Рішення № 96823864, 11.05.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2021 року м. Житомир справа № 240/16983/20

категорія 112030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо припинення з січня 2020 року виплати йому пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області перерахувати йому пенсію з січня 2020 року по серпень 2020 року із урахуванням компенсації втрати частини доходів у відповідності до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 22 січня 2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області прийняло рішення про припинення виплати йому пенсії з 01.01.2020 на підставі статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з надходженням інформації від Державної міграційної служби України щодо недійсності його паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 , який був наданий при призначенні пенсії. На переконання позивача, таке рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області є протиправним, адже норми статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" не передбачають такої підстави для припинення виплати пенсії, на яку посилається відповідач. Вказане рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області протиправно позбавило його права на пенсійне забезпечення, внаслідок чого пенсію за січень-липень 2020 року йому було виплачено лише 21 серпня 2020 року. З огляду на зазначене, позивач вважає, що він має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за січень-липень 2020 року, а тому він звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою від 07 жовтня 2020 року відкрито провадження у справі №240/16983/20 за правила спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

12 листопада 2020 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що заперечує проти задоволення заявлених позовних вимог у зв`язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю. Аргументуючи таку позицію відповідач зазначив, що на виконання вимог Закону України "Про верифікацію та моніторинг державних виплат" органами Пенсійного фонду України проводилось співставлення внесених в електронні пенсійні справи реквізитів щодо документів, які посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, та даних Державної міграційної служби України щодо дійсності зазначених документів. Так, за результатами опрацювання інформації стосовно паспортних документів, які за обліками Державної міграційної служби України визнані недійсними, викраденими або втраченими, та щодо яких внесено дані в пенсійні справи, паспорт ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 значився недійсним. У зв`язку з цим, на адресу позивача, зазначену в його пенсійній справі, 19.12.2019 та 20.01.2020 надсилались письмові повідомлення щодо необхідності з`ясування даних обставин. Однак, на виклики до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області позивач не з`являвся. Відповідно до Порядку здійснення верифікації та моніторингу державних виплат, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №136, за результатами опрацювання наданих Мінфіном рекомендацій орган, що призначає державні виплати, приймає рішення щодо припинення нарахування та/або здійснення державної виплати. Вказане стало підставою для прийняття рішення від 22.01.2020 про припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.01.2020. В подальшому, на підставі поданої позивачем заяви від 10.06.2020 та наданого нового паспорта громадянина України (ID картки) № НОМЕР_2 від 14.01.2019, виплата пенсії ОСОБА_1 була поновлена в установленому законом порядку. З огляду на зазначене, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зауважило, що дії управління щодо припинення виплати позивачу пенсії були правомірними та вмотивованими, а тому просило відмовити в задоволенні позову в повному обсязі (а.с.14-15).

Відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України дана адміністративна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що з 05.08.2013 ОСОБА_1 призначена пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". На даний час позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області.

З досліджених під час розгляду справи матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 №818306/10030 судом встановлено, що на виконання вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1) позивач при призначені йому пенсії надавав до територіального органу Пенсійного фонду України свій паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 09.12.1995 Подільським РУГУ МВС України в м. Києві (а.с.33-34).

22 січня 2020 року Головним управління Пенсійного фонду України в Житомирській області було прийнято рішення №9182608183069 про припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.01.2020 відповідно до статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Підставою для прийняття відповідачем такого рішення стало надходження від Державної міграційної служби України інформації щодо недійсності паспорту ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , який надавався ним при призначенні пенсії (а.с.62).

У зв`язку з цим, ОСОБА_1 10 червня 2020 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою, в якій повідомив про зміну свої особистих даних, а саме про отримання ним нового паспорта громадянина України у формі ID картки № НОМЕР_2 від 14.01.2019, та долучив до вказаної заяви копію свого нового паспорта (а.с.4, 61).

Після звернення позивача з вищезазначеною заявою, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в Житомирській області відновило виплату ОСОБА_1 пенсії. Вказані обставини не заперечуються сторонами.

З наявної у матеріалах справи виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 вбачається, що 21 серпня 2020 року позивачу була виплачена пенсія за серпень 2020 року, а також заборгованість по пенсії за період з січня по липень 2020 року в загальному розмірі 19918,20 гривень (4709,50 грн. + 15208,70 грн.).

