Ухвала суду № 96849983, 12.05.2021, Вільнянський районний суд Запорізької області

Справа № 314/1691/21

Провадження № 1-в/314/566/2021

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2021 року м.Вільнянськ

Вільнянський районний суд Запорізької області у складі :

головуючий суддя Кононенко І.О., секретар судового засідання Лазечна Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали за клопотанням про приведення вироку у відповідність з вимогами чинного законодавства та звільнення з місць позбавлення волі у зв`язку з фактичним відбуттям строку покарання засудженого, який відбуває покарання у Державній установі «Вільнянська установа виконання покарань (№ 11)» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який засуджений 12.04.2001 року Дніпропетровським обласним судом за ч. 3 ст. 142, пп. «а», «г», «і» ст. 93, ч.2 ст. 145, 42, 43 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього індивідуального майна, за участю: прокурора Турченка А.В. захисника засудженого - адвоката Жовніренко І.В., засудженого ОСОБА_1 , представника установи Добренького О.М.

ВСТАНОВИВ:

до Вільнянського районного суду Запорізької області надійшло клопотання засудженого ОСОБА_1 про приведення вироку у відповідність з вимогами чинного законодавства та звільнення з місць позбавлення волі у зв`язку з фактичним відбуттям строку покарання (обґрунтовуючи тим, що КК 1960 року передбачав кваліфікацію злочинів та види покарання відповідно до ступеня тяжкості злочинів, ст. 93 КК України в редакції 1960 року по ступені тяжкості була тяжким злочином, максимальне покарання у виді позбавлення волі до 15 років, рішенням Конституційного суду України від 29.12.1999 року визнано неконституційність існування і застосування в Україні виключної міри покарання - смертної кари. Тому з 29.12.1999 року санкція ст. 93 КК України в редакції 1960 року передбачала найвищу міру покарання у виді 15 років позбавлення волі. 29.03.2000 року набрав чинності ЗУ «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України» від 22.02.2000 року, яким було встановлено більш суворе покарання - довічне позбавлення волі, незаконне на його думку призначене йому покарання у виді довічного позбавлення волі порушує принцип верховенства права та правової визначеності,на даний час він відбув більше ніж 15 років, тому потребує звільнення з місця ув`язнення). Засуджений наполягав на задоволенні свого клопотання.

У судовому засіданні захисник засудженого клопотання підтримав, просив його задовольнити.

Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання.

Відповідно до вимог ст. 533 КПК України, вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов`язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України.

Відповідно до п.13 ч.1 ст. 537 КПК України під час виконання вироків суд має право вирішувати питання про звільнення від покарання і пом`якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 КК України, згідно частини 3 якої призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленого санкцією нового закону. У разі, якщо така межа передбачає більш м`який вид покарання, відбуте засудженим покарання зараховується з перерахуванням за правилами, встановленими частиною 1 статті 72 цього Кодексу.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 засуджений 12.04.2001 року Дніпропетровським обласним судом за ч.3 ст.142, п.2, а,г,і ст.93, ч.2 ст.145, ст.42 КК України. На підставі ст.43 КК України частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 24.06.1999 року та остаточно призначено покарання у виді довічного позбавлення волі. У порядку виконання судових рішень предметом судового розгляду є вирішення лише тих питань, які прямо передбачені законом, зокрема ст. 537 КПК України, а не вирішення кримінального провадження чи кримінальної справи по суті, у тому числі в частині вирішення питання про відповідність чи невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого. Згідно ст. 152 КВК України, підставами звільнення від відбування покарання є: відбуття строку покарання, призначеного вироком суду; закон України про амністію; акт про помилування; скасування вироку суду і закриття кримінального провадження; закінчення строків давності виконання обвинувального вироку; умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; хвороба; інші підстави, передбачені законом. Відповідно до положень ч. 1 ст. 82 КК України, особам, що відбувають покарання у виді обмеження чи позбавлення волі, не відбута частина покарання може бути замінена судом більш м`яким покаранням.Положеннями статті 51 КК України передбачено, як окремі види покарань за вчинення злочинів, позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі.Таким чином, зі змісту положення частини першої статті 82 КК України вбачається, що законодавством передбачено лише можливість заміни покарання у виді позбавлення волі на певний строк більш м`яким покаранням, при цьому заміна більш м`яким покаранням такого покарання, як довічне позбавлення волі, не передбачена.Крім того, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 82 КК України заміна невідбутої частини покарання більш м`яким щодо осіб, засуджених за вчинення особливо тяжких злочинів, можливе за умови відбуття ними не менше двох третин строку покарання, такий строк визначається при призначенні покарання у виді позбавлення волі на певний строк відповідно до ст. 63 КК України.

