Рішення № 96826441, 12.05.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2021 р. Справа №480/1153/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини 3022 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошової компенсації,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини 3022 Національної гвардії України (далі - відповідач, військова частина 3022), в якій просив:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку;

2) стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно у розмірі 58452,50грн.;

3) стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані ним календарні дні додаткової відпустки на підставі постанови КМ України від 01.08.2012 № 702 виходячи з його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 2013, 2014, 2015, 2016, 2017 роки станом на день звільнення.

Свої вимоги мотивував тим, що після його звільнення зі служби військовою частиною 3022, на порушення Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178, позивачу не виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно у розмірі 58452,50грн.

Крім того, вказує, що відповідач також протиправно не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за період з 2013 по 2017 роки.

Ухвалою суду від 15.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач, заперечуючи проти позову, подав до суду відзив на позов, в якому з позовними вимогами не погодився та щодо грошової компенсації вартості за неотримане речове майно зазначив, що військова частина 3022 є бюджетною організацією та розпорядником коштів 3-го рівня, яка фінансується з державного бюджету України та діє в межах отриманих бюджетних призначень і фінансування отриманих через розпорядника бюджетних коштів - Головне управління Національної гвардії України. Військова частина 3022 здійснила усі законні, допустимі, необхідні і достатні заходи для реалізації позивачем свого права на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, зокрема: надала позивачу довідку про вартість речового майна, що належить до видачі, тобто військова частина 3022 здійснила нарахування вартості майна, яке не отримав позивач під час проходження військової служби, як цього і просив позивач у рапорті від 28.01.2021; військова частина 3022 для виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно подавала до Головного управління Національної гвардії України потребу у грошовому забезпеченні на виплату грошової компенсації вартості неотриманого речового майна. Відтак, в діях військової частини 3022 по відношенню до позивача відсутні ознаки протиправності в даній частині вимог.

Щодо грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013-2017 роки вказав, що позивач в період 2013-2017 роки перебував на посаді інструктора взводу інженерно-технічного забезпечення під час проходження військової служби у в/ч 3022. При цьому, постанова Кабінету Міністрів України № 702 набула чинності 13.08.2012 року, тобто до 13.08.2012, до часу набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 702, позивач не мав права на додаткову відпустку.

Статтею 10-1 Закону України № 2011-XI «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачена виплата грошової компенсації військовослужбовцям за невикористані основні та додаткові відпустки. При цьому, така компенсація надається виключно: а) у рік звільнення; б) тільки військовослужбовцям, тобто особам, які ще не виключені з військової частини та виконують обов`язки. Разом з тим даною нормою не передбачено та не регламентовано нарахування грошової компенсації особам, які вже звільнені з військової служби.

Для отримання права на додаткову щорічну відпустку відповідно до п. 4 статті 10-1 Закону України № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», додатку 3 до постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, а відповідно і грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки згідно пункту 14 статті 10-1 Закону України № 2011-XI «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», необхідно перебувати на військовій посаді, виконання обов`язків військової служби за якою пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я.

Тобто, спірними є питання, набуття права на додаткову відпустку, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 702, та набуття права на виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки відповідно додатку 3 до постанови Кабінету Міністрів України № 702.

Крім того, відмітив, що наказом МВС України від 15.03.2018 № 200 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам» передбачено грошову компенсацію для військовослужбовців за невикористання додаткової відпустки за поточний рік за кожен місяць служби (фактичний час) в рік звільнення та, відповідно, не передбачено права на отримання компенсації за не реалізацію пільг, у тому числі такої як додаткова відпустка за всі роки, в яких така відпустка не використовувалася.

Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що наказом командира військової частини 3022 №2 о/с від 26.01.2010 позивача прийнято у добровільному порядку на військову службу за контрактом та зараховано до списків особового складу внутрішніх військ МВС України (а.с.36), та позивач у період з 2013 по 2017 роки включно згідно довідки військової частини 3022 від 03.03.2021 №90 проходив службу на таких посадах (а.с.49):

- інструктор взводу інженерно-технічного забезпечення роти бойового та матеріально-технічного забезпечення з 24.05.2011 по 28.09.2017;

- старший майстер взводу інженерно-технічного забезпечення з 28.09.2017 по 28.01.2021.

