Ухвала суду № 96829999, 11.05.2021, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/14160/17

Провадження № 1-кп/643/844/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.05.2021 м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді: Новіченко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Бабельник І.В.,

прокурора: Шокоть А.В.,

захисників: Куц Ю.В.,

Юшко Т.Г.,

обвинувачених: ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

потерпілої: ОСОБА_4 ,

перекладача: Ріжнікова З.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінальних проваджень, зареєстрованих в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12017220280001127 від 31.07.2017, № 12017220470005611 від 19.09.2017, № 12018220500001029 від 01.06.2018 за обвинуваченням

- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Алчевськ Луганської області, офіційно не працевлаштованого, з середньою освітою, раніше судимого 20.07.2017 Великописарівським районним судом Сумської області за ч. 3 ст. 185 КК України до 3-х років позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України строком на 2 роки, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,

- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Чхоруцку Зугдідського району, Грузія, громадянина Грузії, в силу ст. 89 КК України не судимого, офіційно не працевлаштованого, з середньою освітою, вдівця, маючого малолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , фактично мешкаючого за адресою: АДРЕСА_4 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст.185 КК України,

- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця м. Хобі, Грузія, громадянина Грузії, з середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, в силу ст. 89 КК України не судимого, фактично мешкає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_5 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,

ВСТАНОВИВ:

І. Історія провадження.

У провадженні Московського районного суду м. Харкова перебувають кримінальні провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, ОСОБА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України, ОСОБА_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

07.05.2021 року прокурором подано клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1 .

Вказане клопотання мотивоване тим, що у сторони обвинувачення є підстави вважати, що можуть виникнути ризики, передбачені п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України.

Крім того. до Московського районного суду м. Харкова надійшло клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт.

В обґрунтування заявленого клопотання обвинувачений ОСОБА_1 вказує на те, що він щиро кається, на оспорює висунуті проти нього обвинувачення з боку прокуратури, що позбавляє його можливості будь-яким чином впливати на хід судового розгляду. Також обвинувачений вказує на те, що у нього відсутні жодні мотиви для ухилення від покарання або переховування від суду, оскільки він відбув значну частину покарання в місцях позбавлення волі. Крім того, обвинувачений зазначає, що під час перебування під вартою він захворів на туберкульоз і не може забезпечити собі повноцінне лікування. При цьому, обвинувачений просить врахувати, що він є вдівцем, має неповнолітню дитину і є єдиним годувальником в родині, має постійне місце проживання, а саме у своєї сестри, яка також не проти взяти його на поруки на час судового розгляду, і тим самим бути гарантом своєчасного виконання покладених на обвинуваченого обов`язків. У свою чергу обвинувачений зобов`язується належним чином виконувати покладені на нього обов`язки та не переховуватися від справедливого покарання.

ІІ. Позиції учасників судового засідання.

1.Позиції учасників щодо клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу.

Прокурор у судовому засіданні підтримав подане клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1 .

Захисник Юшко Т.Г. у судовому засіданні проти задоволення поданого прокурором клопотання заперечила посилаючись на те, що прокурором не надано жодних доказів на підтвердження ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України, а подане ним клопотання не відповідає вимогам статті 184 Кримінального процесуального кодексу України, оскільки не містить виклад обставин, що дають підстави обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; виклад обставин, на підставі яких прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; обгрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів; обгрунтування необхідності покладення на обвинуваченого конкретних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 Кримінального процесуального кодексу України. Станом на 06.05.2021 року обвинувачений ОСОБА_1 перебуває під вартою більше 3,5 років, сімейний стан ОСОБА_1 – вдівець, має малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . є єдиним кормільцем в родині, під час перебування у слідчому ізоляторі захворів на тяжку хворобу – туберкульоз 2 стадії, та потребує повноцінного лікування, яке не можливо в умовах слідчого ізолятору. Вказані обставини в сукупності із наведеними вище обставинами свідчать про відсутність законних підстав для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1 . На даний час інтереси суспільства, громадський інтерес не переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи ОСОБА_1 , оскільки потерпілі у кримінальному провадженні цивільні позови не заявляли, а надали заяви про те, що завдану їм шкоду відшкодовано. То, що судовий розгляд проводиться четвертий рік не є підставою для безпідставного утримання ОСОБА_1 під вартою, оскільки останній заінтересований в тому, щоб судовий розгляд був проведений у відповідності до вимог закону у найкоротшій термін. За таких обставин, захисник просить суд відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу та задовольнити клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт.

