Рішення № 96818628, 11.05.2021, Любомльський районний суд Волинської області

Справа № 163/3355/20

Провадження № 2/163/95/21

ЛЮБОМЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2021 року Любомльський районний суд Волинської області

в складі головуючого судді Шеремети С.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в місті Любомль Волинської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення страхового відшкодування, пені, трьох відсотків річних та інфляційних витрат за несвоєчасну виплату страхового відшкодування (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ),

в с т а н о в и в :

У позовній заяві представник позивача просить ухвалити рішення про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) в користь позивача ОСОБА_1 , як законного представника неповнолітньої ОСОБА_2 , 134028,00 гривень страхового відшкодування на утримання та 2153,24 гривень пені, 539,78 гривень трьох процентів річних, 1742,36 гривень інфляційних втрат за несвоєчасну виплату страхового відшкодування.

Позовні вимоги представник обґрунтувала тим, що 19 травня 2018 року у дорожньо-транспортній пригоді, яка мала місце поблизу села Машів Любомльського району Волинської області за участю автомобіля «ЗАЗ ВІДА», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля «Опель Вектра», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 , загинув на місці пригоди пасажир автомобіля «ЗАЗ ВІДА» ОСОБА_5 , який позивачу ОСОБА_1 доводився чоловіком, а неповнолітній ОСОБА_2 - батьком. Відповідальність водія автомобіля «ЗАЗ ВІДА» на момент ДТП застрахована не була. У зв`язку із цим 16 липня 2018 року на адресу МТСБУ було надіслано заяву про виплату страхового відшкодування, у тому числі в інтересах дочки загиблого на суму 134 028,00 гривень як відшкодування утриманцю. Упродовж серпня 2018 року - жовтня 2020 року з відповідачем велось листування з приводу виплати страхового відшкодування, на вимогу відповідача надсилались додаткові документи згідно наданого переліку. 04 травня 2020 року відповідач повідомив про зупинення справи, у зв`язку з оскарженням вироку місцевого суду в апеляційному порядку, а 28 жовтня 2020 року від відповідача надійшло повідомлення про відмову у виплаті страхового відшкодування, яка мотивована добровільною виплатою збитків самим винуватцем ДТП ОСОБА_3 . Вважає, що така відмова відповідача суперечить нормам чинного законодавства, оскільки позивач ОСОБА_1 на власний розсуд обрала спосіб захисту своїх прав і під час розгляду справи в суді у цивільному позові зазначала про свої наміри провести стягнення з МТСБУ відшкодування моральної та матеріальної шкоди відповідно до встановленого ліміту страхового відшкодування у позасудовому порядку. Тому, враховуючи, що відшкодування частини матеріальної шкоди винуватцем ДТП ОСОБА_3 було саме добровільним, а ОСОБА_1 обрала як спосіб здійснення свого права на одержання моральної та матеріальної шкоди шляхом звернення до МТСБУ, таке рішення відповідача вважає незаконним та необґрунтованим. Починаючи з дати остаточної відмови у виплаті відшкодування з відповідача також підлягають стягненню суми по пені, трьох відсотків річних та інфляційних витрат, які нараховуються у зв`язку з несвоєчасною виплатою такого відшкодування.

Провадження в справі відкрито ухвалою від 28 грудня 2020 року, розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідачу визначено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення копії даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

В межах встановленого судом строку представник відповідача подав відзив на позовну заяву. У ньому позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні. Таку свою позицію обґрунтував тим, що позивач відмовилась від будь-яких претензій до винуватця ДТП ОСОБА_3 і тим самим відмовилась від будь-яких деліктних зобов`язань щодо даного страхового випадку. Крім цього, ОСОБА_3 відшкодував заподіяну шкоду в повному обсязі, що доводиться судовими рішення у кримінальному провадженні, тому у разі задоволення даного позову на нього буде покладено подвійну відповідальність по відшкодуванню шкоди, що суперечить ст.61 Конституції України, оскільки згідно із ч.2 ст.38 Закону № 1961-ІV у такому випадку МТСБУ набуває до нього права регресної вимоги.

