Рішення № 96824552, 12.05.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2021 р. справа № 300/228/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого - судді Гундяка В.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А4267 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

26.01.2021 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до військової частини А4267 (надалі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що станом на день звільнення та виключення ОСОБА_1 зі списків військової частини А4267, остання не провела з ним остаточних розрахунків, а саме не виплатила грошову компенсацію за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій, передбачену пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 за №3551-XII (надалі - Закон №3551-XII). Позивач також зазначив, що за період з квітня 2017 року по жовтень 2019 року в порушення вимог чинного законодавства відповідач не нараховував та не виплачував йому індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби, чим порушив його охоронювані законом права та інтереси. ОСОБА_1 просив суд зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій, та індексацію грошового забезпечення за вищевказані періоди.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

09.03.2021 року від військової частини А4267 надійшов відзив на адміністративний позов за №101 від 05.03.2021 року. У відзиві представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив, просив суд в задоволенні позову відмовити та зазначив, що позивачу видано посвідчення учасника бойових дій 03.10.2018 року, а тому позивач не мав права на пільги, передбачені для учасників бойових дій до зазначеної дати. Суду пояснив, що на момент звільнення позивача з військової служби у військової частини А4267 не було правових підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки. Зазначив, що проведення індексації грошових доходів здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Так, фінансування Збройних Сил України, в тому числі військової частини А4267, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а розпорядником бюджетних коштів є Міністерство оборони України. Окрім цього, Порядком проведення індексації грошових доходів населення, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, не передбачено механізм нарахування та виплати індексації за попередні роки.Крім того вказав, що позивачем не було оскаржено наказ про виключення його зі списків особового складу військової частини. Таким чином, на переконання відповідача, ОСОБА_1 фактично погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши наявні письмові докази, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити частково з наступних мотивів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 03.04.2018 року.

Як вбачається з витягу Наказу командира військової частини А4267 від 08.10.2019 року за №271 позивача звільнено у запас відповідно до підпункту «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та одночасно з 08.10.2019 року виключено зі списків особового складу військової частини А4267.

Непогоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби, позивач, з метою захисту свої порушених прав, звернувся із даною позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення дії чи конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 за №2232-ХІІ (надалі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно з статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Державні гарантії права на відпустки встановлює Закон України «Про відпустки» від 05.11.1996 за №504/96-ВР (надалі - Закон №504/96-ВР), що визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відпустки», державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно положень статті 16-2 Закону №504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно частини 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 за №2011-XII (надалі - Закон №2011-ХІІ), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 частини 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до частини 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно частин 18-19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (частина 18). Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється (частина 19).

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 за №3543-XII (надалі - Закони №3543-XII) та «Про оборону України» від 06.12.1991 за №1932-XII (надалі - №1932-XII).

Згідно приписів статті 1 Закону №3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону №1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації лише припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не передбачено неможливості чи припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ та статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду та Великої Палати Верховного Суду у справі №620/4218/18.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 за №260, та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (надалі - Наказ №260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Отже, враховуючи вказані норми законодавства, військова частина А4267 була зобов`язана до дня виключення позивача зі списків особового складу провести повний розрахунок з позивачем по всіх видах забезпечення, в тому числі й грошового, зі включенням до останнього компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій.

Проте підставою для надання учасникам бойових дій передбачених законодавством пільг та компенсацій є відповідне посвідчення, яке видане ОСОБА_1 лише 03.04.2018 року. Тому право на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки до 03.04.2018 року у позивача не виникло.

Так, відповідно до витягу з наказу командира військової частини А4267 від 08.10.2019 року за №271 (по стройовій частині), жодних даних про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 03.04.2018 (дати набуття статусу учасника бойових дій) по 08.10.2019 (дати виключення зі списків особового складу військової частини А4267), не зазначено.

Як вбачається з дослідженої судом в якості належного письмового доказу, довідки військової частини А4267 від 20.10.2020 року за №81/1419 грошова компенсація за дні невикористаної відпустки, як учаснику бойових дій ОСОБА_1 не виплачувалась.

Зважаючи на вищевикладене, бездіяльність військової частини А4267 щодо ненарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 03.04.2018 року по 08.10.2019 року є протиправною. Тому військову частину А4267 слід зобов`язати нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 03.04.2018 року по 08.10.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08.10.2019 року.

Інша позовна вимога підлягає частковому задоволенню з огляду на нижчевикладене.

Згідно з частин 1, 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 за №2011-XII (надалі - Закон №2011-ХІІ), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

При цьому, частиною 3 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 за №1282-XII.

Статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно до положень статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

При цьому, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за №1078 (надалі - Порядок №1078).

Так, пунктом 1-1 Порядку №1078 встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 за №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до пункту 2 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

За змістом пункту 4 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Пунктом 5 Порядку №1078 встановлено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Відповідно до пункту 6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Таким чином індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Суд звертає увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що нормами Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.

Водночас пунктом 6 Порядку №1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. У Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.

Як встановлено судом, та не заперечено відповідачем, у період з травня 2017 року до лютого 2018, індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.