Вважаючи дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо припинення пенсії з січня 2020 року протиправними, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду з вимогою про нарахування йому компенсації втрати частини доходів у відповідності до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

У відповідності до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені в Законі України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон України № 1058-IV).

Відповідно до статті 4 Закону України № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно з частиною 2 статті 5 Закону України № 1058-IV виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону України № 1058-IV визначено право громадян України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

За визначенням, наданим в абзаці 22 статті 1 Закону України № 1058-IV пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії.

Відносини з приводу припинення та поновлення виплати пенсії врегульовані статтею 49 Закону України № 1058-IV.

Частиною 1 статті 49 Закону України № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (вказане положення пункту 2 частини першої статті 49 втратило чинність, як таке, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду №25-рп/2009 від 07.10.2009);

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

При цьому, у разі виявлення недостовірних даних у документах та відомостях, на підставі яких було встановлено та/або здійснюється виплата пенсії, рішенням територіального органу Пенсійного фонду України розмір та підстави для виплати пенсії переглядаються відповідно до цього Закону без урахування таких даних (ч. 3 ст. 49 Закону України № 1058-IV).

Таким чином, частиною 1 статті 49 Закону №1058-IV визначено вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії. Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.

Зі змісту дослідженого в ході розгляду справи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 22.01.2020 №9182608183069 про припинення виплати ОСОБА_1 пенсії вбачається, що воно було прийнято відповідачем у зв`язку з надходження до управління від Державної міграційної служби України інформації щодо недійсності паспорту позивача серії СН№036077, який надавався ним при призначенні пенсії (а.с.62).

Таким чином, фактичною підставою для прийняття вищезазначеного рішення стала недійсність паспорта ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , виданого 09.12.1995 Подільським РУГУ МВС України в м. Києві.

Водночас, передбаченою пунктом 1 частини 1 статті 49 Закону №1058-IV підставою для припинення виплати пенсії є призначення особі пенсії на підставі документів, що містять недостовірні відомості.

Суд зазначає, що випадок визнання паспорту недійсним не слід ототожнювати з тим, що вказаний паспорт є документом, який містить недостовірні відомості, адже згідно з пунктом 108 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року №745), паспорт визнається недійсним, вилучається, анулюється та знищується в разі: коли він підлягає обміну у зв`язку із зміною інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації); виявлення помилки в інформації, внесеній до паспорта; непридатності паспорта для подальшого використання; припинення громадянства України або скасування рішення про громадянство України; коли він заявлений як втрачений або викрадений та прийнято рішення про оформлення нового паспорта; смерті особи, якій було видано такий паспорт; закінчення строку його дії або прийняття рішення про обмін такого паспорта до закінчення строку його дії; оформлення паспорта/паспорта зразка 1994 року з порушенням вимог законодавства; неотримання його заявником протягом року. У разі неподання особою протягом місяця з дати зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації), документів для його обміну за наявності у ДМС відомостей з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про зміну відповідної інформації паспорт, який підлягає обміну, визнається недійсним.

Положення аналогічного змісту містяться також і у Тимчасовому порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженому наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року № 456, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 14 червня 2019 р. за N 620/33591.

Зокрема, пунктом 4 розділу XI «Вилучення, зберігання і знищення паспортів» Тимчасового порядку передбачено, що паспорт визнається недійсним, вилучається, анулюється та знищується у разі: 1) якщо його обмінюють у зв`язку зі зміною прізвища, імені та по батькові, дати та/або місця народження; 2) установлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті, записам в інших документах); 3) непридатності паспорта для користування згідно з підпунктом 3 пункту 1 розділу IV цього Тимчасового порядку; 4) припинення громадянства України або скасування рішення про громадянство України; 5) заявлення паспорта втраченим або викраденим та прийняття рішення про оформлення нового паспорта; 6) смерті особи, якій було видано паспорт; 7) зіпсуття бланка паспорта під час його оформлення; 8) оформлення паспорта з порушенням вимог законодавства України.

Разом з тим, під документами, які містять недостовірні відомості, слід розуміти документи, в яких відображена інформація (дані), що не відповідає дійсності.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що визнання паспорту громадянина України недійсним, не є свідчення того, що вказаний паспорт містить недостовірні відомості, а відтак визнання паспорту громадянина України недійсним не є й підставою для припинення виплати такій особі пенсії на підставі пунктом 1 частини 1 статті 49 Закону України №1058-IV.

