Рішення № 96825787, 11.05.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3369/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Бутенка А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (бульвар Лесі Українки, буд. 26, м. Київ, 01133) про визнання протиправним та скасування наказу від 25.02.2021 року № 53, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог.

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, в якому позивач просить суд:

- Визнати протиправним та скасувати наказ Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 25.02.2021 року № 53 «ОС» про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади головного інспектора будівельного нагляду інспекційного відділу Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області.

- Поновити ОСОБА_1 на посаді головного інспектора будівельного нагляду інспекційного відділу Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області та допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного інспектора будівельного нагляду інспекційного відділу Департаменту архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області.

- Стягнути з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (вираховуючи строк з 02.03.2021 року), тобто дати наступної після винесення оскаржуваного наказу про звільнення по дату поновлення на посаді

- Допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах строку за один місяць.

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Державною архітектурно-будівельною інспекцією України було порушено процедуру звільнення особи (в частині ознайомлення, надання копії наказу про звільнення, розрахунку, отримання трудової книжки, що передбачено Кодексом законів про працю України та Законом України «Про державну службу»), а отже вищевказаний Наказ підлягає скасуванню, Позивач - поновленню на роботі, та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

08.04.2021 року від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що Наказ Держархбудінспекції від 25.02.2021 року № 53 «ОС» про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади було складено та видано обґрунтовано, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, позивач з ним був ознайомлений без порушень вимог чинного законодавства.

В день звільнення ОСОБА_1 були виплачені всі належні працівнику при звільненні кошти, а саме: компенсація за невикористані відпустки та вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Таким чином, відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування Наказу Держархбудінспекції від 25.02.2021 року № 53 «ОС», поновлення на посаді з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Заяви чи клопотання від сторін.

19.04.2021 року від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності (а.с. 31).

Інші заяви чи клопотання від сторін не надходили.

Процесуальні дії, вчинені судом.

Ухвалою суду від 12.03.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У судове засідання призначене на 19.04.2020 року учасники справи не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно, що підтверджується письмовими доказами наявними в матеріалах справи.

Згідно ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи.

ОСОБА_1 , 04.10.2019 року призначений на посаду головного інспектора будівельного нагляду інспекційного відділу Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області.

26.03.2020 року позивача було попереджено про наступне звільнення у зв`язку з ліквідацією Держархбудінспекції.

Наказом Держархбудінспекції від 25.02.2021 року № 53 «ОС», відповідно до п.4. ч.1 ст. 83, п.1-1 ч.1, ч.4 ст. 87 Закону, ОСОБА_1 звільнений 01.03.2021 року з посади головного інспектора будівельного нагляду інспекційного відділу Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області у зв`язку з ліквідацією Держархбудінспекції.

01.03.2021 з центрального органу Держархбудінспекції на офіційну електронну адресу Департаменту надійшов наказ про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади, який був роздрукований та наданий позивачу для ознайомлення.

01.03.2021 року ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом про звільнення, про що свідчить його особистий підпис

Вважаючи наказ Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 25.02.2021 року № 53 «ОС» протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Джерела права й акти їх застосування.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

У частині 2 статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, який набрав чинності з 11 вересня 1997 року, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Статтею 8 Конвенції передбачено, що кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася на підставі Указу Президії Верховної ради Української РСР від 14 квітня 1986 року № 2077-ХІІ та яка набрала чинності для України з 13 червня 1986 року (далі - Віденська конвенція), закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися. Відповідно до статті 27 цієї Конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.

Cтаття 31 Віденської конвенції визначає загальне правило тлумачення, яке встановлює, що договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об`єкта і цілей договору. Відповідно до пункту b) частини третьої цієї статті поряд з контекстом враховується наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2009 року № 1906-IV міжнародні договори є частиною національного законодавства та у разі суперечностей між ними мають вищу юридичну силу, ніж положення актів національного законодавства.

За приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця регулюються Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015, №889-VIII (надалі - Закон №889-VIII).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну службу», державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну службу», цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Згідно частини першої - третьої статті 5 Закону №889-VIII, правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII, державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Згідно з пунктами 1 та 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», в редакції з 20.03.2020 року, чинній на момент повідомлення про наступне вивільнення, визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; ліквідація державного органу.

Відповідно до ч. 3 статті 87 Закону України «Про державну службу», суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Суд зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.

Оскільки у Закону № 889-VIII відсутні відповідні спеціальні норми, які регламентують порядок звільнення службовців (працівників) через скорочення, реорганізацію або ліквідацію державного органу, до спірних правовідносин, згідно приписів частини третьої статті 5 Закону № 889-VIII, застосуванню підлягають загальні норми, що передбачені Кодексом законів про працю України.

Згідно з частиною третьою статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частин другої, третьої статті 81 ЦК України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Відповідно до частини першої статті 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Згідно з ч. 5 статті 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерство, інший центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Частиною 1 статті 13 цього Закону передбачено, що територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 5 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року №1074, орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

За приписами пункту 6 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року №1074, права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: у разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

Відповідно до пункту 12 Порядку орган виконавчої влади, утворений в результаті реорганізації, здійснює повноваження та виконує функції у визначених Кабінетом Міністрів України сферах компетенції з дня набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення таким органом повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється.

Орган виконавчої влади, щодо якого набрав чинності акт Кабінету Міністрів України про його припинення, продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції з формування і реалізації державної політики у визначеній Кабінетом Міністрів України сфері до набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення утвореним органом виконавчої влади його повноважень та виконання функцій.

Висновки суду.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінюючи рішення суб`єкта владних повноважень, суд виходить з приписів ст. 2 КАС України та доходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Так, судом встановлено та не заперечується сторонами, що 26.03.2020 року позивача було попереджено про наступне звільнення у зв`язку з ліквідацією Держархбудінспекції.

