Рішення № 96833182, 12.05.2021, Іваничівський районний суд Волинської області

Справа №156/332/21

Номер провадження 2-а/156/10/21

рядок статзвіту 140

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н ЕМ У К Р А Ї Н И

12 травня 2021 року смт Іваничі

Іваничівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Малюшевської І.Є.

за участю секретаря судового засідання Киці Л.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Іваничі справу за адміністративним позовом

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешканця: АДРЕСА_1 )

до Головного управління Національної поліції у Волинській області (код ЄДРПОУ 40108604, місцезнаходження: вул. Винниченка, 11, м. Луцьк. Волинська область 43025)

про про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 - не з`явився,

представник позивача Колєсов М.Г. - не з`явився,

представник ГУНП у Волинській області - не з`явився,

після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, ухвалив рішення про наступне:

в с т а н о в и в :

І. Короткий зміст позовних вимог

Позивач ОСОБА_1 , звернувся до суду із зазначеним позовом, покликаючись на те, що поліцейським СРПП відділення поліцейської діяльності селища Іваничі Володимир-Волинського РВП ГУНП у Волинській області Грицюком Р.В. його було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП України, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн. Відповідно до фабули правопорушення, зазначеної у постанові, він 22.04.2021 року о 17 год 55 хв в смт. Іваничі по вул. Грушевського, керуючи ТЗ ВАЗ 210994- 20 НОМЕР_2 , не увімкнув аварійної світлової сигналізації під час зупинки поліцейськими, а також не був пристебнутий ременем безпеки, в транспортному засобі була відсутня медична апетечка, здійснив подачу звукового сигналу без необхідності в населеному пункті, чим порушив п.п. 9.9, 2.3в, 31.4.7є, 9.5 ПДР чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 122 КУпАП.

Вчинення адміністративного правопорушення він заперечує, дії поліцейського під час оформлення документів та розгляду справи про адмністративне правопорушення вважає протиправними, а винесена поліцейським Грицюком Р.В. постанова підлягає скасуванню, як незаконна.

Так, транспортний засіб яким він керував працівником поліції було безпідставно зупинено, оскільки передбачені ст. 35 Закону України «Про національну поліцію» підстави були відсутні. Вказує, що будь-які докази вчинення ним адмінстративногго правпорушення відстутні; відсутні свідки правопорушення, відсутні речові та інші докази. Вказує, що жодне з порушень, зазначених в оскаржуваній постанові, він насправді не вчиняв.

Вказує також те, що склад адміністративного прапорушення за ч. 2 ст. 122 КУпАП не містить таких дій, які йому інкримінуються в постанові, а саме: не пристебування ременем безпеки, відсутність медичної аптечки, подача звукового сигналу в населеному пункті без необхідності. Тому, зазначені порушення не можуть бути підставою для притягнення особи за ч.2 ст.122 КУпАП.

Також зазначає, що йому інкримінується те, що під час зупинки поліцейськими він не увімкнув аварійної світлової сигналізації. Однак, з таким формулюванням фабули правопорушення він не погоджується, оскільки відповідальність передбачена за порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку; даною нормою права не передбачена відповідальність за порушення правил користування попереджувальними сигналами при зупинці транспортного засобу. Вважає, що має місце неправильна кваліфікація адмністративного прапорушення поліцейським за ч. 2 ст. 122 КУпАП.

Разом з тим, вказує, що під час розгляду справи, яке відбувалося на місці зупинки транспортного засобу (на дорозі) йому не було надано жодних доказів або матеріалів, що стосуються справи, мотивуючи їх відсутністю; було відмовлено в огляді матеріалів відеофіксації, яку здійснювали поліцейські під час зупинки та оформлення матеріалів; він не мав можливості ознаймитися з іншими матеріалами справи, підготуватися до розгляду справи, надати письмові пояснення та зауваження тощо. Вказує, що зазначене є порушенням порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення та порушенням права особи на захист.

Враховуючи вищенаведене, наявність ряду істотних порушень порядку оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення та процедури розгляду справи про адміністративні правопорушення, неправильну кваліфікацію адміністративного правопорушення та відсутність у його діях складу правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, позивач просить спірну постанову серії БАБ № 983016 від 22.04.2021 року скасувати як незаконну з вищезаазначених підстав, а провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно нього закрити.

ІІ. Позиція учасників справи

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився. Від його представника - Колєсова М.Г. надійшла заява, у якій просить розгляд справи проводити без його участі та участі позивача, підтримання позовних вимог у повному обсязі та прохання їх задовольнити.

