Ухвала суду № 96818335, 12.05.2021, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/2191/21

Провадження № 2/727/1017/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2021 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

Головуючого - судді:Одовічен Я.В.

За участю секретаря:Семенишина І.Д.

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Ігнат М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Чернівецької міської ради про скасування рішення Чернівецької міської ради , -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Чернівецької міської ради про скасування рішення Чернівецької міської ради.

Посилався на те, що пунктом 2.8 рішення №60 від 28.01.2021 року «Про розгляд звернень пільгових категорій громадян щодо надання дозволів на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0450 га у власність за рахунок земель запасу міста для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1 .

Із вказаним пунктом рішенням він не погоджується, вважає його незаконним та таким, що порушує його права.

Так, 28.12.2020 року він, як учасник бойових дій, звернувся до Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин з заявою та просив надати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0450 га у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1 , позаду будинковолодіння № НОМЕР_1 . До заяви ним додано викопіювання з бажаним місцем розташування земельної ділянки, копію паспорта та ідентифікаційного коду, копію посвідчення учасника бойових дій.

Зазначив, що відмова має бути мотивованою, проте, приймаючи оскаржуваний пункт рішення, ЧМР неправомірно визначила підставу для відмови невідповідність Порядку розгляду звернень учасників антитерористичної операції, операції Об`єднаних сил на сході України та сімей загиблих учасників антитерористичної операції щодо виділення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва в м. Чернівцях, затвердженого рішенням ЧМР №1505 від 06.11.2018 року.

Проте, ч.7 ст.118 ЗК України в імперативній формі визначено, що підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно Генерального плану м.Чернівці, земельна ділянка, орієнтовною площею 0,0450 га за адресою АДРЕСА_1 , позаду будинковолодіння № НОМЕР_1 віднесене до території індивідуальної садибної забудови (Ж-1), а тому підстав для відмови не було.

Також вказував на те, що відповідач не зазначає в чому виявляється порушення Порядку, який жодним чином не обмежує позивача на подачу заяви на отримання земельної ділянки у власність.

Окрім того, протокол засідання Координаційного центру з питань соціальної та психологічної підтримки учасників антитерористичної операції при Виконавчому комітеті Чернівецької міської ради носить рекомендаційний характер та не може слугувати підставою у відмові.

Просив визнати незаконним та скасувати п.2.18 рішення ЧМР №60 від 28.01.2021 року «Про розгляд звернень пільгових категорій громадян щодо надання дозволів на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок».

Представник відповідача у поданому до суду відзиві звернувся до суду з клопотанням про закриття провадження у зазначеній справі. Клопотання обґрунтовував тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки вказаний спір є публічно-правовим. Так, оскаржуване рішення є індивідуальним актом органу місцевого самоврядування, а отже вирішення спору щодо визнання незаконним та скасування такого рішення не належить до юрисдикції загальних судів.

Представник позивача заперечував проти задоволення заявленого клопотання з тих підстав, що предметом розгляду у даній справі є спір щодо прав на земельну ділянку, який є приватно-правовим.

Заслухавши пояснення сторін, частково дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту».

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є субєктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно ст.4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Із аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватно-правових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу субєкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного субєкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії субєкта владних повноважень.

Як було встановлено судом, 28.12.2020 року ОСОБА_2 , як учасник бойових дій, звернувся до Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин з заявою та просив надати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0450 га у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1 , позаду будинковолодіння № НОМЕР_1 . До заяви ним додано викопіювання з бажаним місцем розташування земельної ділянки, копію паспорта та ідентифікаційного коду, копію посвідчення учасника бойових дій.

Пунктом 2.8 рішення №60 від 28.01.2021 року Чернівецької міської ради «Про розгляд звернень пільгових категорій громадян щодо надання дозволів на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0450 га у власність за рахунок земель запасу міста для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1 , позаду будинковолодіння № НОМЕР_1 .

Спір у даній справі між сторонами виник у зв’язку з відмовою позивачу у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Даючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить із наступного:

Так, Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Положеннями статті 123 ЗК України регламентовано, що передача земельних ділянок відбувається шляхом прийняття рішення на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Згідно з частиною шостою статті 186 ЗК України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Тобто рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Якщо ж особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від субєктного складу сторін спору.

Із наведених норм можна зробити висновок, що набуття особами права власності або користування на земельну ділянку відбувається поетапно - починаючи з отримання дозволу на розробку проекту, який оформлюється відповідним рішенням органу місцевого самоврядування або органу державної влади, погодження та затвердження такого проекту землеустрою та завершується рішенням про передачу земельної ділянки у власність або користування.

Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим актом.

Наявність існуючого речового права позивача на земельну ділянку по АДРЕСА_1 судом не встановлено.

Такі висновки щодо застосування вказаних норм права відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справа № 753/380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18)., від 28.11.2018 року справа 536/158/16-ц.

Отже, даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку, що заявлене клопотання обґрунтоване та підлягає задоволенню.

Враховуючи наведене, керуючись ст. 255, 260, 353 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Провадження по справі за позовом ОСОБА_2 до Чернівецької міської ради про скасування рішення Чернівецької міської ради - закрити.

Роз`яснити позивачу ОСОБА_2 його право на звернення до суду з позовом у порядку адміністративного судочинства.

Копію ухвали направити сторонам для відома.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Одовічен Я.В.