Наказом командира військової частини 3022 № 2 о/с від 19.01.2021 року звільнено відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас з військової служби (у зв`язку із закінченням строку контракту) 28.01.2021.

Згідно копії витягу з наказу командира військової частини 3022 від 28.01.2021 №18 з позивачем припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с.37).

Позивач звернувся до командира військової частини 3022 відповідача із заявою (рапортом) від 28.01.2021 про виплату грошової компенсації за недоотримане речове майно (а.с.35), за результатами розгляду якої відповіді надано не було.

Позивач, не погодившись з тим, що при звільненні з військової служби відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за період з 2013 по 2017 роки та грошової компенсації за неотримане речове майно, звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку відносинам, що в даному випадку склалися між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу") закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закону України від "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ), відповідно до статті 1 якого соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-XII).

Згідно з частиною 1 статті 9-1 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 вказаного Порядку грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Згідно з пунктом 15 глави 1 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 червня 2017р. за №797/30665 (далі - Інструкція №475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно". Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.

З вищенаведених законодавчих приписів випливає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.10.2018 у справі №803/756/17 (адміністративне провадження №К/9901/38716/18).

У відповідності до абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, (дія якого відповідно до ч.3 Указу поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, довідки від 12.06.2020 №218 про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 (а.с.33), станом на день виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини сума заборгованості за неотримане речове майно склала 58452,50грн. При цьому, вказану суму станом на момент розгляду справи військовою частиною 3022 не відшкодовано, доказів на спростування зазначеного суду не надано.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у сумі 58452,50грн., яка не відповідає критеріям правомірності, визначених в ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Доводи представника відповідача про те, що військова частина 3022 є бюджетною організацією та розпорядником коштів 3-го рівня, яка фінансується з державного бюджету України та діє в межах отриманих бюджетних призначень і фінансування отриманих через розпорядника бюджетних коштів - Головне управління Національної гвардії України, не може спростувати висновок суду про протиправність зазначеної бездіяльності, оскільки діяльність в межах отриманих бюджетних призначень і фінансування через розпорядника бюджетних коштів не є підставою для звільнення військової частини 3022 від обов`язку сплатити позивачу компенсацію за неотримане речове майно.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6- рп/2007).

Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації вартості за не отримане речове майно у сумі 58452,50грн., та стягнення з відповідача грошової компенсації за не отримане під час проходження служби речове майно у вказаному розмірі.

Щодо вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини 3022 щодо не виплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку та стягнення на користь позивача грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013-2017 роки, суд зазначає наступне.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон "Про відпустки") передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 (далі - постанова №702) затверджено, зокрема, переліки військових посад Національної гвардії, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, що дають право на щорічну додаткову відпустку, згідно з додатком 3.

Так, відповідно до п.92 додатку 3 постанови №702 така посади як інструктор взводу інженерно-технічного забезпечення роти бойового та матеріально-технічного забезпечення, яку займав позивач у період з 24.05.2011 по 27.09.2017, віднесена до посад Національної гвардії, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, які дають право на щорічну додаткову відпустку, зокрема, тривалістю 8 календарних днів.

Разом з тим, посада, яку займав позивача у період з 28.09.2017 - старший майстер взводу інженерно-технічного забезпечення, згідно додатку 3 постанови №702 не віднесена до посад Національної гвардії, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, які дають право на щорічну додаткову відпустку.

Відтак, позивач, будучи військовослужбовцем Національної гвардії, займаючи посаду, зокрема, у період з 2013 року по 27.09.2017, визначену додатком 3 до Постанови №702, під час проходження служби мав право на щорічну додаткову відпустку відповідно до ст.10-1 Закону №2011-ХІІ за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я.

Відповідно до ч.ч.8, 14, 17-19, 21 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення (ч.8 ст.10-1).

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті (абз.2 ч.14 ст.10-1).

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абз.3 ч.14 ст.10-1).

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів (ч.17 ст.10-1).

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (ч.18 ст.10-1).

При цьому, відповідно до ч.19 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (ч.21 ст.10-1).

Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"), "Про оборону України" від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закон "Про оборону України").