Наказом Держархбудінспекції від 25.02.2021 року № 53 «ОС», відповідно до п.4. ч.1 ст. 83, п.1-1 ч.1, ч.4 ст. 87 Закону України «Про державну службу», ОСОБА_1 звільнений 01.03.2021 року з посади головного інспектора будівельного нагляду інспекційного відділу Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області у зв`язку з ліквідацією Держархбудінспекції, з яким позивач був ознайомлений 01.03.2021 року.

Суд зазначає, що ліквідація юридичної особи публічного права, на відміну від ліквідації юридичних осіб приватного права, має певні особливості, що обумовлені відмінностями в їхньому правовому статусі.

Зокрема, особливістю ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права є те, що одночасно з його ліквідацією припиняється й реалізація державою функцій, покладених на цей орган.

Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою.

У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їхньої передачі іншим органам виконавчої влади.

Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.

Таким чином, для вирішення питання про те, що саме мало місце - ліквідація юридичної особи публічного права чи її реорганізація, необхідно надати оцінку правовому акту, який став підставою ліквідації, зокрема на предмет того, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший державний орган виконавчої влади.

Якщо внаслідок ліквідації державного органу його функції були передані іншому чи новоутвореному державному органу, то в такому випадку має місце не ліквідація, а реорганізація державного органу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 року № 218 "Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" було вирішено: 1. Ліквідувати Державну архітектурно-будівельну інспекцію. 2. Утворити Державну сервісну службу містобудування України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій. 4. Установити, що: забезпечення діяльності Державної сервісної служби містобудування у 2020 році здійснюється в межах видатків, передбачених Державній архітектурно-будівельній інспекції; надання адміністративних послуг у сфері містобудування з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг здійснюється з дати, визначеної держателем Єдиного державного веб-порталу електронних послуг. 5. Утворити комісію з ліквідації Державної архітектурно-будівельної інспекції. Затвердити головою зазначеної комісії заступника директора департаменту - начальника відділу методології та нагляду за видачею дозволів на виконання будівельних робіт департаменту дозвільних процедур Державної архітектурно-будівельної інспекції ОСОБА_2 . Голові комісії: затвердити персональний склад комісії; забезпечити здійснення заходів, пов`язаних з ліквідацією Державної архітектурно-будівельної інспекції; поінформувати у шестимісячний строк Кабінет Міністрів України про результати проведеної роботи. 6. Внести до постанов Кабінету Міністрів України зміни, що додаються. 7. Міністерству розвитку громад та територій в установленому порядку подати у місячний строк Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо внесення до актів законодавства змін, що випливають із цієї постанови, та привести власні нормативно-правові акти у відповідність із цією постановою.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2020 року № 1340 «Деякі питання функціонування органів архітектурно-будівельного контролю та нагляду», було вирішено: 1. Утворити Державну інспекцію архітектури та містобудування України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду. 2. Затвердити Положення про Державну інспекцію архітектури та містобудування України, що додається. 3. Ліквідувати: -Державну інспекцію містобудування; -Державну сервісну службу містобудування.

Суд зазначає, що завдання та функції Державної архітектурно-будівельної інспекції України та Державної інспекції архітектури та містобудування України є аналогічними.

Разом з тим, обставин, які б свідчили про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції України на день звільнення позивача не існувало, що виключає можливість формулювання підстави звільнення позивача «у зв`язку з ліквідацією», тому позивач повинений бути звільнений на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з реорганізацією Державної архітектурно-будівельної інспекції України, а не "відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з ліквідацією, оскільки фактично ліквідація юридичної особи не здійснювалась, що свідчить про протиправність наказу Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 25.02.2021 року № 53 «ОС» в частині формулювання причин звільнення з посади головного інспектора будівельного нагляду інспекційного відділу Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з ліквідацією Держархбудінспекції.

Відповідно до приписів статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

У пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 зазначено, якщо обставинам, які стали підставою звільнення в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є: визнання протиправним наказу Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 25.02.2021 року № 53 «ОС» в частині формулювання причин звільнення з посади головного інспектора будівельного нагляду інспекційного відділу Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області ОСОБА_1 , відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", у зв`язку з ліквідацією Державної архітектурно-будівельної інспекції України та зобов`язання Державної архітектурно-будівельної інспекції України внести зміни до наказу Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 25.02.2021 року № 53 «ОС» щодо формулювання причин звільнення з посади головного інспектора будівельного нагляду інспекційного відділу Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області ОСОБА_1 , виклавши його в наступній редакції: «Звільнити ОСОБА_1 з посади головного інспектора будівельного нагляду інспекційного відділу Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області з 01 березня 2021 року відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з реорганізацією Державної архітектурно-будівельної інспекції України, з припиненням державної служби».

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що позов ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись ст.ст. 6, 72-73, 77, 132, 139, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (бульвар Лесі Українки, буд. 26, м. Київ, 01133) - задовольнити частково.

Визнати протиправним наказ Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 25.02.2021 року № 53 «ОС» в частині формулювання причин звільнення з посади головного інспектора будівельного нагляду інспекційного відділу Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області ОСОБА_1 , відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», у зв`язку з ліквідацією Державної архітектурно-будівельної інспекції України

Зобов`язати Державну архітектурно-будівельну інспекцію України внести зміни до наказу Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 25.02.2021 року № 53 «ОС» щодо формулювання причин звільнення з посади головного інспектора будівельного нагляду інспекційного відділу Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області ОСОБА_1 , виклавши його в наступній редакції: «Звільнити ОСОБА_1 з посади головного інспектора будівельного нагляду інспекційного відділу Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області з 01 березня 2021 року відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з реорганізацією Державної архітектурно-будівельної інспекції України, з припиненням державної служби».

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Бутенко