Крім того, під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 при призначені пенсії надавав до територіального органу Пенсійного фонду України свій паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 09.12.1995 Подільським РУГУ МВС України в м. Києві (а.с.33-34).

На момент призначення ОСОБА_1 пенсії, вказаний паспорт був дійсним та не містив жодних недостовірних відомостей. Доказів протилежного відповідач до суду не надав, як і не надав доказів надходження до управління від Державної міграційної служби України інформації щодо недійсності паспорту позивача серії СН №036077, виданого 09.12.1995 Подільським РУГУ МВС України в м. Києві.

Також, під час розгляду справи відповідач не надав жодних доказів того, що управлінням на адресу позивача 19.12.2019 та 20.01.2020 надсилались письмові повідомлення щодо необхідності з`ясування обставин, пов`язаних з надходженням від Державної міграційної служби України інформації щодо недійсності його паспорту. Не міститься вказаних повідомлень і у копії пенсійної справи ОСОБА_1 №818306/10030, яка наявна в матеріалах справи.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на зазначені обставини суд приходить до висновку, що приймаючи рішення від 22.01.2020 №9182608183069 про припинення з 01.01.2020 виплати ОСОБА_1 пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, діяло всупереч чинному законодавству - за відсутності передбаченої частиною 1 статті 49 Закону України №1058-IV підстави для такого припинення.

Більш того, на момент прийняття Головним управління Пенсійного фонду України в Житомирській області рішення від 22.01.2020 №9182608183069 про припинення виплати позивачу пенсії, у ОСОБА_1 вже був новий (дійсний) паспорт громадянина України у формі ID картки № НОМЕР_2 , який йому було видано 14.01.2019.

Щодо зазначених у відзиві на позовну заяву доводів Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській про те, що приймаючи рішення від 22.01.2020 №9182608183069 про припинення виплати позивачу пенсії управління діяло на підставі Порядку здійснення верифікації та моніторингу державних виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №136, суд зазначає наступне.

Пунктом 9 вищезазначеного Порядку здійснення верифікації та моніторингу державних виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №136, дійсно передбачено, що за результатами опрацювання наданих Мінфіном рекомендацій орган, що здійснює державні виплати, приймає рішення щодо припинення нарахування та/або здійснення державної виплати.

Разом з тим, у рішенні від 22.01.2020 №9182608183069 про припинення виплати ОСОБА_1 пенсії зазначено, що його прийнято у зв`язку з надходження інформації щодо недійсності паспорту від Державної міграційної служби України , а не за результатами опрацювання наданих Мінфіном рекомендацій, як це визначено в Порядку здійснення верифікації та моніторингу державних виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №136.

Крім того, вимоги ст. 49 Закону України №1058-ІV є приорітетними над вимогами, встановленими Порядком здійснення верифікації та моніторингу державних виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №136.

Вказаний підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Так, стаття 49 Закону України №1058-ІV не передбачає такої підстави припинення виплати пенсії, як припинення у зв`язку з надходження від Державної міграційної служби України інформації щодо недійсності паспорту чи припинення за результатами опрацювання наданих Мінфіном рекомендацій при здійснені верифікацій державних виплат.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.01.2020 було здійснено відповідачем безпідставно та всупереч нормам статті 49 Закону України №1058-ІV, що свідчить про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 22.01.2020 №9182608183069 про припинення виплати пенсії.

Відповідно до частини 2 статті 49 Закону України №1058-ІV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Статтею 46 Закону України №1058-ІV, якою врегульовано питання виплати пенсії за минулий час передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Під час розгляду справи судом безспірно встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що після звернення позивача із заявою від 10.06.2020 про зміну свої особистих даних, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в Житомирській області відновило виплату йому пенсії (а.с.4, 61). Зокрема, 21 серпня 2020 року на картковий рахунок позивача була зарахована пенсія за серпень 2020 року, а також заборгованість по пенсії за період з січня по липень 2020 року в загальному розмірі 19918,20 гривень.

Питання, пов`язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів, у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 (далі - Порядок №159).