Відповідно до абз.5 ст.1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону "Про оборону України" визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації дійсно припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.

Однак, Законом №2011-ХІІ не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Так, норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Тобто, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ та Постановою №702 з 2013 року по 27.09.2017.

При цьому, суд зауважує, що припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у рішенні від 16.05.2019 по зразковій справі №620/4218/18 (щодо прав учасників бойових дій на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки), яке постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 рішення від 16.05.2019 залишено без змін.

Водночас у разі невикористання щорічної додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, така відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Проте обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 4 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ.

При цьому, суд зазначає, що постановою №702 також затверджено Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я.

Пунктом 11 вказаного Порядку передбачено, що щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2013 року по 27.09.2017, у зв`язку із чим, з урахуванням ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне позовні вимоги про визнання протиправною такої бездіяльності відповідача та зобов`язання відповідача нарахувати на виплатити грошову компенсацію такої відпустки за період з 2013 року по 27.09.2017 пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах у відповідності до Постанови №702 задовольнити.

Разом з тим, щодо вимоги про стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористані позивачем календарні дні додаткової відпустки на підставі постанови КМ України від 01.08.2012 № 702, суд зазначає наступне.

Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення суб`єктом владних повноважень та його перевірку на відповідність вищезазначеним принципам, та, водночас, зважаючи на особливості дискреційних повноважень такого суб`єкта владних повноважень.

При цьому, саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані позивачем календарні дні додаткової відпустки, яка, відповідно до Порядку №702 розраховується в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Суд не наділений повноваженнями перебирати на себе функцію здійснення розрахунку та нарахування коштів замість органу, на який покладено такі повноваження.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 06.02.2018 у справі №681/423/15-а.

Таким чином, враховуючи, що питання щодо здійснення розрахунку грошової компенсації за невикористані позивачем календарні дні додаткової відпустки на підставі постанови КМ України від 01.08.2012 № 702 належить до компетенції відповідача, суд не може втручатись у дискреційні повноваження відповідача.

Відтак, враховуючи, що питання нарахування суми компенсації та її виплати віднесено до дискреційних повноважень відповідача, а тому позовні вимоги в частині стягнення грошової компенсації за невикористані позивачем календарні дні додаткової відпустки на підставі постанови КМ України від 01.08.2012 № 702 шляхом стягнення задоволенню не підлягають, а належним способом захисту прав позивача є саме зобов`язання відповідача нарахувати на виплатити таку грошову компенсацію.

Крім того, як встановлено судом та зазначалося вище, посада, які займав позивача у період з 28.09.2017 - старший майстер взводу інженерно-технічного забезпечення, згідно додатку 3 постанови №702 не віднесена до посад Національної гвардії, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, які дають право на щорічну додаткову відпустку. А тому право на щорічну додаткову відпустку за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я з 28.09.2017, як і грошову компенсацію за таку відпустку з 28.09.2017, позивач не має.

Відтак, вимоги позивача у вказаній частині задоволенню також не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань в рахунок повернення суму судового збору в розмірі 908,00грн., сплаченого позивачем за подання позовної заяви згідно квитанції від 05.02.2021 (а.с.7).

Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини 3022 Національної гвардії України (вул. Садовий бульвар, буд. 73, м.Шостка, Шосткинський район, Сумська область, 41100, код ЄДРПОУ 08803595) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошової компенсації - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 3022 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 3022 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2013 року по 27.09.2017.

Стягнути з військової частини 3022 Національної гвардії України (вул. Садовий бульвар, буд. 73, м.Шостка, Шосткинський район, Сумська область, 41100, код ЄДРПОУ 08803595) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно у розмірі 58452 (п`ятдесят вісім тисяч чотириста п`ятдесят дві) грн. 50коп.

Зобов`язати військову частину 3022 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2013 року по 27.09.2017, пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах у відповідності до Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702.

Стягнути з військової частини 3022 Національної гвардії України (вул. Садовий бульвар, буд. 73, м.Шостка, Шосткинський район, Сумська область, 41100, код ЄДРПОУ 08803595) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в рахунок повернення сплачений при подачі позову судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00коп.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 12.05.2021.

Суддя І.Г. Шевченко