Рішення № 96826767, 11.05.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

11 травня 2021 року № 520/2759/21

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Зоркіна Ю.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3005 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, у якому просить суд стягнути з військової частини № 3005 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 225722.88 грн, з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів; стягнути з військової частини № 3005 20000.00 грн моральної шкоди за час затримки розрахунку при звільненні .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що фактичний розрахунок з позивачем після його звільнення з військової служби в частині виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій здійснено поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України. Не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного коррахунку. Отже в даному випадку середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні повинен проводитись за період з 11.07.2018 р. по 29.11.2020 р.

Відповідачем надано відзив на адміністративний позов, у якому вказано на відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки учасника бойових дій не є складовою заробітної плати, а тому відсутні підстави для застосування положень статей 116, 117 КЗпП України.

Дослідивши долучені до матеріалів справи документи з врахуванням положень ст. 78 КАС України, суд встановив наступні обставини.

Позивач проходив дійсну військову службу за контрактом в Збройних Силах України на посаді кулеметника та 16.02.2017 року отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 12.02.2017 року.

Згідно наказу командира військової частини №3005 №47 о/с від 09.07.2018 року ОСОБА_1 виключений зі списків складу частини та знятий з усіх видів забезпечення з 10 липня 2018 року.

На момент виключення зі списків частини йому не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 16.02.2017 року по 10.07.2018 року, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.10.2020 року по справі №520/10899/2020 адміністративний позов задоволено в повному обсязі. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини № 3005 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 16.02.2017 року по 10.07.2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення - 10 липня 2018 року. Зобов`язано Військову частину №3005 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 16.02.2017 року по 10.07.2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення - 10 липня 2018 року.

На виконання вказаного судового рішення відповідачем 30 листопада 2020 року здійснено нарахування та виплату позивачеві грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 16.02.2017 року по 10.07.2018 року в сумі 7249.30 грн. (а.с.13).

В подальшому, з підстав того, що відповідачем допущено несвоєчасний розрахунок при звільненні, позивач звернувся 22.02.2021 року до Харківського окружного адміністративного суду з даним позовом.

Перевіряючи оскаржувані дії відповідача на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Щодо строку звернення до суду, так за правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 04 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа №620/1982/19), строк звернення до суду з адміністративним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить один місяць, який установлений частиною п?ятою статті 122 КАС України, оскільки такий спір пов`язаний із звільненням з публічної служби і має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.

Натомість у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа №806/2164/16), від 11 лютого 2020 (справа №420/2934/19) і від 13 березня 2019 року (справа №813/1001/17) висловлено іншу правову позицію щодо необхідності застосування тримісячного строку звернення до суду, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України, ураховуючи, що спір про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є трудовим спором.

Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.02.2021 у справі № 240/532/20 дійшов висновку про відступлення від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа № 806/2164/16), від 11 лютого 2020 року (справа № 420/2934/19), від 13 березня 2019 року (справа № 813/1001/17), одночасно погоджуючись з висновком щодо застосування частини п`ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року (справа № 815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа № 620/1982/19).

Як встановлено судом, остаточний розрахунок з позивачем за судовим рішенням від 27.10.2020 року по справі № 520/10899/2020 здійснено 30.11.2020 року, що підтверджується відповідною банківською випискою та не заперечується сторонами по справі.

З адміністративним позовом, позивач звернувся до суду 22.02.2021, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями. Задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Предметом спору у даному провадженні є невиплата відповідачем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учасника бойових дій.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. В той же час, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

Факт невиконання відповідачем вимог статті 116 КЗпП України підтверджений рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 520/10899/2020. Таким чином, судовим рішенням установлено, що при звільненні з військової служби відповідач не здійснив усіх належних позивачу виплат, а саме компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

За таких обставин вимоги позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до вимог статті 116 КЗпП України ґрунтуються на нормах закону.

Продовжуючи розгляд справи в частині визначення розміру середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні суд зазначає, що позивачем вказано, що розмір сум, що підлягають стягненню з відповідача складає 225722.88 грн.

Суд зазначає, що пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995 № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.

З наявної в матеріалах справи копії довідки про доходи від 16.03.2021 № 30 середньоденна заробітна плата позивача складає 258,56 грн.

Виплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби в сумі 7249,30 грн позивачу виплачена лише 30.11.2020, що не заперечується відповідачем .