Ухвалою суду від 05 лютого 2021 року за клопотанням представника відповідача до участі в справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено винуватця ДТП ОСОБА_3 .

У строк, визначений судом в ухвалах від 28 грудня 2020 року та від 05 лютого 2021 року з додатковим врахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28 листопада 2013 року №958, позивач та її представник відповіді на відзив, а третя особа - пояснень щодо позову і відзиву не подали.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін від учасників справи до суду не надходили.

Враховуючи вищевикладене та положення ст.279 ЦПК, суд розглянув справу за наявними у справі матеріалами.

Аналізом доказів по справі суд встановив наступні фактичні обставини.

19 травня 2018 року біля 02:30 години на 481 км автодороги сполученням "Київ-Ковель-Ягодин", що в цьому місці має одну смугу в одному напрямку двостороннього руху, ОСОБА_3 , керуючи автомобілем "ЗАЗ ВІДА", номерний знак НОМЕР_1 , в порушення п.п.2.3б, 11.3, 12.9б, 34.1.1 Правил дорожнього руху не був уважним, проігнорував вимоги дорожнього знаку 1.26 "Двосторонній рух", перетнув горизонтальну дорожню розмітку 1.1, виїхав на зустрічну смугу руху та, рухаючись із перевищенням максимально допустимої швидкості руху, допустив створення аварійної обстановки, занос автомобіля та зіткнення з автомобілем "Vauxhall Vektra", номерний знак НОМЕР_2 .

В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажиру автомобіля "Vauxhall Vektra" ОСОБА_6 спричинено тяжкі тілесні ушкодження, пасажир автомобіля "ЗАЗ ВІДА" ОСОБА_5 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер.

Копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 стверджено, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

По факту ДТП було розпочате кримінальне провадження за ознаками ч.2 ст.286 КК України.

Позивач ОСОБА_1 доводилась загиблому ОСОБА_5 дружиною, неповнолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - дочкою, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_4 , копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 .

Згідно із копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 автомобіль "ЗАЗ ВІДА", номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований на території України, його власником був загиблий ОСОБА_5 .

На дату дорожньо-транспортної пригоди автомобіль "ЗАЗ ВІДА" був забезпечений литовським страховим полісом, який державу Україна не охоплював, відповідно на території України не діяв.

У зв`язку із цим 16 липня 2018 року представник батька, дружини та дочки загиблого ОСОБА_5 подав у МТСБУ заяву про виплату страхового відшкодування: кожному потерпілому по 14892,00 гривень моральної шкоди та на неповнолітню дочку ОСОБА_2 134028,00 гривень на її утримання.

01 серпня 2018 року представник потерпілих надіслав МТСБУ довідку про нараховану і виплачену заплату загиблого ОСОБА_5 , який на час ДТП працював водієм міжнародних перевезень на території Європейського Союзу в ЗАТ «Нострада» (Литовська Республіка).

22 жовтня 2018 року МТСБУ на адресу потерпілих та їх представника надіслало листа про необхідність подання додаткових документів та повідомило про припинення перебігу строку на прийняття рішення щодо здійснення регламентної виплати до дати, коли МТСБУ стане відомо про набрання рішенням у кримінальній справі законної сили.

27 січня 2020 року представник потерпілих надіслав МТСБУ додатковий пакет документів, у тому числі копію вироку Любомльського районного суду від 09 грудня 2019 року з відміткою про не набрання законної сили, згідно якого винуватим у дорожньо-транспортній пригоді та вчинені передбаченого ч.2 ст.286 КК України злочину визнано ОСОБА_3 , якому призначено покарання у вигляді 3 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком в 1 рік 6 місяців.

26 лютого та 20 березня 2020 року МТСБУ листами повідомило потерпілих та їх представника про необхідність подання інших додаткових документів, а також про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди в силу положень ст.41 Закону України № 1961-ІV.

05 жовтня 2020 року представник потерпілих надіслав МТСБУ копію ухвали Волинського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року, якою вирок Любомльського районного суду від 09 грудня 2019 року змінено в частині призначеного ОСОБА_3 покарання, а саме, виключено додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 1 рік 6 місяців та на підставі ст.75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням на термін 2 роки.

