Рішення № 96833643, 23.04.2021, Житомирський районний суд Житомирської області

Справа № 278/2718/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2021 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Дубовік О. М., за участю секретаря судового засідання Безпалько В. В., розглянувши цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрфінанс груп" про визнання договору відступлення права вимоги недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вказаною вище позовною заявою.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що 26.04.2019 року між ТОВ «ФК «Укрфінанс груп» і ОСОБА_2 були укладені договір відступлення прав вимоги № 26-04/19/4 та договір відступлення прав вимоги до договору іпотеки. Вважає, що його право, як споживача банківських послуг, порушене внаслідок укладення даних договорів, що суперечать вимогам закону, відтак зазначені вище договори мають бути визнані недійсними в судовому порядку, оскільки за своєю правовою природою договір відступлення права вимоги № 26-04/19/4 від 26.04.2019 року є договором факторингу. В свою чергу, відсутність реєстрації фізичної особи ОСОБА_2 у Державному реєстрі фінансових установ виключає можливість укладення ним договорів про надання фінансових послуг та порушує вимоги законодавства щодо форми, змісту і суб`єктивного складу договору факторингу, що є підставою для визнання договору недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

У зв`язку з наведеним, позивач просить суд: захистити права споживача банківських послуг - позичальника ОСОБА_1 шляхом визнання недійсним з моменту укладення договір відступлення права вимоги № 26-04/19/4 від 26.04.2019 року, укладений між ТОВ «ФК «Укрфінанс груп» та ОСОБА_2 ; застосувати наслідки недійсності правочину і визнати недійсним договір відступлення права вимоги по договору іпотеки від 26.04.2019 року, укладений між ТОВ «ФК «Укрфінанс груп» та ОСОБА_2 , який зареєстрований в реєстрі за № 790 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черпелюк Л. В.

Представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Касянчук С. В., подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що підстави для задоволення позову відсутні, оскільки вважає, що характер договору № 26-04/19/4 вказує на те, що він є договором цесії, а відтак наведені в позові положення ЦК України, що стосуються договору факторингу, не можуть бути застосовані до договорів цесії, у зв`язку з чим просить відмовити в задоволенні позову (а. с. 89-97).

У засідання з`явилися представник позивача, який підтримав позов, та представник відповідач,а який просив відмовити в задоволенні позову.

Представник ТОВ ФК «Укрфінанс груп» поважності причин неявки суду не повідомив.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одними з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Так, 04.10.2005 року між ПАТ «Райффайзен банк аваль» та ОСОБА_1 був укладений договір споживчого кредиту № Z14-2/006-4/41624, у відповідності до якого позичальник отримав у позику 30000 доларів США строком до 02.10.2012 року зі сплатою відсотків в розмірі 15% річних (а.с. 60).

У забезпечення вимог банку, що випливають з кредитного договору № Z14-2/006-4/41624, укладеного між Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" та ОСОБА_1 04.10.2005 року, 13.10.2005 року між АППБ "Аваль" та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, який посвідчено приватним нотаріусом Демецькою С. Л., та зареєстровано в реєстрі за №1817 (а.с. 57-58).

Предметом іпотеки за вказаним договором є житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка площею 1595 кв. м, що розташована у с. Зарічани Житомирського району Житомирської області.

Пунктом 6.5.1 вказаного договору іпотеки передбачено, що у випадку невиконання ОСОБА_1 письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушених зобов`язань за цим або кредитним договором у встановлений іпотекодержателем строк такі вимоги іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмета іпотеки.

02.03.2015 року Житомирський районний суд Житомирської області у справі № 278/5072/14-ц ухвалив рішення про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в солідарному порядку заборгованості по кредитному договору № Z14-2/006-4/41624 від 04 жовтня 2005 року в розмірі 10041,79 долара США, що згідно з курсом Національного банку України еквівалентно 130093,58 грн, та складається з суми заборгованості за кредитом - 8878,99 долара США, що еквівалентно 115029,25 грн та з суми заборгованості по відсотках - 1162,80 доларів США, що еквівалентно 15064,33 грн (а. с. 68-69).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 572 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, є іпотекою (ч. 1 ст. 575 ЦК України).