Захисник Куц Ю.В. у судовому засіданні також заперечив щодо клопотання прокурора з підстав, викладених захисником Юшко Т.Г.

Обвинувачений ОСОБА_1 у судовому засіданні проти задоволення поданого прокурором клопотання заперечив, посилаючись на те, що він вже дуже тривалий час перебуває під вартою, хворіє на туберкульоз, має неповнолітню дитину та постійне місце проживання у своєї сестри.

Обвинувачені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проти задоволення клопотання прокурора також заперечували з підстав, вказаних захисниками.

Потерпіла ОСОБА_4 проти клопотання прокурора заперечила.

2.Позиції учасників щодо клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу.

Обвинувачений ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав подане клопотання про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт та просив суд задовольнити його з підстав, викладених у клопотанні.

Захисники Куц Ю.В., Юшко Т.Г. також підтримали клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про зміну запобіжного заходу та просили суд задовольнити його. При цьому, захисниками під час вирішення даного питання було заявлено клопотання про допит свідка ОСОБА_6 .

Вказане клопотання судом було задоволено.

Обвинувачені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підтримали клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу та просили суд задовольнити його.

Потерпіла ОСОБА_4 проти задоволення клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про зміну запобіжного заходу не заперечувала.

Прокурор у судовому засіданні заперечив проти клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про зміну запобіжного заходу оскільки, на його думку, зазначені обвинуваченим та його захисниками доводи не є достатньо вагомими для застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.

ІІІ. Мотиви суду щодо клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу.

Частина друга статті 29 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Зважаючи на вищевказані положення Основного закону слід визначити такі обов`язкові вимоги до правомірного тримання під вартою: по-перше, тримання під вартою має здійснюватися виключно на підставі належним чином вмотивованого рішення суду; по-друге, підстави та порядок застосування такого запобіжного заходу мають бути визначені в законі та повинні відповідати конституційним гарантіям справедливої судової процедури та принципу верховенства права.

Розглядаючи клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд керується приписами ч. ч. 1-3 ст. 331 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), згідно з якими під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув`язнення. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Відповідно до ч. 4 ст. 176 КПК України запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

Положеннями ч. 1 ст. 183 КПК України унормовано, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Частина 2 ст. 177 КПК України визначає, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Отже, виходячи із вищевказаних положень чинного законодавства, звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які доводять, що заявлені раніше ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, а застосування більш м`яких запобіжних заходів не гарантує запобігання цим ризикам.

Таким чином, судовий контроль на новій процесуальній стадії при продовженні дії запобіжних заходів, пов`язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, має відбуватися з обґрунтуванням підстав такого продовження.

Вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою, суд керується загальними приписами, якими врегульовано застосування запобіжних заходів, з урахуванням додаткових відомостей щодо продовження існування ризиків, які стали підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать, зокрема, про:

- наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор;

- недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (частина перша статті 194 Кримінального процесуального кодексу України).

В обґрунтування поданого клопотання прокурор посилається на те, що на теперішній час продовжують існувати такі заявлені органом досудового розслідування та попередньо підтверджені судом ризики, що визначені у частині першій статті 177 Кримінального процесуального кодексу України:

- переховуватися від суду;

- незаконно впливати на потерпілих та свідків;

- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, у тому числі з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинення умисного тяжкого злочину;

- вчинити інше кримінальне правопорушення.

Суд зазначає, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.

Тобто ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.

Водночас Кримінальний процесуальний кодекс України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому. При чому ризик кримінального провадження як критерій застосування запобіжного заходу має прогностичний характер, спрямований на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому.

Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК, у цьому кримінальному провадженні щодо обвинуваченого ОСОБА_1 .

При цьому, суд враховує правову позицію ЄСПЛ у рішенні у справі «Тодоров проти України», відповідно до якої «для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому лише тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку.

При цьому, застосування до обвинуваченого будь-якого запобіжного заходу першочергово передбачає наявність обґрунтованої підозри. Із урахуванням того, що обвинувачений ОСОБА_1 висловлює прохання про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м`який, то суд дійшов висновку про ймовірне визнання обвинуваченим наявності обґрунтованої підозри.

Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (частина 5 статті 9 КПК). Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (наприклад, пункт 32 рішення у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom» від 30.08.1990 (заяви № 12244/86, 12245/86; 12383/86) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (пункт 175 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04)).

Обвинувальні акти стосовно ОСОБА_1 перебувають на розгляді в суді.

Наведеного вище достатньо для висновку, що підозра є обґрунтованою та відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра». З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про наявність обґрунтованої підозри.

Стосовно зазначеного стороною обвинувачення ризику незаконно переховуватися від суду, суд зазначає наступне.

Вказаний ризик стороною обвинувачення обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 повторно вчинив тяжке кримінальне правопорушення, за яке законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 6 років, не має стійких соціальних зв`язків, постійної роботи, не одружений, є громадянином Грузії.

Суд зазначає, що однією з обставин, яка має враховуватись судом при оцінці ризику переховування, є суворість покарання, яке загрожує особі у випадку визнання її винною. Як неодноразово зазначав Європейський суд у своїх рішеннях, ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна, і необхідність в утриманні під вартою відсутня. («Панченко проти Росії» (Panchenko v. Russia), § 106, «Летельє проти Франції», п. 43). Таким чином, сама по собі тяжкість покарання, що може бути застосоване до особи за умови визнання її винуватості, не є самостійною і достатньою підставою для встановлення ризику втечі. Така обставина має значення лише у сукупності з іншими релевантними факторами.

Вагомими факторами при оцінці ризику переховування є дані про особистість обвинуваченого, адже саме за їх сукупного аналізі можна скласти уявлення про те, наскільки вагомою є вірогідність недобросовісної поведінки особи. З цього приводу Європейський суд зазначав, що ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Becciev v. Moldova («Бекчиєв проти Молдови») § 58).

Дослідивши відомості про особу обвинуваченого а також фактичні обставини справи, перебуваючи на свободі, може переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілого та свідків у цьому кримінальному провадженні, оскільки відповідно до наявних матеріалів провадження ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, не працює, є громадянином Грузії, а тому відсутні міцні соціальні зв`язки на території України, при цьому судом враховано тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним.

Усвідомлення імовірності визнання вини особи за висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчить про наявність ризику переховування від суду та можуть бути підставами для тримання особи під вартою.

Стосовно зазначеного стороною обвинувачення ризику незаконного впливу на потерпілих та свідків, суд зазначає наступне.

Після відкриття матеріалів кримінального провадження стороні захисту обвинувачений дізнався про обсяг зібраних доказів, у тому числі потерпілих та свідків, показання яких підтверджують його вину у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

Оцінюючи можливість впливу на свідків, суд виходить із передбаченої КПК України процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 Кримінального процесуального кодексу України).

За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від свідків та дослідження їх судом.

Разом із цим, вже ознайомившись з матеріалами кримінального провадження в порядку статті 290 Кримінального процесуального кодексу України, зокрема, з протоколами допитів встановлених досудовим розслідуванням свідків, обвинувачений знає як їх персональні данні, так і зміст наданих ними свідчень на стадії досудового розслідування.

Вказане дає підстави обґрунтовано припускати вірогідність незаконного впливу зі сторони обвинуваченого на свідків з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними показань.

Стосовно зазначеного стороною обвинувачення ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, у тому числі з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинення умисного тяжкого злочину, суд зазначає наступне.

Суд погоджується з доводами сторони захисту та критично ставиться до обґрунтувань прокурором ризику передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, який полягає у перешкоджанні кримінальному провадженню іншим чином, оскільки прокурором у клопотанні даний ризик лише формально зазначений, при цьому жодним чином не обґрунтований фактичними даними.

Стосовно зазначеного стороною обвинувачення ризику вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, суд зазначає наступне.

Так, вказаний ризик прокурор обґрунтовує тим, що обвинувачений ОСОБА_1 раніше притягався до кримінальної відповідальності та має судимості, не має стійких соціальних зв`язків, офіційної роботи, обґрунтовано обвинувачується у вчиненні ряду умисних корисливих злочинів, що вказує на його небажання стати на шлях виправлення, не готовності до відповідного процесу позитивних змін, які можуть відбуватися в його особистості та створити у нього готовність до самокерованої слухняної поведінки та змінити його антисоціальне ставлення до оточуючих. Крім того, обвинувачений ОСОБА_1 офіційно не працевлаштований, не має постійного заробітку, що дозволяє зробити висновок про його неможливість адаптуватися до загальприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві, нездатність до пошуку легальних засобів заробітку коштів на власне утримання і, як наслідок, пошуку альтернативних (незаконних) засобів їх набуття та створює підґрунтя до вчинення обвинуваченим нових злочинів.