Згідно з статтями 1-2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

При цьому, під доходами у Законі №2050-ІІІ розуміють грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно з пунктом 3 Порядку №159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, як, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Відповідно до статті 4 Закону №2050-ІІІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Аналогічні положення закріплені у пунктах 4 та 5 Порядку №159. Зокрема вказаними нормами передбачено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відтак, Закон №2050-ІІІ та Порядок №159 пов`язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.

Частиною 2 статті 46 Закону України №1058-IV встановлено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Виходячи з вищенаведеного, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ, частиною 2 статті 46 Закону №1058-IV та Порядком №159 компенсація втрати частини доходу (пенсії) у зв`язку з порушенням строків його виплати є порушення встановлених строків виплати нараховананого доходу (пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 по справі №522/5664/17 (провадження К/9901/2999/17), від 20.02.2018 по справі №336/4675/17 (провадження №К/9901/23/17), від 05.10.2018 по справі №162/787/16-а (провадження №К9901/33652/18).

Аналіз наведених норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходів, у тому числі пенсії, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаційний характер.

Таким чином, здійснивши системний аналіз норм Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 суд прийшов до висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії); 2) виплата нарахованих доходів.

Відповідно до частини 1 статті 47 Закону України №1058-ІV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, з огляду на положення частини 1 статті 47 Закону України №1058-ІV пенсія за січень 2020 року мала бути виплачена ОСОБА_1 до 25 січня 2020 року, за лютий 2020 року - до 25 лютого 2020 року, за березень 2020 року - до 25 березня 2020 року, за квітень 2020 року - до 25 квітня 2020 року, за травень 2020 року - до 25 травня 2020 року, за червень 2020 року - до 25 червня 2020 року, за липень 2020 року - до 25 липня 2020 року, а за серпень 2020 року - до 25 серпня 2020 року.

Разом з тим, виплата позивачу пенсії, нарахованої за період з січня 2020 року по серпень 2020 року, була здійснена відповідачем 21 серпня 2020 року, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача.

Оскільки визначеною статтею 2 Закону №2050-ІІІ умовою для виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців, то суд приходить до висновку, що то позовні вимоги ОСОБА_1 в частині виплати йому такої компенсації за затримку виплати пенсії за липень та серпень 2020 року задоволенню не підлягають, адже виплата пенсії за липень та серпень 2020 року відбулась із затримкою на строк менше місяця (пенсія за липень 2020 року мала бути виплачена до 25 липня 2020 року, а фактично була виплачена 21 серпня 2020 року; пенсія за серпень 2020 року мала бути виплачена до 25 серпня , а фактично була виплачена 21 серпня 2020 року, тобто в строк визначений ч. 1 ст. 47 Закону України №1058-ІV).

Натомість, під час розгляду справи судом встановлено, що несвоєчасна виплата позивачу пенсії за період з січня по червень 2020 року відбулась з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, а саме внаслідок протиправного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 22.01.2020 №9182608183069 про припинення виплати ОСОБА_1 пенсії.

З огляду на те, що відповідачем допущено порушення встановленого строку пенсії ОСОБА_1 пенсії за період з січня по червень 2020 року, суд приходить до висновку, що у позивача виникло право на отримання компенсації втрати частини доходу (пенсії) за вказаний період.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У даному випадку Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області не доведено правомірності свого рішення від 22.01.2020 №9182608183069 про припинення виплати ОСОБА_1 пенсії та як наслідок правомірності своїх дій щодо виплати позивачу пенсії за період з січня по червень 2020 року - 21 серпня 2020 року. У зв`язку з чим, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 гривень, що підтверджується відповідною квитанцією від 30.09.2020 №72, наявною у матеріалах справи (а.с.8).

Враховуючи приписи ст. 139 КАС України та беручи до уваги сплату позивачем судового збору в мінімальному розмірі, суд приходить до висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить стягнути понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 гривень.

Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м. Житомир, 10003; код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 22.01.2020 №9182608183069 про припинення виплати ОСОБА_1 пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м. Житомир, 10003; код ЄДРПОУ 13559341) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати пенсії, нарахованої за період з січня 2020 року по червень 2020 року.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О. Ольжича, 7, м.Житомир, 10003; код ЄДРПОУ 13559341) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Е.Черняхович