20 жовтня 2020 року МТСБУ надіслало потерпілим та їх представнику лист про відсутність підстав для відшкодування шкоди, пов`язаної із загибеллю ОСОБА_5 , оскільки в ухвалі Волинського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року зазначається, що обвинувачений ОСОБА_3 добровільно відшкодував завдані ним збитки та надалі має намір допомагати сім`ї ОСОБА_5 .

На скаргу представника потерпілих МТСБУ надало відповідь від 04 грудня 2020 року про відсутність підстав для перегляду прийнятого рішення про відмову у відшкодуванні шкоди.

Предметом спору за даним позовом є страхове відшкодування на утримання неповнолітньої дочки загиблого ОСОБА_5 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в сумі 134028,00 гривень, а вимоги про стягнення пені, трьох процентів річних, інфляційних втрат за несвоєчасну виплату цього страхового відшкодування за своїм змістом є похідними.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

За загальним правилом, передбаченим ст.1166 ЦК України, шкода відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч.2 ст.1187 ЦК України).

Завдання потерпілому шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання, в якому праву потерпілого вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов`язок особи, яка завдала шкоди.

Частиною 1 статті 1200 ЦК України в редакції на дату ДТП - 19 травня 2018 року передбачено, що у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років).

Разом з цим, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (тут і надалі в редакції станом на дату ДТП - 19 травня 2018 року) урегульовані відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Даний Закон спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

У пункті 1.3 ст.1 Закону № 1961-IV визначено, що потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу.

Згідно із ст.6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до пункту 39.1 статті 39 Закону № 1961-IV Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Підпунктом а) пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Згідно із пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до пункту 23.1 статті 23 Закону № 1961-IV шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Статтею 27 Закону № 1961-IV визначено порядок здійснення та розміри страхових виплат за шкоду, пов`язану зі смертю потерпілого.

Пунктом 27.1 статті 27 Закону № 1961-IV передбачено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.

Пунктом 27.2 статті 27 Закону № 1961-IV визначено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про Держаний бюджет України на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі з 1 січня 2018 року становив 3723 гривні.

Отже, мінімальний загальний розмір передбаченого п.27.2 ст.27 Закону № 1961-IV страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого станом на 19 травня 2018 року становив 134028,00 гривень.

Пунктом 27.5 статті 27 Закону № 1961-IV передбачено, що відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати.

Аналіз досліджених по справі доказів дає підстави для висновку, що в розглядуваному випадку факт настання страхового випадку ніким не оспорюється, стороною позивача на адресу МТСБУ були направлені усі необхідні документи, підтверджуючі факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання, а також ті, що підтверджують перебування неповнолітньої ОСОБА_2 на утриманні потерпілого - загиблого ОСОБА_5 .

Рішення МТСБУ про відмову у здійсненні відшкодування на утримання неповнолітньої ОСОБА_2 ґрунтується виключно на ухвалі Волинського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_3 , у яких вказано про добровільне відшкодування самим винуватцем ДТП ОСОБА_3 заподіяних ним збитків та його наміри надалі допомагати сім`ї ОСОБА_5 .

Сторона позивача, заперечуючи такі доводи, вказала, що ОСОБА_3 в добровільному порядку відшкодував лише частину заподіяної шкоди. Решту заподіяної моральної та матеріальної шкоди позивач мала намір отримати від МТСБУ відповідно до встановленого ліміту страхового відшкодування, про що вона заявляла у поданій в межах кримінального провадження позовної заяви.

Частиною 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи, що даний позов поданий в інтересах неповнолітньої дочки потерпілого у ДТП, суд з власної ініціативи дослідив матеріали справи № 163/1265/18 про обвинувачення ОСОБА_3 за ч.2 ст.286 КК України у кримінальному провадженні № 12018030000000170 в частині, що стосується доводів сторін.

З матеріалів даного кримінального провадження встановлено, що позивач ОСОБА_1 на стадії підготовчого провадження 29 серпня 2018 року подавала цивільний позов до ОСОБА_3 в порядку ст.128 КК України.

