Рішення № 96822992, 11.05.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2021 року ЛуцькСправа № 140/2085/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Мачульського В.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України у Маневицькому районі Волинської області, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернулися в суд з до Управління Державної казначейської служби України у Маневицькому районі Волинської області (УДКСУ у Маневицькому районі, відповідач 1), Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області (ГУ ДКСУ у Волинській області, відповідач 2) про визнання протиправними дій щодо відмови у поверненні незаконно утриманих з пенсії сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору; зобов`язання повернути з Державного бюджету України на користь позивача шляхом списання з відповідного рахунку Управління Державної казначейської служби України у Маневицькому районі Волинської області майнової шкоди у вигляді неотриманої пенсії, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначив, що є пенсіонером, перебуває на обліку у Маневицькому відділі обслуговування громадян (сервісному центрі) Головному управлінні Пенсійного фонду у Волинській області з 01.07.2005 року та отримує пенсію за вислугу років, призначену на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру». Зазначив, що рішенням від 27 лютого 2018 року №1-р/2018 Конституційний Суд України визнав положення абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування деяких пенсій, таким, що не відповідає частині першій статті 126 Конституції України, тобто неконституційними. З його щомісячної пенсії у період із лютого 2015 року по лютий 2018 року утримано податок на доходи фізичних осіб та військовий збір в розмірі 43 682,85 грн. ОСОБА_1 вважає, що має право на відшкодування шкоди у розмірі здійснених утримань за спірний період, яка підлягає відшкодуванню у порядку статті 1175 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

У відзиві на позов від 23.03.2021 №04-08-10/1649 відповідач-2 позовних вимог не визнав (а.с.24-30). В обґрунтування своєї позиції зазначивв, що орган Державної казначейської служби України лише виконує рішення суду про стягнення коштів з Держаного бюджету України, а не відповідає за зобов`язаннями Держави Україна або інших державних органів; виконує функцію обслуговуючого банку розпорядників бюджетних коштів. Вказав, що механізм відшкодування шкоди, завданої актами, що визнані неконституційними, законодавством не врегульований. Положення статті 1175 ЦК України підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. Жодних доказів заподіяння шкоди управлінням позивачем суду не надано. Відтак в задоволенні позову просив відмовити.

Відповідач 1 у відзиві на позовну заяву від 08.04.2021 №03-39/23 (а.с.44-50) позовні вимоги ОСОБА_1 також не визнав та просив відмовити в їх задоволенні з тих підстав, що повідомляючи позивачу про неможливість списання коштів лише на підставі заяви та довідки органу Пенсійного фонду України про суми утриманих податків, Управління діяло виключно на підставі та в межах чинного законодавства. Відповідач також вважає безпідставними твердження позивача про те, що визнання Конституційним Судом України положень абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України є підставою для стягнення коштів Державного бюджету відповідно до статті 1175 ЦК України. Обов`язковою передумовою для виникнення у позивача права на відшкодування шкоди, завданої неконституційним законом, є наявність встановленої у Законі процедури присудження та сплати такої компетенції. Враховуючи вищевикладене, позивач не має законного права вимагати повернення відрахованого податку з дати внесення змін до відповідних норм Податкового кодексу України, оскільки саме в рішенні Конституційного Суду України передбачено, що ця норма втрачає чинність з моменту ухвалення даного рішення. Управління звертає увагу суду, що наведені у позові підстави позову не містять посилання на порушення позивачем питання про визнання незаконними та скасування нормативно-правового акта саме Управління, а лише додається до позовної заяви аргументований лист від 29.01.2021 №02-39/1 про неможливість списання коштів державного бюджету лише на підставі заяви. ОСОБА_1 у позовній заяві зазначає, що діями Управління порушено його право на майно, проте не вказує, якими саме діями чи бездіяльністю та в чому полягала протиправність дій. Так само як не зазначає, положення яких нормативно-правових актів порушив відповідач.

У відповідях на відзиви від 05.04.2021 та від 12.04.2021 (а.с.41-42, 54-55) позивач не погоджується із доводами відповідачів, зазначених у відзивах на позовну заяву. Вважає, що визнання норми неконституційною свідчить про завдання йому шкоди з огляду на незаконне оподаткування його пенсії.

Інших заяв по суті справи від сторін не надходило. Сторони скористались свої правом щодо подачі заяв по суті справи.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Перевіривши доводи позивача та відповідачів у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Маневицькому відділі обслуговування громадян (сервісному центрі) Головному управлінні Пенсійного фонду у Волинській області з 01.07.2005 року як одержувач пенсії на підставі Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05 листопада 1991 року (далі - Закон № 1789).

Маневицький відділ обслуговування громадян (сервісному центрі) Головного управління Пенсійного фонду у Волинській області листом від 01.10.2020 за №0300-0409-8/31971 повідомило позивача, що у період з лютого 2015 року - червень 2016 із пенсії позивача утримувався податок з доходів фізичних осіб за ставкою 15 %, військовий збір за ставкою 1,5%, а 3 липня 2016 року по лютий 2018 року включно 18% від нарахованої пенсії (а.с.11).

11.01.2021 позивач звернувся до відповідача 1 та відповідача 2 із заявами про повернення незаконно утриманих з його пенсії як обов`язкових платежів коштів в сумі 43 681,85 грн. до (а.с.12-13).

