Рішення № 96826213, 11.05.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

11 травня 2021 року м. Рівне № 460/1601/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправним рішення відповідача про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача як судді у відставці на підставі довідки від 28 грудня 2020 року № 1317-04/20, виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Рівненській області; 2) зобов`язати відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 86 % суддівської винагороди, визначеної у довідці від 28 грудня 2020 року № 1317-04/20, виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Рівненській області, починаючи з 19 лютого 2020 року без обмеження граничним розміром, з урахуванням фактично проведених виплат. На підставі вказаної довідки, положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIІІ та рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, позивач звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про перерахунок її щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Проте, за наслідками розгляду вказаної заяви відповідачем прийняте рішення про відмову в здійсненні перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці з підстав відсутності порядку проведення перерахунку довічного грошового утримання суддів у відставці з урахуванням рішення Конституційного Суду від 18 лютого 2020 року №2-р/2020, у зв`язку з чим, на думку відповідача, позивач не має права на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII та наданої нею довідки. Позивач вважає таке рішення органу Пенсійного фонду протиправним та таким, що порушує її гарантоване державою право на щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці. З наведених підстав, позивач просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У встановлений судом строк відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. На обґрунтування своїх заперечень зазначив про відсутність законних підстав для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача на підставі довідки Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Рівненській області від 28 грудня 2020 року за № 1317-04/20, починаючи з 1 лютого 2020 року. Відповідач вважає, що право на перерахунок щомісячного довічного утримання судді у відставці, який не проходив кваліфікаційного оцінювання, не призначався на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIІІ, не пропрацював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, за зверненнями, що надходять після лютого 2020 року, виникає згідно зі статтею 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIІІ. Суддям у відставці, яким за зверненнями до 18 лютого 2020 року перерахунок проведено з 1 січня 2020 року виходячи з розміру суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI, перерахунок буде здійснюватися при збільшенні розміру суддівської винагороди лише після 18 лютого 2020 року. Також відповідач звернув увагу, що автоматичне проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, як зазначено в пункті 16 рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, може бути розглянуто при збільшенні розміру суддівської винагороди після набрання чинності цим Рішенням, виключно на підставі довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання, наданих відповідними судами. За наведеного, відповідач вважає, що позивач не має права на перерахунок щомісячного довічного грошового утриманивач просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заяви, клопотання учасників справи, процесуальні дії у справі:

10 березня 2021 року позовна заява надійшла до суду.

15 березня 2021 року ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

07 квітня 2021 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву.

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.

Обставини справи, встановлені судом:

Позивач є суддею у відставці Гощанського районного суду Рівненської області та перебуває на обліку в територіальному органі Пенсійного фонду, де отримує довічне грошове утримання судді у відставці.

28 грудня 2020 року Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Рівненській області видана на ім`я позивача довідка за № 1317-04/20 про суддівську винагороду працюючого на відповідній посаді судді від 28 грудня 2020 року № 219, згідно з якою суддівська винагорода для обчислення позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 1 лютого 2020 року становить 113508,00грн., у тому числі: оклад - 63060,00грн., доплата за вислугу років (70 %) - 44142,00грн., доплата за перебування на адмінпосаді (10%) - 6306,00грн.

29 грудня 2020 року позивач звернулася до відповідача із заявою про проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі вищевказаної довідки. Вказане не заперечується учасниками справи згідно зі змістом заяв по суті.

Рішенням від 29 грудня 2020 року № 122/03.15-24 відповідач повідомив позивачу про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з підстав, аналогічних наведеним у відзиві на позов.

Вважаючи таке рішення органу Пенсійного фонду протиправним, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Суд враховує, що адміністративна справа № 460/1601/21 відповідає ознакам типової справи, які визначені Верховним Судом при розгляді зразкової справи № 620/1116/20 (№ Пз/9901/5/20), а саме: позивачами у них є судді у відставці, які перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України та отримують щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці; позивачі не проходили кваліфікаційне оцінювання суддів під час перебування на посаді судді; відповідачем у них є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи) - територіальні органи Пенсійного фонду України - Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі; спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв`язку із відмовою відповідним територіальним органом Пенсійного фонду України здійснити перерахунок щомісячного грошового утримання судді у відставці з посиланням на те, що після 18 лютого 2020 року (дата ухвалення рішення Конституційного Суду України № 2-р/2020) не приймалось нормативно правового акта щодо зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді); позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу - судді у відставці, який не проходив кваліфікаційне оцінювання суддів, здійснити перерахунок та виплату щомісячного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою про суддівську винагороду працюючого на відповідній посаді судді, у правовідносинах, що виникли після дати ухвалення рішення Конституційним Судом України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).

Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Відтак, при вирішенні даної справи суд враховує правові висновки, викладені в рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 червня 2020 року в зразковій справі № 620/1116/20 (№ Пз/9901/5/20).

Відповідно до положень статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно зі статтею 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402).

Згідно з пунктом 2 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402, визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього Розділу.

Відповідно до частини першої статті 142 Закону № 1402, судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

Згідно з частиною третьою статті 142 Закону № 1402, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

При цьому, частинами четвертою, п`ятою статті 142 Закону № 1402 встановлено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Крім того, за приписами частини третьої статті 135 Закону № 1402, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 1402 були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

Пунктом 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402 було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453.

До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453 (пункт 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402).

Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, який набрав чинності 7 листопада 2019 року, було виключено зазначені вище пункти 22, 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402, якими було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453.

Розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього Розділу, становить з 1 січня 2020 року: а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (пункт 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402).

Пунктом 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402 встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону № 2453. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Досліджуючи поняття «щомісячне довічне грошове утримання судді», Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 14 грудня 2011 року № 18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов`язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, а також у рішенні від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.

Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402 зі змінами.

У вказаному Рішенні (пункти 15-17) зазначено, що згідно з положеннями пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402 право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону № 2453. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).

Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013).

Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п`ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-ивач просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли 65-річного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402.

Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.

У зв`язку з викладеним, Конституційний Суд України рішенням від 18 лютого 2020 року в справі № 2-р/2020 пункт 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402, яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, визнав неконституційним.

Згідно з частиною першою статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 Закон № 1402 не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

Верховний Суд неодноразово, зокрема, у постановах від 6 березня 2019 року в справі № 638/12586/16-а та від 11 лютого 2020 року в справі № 200/3958/19-а, висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Разом з цим, набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів правовідносин до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнано неконституційним. Відтак, такі правовідносини безпосередньо пов`язуються з дією закону. Тобто, якщо це один день (втрата чинності повністю чи в окремій частині закону за рішенням Конституційного Суду України з дня його ухвалення), то цей строк закінчується о 24 години 00 хвилини цього дня. Відповідно, з 00 годин 00 хвилин наступного дня, з дати ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України, до правовідносин, що регулюється таким законодавством застосовується норма, що відповідає Конституції України, вступила у силу і діє.

Таким чином, перерахунок, який просить здійснити позивач, обумовлений відновленням раніше порушених її прав з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 року в справі № 2-р/2020.

Тобто, саме з 19 лютого 2020 року, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 у справі № 2-р/2020, у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону № 1402.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що зміна розміру окладу судді, який є складовою суддівської винагороди, є підставою для перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці.

Відповідно до положень статті 17, частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Міжнародні документи з питань статусу та незалежності суддів, зокрема Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя (Перша світова конференція з незалежності правосуддя, Монреаль, 1983 рік), Основні принципи незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1985 року та від 13 грудня 1985 року відповідно), Рекомендації щодо ефективного впровадження основних принципів незалежності судових органів (прийняті резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 1989/60 та схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15 грудня 1989 року), Європейський статут судді (ухвалений Європейською Асоціацією Суддів у 1993 році), Європейська хартія щодо статусу суддів (10 липня 1998 року), Загальна (Універсальна) хартія судді (схвалена Міжнародною Асоціацією Суддів 17 листопада 1999 року, Тайпеї (Тайвань)), закріплюють єдиний підхід щодо отримання суддею достатньої винагороди для забезпечення своєї економічної незалежності. Винагорода не повинна залежати від результатів роботи судді та скорочуватися під час всього строку повноважень. Рівень суддівської винагороди встановлюється з тим, щоб захистити суддів від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше - на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність.

Відповідно до пункту 29 Пояснювального меморандуму до Рекомендації Комітету Міністрів № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», статус та винагорода є важливими факторами, які визначають належні робочі умови. Статус суддів повинен відповідати високому положенню їх професії, і їх винагорода має становити достатню компенсацію за їх тягар обов`язків. Ці фактори є невід`ємними умовами незалежності суддів, особливо для розуміння важливості їх ролі як суддів, що виражається у вигляді належної поваги та адекватній фінансовій винагороді.

У Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країни) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя (пункт 62 Висновку).

Відповідно до пункту 1 Основних принципів незалежності судових органів (схвалено резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1985 року та 13.12.1985), незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни; усі державні та інші установи зобов`язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її.

