якщо за результатами судового оскарження (рішення суду, прийняте по суті) нарахована сума податку у повному обсязі підтверджується, та якщо з урахуванням законодавчо встановлених строків вона вважається узгодженою, то в ІКП відображаються облікові показники (операції) щодо поновлення такої суми.

У разі якщо за результатами судового оскарження нарахована сума у повному обсязі скасовується, то в ІКП відображення облікових показників щодо поновлення такої суми не проводиться.

Відповідно до пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо:

60.1.1. сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення;

60.1.2. контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов`язання або податкову вимогу;

60.1.3. контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов`язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі;

60.1.4. рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі;

60.1.5. рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов`язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.

Відповідно до пункту 60.5 статті 60 Податкового кодексу України у випадках, визначених підпунктом 60.1.4 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними у день набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Згідно з підпунктом 21.1.2 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані: забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій.

З аналізу наведених норм, судом встановлено, що у випадку скасування в судовому порядку податкової вимоги, така податкова вимога вважається відкликаною.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15.09.2020 року по справі №120/713/20-а встановлено відсутність підстав у контролюючого органу для нарахування позивачу сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зокрема, в рішенні суду зазначено, що:

- оскільки позивач в період з 2017 р. по серпень 2019 р. перебував на обліку в органах ДПС та був зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак підприємницьку діяльність не здійснював і доходи від такої діяльності не отримував, та одночасно в цей період перебував у трудових відносинах, які сплачували за нього страхові внески, суд вважає, що необхідність сплати позивачем єдиного соціального внеску за спірний період спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску;

- суд приходить до переконання, що вимога відповідача про подвійне нарахування позивачу як застрахованій особі єдиного внеску за періоди сплати за нього страхувальниками страхових внесків є протиправною та підлягає скасуванню.

Таким чином, судом у рішенні від 15.09.2020 року по справі № 120/713/20-а встановлено протиправність податкової вимоги у зв`язку з відсутністю підстав для нарахування позивачу сум єдиного внеску.

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки рішенням суду, що набрало законної сили, встановлено протиправність нарахування позивачу сум єдиного внеску вимогою №Ф-8772-17 від 11.02.2020 року, то суд вважає, що відповідачем на виконання рішення суду про скасування такої вимоги мали бути здійснені заходи щодо коригування в базі даних заборгованості з єдиного внеску позивача.

Оскільки відповідні дії вчинені відповідачем не були, суд приходить до висновку про неналежне виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15.09.2020 року по справі № 120/713/20-а.

Конституційний Суд України у рішенні № 18-рп/2012 від 13.12.2012 (справа № 1-26/2012) зазначив, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Розглядаючи справу № 1-7/2013 Конституційний Суд України у рішенні № 5-рп/2013 від 26.06.2013 звернув увагу, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Згідно з положеннями статті 129 Конституції України однією з основних засад здійснення судочинства є обов`язковість судового рішення.

В силу наведеної норми, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди" застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Рисовський проти України (№29979/04) висловив правову позицію, відповідно до якої принцип належного урядування, зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

Європейський суд з прав людини у справі Горнсбі проти Греції (Case of Hornsby v. Greece, Страсбург, 19.03.1997 року) наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Для цілей статті 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах Алпатов та інші проти України (заява №7321/05 та 107 інших заяв), Робота та інші проти України (заява №7158/04 та 88 інших заяв), Варава та інші проти України (заява №12405/06 та 118 інших заяв), ПМП Фея та інші проти України (заява №27617/06 та 126 інших заяв), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 124 Конституції України.

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі "Валерій Фуклєв проти України" від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі "Apostol v. Georgia" від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

На підставі аналізу статей 3, 8, частин 1 та 2 статті 55, частин 1 та 2 статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини судом встановлено, що рішення суду має бути виконано в обов`язковому порядку.

При цьому, трактування рішення суду на власний розсуд податковим органом не допускається.

Відтак, враховуючи, що відповідачем не було здійснено дії щодо відображення (коригування) у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом, що свідчить про неналежне виконання рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15.09.2020 року по справі № 120/713/20-а, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання Головного управління ДПС у Вінницькій області провести коригування в обліковій картці платника ОСОБА_1 шляхом виключення нарахувань з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 29293,44 грн.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним стягнення податкового органу з позивача коштів у рахунок сплати вимоги про сплату боргу в сумі 9916,14 грн. та повернення цих коштів з одночасним стягненням нарахованої пені, з розрахунком 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, суд зазначає наступне.

Згідно положень підпункту 14.1.182. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, помилково сплачені грошові зобов`язання - суми коштів, які на певну дату надійшли до відповідного бюджету від юридичних осіб (їх філій, відділень, інших відокремлених підрозділів, що не мають статусу юридичної особи) або фізичних осіб (які мають статус суб`єктів підприємницької діяльності або не мають такого статусу), що не є платниками таких грошових зобов`язань.

Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань врегульовані статтею 43 Податкового кодексу України.

Пункт 43.3 статті 43 Податкового кодексу України передбачає, що обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов`язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку (пункт 43.4 статті 43 Податкового кодексу України).

Відтак, податковим законодавством передбачений певний порядок повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань, а тому суд вважає передчасним звернення позивача до суду з вимогою про повернення коштів, без дотримання умов статті 43 Податкового кодексу України шляхом звернення до податкового органу з заявою про повернення помилково сплачених сум.

Порядок повернення надміру та/або помилково сплачених коштів з єдиного внеску визначний Порядком зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, який затверджено наказом Міністерства фінансів України від 16.01.2016 року № 6 (далі Порядок).

У відповідності до пункту 6 Порядку повернення коштів здійснюється на підставі заяви платника про таке повернення, яка подається до органу доходів і зборів, на рахунок якого сплачено кошти, за формою, визначеною у додатку № 1 до цього Порядку.