За змістом ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору ч. 4 ст. 3 Закону України "Про іпотеку").

За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Якщо вимога за основним зобов`язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов`язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов`язання. Якщо інше не встановлено законом або іпотечним договором, іпотекою також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування: витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги за основним зобов`язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки; витрат на утримання і збереження предмета іпотеки; витрат на страхування предмета іпотеки; збитків, завданих порушенням основного зобов`язання чи умов іпотечного договору (ст. 7 Закону України "Про іпотеку").

Майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи-боржника.

Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки (ч. 1 ст. 11 ЦК України).

26.03.2016 року майновий поручитель ОСОБА_1 - ОСОБА_3 померла (а. с. 70).

26.07.2019 року державний реєстратор КП "Центр державної реєстрації" Садківської сільської ради Житомирського району Житомирської області Господарчук І. В. здійснила державну реєстрацію за ОСОБА_2 право власності на майно, яке є предметом іпотеки, а саме: житловий будинок загальною площею 296,4 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (індексний номер рішення 47958694), та земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1822082500:02:001:1679 (індексний номер рішення 47960495) (а. с.71-72).

26.04.2019 року ТОВ «ФК «Укрфінанс груп» та ОСОБА_2 уклали договір відступлення права вимоги № 26-04/19/4 та договір відступлення права вимоги до договору іпотеки (а.с. 61-67).

За умовами даного договору відступлення права вимоги кредитор відступає за плату новому кредитору належні йому права вимоги за кредитним договором. Новий кредитор заміняє кредитора як сторону - кредитора у кредитному договорі та приймає на себе всі його права та обов`язки за кредит ним договором. Новий кредитор сплачує кредитору вартість права вимоги, що відступається (відчужується) в порядку та на умовах передбачених договором (п. 2.1. договору).

Пунктом 1.1. договору визначено, що під терміном «Межі Права Вимоги» мається на увазі відступлення Права вимоги за грошовими зобов`язаннями до боржника у національній валюті України, які виникли за умовами кредитного договору на дату укладення даного договору, крім можливості нарахування відсотків, комісій, штрафних санкцій (пені) як банківська (фінансова) установа. Тобто відступається сума заборгованості боржника перед кредитором в повному обсязі, що вказана у додатку № 1 до договору.

У пункті 3.1. договору визначено, що загальна вартість прав вимоги за договором становить 109000,00 грн; пунктом 3.3. договору передбачено, що кредитор не повергає новому кредитору сплачену останнім загальну вартість прав вимоги за будь-яких обставин.

Зі змісту вимоги про усунення порушень основного зобов`язання, яка була пред`явлена 04.05.2019 року до ОСОБА_3 , вбачається, що ОСОБА_2 вимагав сплатити борг у національній валюті України (а с. 37), отже, на глибоке переконання суду, права ОСОБА_1 ніяким чином не порушені.

Відповідно до п. 8.6. вказаного договору останній є змішаним та містить елементи договору відступлення права вимоги та договору про відшкодування збитків та моральної шкоди (а.с. 67).

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Згідно із ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідні для договорів даною виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України - кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України - до нового кредитора переходять прав: первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

У ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансової послуг» передбачений перелік фінансових послуг, які мають право здійснювати фінансові установи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону факторинг є фінансовою послугою, однак спірний договір не є фінансовою послугою, оскільки, по-перше, ОСОБА_2 уклав спірний договір як фізична особа; по-друге, останній не отримував та не передавав грошових коштів у розпорядження ТОВ «ФК «Укрфінанс груп» за плату, взамін права вимоги на певний час з обов`язком повернення цих грошових коштів та оплати часу користування ними.

Положення у договорі щодо обов`язку повернення буд-яких коштів та оплати за час користування ними відсутні.