Покарання ж у виді довічного позбавлення волі, призначене у відповідності до ст. 64 КК України, не має строкового виміру, тому вирішення питання про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким, є неможливим.

Також відповідно до вимог ст. 81 КК України, засуджений може бути також звільнений умовно-достроково від відбуття призначеного покарання після фактичного відбуття певного строку покарання та за умови, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

Згідно пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м`яким» № 2 від 26.04.2002 умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може застосовуватись до осіб, які відбувають покарання у виді виправних робіт, обмеження або позбавлення волі на певний строк, а також до військовослужбовців, які засуджені до службових обмежень чи тримання в дисциплінарному батальйоні.

Кримінальним кодексом України, а саме ст. 51 КК України визначено два види покарання у виді позбавлення волі: позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі.

Виходячи із вищезазначених положень, можливість умовно-дострокового звільнення від відбування покарання передбачене ст. 81 КК України може застосовуватися до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк. Зі змісту частини сьомої статті 151 КВК України випливає, що засудженим до довічного позбавлення волі може бути подано клопотання про його помилування після відбуття ним не менше двадцяти років призначеного покарання. Аналогічна правова конструкція закріплена й у частині другій статті 87 КК України.

Інші підстави для звільнення засудженого відсутні.

За змістом рішення ЄСПЛ від 09.07.2013 у справі «Вінтер та інші проти Об`єднаного Королівства (Великобританія)», Велика Палата Європейського суду з прав людини у цій справі постановила, що відсутність в законодавстві Англії і Уельсу ефективного механізму реалізації можливості помилування або перегляду рішення суду про призначення міри покарання у вигляді довічного тюремного ув`язнення, з врахуванням прогресу ув`язненого на дорозі соціальної реабілітації, є порушенням прав засуджених і статті 3 Конвенції з захисту прав людини та основоположних свобод.

У справі «Ласло Магьяр проти Угорщини» від 20.05.2014 Європейський суд з прав людини у своєму рішенні висловив позицію, що засуджені до довічного позбавлення волі повинні не тільки мати можливість дострокового звільнення, але й знати, що потрібно їм зробити, щоб стосовно них було розглянуто питання про таке звільнення. Для належного виконання цього рішення держава-відповідач повинна провести реформи переважно законодавчі, механізму перегляду покарання у виді довічного ув`язнення. Цей механізм повинен гарантувати оцінку в кожному конкретному випадку того, чи є утримання під вартою виправданим на обґрунтованих пенологічних підставах, і надати особам засудженим до довічного позбавлення волі можливість передбачити, з певним ступенем точності, що вони повинні робити, щоб стосовно них було розглянуто питання звільнення і за яких умов.

Водночас, у рішенні «Ласло Магьяр проти Угорщини» Європейський суд з прав людини зазначив, що встановлення судом порушення вимог ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у даній справі не є підставою для звільнення засудженого від відбування покарання. Судом також не визначено, чи повинне дострокове звільнення від відбування покарання бути правом особи, чи має відноситися до сфери дискреції. Вказане питання має бути вирішено державою-відповідачем відповідно до кримінального законодавства країни.

У рішенні «Петухов проти України від 12.03.2019 Європейський суд з прав людини визнав, що довічне позбавлення волі засудженого без гарантування йому права перегляду вироку в частині скорочення строку відбування такого покарання та перспективи можливого звільнення суперечить статті 3 Конвенції. Для вирішення цієї проблеми у разі набуття вказаним рішенням Європейський суд з прав людини статусу остаточного держава повинна буде вжити заходи загального характеру: реформувати систему перегляду вироків щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, так, щоби гарантувати у кожному конкретному випадку дослідження того, чи ґрунтується їх тривале ув`язнення на законних пенологічних підставах, а також, щоби дати можливість цим засудженим з певною мірою визначеності передбачати, що вони мають зробити для того, аби питання про їхнє звільнення було розглянуте, та за яких саме умов відповідно до стандартів, вироблених у практиці Європейський суд з прав людини (§ 194).

За таких обставин, підстави для задоволення клопотання відсутні, оскільки дана вимога не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та не відноситься до компетенції суду першої інстанції.

На підставі викладеного, ст.ст. 4, 51, 63, 64, 81,82, 87 КК України, керуючись ст. 537, 539 КПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

У задоволенні клопотання про приведення вироку у відповідність з вимогами чинного законодавства та звільнення з місць позбавлення волі у зв`язку з фактичним відбуттям строку покарання засудженого, який відбуває покарання у Державній установі «Вільнянська установа виконання покарань (№ 11)» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду через Вільнянський районний суд Запорізької області протягом 7 діб з дня її оголошення.

Суддя: І.О.Кононенко

12.05.2021