Рішення № 96825148, 12.05.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

12 травня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1899/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Захарова О.В., розглянувши у порядку спрощеного провадження (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом адвоката Гребенара Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправним та скасувати рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

21 грудня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Гребенара Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі - відповідач, УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області), в якій позивач просить:

1) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 03.02.2021 № 561/2021 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю на день звернення необхідного стажу роботи, а саме 27 років та необхідних документів, які підтверджують наявність загального стажу роботи;

2) зобов`язати відповідача зарахувати позивачу до загального страхового стажу період його роботи з 26.12.1987 по 23.04.1999 в колгоспі імені Кирова та прийняти рішення про призначення позивачу пенсії за віком згідно його заяви від 25.01.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позивач 25.01.2021 звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком згідно з Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 03.02.2021 № 561/2021 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю на день звернення необхідного стажу роботи, а саме 27 років та необхідних документів, які підтверджують наявність загального стажу роботи.

З урахуванням зазначеного позивач просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою суду від 12.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, визначено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр. 29-30).

30.04.2021 від представника відповідача надійшов відзив на позов (арк. спр. 34-35), в якому зазначено, що управління заперечує проти позову з таких підстав.

Пенсійне забезпечення громадян в Україні здійснюється за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» зі змінами. Відповідно до частини 1 статті 26 Закону особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року страхового стажу необхідно не менше 27 років.

Зразок трудової книжки колгоспника та їх ведення затверджено Постановою Ради Про трудові книжки колгоспників від 21.04.1975 № 310 «Про трудові книжки колгоспників». Відповідно до Інструкції № 310 трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспу. Таким чином, чинне законодавство чітко передбачає для підтвердження стажу роботи у колгоспі саме трудової книжки колгоспника, яка ним не була надана.

Відповідно до трудової книжки позивача ОСОБА_1 прийнято до колгоспу імені Кірова на підставі поданої заяви 26.12.1987, звільнено з 23.04.1999 за власним бажанням з виділення частки паю. Відповідно до довідки, виданої адміністрацією м.Ровеньки від 08.02.2021 № 119, яку додано позивачем до матеріалів позовної заяви, колгосп імені Кірова реорганізовано у КСП імені Кірова у 1992 році. Проте відомості про реорганізацію колгоспу і КСП імені Кірова у трудовій книжці відсутні. ОСОБА_1 посилається на довідки, які видані адміністрацією м. Ровеньки від 08.02.2021. Проте зазначені документи ОСОБА_1 при призначенні пенсії 25.01.2021 не надавав. Із копіями (оригінали зазначених документів не надавались) зазначених документів ОСОБА_1 звертався поштою до управління 08.02.2020 відповідно до заяви, яка оформлена з орфографічними помилками (невірно зазначено ім`я по батькові ОСОБА_1 та дата подання заяви 08.02.2020). Листом від 11.03.2021 за вих. № 122-110/У-02/81216/21 управлінням було роз`яснено, що для вирішення питання стосовно призначення пенсії згідно наданих ним документів ОСОБА_1 необхідно особисто звернутися до відділу обслуговування громадян управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області з наданням оригіналів зазначених документів відповідно до п.2.23 Порядку 22-1. Проте ОСОБА_1 проігнорував вимоги листа управління від 11.03.2021, не звернувся повторно до управління із заявою про призначення пенсії за віком.

Загальний стаж роботи складає 20 років 03 місяці 11 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов наступного.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і.н. НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на облік як внутрішньо переміщена особа взятий за адресою: АДРЕСА_2 (арк. спр. 5-7).

25.01.2021 позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області з заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

03.02.2021 УПФУ в м.Сєвєродонецьку Луганської області прийнято рішення №561/2021 ( ОСОБА_1 ) про відмову в призначенні пенсії позивачу у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи (арк.спр.8-9).

В оскаржуваному рішенні про відмову в призначенні пенсії за віком № 561/2021 ( ОСОБА_1 ) відповідачем зазначено, що у трудовій книжці ОСОБА_1 відсутні записи про реорганізацію колгоспу. Згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 20.08.1979 до страхового стажу при призначенні пенсії неможливо зарахувати період роботи з 26.12.1979 по 23.04.1999 в колгоспі ім. Кірова, оскільки в записі про звільнення не чіткий відбиток печатки та у графі 4 не проставлено номер документа на підставі якого було внесено запис. Колгосп імені Кірова на цей час розміщується на території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють повноваження відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 595, тому витребувати довідку відсутня можливість. Загальний стаж роботи позивача за наданими документами та даними індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України складає 20 років 3 місяці 11 днів, яких недостатньо для призначення пенсії за віком (арк. спр. 8-9).