Суд погоджується з вказаними доводами прокурора та, враховуючи особу обвинуваченого, який офіційно не працевлаштований, не має законних джерел доходу, а також з огляду на те, що перебуваючи під слідством та маючи запобіжний захід у вигляді домашнього арешту обвинувачений за версією органів досудового розслідування знову вчинив умисний злочин проти власності, вказаний прокурором ризик вчинення нових злочинів суд вважає цілком обґрунтованим.

З приводу того, чи наявні обставини, які свідчать про те, що заявлені раніше ризики не зменшились або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання ОСОБА_1 під вартою, суд зазначає, що вказані обставини у своїй сукупності свідчать про те, що ризики, які були враховані при прийнятті рішення про застосування запобіжного заходу, не зменшились та продовжують існувати, а тому менш суворий запобіжний захід, ніж тримання під вартою, не може забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_1 .

Стосовно того, чи є інші більш м`які запобіжні заходи, які зможуть запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК, суд зазначає наступне.

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК (частина 1 статті 184 КПК).

Більш м`якими запобіжними заходами, у порівнянні з триманням під вартою, є 1) особисте зобов`язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт.

При оцінці можливості застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, Суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м`які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений при застосуванні до нього більш м`якого запобіжного заходу обов`язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов`язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1 статті 177 КПК, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

З огляду на викладене суд вважає, що на даному етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_1 та зможе запобігти ризикам, які передбачені статтею 177 КПК України, та які були встановлені судом.

Доводи відносно того, що обвинувачений тривалий час перебуває під вартою, не впливають на висновки суду щодо наявності підстав для продовження дії запобіжного заходу, обраного відносно обвинуваченого, оскільки судове провадження не закінчено.

Суд уважно ставиться до того, що з плином часу продовжуване тримання заявника під вартою потребує більшого обґрунтування і що сторона обвинувачення повинна надавати додаткові підстави щодо цього питання. Проте також звертає увагу, що в цій справі продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 не є для нього безальтернативним запобіжним заходом, адже передбачає в якості альтернативи заставу.

Стосовно клопотання обвинуваченого та його захисників про зміну запобіжного заходу, суд зазначає наступне.

За частиною 1 статті 201 КПК України підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.

При цьому за частиною 3 статті 201 КПК України до клопотання мають бути додані, зокрема, копії матеріалів, якими підозрюваний, обвинувачений обґрунтовує доводи клопотання, а за частиною 4 статті 201 КПК, клопотання про зміну запобіжного заходу розглядається за правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Тобто обґрунтованість застосування запобіжного заходу може піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за наявності яких такий запобіжний захід було застосовано, та внаслідок виникнення інших обставин, які можуть бути підставами зміни запобіжного заходу в сторону його пом`якшення, зміни чи скасування, оскільки тривала дія запобіжного заходу без врахування конкретних обставин справи може призвести до порушення прав, свобод чи інтересів учасників кримінального провадження.

Зміна чи скасування запобіжного заходу обумовлюється тим, що в ході кримінального провадження змінюються підстави застосування чи обставини, що враховувалися при обранні запобіжного заходу, внаслідок чого запобіжний захід може бути скасований або замінений на інший - більш або менш суворий. При цьому підставами звернення з клопотанням про зміну запобіжного заходу є обставини, які або існували під час прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, але про які не було відомо сторонам, або які виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу.

Суд наголошує, що належне виконання ОСОБА_1 покладених на нього процесуальних обов`язків само по собі не може бути підставою для зміни чи скасування запобіжного заходу, й, більш того, сумлінне виконання обвинуваченим таких обов`язків жодним чином не свідчить про те, що ризики, які існували на момент застосування запобіжного заходу, перестали існувати, а свідчить саме про те, що обраний запобіжний захід достатньо забезпечує належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Також суд зазначає, що раніше відносно обвинуваченого ОСОБА_1 раніше обирався запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, проте, обвинувачений у період здійснення досудового розслідування іншого кримінального провадження, за твердженнями сторони обвинувачення вчинив новий злочин, що вказує на його стійку антисоціальну направленість, не бажання останнього обрати спосіб життя, що ґрунтується на загальноприйнятих нормах поведінки і не пов`язаний з порушенням кримінального закону.