Зі змісту цієї позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_3 93958,80 гривень майнової шкоди, заподіяної пошкодженням належного їй і чоловіку ОСОБА_5 автомобіля "ЗАЗ ВІДА", яка залишилась ним не відшкодованою, оскільки аналогічну суму в еквіваленті 3000 євро даної шкоди ОСОБА_3 на той час уже відшкодував (всього пошкодженням автомобіля заподіяно збитків на суму 187917,60 гривень).

У позовній заяві ОСОБА_1 також вказала, що майнову шкоду у вигляді витрат на поховання чоловіка, ритуальні послуги, спорудження пам`ятника та моральну шкоду не бажає стягувати з ОСОБА_3 , оскільки після ухвалення судом вироку має намір стягнути ці витрати з МТСБУ, у зв`язку із чим просила суд в рамках кримінального провадження залучити до участі в справі МТСБУ третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Ухвалою суду від 29 серпня 2018 року цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальних збитків прийнято до розгляду в межах кримінального провадження; у задоволенні клопотання про залучення до розгляду цивільного позову МТСБУ як третьої особи відмовлено з тих підстав, що потерпіла не довела можливого впливу судового рішення на права або обов`язки МТСБУ щодо сторін позову.

Зі змісту вироку Любомльського районного суду від 09 грудня 2019 року вбачається, що ОСОБА_3 повністю відшкодував ОСОБА_1 заподіяні збитки, через що вона відмовилась від позову. Суд таку відмову потерпілої ОСОБА_1 від позову до ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди в розмірі 93958,80 гривень прийняв та провадження за цим цивільним позовом закрив у зв`язку з відмовою потерпілої від позову. При призначенні ОСОБА_3 покарання суд врахував повне відшкодування ним заподіяної шкоди.

В ухвалі Волинського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року, у її вступній частині, де викладено обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_3 , зазначено, що він надалі допомагає сім`ї потерпілого ОСОБА_5 . У мотивувальній частині ухвали апеляційний суд вказав на повне відшкодування ОСОБА_3 майнової шкоди; звільнення його від відбування призначеного основного покарання з випробуванням надасть йому можливість продовжити відшкодування шкоди потерпілим.

Отже, враховуючи зміст заявленого в межах кримінального провадження цивільного позову ОСОБА_1 , який стосувався винуватця ДТП ОСОБА_3 виключно в частині відшкодування шкоди, заподіяної пошкодженням транспортного засобу, у суду наявні підстави вважати, що відсутність зі сторони позивача ОСОБА_1 майнових претензій до ОСОБА_3 та відшкодування ним майнової шкоди в повному обсязі, про що йдеться у вироці місцевого суду і ухвалі апеляційного суду, пов`язується не інакше як із зазначеною у цивільному позові майновою шкодою за пошкодження автомобіля на суму 187917,60 гривень, з яких 93958,80 гривень ОСОБА_3 сплатив до пред`явлення позову, а і ніші 93958,80 гривень - на стадії судового розгляду кримінального провадження.

Інші відшкодування у формі майнової шкоди на поховання, ритуальні послуги, встановлення пам`ятника та моральної шкоди позивач ОСОБА_5 мала намір отримати від МТСБУ, що підтверджується як змістом поданого у кримінальному провадженні позову, так і самими заявами про виплату страхового відшкодування, поданими її представником до МТСБУ.

При цьому, перша заява до МТСБУ подана 16 липня 2018 року, тобто до заявлення 29 серпня 2018 року цивільного позову до ОСОБА_3 в рамках кримінального провадження.

У заяві до МТСБУ, серед іншого, включене відшкодування на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_2 , яка є єдиним утриманцем загиблого ОСОБА_5 .

За змістом ч.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

У даному випадку позивач розмежувала заявлення частини вимог про відшкодування шкоди безпосередньо до винуватця ДТП, а саме в частині відшкодування шкоди за пошкодження автомобіля, та іншої частини, у тому числі на утримання неповнолітньої дочки, до МТСБУ в порядку п/п а) п.41.1 ст.41 Закону № 1961-IV.