Відтак, договір відступлення права вимоги не містить ознак, характерних для договору факторингу.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України - заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Кредитним договором не передбачена згода боржника на заміну кредитора у зобов`язанні. Також позивач не є стороною договору про відступлення права вимоги за кредитним договором. Договором про відступлення права вимоги за кредитним договором не передбачена згода боржника на заміну кредитора в зобов`язанні.

Загальні підстави та порядок заміни кредитора у зобов`язанні визначені ст. 512 ЦК України, в силу якої кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Відповідно до ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не мас особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Норми цивільного права не встановлюють суб`єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов`язаннями сторін та не мають відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством.

Разом з тим, відносини факторингу регулюються нормами глави 73 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати -грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності.

Водночас щодо суб`єктного складу таких правовідносин у частині третій статті 1079 ЦК України зазначено, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону мас право здійснювати факторингові операції.

За змістом п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" факторинг є фінансовою послугою. Фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (п. 5 ч. 1 ст.1 Закону).

Разом з тим, законодавець визначив факторинг, як кредитну операцію, про що зазначено у ст. 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність".

Аналізуючи зазначені норми, договір факторингу, як договір фінансової послуги, спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу у нормі статті 1077 ЦК України визначений як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов`язання під фінансування.

Однією із відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення право вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження за плату, тобто взамін права вимоги, клієнт отримує послугу, що полягає в передачі і грошових коштів у розпорядження на певний час, з обов`язком повернення цих коштів та оплати часу користування ними.

Договір факторингу та купівлі-продажу права грошової вимоги мають відмінності і у строках дії таких договорів. Договір купівлі-продажу права грошової вимоги припиняє свою дію після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника, а новий кредитор оплатив її вартість. Договір факторингу діє і після того як фактор оплатив клієнту вартість грошової вимоги, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту коли боржник (або клієнт, в разі якщо це передбачено договором факторингу) виплатить факторові кошти за первісним договором.

Між договором про відступлення права вимоги та договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) є лише одна спільна риса - вони базуються на заміні кредитора у зобов`язанні (відступленні права вимоги).

Виходячи з того, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст, суд при його правовій оцінці повинен дослідити його умови, права та обов`язки сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і настання певних правових наслідків.

Вказаного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30.01.2018 року по справі № 910/7038/17.

Варто зазначити, що 10.11.2020 р. було оприлюднено окрему думку суддів Верховного Суду Данішенської В. І. та Кібенко О. Р. щодо постанови Великої Палати Верховною Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), з якої вбачається таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним доювором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, лише банк або інша фінансова установа може бути стороною зобов`язання, змістом якого є обов`язок цієї сторони надати грошові кошти у кредит позичальникові.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити па користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії. а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положення ч. 1 ст. 1083 ЦК України регулюють питання наступного відступлення права грошової вимоги після укладення договору факторингу.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг є фінансовою послугою вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Вказана норма передбачає правило за яким фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) дійшла висновку про те, що договір факторингу є правочином, який характеризується, зокрема, тим, що йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором).

У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки договорами факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, то воно повинно здійснюватися відповідно до положень цієї глави, яка регулює відносини з факторингу (частина другої статті 1083 ЦК України). Іншими словами, наступне відступлення права грошової вимоги має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб`єктним складом його сторін (стаття 1079 ЦК України), а не шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з фізичною особою.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 26-04/19/4 слід відмовити.

Крім того, так як позовна вимога про застосування наслідків недійсності правочину і визнання недійсним договору відступлення права вимоги по договору іпотеки від 26.04.2019 року є похідною від вимоги про визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 26-04/19/4, суд також відмовляє в задоволенні цієї частини позовних вимог, оскільки позивачем не наведено жодних обґрунтувань та не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували його твердження стосовно того, що спірний договір є договором факторингу.

Керуючись ст. ст. 202, 215, 231, 509, 525, 526, 610, 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст. ст. 2-5, 7, 10-13, 76-82, 89, 95, 141, 247, 258, 259, 263-265, 272 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрфінансгруп" про визнання договору відступлення права вимоги недійсним та застосування наслідків недійсності правочину - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 11.05.2021 року.

Суддя О. М. Дубовік