Ухвала суду № 96817873, 11.05.2021, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/1811/21

Провадження № 2-з/643/109/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.05.2021

11 травня 2021 року м. Харків

Суддя Московського районного суду м. Харкова Сугачова О.О. розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову,

в с т а н о в и в:

У провадженні Московського районного суду м. Харкова перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство нерухомості «Естейт-Стор», ОСОБА_3 , Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко Олени Володимирівни, третя особа – ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, скасування рішення приватного нотаріуса.

Провадження по справі відкрито, визначено вказану справу розглядати в порядку загального позовного провадження, почато підготовче провадження.

06.05.2021 з боку представника позивача, надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення заборони, у позасудовому порядку, Товариству з обмеженою відповідальністю «Агенство нерухомості «Естейн-Стор» вчиняти будь-які дії щодо виселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та вселення будь-яких інших осіб, здійснювати заміну замків, вхідних дверей або заміни вхідних дверей у квартирі АДРЕСА_1 , яка належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Агенство нерухомості «Естейн-Стор».

Обґрунтовуючи вимоги заяви зазначив, що звернувся до Московського районного суду м. Харкова з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство нерухомості «Естейн-Стор», ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко Олени Володимирівни, третя особа – ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 26.02.2019 між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агенство нерухомості «Естейн-Стор», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О.В., зареєстрований в реєстрі за номером 1229, а також визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко О.В. від 26.02.2019 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 45711297, на підставі якого зареєстроване право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство нерухомості «Естейн-Стор» на квартиру АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 вважає, що відчуження спірної квартири відбулося з порушенням Закону України «Про іпотеку», тощо. На початку січня 2021 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство нерухомості «Естейн-Стор» - Подвезько А.В. почав вимагати від позивача виселитися з квартири АДРЕСА_1 . 05.02.2021 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство нерухомості «Естейн-Стор» пошкодив замки вхідних дверей до квартири, а 07.02.2021 представник відповідача ОСОБА_5 здійснив спробу виселити позивача з квартири, у зв`язку з чим ОСОБА_1 викликав наряд поліції. 10.02.2021 від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство нерухомості «Естейн-Стор» було подано заяви до ОСББ «БТІ-1», КП «Харківводоканал», ПАТ «Обленерго» та КП «Комплекс з вивозу побутових відходів» із вимогою про припинення надання комунальних послуг. 16.03.2021 спірна квартира була відімкнена від електропостачання. Також позивачу стало відомо, що він вже не зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Позивач самостійно не здійснював ніяких дій щодо скасування своєї реєстрації у спірній квартирі. 16.03.2021 до спірної квартири також вдерся громадянин ОСОБА_6 та ще декілька невідомих осіб. ОСОБА_6 у грубій формі почав вимагати від ОСОБА_1 виселитися зі спірної квартири, обґрунтовуючи тим, що він є представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство нерухомості «Естейн-Стор», яке на теперішній час є власником вказаної квартири. ОСОБА_1 відмовився виселятися, посилаючись на наявність у провадженні Московського районного суду м. Харкова цивільної справи про скасування реєстрації права власності за відповідачем на спірну квартиру. З боку ОСОБА_6 та осіб, які з ним прибули почали надходити погрози на адресу ОСОБА_1 , після чого останній викликав поліцію. Після приїзду поліції, ОСОБА_6 та його супутники дещо заспокоїлися, але почали вимагати від ОСОБА_1 написали власноруч розписку про добровільне звільнення квартири. Іншого виходу ОСОБА_1 не бачив, тому склав розписку на вимогу ОСОБА_7 . Більш того, 30.04.2021 ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_4 отримали письмові вимови від відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство нерухомості «Естейн-Стор», в яких представник відповідача ОСОБА_8 вимагає негайно звільнити приміщення спірної квартири. Відповідач обізнаний про наявність у провадженні Московського районного суду м. Харкова цивільної справи за позовом ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, скасування рішення приватного нотаріуса, оскільки в матеріалах цивільної справи міститься заява представника відповідача про ознайомлення з матеріалами справи. Проте, незважаючи на цей факт, представники відповідача продовжують застосовувати до ОСОБА_1 та членів його сім`ї тиск з метою позбавлення останніх права на проживання у спірній квартирі до розгляду справи по суті. Всі перелічені події та наміри представників відповідача беззаперечно, на думку ОСОБА_1 , свідчать про реальність намірів відповідача скористатися своїм правом на розпорядження нерухомим спірним майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 , що несе реальні ризики неможливості виконання майбутнього рішення суду. Заявник зазначає, що той факт, що між сторонами виник спір щодо квартири свідчить про те, що на теперішній час існує загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. Окрім того, у спірній квартирі не зареєстровано будь-яких осіб, а ОСОБА_1 був зареєстрований в ній з 28.11.2012. ОСОБА_1 самостійно не знімався з реєстрації. Заявник вважає, що невжиття заходів забезпечення позовних вимог, в майбутньому може призвести до неможливості виконання рішення суду або ускладнити його виконання, у зв`язку з чим, звернувся до суду з даною заявою.