Представник ГУНП у Волинській області у судове засідання не з`явився. ГУНП у Волинській області належним чином повідомлялося про дату, час і місце розгляду справи відповідно до ч. 1 ст. 268 КАС України, тому згідно ч. 2 ст. 268 КАС України Учасник справи вважається повідомленим належним чином.

Будь-яких заяв та клопотань до суду не надходило. Відповідач не скористався наданим йому правом та відзиву до суду не подав.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

Ухвалою судді від 30.04.2021 року відкрито провадження по даній адміністративній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження та призначено таку до судового розгляду на 12.05.2021 року.

12 травня 2021 року сторони у судове засідання е з`явилися.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Відтак, суд вважає можливим провести розгляд справи без участі представника відповідача.

ІV. Обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що особою, уповноваженою на складення адміністративного протоколу Грицюком Р.В. 22.04.2021 року складено постанову серії БАБ № 383016 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі на позивача ОСОБА_1 , у зв`язку з тим, що 22.04.2021 року о 17 год. 55 хв. в смт. Іваничі по вул. Грушевського водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом, не увімкнув аварійної світлової сигналізації під час зупинки поліцейським, а також не був пристебнутим ременем безпеки, в транспортному засобі відсутня медична аптечка, здійснив подачу звукового сигналу без необхідності в населеному пункті, чим порушив п.п. 9.9, 2.3 в, 31.4.7 є, 9.5 ПДР України, відповідальність за що перебачена ч. 2 ст. 122 КУпАП.

Зазначеною постановою на позивача ОСОБА_1 накладено стягнення у виді штрафу врозмірі 510 гривень.

V. Застосоване судом законодавство

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 2 статті 2 КАС України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційне, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно п.19 статті 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та не чинним нормативно-правового акту чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. В таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Суд не може витребувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.

Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановленому законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

Виходячи з вимог ст. 254 КУпАП, про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених ст. 258 цього Кодексу.

Стаття 258 КУпАП передбачає, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення. У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний на підставі досліджених доказів з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акту, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

За нормами КУпАП підтвердженням наявності чи відсутності адміністративного правопорушення є докази.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як вбачається з ч. 1 ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно п. 9.9 Правил дорожнього руху аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена, зокрема, у разі зупинки на вимогу поліцейського або внаслідок засліплення водія світлом фар.

Згідно п. 2.3 «в» Правил дорожнього руху для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.

За вимогами 31.4.7 «є» Правил дорожнього руху забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством якщо відсутня, зокрема, медична аптечка з нанесеними на неї відомостями про тип транспортного засобу, для якого вона призначена, - на мотоциклі з боковим причепом, легковому, вантажному автомобілі, колісному тракторі, автобусі, мікроавтобусі, тролейбусі, автомобілі, що перевозить небезпечний вантаж.

Відповідно до п. 9.5 Правил дорожнього руху подавати звукові сигнали у населених пунктах забороняється, крім випадків, коли без цього неможливо запобігти дорожньо-транспортній пригоді.

Диспозицією ч. 2 ст. 121 КУпАП передбачено, що за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди,- настає адміністративна відповідальність.

Об`єктивна сторона правопорушень, передбачених вищевказаною статтею, містить, зокрема, такий склад, як недодержання водіями вимог дорожніх знаків, розмітки проїзної частини шляхів або безпечної дистанції, порушення правил зупинки і стоянки, розташування транспортних засобів на проїзній частині, руху автомагістралями, пріоритету транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми освітлювальними приладами, попереджувальними сигналами, буксирування механічних транспортних засобів, перевезення людей або руху тротуарами чи пішохідними доріжками.

VІ. Висновок суду

Стаття 122 КУпАП є бланкетною і для визначення ознак складу правопорушення відсилає до нормативно-правових актів, які встановлюють правила та визначає норми поведінки.

Згідно ч. 3 ст. 41 Закону України «Про дорожній рух», порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, осіб, які рухаються в кріслах колісних, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, осіб, які рухаються в кріслах колісних, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки регулюються Правилами дорожнього руху, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно п.п. 1.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМ України від 10 жовтня 2001 року №1306, ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

За приписами статті 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.

До основних повноважень поліції входить регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. У випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Стаття 14 Закону України «Про дорожній рух» зобов`язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

В оскаржуваній постанові поліцейським не зазначено, підпункту п. 9.9 ПДР, яких в чинній редакції є сім. Таким чином, не в повній мірі зазначено нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення.

Слід також зазначити, що відповідачем не вірно кваліфіковано дії позивача. Так, порушення правил користування ременями безпеки слід кваліфікувати за ч. 5 ст. 121 КУпАП (порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами), а відсутність медичної аптечки - за ст. 125 КУпАП (інше порушення правил дорожнього руху), що взагалі не зазначено в оскаржуваній постанові.