Такий обраний позивачем спосіб захисту своїх прав знаходить своє пояснення з огляду на вимоги пункту 32.2 статті 32 Закону № 1961-IV, який визначає, що відповідно до цього Закону страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну забезпеченому транспортному засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.

Відтак, враховуючи наведене, посилання відповідача на повне добровільне відшкодування винуватцем ДТП ОСОБА_3 заподіяних збитків у спірних правовідносинах, які в даному випадку стосуються передбаченого законом відшкодування на утримання неповнолітньої дитини, є безпідставними та непідтвердженими жодними належними і допустимими доказами, а тому судом відхиляються.

Щодо висловлених у кримінальному провадженні ОСОБА_3 намірів про подальше надання допомоги сім`ї ОСОБА_5 , на що покликається відповідач у рішенні про відмову у виплаті відшкодування, то суд зазначає, що саме поняття «надання допомоги сім`ї потерпілого» є абстрактним, оскільки не передбачає ні форми (грошової чи натуральної), ні розміру, ні періодичності її надання.

Вважати, що ці наміри охоплюють передбачене ст.1200 ЦК України відшкодування на утримання неповнолітньої дитини потерпілого у суду відсутні підстави.

Крім цього, самі по собі наміри передбачають розвиток подій у майбутньому, тому не є гарантією їх беззаперечного виконання.

До того ж реалізація намірів може залежати як від суб`єктивних, так і певних життєвих об`єктивних чинників, які не виключають неможливості подальшого їх виконання.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У зв`язку із цим, суд вважає, що доводи відповідача у цій частині ґрунтуються виключно на припущеннях, що є неприпустимим в силу наведеної норми.

Отже, встановлені у справі обставини не дають підстав для висновку про те, що подання МТСБУ регресного позову згідно із п.38.2.1 ст.38 Закону № 1961-IV, матиме наслідком подвійного відшкодування винуватцем ДТП ОСОБА_3 однією тієї ж шкоди - відшкодування на утримання неповнолітньої дочки загиблого ОСОБА_5 .

Посилання відповідача у відзиві на постанову Верховного Суду від 06 листопада 2019 року по справі № 131/153/17 судом до уваги не приймається, оскільки у цій справі мали місце інші обставини, а саме, позов поданий до страхової компанії про відшкодування шкоди з тих підстав, що винуватець ДТП не виконує судове рішення про стягнення з нього в користь позивача аналогічного відшкодування.

Статті 32, 37 Закону № 1961-IV містять виключний перелік випадків, за яких страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду чи може відмовити у виплаті страхового відшкодування (регламентної виплати).

Проте наведені відповідачем у рішенні про відмову у виплаті відшкодування підстави не передбачені даними нормами Закону № 1961-IV та не відповідають фактичним обставини справи.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовна вимога в частині стягнення з відповідача страхового відшкодування в сумі 134028,00 гривень є підставною і підлягає задоволенню.

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 2 153,24 гривень, трьох процентів річних в сумі 539,78 гривень, інфляційних втрат 1 742,36 гривень, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.36.1. ст.36 Закону № 1961-ІV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Згідно із п.36.2. ст.36 Закону № 1961-ІV страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний:

- у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. …;

- у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.

Пунктом 36.5. ст.36 Закону № 1961-ІV передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

За приписами ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановлена у справі безпідставність прийнятого відповідачем рішення про відмову у виплаті відшкодування утриманцю в сумі 134028,00 гривень свідчить про те, що прострочення такої виплати відбулося з вини відповідача, тому наявні підстав для відповідальності останнього згідно із п.36.5 ст.35 Закону № 1961-ІV та ч.2 ст.625 ЦК України у вигляді стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за допущені дні прострочення.

Із розрахунку заявлених позовних вимог вбачається, що представник позивача рахувала період прострочення зобов`язання з 29 жовтня 2020 року по 16 грудня 2020 року, що узгоджується з вимогами ст.36 Закону № 1961-ІV, оскільки рішення про відмову у відшкодуванні шкоди відповідачем прийнято 28 жовтня 2020 року.