Враховуючи дані про особу обвинуваченого ОСОБА_1 , тяжкість покарання, що йому загрожує в разі визнання його винним, інші обставини кримінального провадження, суд дійшов висновку, що на даній стадії кримінального провадження ризики здійснення обвинуваченим дій, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були підставою для обрання відносно обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та на які посилався прокурор в клопотанні про продовження застосування запобіжного заходу, не зменшились настільки, що вже не можуть виправдовувати подальше тримання обвинуваченого під вартою.

За таких обставин, на думку суду на даний час жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, раніше врахованим судом під час обрання обвинуваченому запобіжного заходу. Жодних обставин, які б свідчили про можливість змінити обвинуваченому запобіжного заходу не встановлено.

Зазначені обставини у своїй сукупності свідчать про те, що ризики, які були враховані при прийнятті рішення про застосування запобіжного заходу, не зменшились та продовжують існувати, а тому менш суворий запобіжний захід, ніж тримання під вартою, не може забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Суд не ігнорує ті аргументи, які наводяться обвинуваченим та його захисниками на його користь, проте в даному конкретному випадку суд вважає, що ці аргументи не переважують вимог громадського інтересу, який полягає у встановленні істини у справі, недопущенні перешкоджанню цьому, забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого і виконання ним процесуальних рішень у справі.

Розглядаючи можливість альтернативних запобіжних заходів, з урахуванням вищенаведених ознак, суд вважає їх такими, що не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_1 .

Щодо наявності захворювань у обвинуваченого ОСОБА_1 , то слід зазначити, що вони жодним чином не спростовують, і не зменшують існування ризиків щодо виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, а лише характеризують стан його здоров`я, а саме визначають обставину, визначену у п. 3 ч. 1 ст. 178 КПК України, яка судом враховується при вирішенні питання продовження строку запобіжного заходу обвинуваченому. Разом з тим, матеріали кримінального провадження не містять жодних доказів про неможливість надання ОСОБА_1 кваліфікованої медичної допомоги чи неможливість забезпечення його лікування в умовах ув`язнення.

Судом за клопотанням сторони захисту допитаний свідок ОСОБА_7 , яка зазначила, що вона мешкає за адресою АДРЕСА_6 , разом з неповнолітньою дитиною обвинуваченого ОСОБА_1 , на підставі Договору оренди квартири від 15.07.2020, укладеному між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Зазначила, що вона зможе забезпечити ОСОБА_1 місцем проживання за вказаною адресою на час судового розгляду, оскільки між ними та власником квартири є усна домовленість про це. Крім того, свідок зазначила, що зобов`язується слідкувати за виконанням обвинуваченим ОСОБА_1 покладених на нього обов`язків у разі зміни судом запобіжного заходу на домашній арешт.

Проте, вказані показання свідка жодним чином не спростовують вищевикладені висновки суду про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та не є підставою для зміни обвинуваченому запобіжного заходу, оскільки, як зазначалось судом вище, визначені ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України ризики не зменшились.

Наявність у обвинуваченого дитини, з урахуванням вищезазначеного, суд не може визнати обставинами, які спростовують доводи сторони обвинувачення щодо наявності ризиків вчинення ОСОБА_1 дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, та неможливості запобігання зазначеним ризикам шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність на даній стадії судового провадження підстав для зміни запобіжного заходу, обраного відносно обвинуваченого, у зв`язку з чим відмовляє у вказаному клопотанні сторони захисту.

Отже, враховуючи існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а також оцінюючи сукупність обставин, а саме: тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні у вчиненні якого обвинувачується, дані про його особу, застосування більш м`яких запобіжних заходів є неможливим, а тому продовжує дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Керуючись ст. ст. 177, 178, 331, 372 Кримінального процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор (27)» на 60 днів - до 09.07.2021 року включно.

У задоволені клопотання захисника обвинуваченого Чалігава А.В. про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м`який відмовити.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.

Повний текст ухвали буде проголошено 12.05.2021 року о 14:00 год.

Суддя Н.В. Новіченко