Суд, розглянувши заяву позивача про забезпечення позову і, не вирішуючи питання про обґрунтованість позовних вимог по суті, прийшов до висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 149 Цивільного процесуального кодексу України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно до ст. 150 Цивільного процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо доцільності забезпечення позову у спосіб, про який просить позивач, суд також враховує правову позицію Верховного Суду.

В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», роз`яснено про те, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 Цивільного процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 5,6 ст. 153 Цивільного процесуального кодексу України, залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Згідно ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, всі судові процедури повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 1,6 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу від 26.02.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Агенство нерухомості «Естейн-Стор» набуло у власність квартиру АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким просить визнати недійсним вказаний договір купівлі-продажу квартири та визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського МНО Стрельченко О.В. від 26.02.2016 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 45711297, на підставі якого зареєстроване право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство нерухомості «Естейн-Стор» на спірну квартиру.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 02.04.2021 заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково, вжито заходи забезпечення позову, шляхом накладення заборони відчуження квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Агенство нерухомості «Естейн-Стор» на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 26.02.2019 між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агенство нерухомості «Естейн-Стор», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О.В., зареєстрований в реєстрі за номером 1229. В іншій частині, а саме: накладення заборони, у позасудовому порядку, Товариству з обмеженою відповідальністю «Агенство нерухомості «Естейн-Стор» вчиняти будь-які дії щодо виселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та вселення будь-яких інших осіб, здійснювати заміну замків, вхідних дверей або заміни вхідних дверей у квартирі АДРЕСА_1 , яка належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Агенство нерухомості «Естейн-Стор» - відмовлено.

Наразі вказана ухвала не скасована та не змінена ні в частині, ні в цілому. Не оскаржувалася сторонами та набрала законної сили 19.04.2021.

Суд не вбачає підстав для задоволення вимог заяви про забезпечення позову, оскільки заявлені вимоги, на думку суду, є передчасними, заявником не надано доказів в обґрунтування того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 р. відповідно до Закону №475/97-ВР від 17.07.1997р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно до ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частинами 1,2 статті 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього.

Наразі питання щодо дійсності договору купівлі-продажу спірної квартири не вирішено, триває підготовче провадження по справі.

Частиною 2 статті 47 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст. 109 Житлового кодексу України, виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Примусове вилучення житлової площі і є крайнім заходом, який застосовують тільки у порядку і випадках, що прямо передбачені законом. Виселення по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, тому при примусовому виселенні, яке здійснюється виключно за рішенням суду, підстави для такого виселення перевіряються судом на предмет пропорційності у контексті чинного законодавства та відповідної практики ЄСПЛ.

Таким чином, виселення ОСОБА_1 та членів його сім`ї з квартири можливе лише в судовому порядку шляхом пред`явлення до них відповідного позову.

Враховуючи наведене, в разі пред`явлення такого позову, позивач та інші особи не будуть позбавлені можливості заперечувати під час судового розгляду таке виселення, і вирішення вказаного питання буде знаходитись у компетенції суду, який розглядатиме справу. Заборона відповідачу вчиняти дії, спрямовані на виселення з квартири теперішніх мешканців, фактично вирішує спір про виселення по суті.

До того ж, обраний позивачем спосіб забезпечення позову підміняє собою вирішення іншого можливого спору по суті, а також виходить за межі підстав забезпечення позову, передбачених законодавством.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що зазначена заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 2,4,12,13,81,149-153,260-261,353 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

п о с т а н о в и в:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя О.О. Сугачова