Термін прострочення зобов`язання складає 49 днів.

З розрахунку цього строку та боргу в сумі 134028,00 гривень розмір пені буде становити 2153,24 гривень (134028 х 2 х 6 / 366 х 49 / 100), 3 % річних - 538,31 гривень (134028 х 3 х 49 / 366 /100); інфляційні втрати - 2305,72 гривень (134028 х 103,23 (101,0х101,3х100,9) / 100 - 134028 / 92 х 49).

Інфляційні втрати у позові до стягнення заявлені в сумі 1742,36 гривень, тому з урахуванням положень ст.13 ЦПК України суд не виходить за межі заявлених вимог і стягує з відповідача суму інфляційних втрат саме в заявленому розмірі.

Таким чином, судом встановлено законні і достатні підстави для задоволення позову і стягнення з відповідача 134 028,00 гривень страхового відшкодування, 2 153,24 гривень пені, 538,31 гривень трьох процентів річних та 1 742,36 гривень інфляційних втрат.

Згідно із ч.1 ст.141 ЦПК України та з урахуванням звільнення позивача від сплати судового збору за подання позову в силу п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1384,62 гривень (138461,91 х 0,01) належить стягнути з відповідача в користь держави.

Представник позивача заявила до стягнення витрати на професійну правничу допомогу, розмір яких з урахуванням поданого детального опису таких послуг становить 3500,00 гривень.

У цій частині судових витрат суд дійшов наступного висновку.

Частиною 2 статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

На підтвердження заявлених вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу представник позивача подала ордер на надання правничої правової допомоги від 16 грудня 2020 року, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, детальний опис наданих послуг від 21 січня 2021 року, квитанцію до прибуткового касового ордеру № 08-11 від 18 січня 2021 року.

У детальному описі наданих послуг в якості підстави для їх складання вказано договір про надання правової допомоги № б/н, у квитанції до прибуткового касового ордеру - договір про надання правової допомоги від 01 грудня 2020 року.

Проте ні до матеріалів позову, ні до детального опису наданих послуг, самого договору про надання правової допомоги, укладеного між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Качмар А.І. і оформленого у встановленому законом порядку, де би визначались умови щодо порядку розрахунку за надані послуги та вартість цих послуг, представник позивача не додала.

Окрім цього, суду не надано жодного документу, який би свідчив про погодження і отримання позивачем зазначених у детальному описі послуг.

Усі подані документи містять підписи лише представника позивача, тобто складені в односторонньому порядку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року по справі № 826/1216/16 висловила правову позицію про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.) … Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, подані представником позивача документи не є достатніми в розумінні вимог закону для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У зв`язку з наведеним, заявлені представником позивача витрати на професійну правничу допомогу відшкодуванню не підлягають через їх недоведеність належними доказами.

Керуючись ст.ст.259, 264, 265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов задовольнити.

Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України в користь ОСОБА_1 134028 (сто тридцять чотири тисячі двадцять вісім) гривень страхового відшкодування, 2153 (дві тисячі сто п`ятдесят три) гривні 24 копійки пені, 538 (п`ятсот тридцять вісім) гривень 31 копійку трьох відсотків річних, 1742 (одну тисячу сімсот сорок дві) гривні 36 копійок інфляційних втрат.

Стягнути Моторного (транспортного) страхового бюро України в користь держави 1384 (одну тисячу триста вісімдесят чотири) гривні 62 копійки судового збору.

У стягненні з Моторного (транспортного) страхового бюро України в користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3500,00 гривень відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення протягом 30 днів з дня його складення може бути подано апеляційну скаргу до Волинського апеляційного суду через Любомльський районний суд.

Ім`я позивача - ОСОБА_1 ; місце проживання - АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_7 .

Найменування відповідача - Моторне (транспортне) страхове бюро України; місце знаходження - Русанівський бульвар 8, місто Київ; ЄДРПОУ - 21647131.

Ім`я третьої особи - ОСОБА_3 ; місце проживання - АДРЕСА_2 ; РНОКПП - НОМЕР_8 .

Головуючий : суддя С.А. Шеремета