Згідно пунктів 7 та 8 Порядку у разі надходження заяви про повернення коштів з рахунку 3719 підрозділ органу доходів і зборів, на який покладено функцію адміністрування єдиного внеску, у строк не більше ніж десять робочих днів з дати реєстрації Заяви проводить перевірку наданої Платником інформації.

Заява залишається без задоволення у таких випадках:

невідповідність Заяви формі, визначеній у додатку 1 до цього Порядку;

недостовірність викладеної у Заяві Платника інформації;

подання Заяви не за місцем обліку надміру та/або помилково сплачених сум єдиного внеску;

наявність у Платника заборгованості зі сплати єдиного внеску та/або фінансових санкцій.

У разі відмови в задоволенні заяви про повернення коштів з рахунку 3719 платнику єдиного внеску підрозділом органу доходів і зборів, на який покладено функцію адміністрування єдиного внеску, надається повідомлення за підписом посадової особи із зазначенням причин відмови.

У разі задоволення заяви про повернення коштів з рахунку 3719 підрозділ органу доходів і зборів, на який покладено функцію адміністрування єдиного внеску, передає заяву з відміткою про підтвердження повернення коштів до підрозділу органу доходів і зборів, відповідального за ведення обліку платежів та складання звітності.

Підрозділ органу доходів і зборів, відповідальний за ведення обліку платежів та складання звітності, у строк не більше ніж три робочих дні з дня отримання заяви з відміткою про підтвердження повернення коштів, на підставі даних інформаційної системи готує висновок за формою згідно з додатком 2 до цього Порядку (далі - висновок) та два примірники реєстру висновків про повернення надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску (далі - реєстр висновків) за формою згідно з додатком 3 до цього Порядку. Висновки реєструються в журналі обліку висновків про повернення надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску за формою згідно з додатком 4 до цього Порядку та протягом одного робочого дня від дати їх реєстрації разом з примірником реєстру висновків передаються до підрозділу органу доходів і зборів, відповідального за ведення фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку.

На підставі висновку та у строк не пізніше ніж три робочих дні з дня його реєстрації підрозділ органу доходів і зборів, відповідальний за ведення фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку, нижчого рівня оформлює розрахунковий документ на повернення коштів з рахунку 3719, на який їх було сплачено, та направляє його відповідному управлінню (відділенню) Державної казначейської служби України у районі, районі у місті, місті обласного, республіканського значення (далі - управління (відділення) казначейства).

Управління (відділення) казначейства на підставі розрахункового документа органу доходів і зборів нижчого рівня перераховує кошти за рахунок поточних надходжень за день з відповідного рахунку 3719 на рахунок платника, зазначений у заяві, відкритий у банку або органі казначейства.

Отже, чинним законодавством передбачено певну процедуру повернення коштів, якої позивачем не дотримано: позивач не надав суду копію заяви за відповідною формою, яка адресована до органу доходів і зборів, про повернення коштів.

Поряд з цим, суд зазначає, що у суду відсутнє право втручатися в діяльність державних органів при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, та право переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди наділені лише компетенцією перевіряти уже застосовані норми права та їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.

А тому, зобов`язавши податковий орган повернути позивачу кошти, сплачені ним за спірною вимогою, суд фактично бере на себе повноваження суб`єкта владних повноважень (відповідача у справі), до компетенції якого, у даному випадку, віднесено розгляд заяви про повернення сплачених грошових зобов`язань у порядку, визначеному законодавством та право прийняти одне з кількох юридично допустимих рішень.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги в цій частині є передчасними, а тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до положень статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 2 - 4 статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Таким чином, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 6 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною 7 цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В контексті наведеного суд зазначає, що наведені вище положення законодавства покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала на те, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Верховний Суд зазначив, що у цьому випадку принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини 6 статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24.04.2020 у справі №400/478/19, від 22.04.2020 у справі № 440/1757/19, від 05.11.2020 у справі №1.380.2019.002578, у постанові від 20.01.2021 у справі №120/3929/19-а.

На підтвердження наявності у позивача витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано ордер та копії таких документів: копія договору про надання адвокатом правової допомоги №115/20 від 16.12.2020 року, копія додатку №1 до договору про надання адвокатом правової допомоги №115/20 від 16.12.2020 року, квитанція до прибуткового касового ордера № 7 від 16.12.2020 року та детальний опис робіт від 15.02.2021 року.

Отже, витрати позивача на професійну правничу допомогу дійсно мали місце та підтверджуються належними і допустимим доказами.

Крім того, суд зазначає, що відповідачем будь-яких заперечень щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами не заявлено.

Відтак, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що судові витрати, пов`язані з наданням правничої допомоги при розгляді даної адміністративної справи в суді, підлягають стягненню на користь позивача в розмірі 8000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи часткове задоволення позову, суд вважає, що на користь позивача підлягають стягненню з бюджетних асигнувань відповідача витрати понесені на сплату судового збору в розмірі 420,40 грн., пропорційно до розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Вінницькій області щодо не здійснення коригування в обліковій картці платника ОСОБА_1 шляхом виключення нарахувань з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 29293,44 грн.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Вінницькій області провести коригування в обліковій картці платника ОСОБА_1 шляхом виключення нарахувань з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 29293,44 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду у сумі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8000,00 грн. (вісім тисяч гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 43142454, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100).

Рішення в повному обсязі виготовлене: 13.05.2021 року, враховуючи терміни перебування головуючої судді у відпустці з 18.03.2021 року по 26.03.2021 року та тимчасову втрату її працездатності з 29.03.2021 року по 16.04.2021 року.

Суддя Чернюк Алла Юріївна