18.02.2020 позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області з заявою довільної форми, в якій просив повторно розглянути заяву про призначення пенсії та прийняти до розгляду довідки на підтвердження трудового стажу за період грудня 1987 року по квітень 1999 року від 08.02.2021 №№ 116, 117, 118 та довідку про перейменування підприємства від 08.20.2021 № 119 (арк. спр. 16).

Листом від 11.03.2021 вих. № 122-110/У-02/81216/21 Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області надана відповідь на заяву позивача від 18.02.2020, згідно з якою позивачу надано роз`яснення, що для вирішення питання стосовно призначення пенсії згідно наданих ним документів йому необхідно особисто звернутися до відділу обслуговування громадян управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області з наданням оригіналів зазначених документів (арк.спр.18-19).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини першої, другої статті 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Пунктом 1 частини першої статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються у т. ч. пенсія за віком.

Згідно із абзацом 1 частини першої статті 26 Закону № 1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Абзацом першим цієї частини визначено, що у період з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року страхового стажу необхідно не менше 27 років.

Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Закон України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Відповідно до пункту «а» статті 3 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема, особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів*, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Згідно з абзацом 1, 2 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Відповідно до частини першої статті 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Постановою Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» .

Згідно з абзацом першим пункту 1.1 розділу I « Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії» Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України « Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» , затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Підпунктом 2 пункту 2.1 розділу II «Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший» Порядку № 22-1 встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.

Згідно з абзацами першим, третім пункту 4.1 розділу ІV « Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2). Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Пунктом 4.2 розділу ІV « Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1 встановлено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;

4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (абзац перший пункту 4.3 розділу ІV « Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1).

Згідно з абзацом першим пункту 4.7 розділу ІV « Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Частиною другою статті 82 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причин відмови та порядку оскарження орган, що призначає пенсії, видає або надсилає підприємству, організації або заявникові не пізніше 5 днів після винесення відповідного рішення.

Отже, відмовляючи особі в призначенні пенсії, орган, що призначає пенсію, має зазначити причини такої відмови, у тому числі обґрунтувати мотиви не зарахування до стажу окремих періодів роботи та/або навчання, прийнявши рішення відповідно до вимог абзацу 1 пункту 4.3 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.

При цьому, оцінка рішенню відповідача на відповідність критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, надається судом виключно виходячи зі змісту такого рішення.

В рішенні № 561/2021 ( ОСОБА_1 ) про відмову в призначенні пенсії від 03.02.2021 відповідач зазначив, що запис трудової книжки ОСОБА_1 від 20.08.1979 серії НОМЕР_2 щодо періоду роботи з 26.12.1979 по 23.04.1999 в колгоспі ім.Кірова здійснено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок колгоспників, затвердженою Міністерством сільського господарства СРСР, Міністерством рибного господарства СРСР, Центральним статистичним управлінням при Раді Міністрів СРСР № 310 від 21.04.1975 «Про трудові книжки колгоспників», а саме: в записі про звільнення не чіткий відбиток печатки та у графі 4 не проставлено номер документа на підставі якого було внесено запис (арк. спр. 8-9).

Дослідженням трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 20.08.1979 встановлено, що у ній наявні записи щодо спірних періодів роботи позивача:

запис № 6: 26.12.1987 прийнятий у члени колгоспу ім.Кірова на підставі поданої заяви (рішення правління №10 від 26.12.1987), наявна печатка;

запис № 7: 23.04.1999 звільнений за власним бажанням з виділенням земельного паю (рішення правління № 4 від 1999), наявна печатка (арк. спр. 11-12).

До того ж, з трудової книжки вбачається, що запис №6 також містить відомості за період з 1988 по 1999 рік про вставлені колгоспом річні мінімуми трудової участі у суспільному господарстві та виконання річного мінімуму трудової участі у суспільному господарстві, відповідні записи засвідчені та містять проставлення відповідних печаток (арк. спр. 11).