Суд зазначає, що у відповідності до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Крім того Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 за №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 за №5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Суд також враховує і рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 за №9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.

Отже посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування, як на причину невиконання покладеного на нього обов`язку по проведенню нарахування та виплати індексації, є необґрунтованим та не може бути підставою для позбавлення позивача права на оплату праці, однією з основних державних гарантій якого є індексація грошового забезпечення, а не проведення та не виплата цієї гарантії є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу.

За таких обставин доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, не можуть бути підставою для відмови позивачу у виплаті гарантованих Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» сум індексації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №825/1987/17 (адміністративне провадження №К/9901/50622/18).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 під час проходження служби не нараховувалась і не виплачувалась індексація грошового забезпечення за період з 01.05.2017 року по 28.02.2018 року. Дана обставина підтверджується, дослідженою судом в якості належного письмового доказу, карткою особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 виданою військовою частиною А4267.

Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на відсутність роз`яснення щодо застосування Порядку №1078 та механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди, оскільки вказана обставина є порушенням суб`єктом владних повноважень принципу захисту обґрунтованих сподівань, який тісно пов`язаний із принципом юридичної визначеності, і є невід`ємним елементом принципу правової держави та верховенства права.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Суд відхиляє як безпідставні посилання представника відповідача на роз`яснення Міністерства соціальної політики України та Міністерства оборони України, як підставу для невиплати індексації грошового забезпечення позивачу, оскільки військова частина А4267 має діяти відповідно до норм чинного законодавства, а вказані роз`яснення не є нормативно-правовими актами та мають лише інформаційний характер і не можуть скасовувати дію норм чинного законодавства.

Доводи відповідача про те, що позивачем не оскаржувався наказ командира військової частини А4267 від 08.10.2019 є необґрунтованими, оскільки відсутність скарг чи зауважень з боку ОСОБА_1 при звільненні не позбавляють його права на отримання виплат, які відповідно до норм чинного законодавства, мають йому бути нараховані та виплачені.

Що стосується періоду з 01.03.2018 по 08.10.2019, за який позивачу не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби, то суд зазначає наступне.

30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Пунктом 4 цієї постанови встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Відтак, постановою Кабінету Міністрів України № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, а також змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців.

Вищенаведена постанова № 704 від 30.08.2017 набрала чинності з 01.03.2018.

Відповідно до абзаців 1-5 пункту 5 Порядку № 1078, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2018 за № 141, чинної з 15.03.2018, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Абзацом 2 вказаного Пункту передбачено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Отже, з огляду на положення Порядку №1078, враховуючи постанову Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017, базовим місяцем для визначення у позивача права на отримання індексації грошового забезпечення в період з березня 2018 року по жовтень 2018 року є березень 2018 року, оскільки саме в цьому місяці відбулося підвищення посадового окладу позивача.

У березні 2018 року індекс споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків.

У зв`язку з наведеним індексація грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.11.2018 правомірно не виплачувалась позивачу тому що, право на її отримання у ОСОБА_1 не виникало.

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як вбачається з дослідженої судом в якості належного письмового доказу картки особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 виданої військовою частиною А4267, у період з грудня 2018 року по жовтень 2019 року індексація грошового забезпечення позивачу виплачена.

Суд зазначає, що в порушення ч.1 ст. 77 КАС України позивачем не доведено суду, обставин нездійснення індексації грошового забезпечення позивача за вказаний період.

Таким чином позовні вимоги в частині виплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.03.2018 по 08.10.2019, до задоволення не підлягають, оскільки у матеріалах справи відсутні будь які докази, фактичні дані чи інформація, виходячи з яких суд може зробити висновок про протиправні дії відповідача в частині нездійснення індексації за вказані періоди.

Відтак, керуючись статтею 77 КАС України, підстави для визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 08.10.2019 відсутні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що військова частина А4267 відмовивши позивачу у виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.05.2016 по 28.02.2018, право на яку передбачено Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» діяла протиправно.

Враховуючи вищевикладене, відповідача слід зобов`язати здійснити нарахування та виплату позивачу індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 01.05.2016 року по 28.02.2018 року.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до військової частини А4267 підлягає до часткового задоволення, а в задоволенні позовних вимог в іншій частині слід відмовити.

У відповідності до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Однак, позивачем при зверненні до суду з даним позовом судовий збір не сплачувався, оскільки останній звільнений від його сплати згідно пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», що підтверджується матеріалами справи, та, як наслідок, розподіл судових витрат на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.

На підставі статті 129-1 Конституції України, Закону України «Про відпустки», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», керуючись статтями 139, 241-246, 255, 260, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А4267 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 03.04.2018 року по 08.10.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08.10.2019 року.

Зобов`язати військову частину А4267 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 03.04.2018 року по 08.10.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08.10.2019 року.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А4267 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби за період з 01.05.2016 року по 28.02.2018 року.

Зобов`язати військову частину А4267 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 01.05.2016 року по 28.02.2018 року.

В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

Згідно ст.255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ;

відповідач: військова частина А4267, код - 26615035, вул. Моцарта, буд. 33, м. Коломия, Івано-Франківська область, 78200.

Суддя Гундяк В.Д.