Згідно з частиною другою статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді, незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність.

Отже, забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.

Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Важливою є і послідовність дій законодавця, особливо з огляду на сферу суспільних відносин, у якій може проявлятись непослідовність.

За таких обставин, різниця у правах суддів у відставці на перерахунок їх довічного грошового утримання судді в залежності від проходження ними кваліфікаційного оцінювання під час перебування на посаді судді та (або) необхідності пропрацювати на посаді судді три роки після проходження кваліфікаційного оцінювання, порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.

Відтак, у відповідача були відсутні підстави для відмови у перерахунку позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із її заявою від 29 грудня 2020 року.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За таких обставин, суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача від 29 грудня 2020 року № 122/03.15-24, оскільки таке прийняте не у спосіб, визначений чинним законодавством України, чим порушує гарантоване державою право позивача на щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, яке підлягає судовому захисту та відновленню з урахуванням правових висновків Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи.

При цьому, суд зазначає, що правовою позицією Верховного Суду, викладеною у рішенні від 16 червня 2020 року в зразковій адміністративній справі № 620/1116/20, спростовано доводи органу Пенсійного фонду в цілому, а тому відсутня необхідність аналізувати кожен аргумент відповідача окремо.

Водночас, суд зазначає, що позивач в позовній заяві просить суд зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок і виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 86 % суддівської винагороди, визначеної у довідці від 28 грудня 2020 року № 1317-04/20, виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Рівненській області, починаючи з 19 лютого 2020 року без обмеження граничним розміром, з урахуванням фактично проведених виплат. Однак, позивачем на підтвердження обов`язку відповідача виплатити довічне грошове утримання саме в розмірі 86% суддівської винагороди не надано жодних доказів. А тому заявлена позовна вимога не підлягає задоволенню.

Проте, суд відповідно до положень ч. 2 ст. 9 КАС України може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. А тому суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог з метою ефективного захисту порушених прав позивача та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області перерахувати і виплатити позивачу щомісячне довічне грошове утримання, на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області від 28 грудня 2020 року № 1317-04/20, починаючи з 19 лютого 2020 року без обмеження граничним розміром, з урахуванням фактично проведених виплат.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, позов слід задовольнити частково.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, то суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття рішення у справі. Тобто, питання щодо зобов`язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.

Таким чином, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов`язком.

В даному ж випадку, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням зазначеного рішення, оскільки відповідно до частин другої, третьої статті 14, статті 370 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

За правилами частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на вказане, сплачена сума судового збору в розмірі 454,00 грн. (чотириста п`ятдесят чотири гривні) відповідно до квитанції від 09 березня 2021 року № 39/КЗ, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, то суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 КАС України, основними засадами адміністративного судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

За змістом статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Суд повторюється, що за правилами частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно із частиною 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії учинялись.

Відповідно до частини 1 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).

За змістом частини 3 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС України).

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).

За правилами частини сьомої статті 134 КАС України, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із нормами частин 1, 5 статті 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Так, суд зазначає, що на обґрунтування понесених позивачем витрат на правничу допомогу остання додає до матеріалів позовної заяви додаток № 1 до угоди №08-9/03-21 від 09 березня 2021 року та прибутковий касовий ордер б/н від 09 березня 2021 року.

Проте, суд зазначає, що за правилами ч. 3 ст. 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Проте, як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем до останньої не додано оригіналу чи належним чином засвідченої копії договору про надання правничої допомоги № 08-9/03-21 від 09 березня 2021 року. З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що позивач не довів того, що фактичне понесення витрат, яке підтверджується копією прибуткового касового ордера б/н від 09 березня 2021 року, доданого до матеріалів справи, він здійснив на виконання умов угоди про надання юридичної допомоги № 08-9/03-21, позаяк позивачем не додано до матеріалів справи такої угоди. Таким чином, суд прийшов до висновку, що вимога позивача щодо стягнення витрат на правничу допомогу не підлягає до задоволення.

Керуючись статтями 241-246 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 як судді у відставці на підставі довідки від 28 грудня 2020 року № 1317-04/20, виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Рівненській області.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області перерахувати і виплатити ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання, на підставі довідки від 28 грудня 2020 року № 1317-04/20, виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Рівненській області, починаючи з 19 лютого 2020 року без обмеження граничним розміром, з урахуванням фактично проведених виплат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України судовий збір в сумі 454,00грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 );

2) відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Короленка, 7; код ЄДРПОУ 21084076).

Суддя Т.О. Комшелюк