Рішення № 96843262, 07.05.2021, Чорноморський міський суд Одеської області (до 25.04.2025 - Іллічівський міський суд Одеської області)

Дата документу 07.05.2021

Справа № 501/1275/20

2/501/139/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2021 року місто Чорноморськ Одеської області.

Іллічівський міський суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Смирнова В.В.,

за участі секретаря - Кочкіної О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чорноморськ цивільну справу № 501/1275/20

за позовом ОСОБА_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 та проживання за адресою: АДРЕСА_2

до

відповідача: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, місцезнаходження за адресою: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6

предмет та підстави позову: про відшкодування моральної шкоди та недоотриманої заробітної плати завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду,

за участі учасників справи:

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Луньової Т.В. ,

негайно після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, ухвалив рішення про наступне:

ВСТАНОВИВ:

І. Виклад позиції заявника.

22.04.2020 року до суду звернувся з позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди та недоотриманої заробітної плати завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду та просив суд:

Стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку грошових коштів на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 700 000,00 грн. (двісті двадцять три тисячі вісімсот гривень 00 копійок), та в рахунок відшкодування втраченого заробітку 46 120,00 грн. (а.с. 1-10).

Свою позицію позивач обґрунтував тим, що він необґрунтовано перебував під слідством та судом 19.09.2016 року до 11.01.2017 року (3 місяці 23 доби) - під вартою та з 11.01.2017 до 01.02.2017 року (21 добу) - під домашнім арештом, у зв`язку з чим він недоотримав на посаді інспектора служби безпеки по місцю роботи у ТОВ «Рисоіл Термінал» грошове забезпечення в розмірі 46 120,00 грн..

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 22.09.2019 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12016162500000562 від 17.03.2016 року в частині обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 27, ч.1 ст. 396 КК України - закрито. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.03.2020 року ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 22.09.2019 року - залишено без змін.

Отже, підстави для притягнення до кримінальної відповідальності позивача ОСОБА_1 були необґрунтовані, передчасними та такими, що не знайшли підтвердження та призвели до певного тривалого стресового стану, що в свою чергу призвело до погіршення здоров`я, зниження престижу, репутації, неможливості працевлаштування та скрутного матеріального становища.

03.07.2020 року відповідач Державна казначейська служба України надав суду відзив на позовну заяву, в якій просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі (а.с.151-163). При цьому, сторона відповідача посилається на те, що Державну казначейську службу України неможна отожнювати з Державною Україна, вона не є належним відповідачем у спорі. Також, у позивача відсутнє право на відшкодування морального та матеріальної шкоди на підставі положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки незаконність повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, врученої ОСОБА_1 чи незаконність взяття і тримання під вартою не визнано жодним судовим рішенням. Також, відповідач вказує на те, що сума моральної шкоди має розраховуватись, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не з мінімальної заробітної плати. Крім того, на думку сторони відповідача, моральна шкода, заподіяна позивачу, не доведена обґрунтованими доказами.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

30.10.2020 року позивач ОСОБА_1 просив долучити до матеріалів справи копію ухвали Іллічівського міського суду Одеської області від 28.09.2020 року (а.с. 175-179).

03.07.2020 року відповідач Державна казначейська служба України надав суду відзив на позовну заяву, в якій просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі (а.с.151-163)

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 підтримав заявлені позовні вимоги, просив суд задовольнити позовні вимоги.

В судовому засіданні представник відповідача Луньова Т.В. заперечувала проти позовних вимог, просила суд відмовити в задоволенні позову.

ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 12.05.2020 року було задоволено самовідвід судді Петрюченко М.І. та направлено на повторний перерозподіл (а.с. 138-139).

Ухвалою суду від 14.05.2020 року було відкрито провадження по справі та призначено до розгляду в спрощеному порядку (а.с. 143).

Ухвалою суду від 22.06.2020 року було відкладено слухання справи (а.с. 148).

Ухвалою суду від 04.11.2020 року суд перейшов від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду за правилами загального позовного провадження (а.с. 182).

Ухвалою суду від 04.11.2020 року судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду (а.с. 187).

ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст правовідносин.

Згідно довідки № 594 від 14.11.2019 року, зазначено, що ОСОБА_1 прийнято на посаду інспектора служби безпеки у ТОВ «Рисоіл Термінал» з 03.03.2016 року (а.с. 13).

Відповідно довідки №5 та № 6 від 14.11.2019 року ОСОБА_1 зазначено, про отримання заробітної плати з 03.03.2016 року по 12.10.2016 року в середньому 15057,92 грн., та з 13.10.2016 по 31.12.2016 року не нараховувався у зв`язку з відсутністю працівника (а.с. 14-15).