Враховуючи дату звільнення позивача зі служби (10.07.2018) та дату проведення остаточного розрахунку (30.11.2020), кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 873 дні. Таким чином, сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні становить 225722.88 грн.

При цьому, суд зазначає, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Такий висновок суду відповідає правовим позиціям викладеним у Постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 по справі № 480/3105/19, у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Так, з урахуванням часу, протягом якого з позивачем не проведено розрахунку, розміру його грошового забезпечення до звільнення та враховуючи той факт, що сума компенсації перерахована відповідачем за рішенням суду, враховуючи принцип справедливості та співмірності, суд приходить до висновку, що сума середнього заробітку у розмірі 225722.88 грн. є неспівмірною до суми, з якої, на думку позивача, прострочена виплата в день звільнення.

Отже, з урахуванням ч.5 ст.242 КАС України, зважаючи на реальну суму боргу - 7249,30 грн., враховуючи принцип розумності, справедливості та пропорційності, суд доходить висновку про необхідність задоволення претензій заявника саме у межах суми боргу, тобто у розмірі - 7249,30 грн.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч.2 ст.23 ЦК України). Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За приписами п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Разом з тим, позивачем жодним чином не обґрунтовано підстав для стягнення моральної шкоди, не надано жодних доказів заподіяння йому або членам його сім`ї душевних страждань протиправною бездіяльністю відповідачів по справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.

Крім того, позивач не обґрунтовує розмір моральної шкоди в сумі 20000 грн.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача відшкодування моральної шкоди 20000 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 04.07.2019 по справі № 823/628/17.

Щодо питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2-5 ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, враховує складність справи та надані адвокатом послуги.

Як вбачається з поданих до суду матеріалів справи, між позивачем та адвокатом Хижняк Олексієм Сергійовичем укладено договір про надання правничої/правової допомоги від 21.02.2021 р. № 14/2.

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору адвокат бере на себе зобов`язання надавати необхідну правничу допомогу Клієнту у адміністративній справі про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яка буде розглядатися у Харківському окружному адміністративному суді.

На підтвердження наданих послуг до матеріалів справи долучена копія акту наданих послуг по справі № 520/2759/21 від 22.02.2021 р. на суму 5000.00 грн. з переліком виконаних робіт: консультація усна, з вивченням документів (фіксована ціна) 500.00 грн., досудове врегулювання спору шляхом листування з відповідачем (фіксована ціна) 500.00 грн., роз`яснення щодо питань правозастосування з урахуванням актуальної судової практики (фіксована ціна) 1000.00 грн., складання позовної заяви (фіксована ціна) 3000.00 грн. та копію квитанції до прибуткового касового ордеру № 22/02 від 22.02.2021 р. (а.с. 34-37).

Разом з тим суд зауважує, що консультація усна з вивченням документів, роз`яснення щодо питань правозастосування з урахуванням актуальної судової практики не стосуються витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді, не є правничою допомогою, наданою протягом розгляду справи, оскільки складання позовної заяви включає в себе вивчення документів, судової практики та нормативних акті, що регулюють спірні правовідносини, як передумови складання позову.

Крім того, в якості наданої послуги в акті № 520/2759/21 зазначено досудове врегулювання спору шляхом листування з відповідачем, якого матеріали адміністративної справи не містять, а тому також не відносяться до судових витрат, що підлягають відшкодуванню.

Суд також зазначає, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

Отже, враховуючи вищенаведене, беручи до уваги складність справи, суд дійшов висновку, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 5000.00 грн. є надмірною.

Проте, суд з урахуванням положень ч.3, 7 ст.139 КАС України, вважає за необхідне присудити на користь позивача шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правову допомогу у сумі 1000.00 грн. за складання позовної заяви.

Згідно частин 1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_2 ) до Військової частини 3005 (м.Харків, вул. Семінарська, 22, ЄДРПОУ 08803543) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди задовольнити частково.

Вийти за межі позовних вимог

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А3005 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені у сумі 7249 (сім тисяч двісті сорок дев`ять) грн. 30 коп. з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Зобов`язати військову частину А3005 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені у сумі 7249 (сім тисяч двісті сорок дев`ять) грн. 30 коп. з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини 3005 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча ) грн. 00 коп.

В іншій частині вимог позов залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Зоркіна Ю.В.