При цьому відповідачем, в оскаржуваному рішенні не надано оцінки вказаним записам.

Відповідно до статті 62 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3 Порядку№ 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а уточнюючі довідки підприємств необхідні в разі відсутності відповідних відомостей у трудовій книжці.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 «Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників», затверджених Постановою Ради Міністрів СРСР № 310 від 21.04.1975 «Про трудові книжки колгоспників», яка набрала законної чинності 01.01.1977 року (далі - Положення № 310), трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів.

Відповідно до пункту 2 Положень № 310 трудові книжки ведуться на усіх членів колгоспів з моменту їх прийняття у члени колгоспу. Наявні у колгоспників трудові книжки раніш встановленого зразка обміну на нові не належать.

Відповідно до пункту 3 Положень № 310 заповнення трудової книжки вперше проводиться в присутності особи, прийнятої у члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника здійснюються записи про членство у колгоспі, дані про трудову участь - прийнятий у колгоспі річний мінімум трудової діяльності, його виконання (пункт 5 Положень № 310).

Відповідно до пункту 6 Положення № 310 усі записи у трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи у колгоспі підписом голови колгоспу чи спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Відповідно до пункту 13 Положення № 310 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу.

Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена головою колгоспу особа.

Аналіз вказаних вище правових норм свідчить про те, що трудова книжка колгоспника заводиться колгоспом у разі якщо особа розпочинає трудову діяльність у колгоспі.

За унормуванням пункту 2 Положень № 310 наявні у колгоспників трудові книжки раніш встановленого зразка обміну на нові не належали.

З трудової книжки позивача ОСОБА_1 від 20.08.1979 серії НОМЕР_2 вбачається, що позивач почав працювати учителем Владимирської восьмирічної школи з 15.08.1979, дата заповнення трудової книжки 20.08.1979, до колгоспу імені Кірова прийнятий 26.12.1987 (арк. спр. 10).

Зважаючи, що у позивача на час прийняття на роботу до колгоспу вже була наявна заведена трудова книжка, доводи відповідача про необхідність надання позивачем трудової книжки колгоспника для призначення пенсії є необґрунтованими.

Відтак, твердження відповідача про порушення вимог Положення № 310 від 21.04.1975 «Про трудові книжки колгоспників» при заповненні трудової книжки судом також відхиляються з огляду на те, що вказані положення регулюють порядок заповнення трудових книжок колгоспників.

Порядок ведення трудових книжок, станом на час заповнення трудової книжки позивача, був урегульований також Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, яка застосовувалася до прийняття Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, яким була затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрована в Мінюсті України 17.08.1993 року за № 110.

Підпунктом 1.1 Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.

Згідно із підпунктом 2.2 Інструкції № 162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Відповідно до п. 2.3. Інструкції № 162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 року № 656 «Про трудові книжки робітників і службовців» (п. 8.1. Інструкції № 162).

Згідно з пунктом 18 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.

Відповідно до наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, яким була затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрована в Мінюсті України 17.08.1993 за № 110, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується «05.01.1993».

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (п.2.4).

Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер (п.2.27 Інструкції).

Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників», від 27.04.1993 року № 301 також закріплено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Суд зазначає, що позивач не має нести тягар відповідальності, чи зазнавати негативних наслідків, через порушення порядку/інструкції заповнення трудової книжки, а наявність такого недоліку у трудовій книжці, як відсутність запису про реорганізацію, не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи згідно із записами у трудовій книжці.

Суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком, на загальних підставах.

Наведене в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 № 687/975/17.

Верховний Суд у своїх постановах від 28.02.2018 у справі № 428/7863/17, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17, від 29.03.2019 у справі № 548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Разом з тим, записи у трудовій книжці позивача, їх співставлення між собою, не містять протиріч, та у своїй сукупності, підтверджують факт роботи позивача у спірний період у колгоспі імені Кірова.

Законодавець чітко визначив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.

При цьому, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а.

Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Щодо наданих позивачем довідок від 08.02.2021 № 116 про кількість вироблених трудоднів за 1988 по 1999 рік, від 08.02.2021 № 117 про нараховану заробітну плату за період з 1994 по 1999 рік, від 08.02.2021 № 118 про нараховану заробітну плату з 1987 по 1993 роки, від 08.02.2021 № 119 про перейменування колгоспу імені Кірова, суд зазначає наступне.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані намібійські винятки: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. У рішенні Європейського суду з прав людини Мозер проти Республіки Молдови та Росії від 23.02.2016 ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами....