У відповідь на дані заяви відповідачі листами від 26.01.2021 за №13-08-06/514 та від 29.01.2021 за №02-39/1 повідомили позивача, що органи Казначейства виконують рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі виконавчих документів. Подана позивачем заява про суми відрахованих податків з пенсії не може бути підставою для безспірного списання (а.с.14-15).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Пунктом 164.1 статті 164 Податкового кодексу України передбачено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Приписами Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII у ПК України внесено зміни, які набрали чинності з 01 липня 2014 року. Згідно із цими змінами, статтю 164 Кодексу доповнено новим підпунктом 164.2.19, відповідно до якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, - у частині такого перевищення, а також, пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи оподатковуються в країні їх виплати.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року до зазначеного підпункту Кодексу внесено нові зміни, що набрали чинності з 01 січня 2015 року, згідно з якими оподаткуванню податком підлягали суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій» від 02 червня 2016 року, який набрав чинності з 01 липня 2016 року, підпункт 164.2.19, пункту 164.2 статті 164 ПК України викладено в наступній редакції: «суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також, пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати».

Згідно з статтею 38 ПК України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.

Об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статті 163 Кодексу (підпункт 1.2 пункту 161 підрозділу 10 розділу XX ПК України).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 ПК України.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 у справі за конституційними поданнями 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців 13, 14 пункту 32 розділу І Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абз.1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким запроваджено оподаткування пенсій певних категорій (груп) пенсіонерів, суперечить статті 46 Конституції України.

Відповідно до статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідно до статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року №2136-VIII, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

З резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року випливає, що положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України визнане неконституційним і втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Таким чином, фактичне оподаткування окремих пенсій припинено із 27 лютого 2018 року, тобто з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі №1-р/2018, а отже, на час виникнення спірних правовідносин (лютого 2015 року по лютий 2018 року) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України були чинними, а, отже, підлягали застосуванню.

Відтак, здійснюючи відповідні відрахування у спірному періоді, пенсійний орган діяв відповідно до вимог чинного у цей період законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 16 квітня 2019 року у справі №318/2132/14-а, від 16 травня 2019 року 2019 року у справі №336/5032/15-а, від 23 червня 2020 року у справі № 400/4340/19.

Таким чином, в період із лютого 2015 року по лютий 2018 року пенсія позивача була об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.

Суд зазначає, що при обчисленні розміру упущеної вигоди (неодержаного прибутку) має значення достовірність (реальність) тих доходів, які потерпіла особа передбачала отримати за звичайних умов цивільного обороту. Обов`язок з доведення розміру тих доходів, яких особа отримала б у випадку не посягання на її право, покладається на цю особу.

Наведені обставини щодо визнання неконституційним абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким запроваджено оподаткування пенсій певних категорій (груп) пенсіонерів, в тому числі і пенсії позивача, останній вважає обґрунтованою підставою для відшкодування йому шкоди в розмірі утриманого (сплаченого) податку та військового збору, в порядку статті 1175 Цивільного кодексу України.

Під шкодою у цій справі позивач розуміє недоотримані ним доходи в розмірі утриманих податків через прийняття неконституційного закону Верховною Радою України.

Суд звертає увагу, що для встановлення факту заподіяння шкоди в розумінні статті 1175 Цивільного кодексу України необхідне встановлення складу деліктних правовідносин, який включає в себе прийняття органом державної влади нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, що знаходиться у причинному зв`язку зі шкодою, заподіяною фізичній чи юридичній особі.

На переконання суду, визнання Конституційним Судом України окремих положень закону неконституційними не вважається тотожним визнанню нормативно-правового акту незаконним. Утримання відповідних сум податку здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області відповідно до законодавства, яке діяло у той період, отже протиправність самого утримання грошових коштів, як елемент юридичного складу заподіяння шкоди, у спірних правовідносинах відсутній.

Так, визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування врегульовано в статті 21 Цивільного кодексу України.

В частині другій цієї статті Кодексу зазначено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Суд зазначає, що положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України в судовому порядку судом не визнані незаконними та не скасовані.

В свою чергу, положення статті 1175 Цивільного кодексу України підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується.

Крім того, відсутній встановлений законом порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

В силу статті 22 Цивільного Кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Тобто, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

При цьому, позивач просить відшкодувати завдану йому шкоду у вигляді недоплаченої пенсії.

Однак, на переконання суду, недоотриманий позивачем розмір пенсії не може вважатися збитками у розумінні статті 22 Цивільного Кодексу України.

Під час розгляду вказаного спору судом встановлено, що відсутні елементи складу правопорушення, оскільки не встановлено протиправних дій відповідача, спрямованих на справляння з його пенсії податку на доходи фізичних осіб та військового збору, а також вини органу казначейства у недоотриманні позивачем сум, які відраховані з його пенсії в порядку, встановленому ПК України у оспорюваний період, тобто до ухвалення рішення Конституційного Суду України.

Позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження факту заподіяння відповідачами йому шкоди, у зв`язку із чим відсутні підстави для цивільно-правової відповідальності органу казначейства.

Більше того, до повноважень відповідачів не відносяться питання нарахування та утримання з суми пенсії позивача сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору, а доводи позивача про те, що Управліннями протиправно відмовило у поверненні утриманих з пенсії сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Так, відповідачі в силу покладених на них повноважень згідно з Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, та перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій, визначених за даними системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, здійснюють повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, зокрема податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, компенсації - за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Крім того, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, Управління також виконує рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі виконавчих документів.

В даному випадку позивач не звертався до відповідачів у встановленому порядку та документами щодо повернення йому коштів, тому дії відповідача 1 та відповідача 2, щодо відмови у здійсненні такого повернення є правомірними.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки у даній справі оскаржуються дії, вчинені відповідачами як суб`єктами владних повноважень, суд відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України перевіряє, чи вчинені вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідачі у справі у межах спірних правовідносин діяли законно - у межах наданих повноважень, та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Отже, позивачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження позиції щодо наявності в діях відповідачів протиправності.

Підсумовуючи вищенаведене та виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

У відповідності до вимог статті 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 72-74, 77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 260,262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, Цивільного кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України у Маневицькому районі Волинської області, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Головуючий

Суддя В.В. Мачульський