Згідно витягу в рамках кримінального провадження № 12016162500000562, ґрунтовно підозрюють ОСОБА_1 в прийнятті участі у вчиненні злочинів, які були скоєні у м.Чорноморськ Одеської області, 31.07.2016 року, 13-14.08.2016 року. (а.с. 16-22).

Відповідно ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 19.09.2016 року в кримінальному провадженні № 12016162500000562 було проведено обшук, в ході якого вилучені грошові кошти та майно ОСОБА_1 (а.с. 23-26).

Згідно ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 22.09.2016 року в кримінальному провадженні № 12016162500000562 було накладено арешт на майно ОСОБА_1 (а.с. 38-39).

Відповідно ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 19.09.2016 року в кримінальному провадженні № 12016162500000562 було задоволено клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 (а.с. 40-41).

Згідно копії протоколу від 20.09.2016 р. ОСОБА_1 було затримано 20.09.2016 р. о 11.30 год. (а.с. 42-46).

Відповідно ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 21.09.2016 року в кримінальному провадженні № 12016162500000562 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів ОСОБА_1 (а.с. 47-49).

Згідно ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 16.11.2016 року в кримінальному провадженні № 12016162500000562 було продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів ОСОБА_1 (а.с. 50-52).

Відповідно ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 11.01.2017 року в кримінальному провадженні № 12016162500000562 було змінено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 на домашній арешт(а.с. 53-54).

Згідно до повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру від 17.01.2017 р. ОСОБА_1 , вчинив злочин, передбачений ч.3 ст. 28, ч. 1 ст. 121, ч. 4 ст. 296, ч. 5 ст. 185 КК України - заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого злочину, вчиненому групою осіб (а.с. 55-60).

Відповідно копії ухвали слідчого судді Приморського районного суду м.Одеси від 11 січня 2017 року ОСОБА_1 змінено захід у вигляді домашнього арешту на особисте зобов`язання (а.с. 61-64).

Згідно повідомлення №06/3-96 від 20.01.2017 року про відкриття сторонами кримінального провадження матеріалів (а.с. 65-67).

Відповідно постанови від 15.07.2019 року про відмову від державного обвинувачення щодо ОСОБА_1 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27 та ч. 1 ст. 396 КК України (а.с. 68-75).

Згідно копії ухвали Іллічівського міського суду Одеської області від 27.08.2019 року закрито кримінальне провадження у зв`язку з відмовою прокурора від обвинувачення. Судом зазначено, що відмовляючись від обвинувачення в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 прокурор послався на реабілітуючу підставу - не встановлення в суді достатніх доказів для доведення їх винуватості у висунутому їм обвинуваченні і вичерпання можливостей їх отримання, тобто дійшов висновку, що пред`явлене вищезазначеним особам обвинувачення не знайшло свого підтвердження, не доведене. Така позиція прокурора, на думку суду, з урахуванням принципу презумпції невинуватості без сумнівів свідчить про невинуватість зазначених осіб у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, тягне за собою зняття обвинувачення, відновлення доброго імені, гідності та репутації цих осіб (а.с.132-134).

Відповідно ухвали Одеського апеляційного суду від 13.03.2020 року ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 27.08.2019 року про закриття кримінального провадження у зв`язку з відмовою прокурора від обвинувачення залишено без змін (а.с. 128-130).

Згідно копії виписки із медичної карти № 20438 стаціонарного хворого ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в нейрохірургічному відділенні ОКЛ з 12.11.2020 р. по 20.11.2020 р. (а.с. 192).

V. Оцінка Суду.

Конституція України, як основний закон, закріплює в Україні засади державної політики, спрямованої, насамперед, на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як принцип всієї практичної діяльності держави, всіх її органів та посадових осіб за статтею 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість функціонування держави, їх утвердження і забезпечення і є головним обов`язком держави.

На забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини направлені норми Конституції України про розповсюдження юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, а також на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, як результат порушених прав фізичних та юридичних осіб.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню - шкоду матеріальну і шкоду моральну.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Частинами першою, другою та сьомою статті 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові, зокрема, внаслідок, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (частина друга статті першої Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно з п. 5 ст. 3 цього ж Закону у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.

Положеннями статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування моральної шкоди, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, установлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (стаття 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Тобто чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме статті 1176 ЦК України та Закону.

Оскільки Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не містить чітких вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Вимоги частин 2 та 3 ст. 23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Статтею 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, при цьому суд зобов`язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом (ч. 3 ст. 13 Закону).

Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що держава закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Рішенням Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.

Таким чином, відшкодування майнової шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави.

Оскільки органи Державної казначейської служби України є єдиними розпорядниками коштів Державного та місцевих бюджетів, тому саме вони повинні відшкодовувати шкоду, завдану фізичній особі іншими органами державної влади в разі доведеності заподіяння такої шкоди.

Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина четверта статті 58 ЦПК України).

Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.03.2020 р. у справі № 641/8857/17 (140514цс19) (пункти 61-62), від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161 гс 18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (постанова № 14-316 цс 19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447 цс 19) (пункт 28)).

Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.03.2020 р. у справі № 641/8857/17 (140514цс19) (пункт 64), від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515 цс 19) (пункт 44)).

З позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна, а не Державної казначейської служби України. Останню позивач зазначив лише як орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах представляти державу в суді.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, ствердження представника Державної казначейської служби України про те, що служба не є належним відповідачем у справі, помилковими та некоректними, оскільки відповідачем є в даному випадку є саме Держава Україна.

Не заслуговують на увагу зауваження представника відповідача і про те, що у позивача відсутнє право на відшкодування морального та матеріальної шкоди на підставі положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки незаконність повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, врученої ОСОБА_1 , чи незаконність взяття і тримання його під вартою не визнано жодним судовим рішенням.

Слід зазначити, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково такими визнавати не потрібно. Аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4 цс 19).

Щодо доводів представника відповідача відносно розрахунку суми моральної шкоди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не з мінімальної заробітної плати, суд виходить з такого.

Як зазначено вище, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 2.12.2015 у справі №6-2203цс15, відповідно до ч.3 ст.13 закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менш як одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, підстави для застосування п.3 «Прикінцевих та перехідних положень» закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6.12.2016 відсутні.

Таким чином, враховуючи положення ч.3 ст.13 закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди слід виходити із розміру мінімальної заробітної плати у сумі 6000 грн., що діє на час вирішення справи.

Такий висновок суду відповідає правовим висновкам ВС, викладеним у постановах від 4.06.2018 у справі №489/2492/17, від 13.06.2018 у справі №464/6863/16, від 21.06.2018 у справі №205/119/17, від 25.07.2018 у справі №607/14493/16-ц, від 19.09.2018 у справі №534/955/17.

Доводи представника відповідача стосовно того, що моральна шкода, заподіяна позивачу, не доведена обґрунтованими доказами, відхиляються судом, оскільки суд дійшов висновку про те, що негативні емоції позивача внаслідок тривалого та незаконного перебування під слідством і судом беззаперечно перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, а відтак завдали йому моральної шкоди.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

В силу ст. 1176 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, а протиправність їх дій та рішень презюмується.

Разом з тим, визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд повинен виходити із засад розумності та справедливості. З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суд першої інстанції, який заслуховує сторін та встановлює фактичні обставини справи, має широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК).

Суд бере до уваги те, що тривале перебування позивача ОСОБА_1 під слідством та судом (37 місяців 03 дні) безумовно мало негативний вплив (позбавлення його волі, звільнення у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності з органів поліції, погіршення стану здоров`я, втрату доброго імені тощо), та жодне відшкодування не поверне йому втраченого періоду життя.

Тому суд вважає можливим визначити розмір відшкодування в сумі 223 800,00 грн., виходячи з мінімальної заробітної плати, визначеної станом на час розгляду справи (6000,00 грн.), за період перебування позивача під слідством та судом (37 місяці 03 дні), що, на думку суду, буде співмірним зазначеним спричиненим позивачу негативним наслідкам.

Згідно п.1 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.

Таким чином, вимоги щодо стягнення втраченого заробітку у сумі 46120,00 грн. також є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

З цих підстав, керуючись статтями 2, 5, 10-13, 18, 258, 259, 263 - 265, 352 Цивільного процесуального кодексу України, Суд,

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди та недоотриманої заробітної плати - задовольнити частково.

Стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку грошових коштів на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 223 800,00 грн. (двісті двадцять три тисячі вісімсот гривень 00 копійок), та в рахунок відшкодування втраченого заробітку 46 120,00 грн. (сорок шість тисяч сто двадцять гривень 00 копійок).

В іншій частині позову - відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 07 травня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 та проживання за адресою: АДРЕСА_2 , НОМЕР_1 .

Відповідач: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, місцезнаходження за адресою: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6.

Суддя Іллічівського міського суду

Одеської області В.В. Смирнов.