Європейський суд з прав людини в рішенні від 18 грудня 1996 року по справі Лоізіду проти Туреччини дійшов такого висновку: Суд відмічає, що за наявності фактично існуючих незаконних утворень на території неконтрольованій законною Владою міжнародне право визнає законність деяких юридичних домовленостей та дій, наприклад, реєстрація народження, смерті або шлюбу, наслідки яких можуть бути проігноровані лише на шкоду жителям тієї чи іншої території.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06 жовтня 2015 року у справі № 816/4505/14 і враховується судом при розгляді даної справи.

Таким чином, з урахуванням практики Європейського суду, Пенсійний фонд повинен взяти до уваги інформацію, зазначену у документах, аби у повному обсязі захистити права позивача, який звернувся до управління за призначенням пенсії.

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі Ковач проти України від 07 лютого 2008 року, пункт 59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, пункт 50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, пункт 54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Отже, позивач опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії та частини третьої статті 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Суд вказує, що позивач набув трудовий стаж у період, коли населені пункти, на території яких підприємства здійснювали господарську діяльність, перебували під контролем української влади.

На теперішній час на законодавчому рівні відсутня така обов`язкова умова як перереєстрація підприємств на територію підконтрольну українській владі.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що такі довідки повинні бути прийняті відповідачем до розгляду.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За унормуванням пункту 7 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

За приписами частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Враховуючи наведене, суд вважає необхідним для повного захисту прав позивача визнати рішення відповідача від 03.02.2021 № 561/2021 ( ОСОБА_1 ) щодо відмови позивачу у призначенні пенсії протиправним та скасувати його; зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 25.01.2021 про призначення пенсії із зарахуванням до стажу роботи, що надає право на пенсію, періоду роботи з 26.12.1987 по 23.04.1999 в колгоспі імені Кірова.

Позовні вимоги про зобов`язання відповідача прийняти рішення про призначення пенсії задоволенню не підлягають, з огляду на неможливості перебирання судом дискреційних повноважень органу Пенсійного фонду України.

Також суд зауважує, що обрання такого способу захисту порушеного права позивача узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а, від 17.07.2018 у справі № 514/166/16-а, в яких, зокрема, зазначено, що «..Повідомляючи позивачу про відмову в призначенні пільгової пенсії, ПФУ діяло необґрунтовано. При цьому, суд не обраховує дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, у зв`язку з чим відсутні підстави для зобов`язання ПФУ призначити пенсію позивачу за віком на пільгових умовах».

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

На підставі викладеного, оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, позовні вимоги належать до часткового задоволення внаслідок обрання судом належного способу захисту .

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Ухвалою суду від 12.04.2021 позивачу відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення (арк. спр. 41-42).

Як вже вище вказано, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню внаслідок обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права.

При цьому предметом спору у даній справі є відмова відповідача призначити позивачу пенсію за віком та зобов`язання органу Пенсійного фонду України відновити порушене право.

Відповідно, обрання неналежного способу захисту порушених прав фактично не змінює тієї обставини, що вимоги позивача є правомірними.

Оскільки позовні вимоги фактично підлягають задоволенню, лише з корегуванням належного способу захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір у розмірі 908,00 грн до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов адвоката Гребенара Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (місце знаходження: 93404, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9, код ЄДРПОУ 21792459) про визнання протиправним та скасувати рішення, зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 від 03 лютого 2021 року № 561/2021 ( ОСОБА_1 ).

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.01.2021 про призначення пенсії, зарахувавши до стажу ОСОБА_1 період роботи з 26.12.1987 по 23.04.1999 у колгоспі імені Кірова.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області до Державного бюджету України судовий збір у сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.Адміністративний позов адвоката Гребенара Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (місце знаходження: 93404, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9, код ЄДРПОУ 21792459) про визнання протиправним та скасувати рішення, зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 від 03 лютого 2021 року № 561/2021 ( ОСОБА_1 ).

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.01.2021 про призначення пенсії, зарахувавши до стажу ОСОБА_1 період роботи з 26.12.1987 по 23.04.1999 у колгоспі імені Кірова.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області до Державного бюджету України судовий збір у сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Суддя О.В. Захарова