Крім того, порушення приписів п.9.9 «б» ПДР, які зобов`язують водія увімкнути аварійну світлову сигналізацію у разі зупинки на вимогу поліцейського або внаслідок засліплення водія світлом фар, становить собою склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.125 КУпАП, а саме: інше порушення правил дорожнього руху, крім передбачених статтями 121-128, частинами першою і другою статті 129, статтями 139 і 140 КУпАП.

Розгляд справи повинен був проводитися з урахуванням вимог ст. 36 КУпАП, згідно якої, якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.

Таким чином, суд прийшов до висновку про порушення поліцейським СРПП відділення поліцейської діяльності селища Іваничі Володимир-Волинського РВП ГУНП у Волинській області Грицюком Р.В. норм процесуального права при розгляді даної адміністративної справи та винесенні оскаржуваної постанови.

Разом з тим, оскаржувана постанова не може оцінюватися судом, як належний та допустимий доказ в розумінні ст. 72 КАС України.

Відповідачем до суду не надано будь-яких належних та допустимих доказів вчинення позивачем ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП.

Для підтвердження порушення позивачем ОСОБА_1 вказаних в оскаржуваній постанові пунктів ПДР України відповідач, відповідно до статті 251 КУпАП, мав би надати, зокрема, фото чи відеозапис події на якому чітко вбачався б факт правопорушення чи пояснення очевидців даного правопорушення. Проте, будь-яких доказів, що свідчили б про вчинення позивачем ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КУпАП, крім оскаржуваної постанови, відповідачем не надано. За таких обставин, що оскаржувана постанова не дає суду підстав зробити висновок про те, що позивач вчинив правопорушення передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП, в даному випадку відповідачем не було надіслано відзив на позовну заяву та не було долучено будь-яких інших доказів, на підтвердження викладених у постанові обставин притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Суд вважає, що відповідачем не доведено факт вчинення позивачем порушень правил дорожнього руху, оскільки в матеріалах справи відсутні документи та матеріали, які б могли бути визнані судом як докази про їх вчинення.

В своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів: п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р.; п. 75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р.; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохін проти України» від 15.02.2013р.

Водночас, постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може бути доказом вчинення особою правопорушення. Вона є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому має передувати фіксування цього правопорушення. Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.

Вищезазначене твердження узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 23 жовтня 2019 року у справі №357/10134/17.

Сама по собі постанова про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за адмінправопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП, не дає підстав стверджувати про порушення позивачем Правил дорожнього руху України в той день та час, оскільки зазначені обставини не знайшли підтвердження під час розгляду справи.

Отже, суд дійшов висновку, що постанова винесена без достатніх підстав, що вказують на наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення та без встановлення дійсних обставин справи, що виключає її законність.

Таким чином, встановлені по справі обставини та досліджені судом докази у їх сукупності свідчать про необґрунтованість притягнення позивача ОСОБА_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП, оскаржувана постанова є такою, що винесена з порушенням норм процесуального права та не відповідає закону, оскільки судом не встановлено з яких саме міркувань виходив поліцейський, яким чином давав оцінку, кваліфікував дії та досліджував обставини, на підставі яких прийшов до висновку та виніс постанову по справі про адміністративне правопорушення, притягнувши позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

Згідно ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, відповідачем не надано належних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення в той час, як у ст. 62 Конституції України зазначено, що обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, адже відповідно до ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, є недоведеним.

За наведеного, а також ураховуючи заявлені вимоги та приписи ч.3 ст.286 КАС України, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, не доведена, рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності поліцейським прийняте з порушенням норм процесуального права, а відтак не є законним і за відсутності достатніх доказів про вчинення ОСОБА_1 правопорушення, постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАБ № 983016 від 22.04.2021 року слід скасувати, а справу про адміністративне правопорушення закрити.

VII. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем усправі виступала його посадова чи службова особа. Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Волинській області на користь позивача слід стягнути понесені ним судові витрати.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 12, 241-246, 250, 286, 295 КАС України, суд -

у х в а л и в :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, - задовольнити повністю.

Постанову у справі про адміністративне правопорушення серії БАБ № 983016 від 22.04.2021 року, винесену поліцейським СРПП відділення поліцейської діяльності селища Іваничі Володимир-Волинського РВП ГУНП у Волинській області Грицюком Романом Володимировичем про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 122 КУпАП - скасувати, а справу закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Волинській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Іваничівський районний суд Волинської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І. Є. Малюшевська