Рішення № 96810016, 19.04.2021, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/6164/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2021 року м.Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області

в складі головуючого-судді Бучко Т.М.

секретар судового засідання Дем`янчук Н.В.

з участю позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

представника третьої особи Подкаура О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, встановлення графіку побачень з дітьми, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить зобов`язати відповідача не чинити йому перешкоди у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , надавши необмежене спілкування з дітьми шляхом телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв`язку; у випадку зміни місця проживання, навчання дітей повідомити його про це; визначити порядок його участі у спілкуванні та вихованні синів, встановивши графік побачень та спільного відпочинку з дітьми кожну третю суботу і неділю кожного місяця протягом дня у м.Рівне та у першій половині осінніх, весняних та літніх канікул за місцем реєстрації ОСОБА_6 : АДРЕСА_1 з урахуванням індивідуальних особливостей дітей та графіка їх занять, без участі матері; на всі державні чи релігійні свята, визначені як вихідні дні чи дні народження дітей, батьків, родичів - за домовленістю між ним та відповідачем.

В обґрунтування заявлених позовних вимог покликається на те, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 30 травня 2016 року шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвано. Від шлюбу мають сина ОСОБА_7 , 2011 року народження, та усиновленого сина ОСОБА_8 , 2006 року народження. Шлюбно-сімейні відносини між ним та відповідачем припинені з 2012 року, що не вплинуло на спілкування з дітьми. В 2012 році ОСОБА_2 з дітьми поїхала в м.Рівне. Перед цим вони домовилися, що він сплачуватиме аліменти кожні два місяці шляхом переказу коштів на картковий рахунок відповідача, а також кожної другої або третьої неділі приїздитиме в м.Рівне та забиратиме ОСОБА_8 на прогулянки. Частину канікул ОСОБА_8 за домовленістю мав проводити за місцем його реєстрації в м.Харкові. З ОСОБА_7 , враховуючи його вік, бачитися мав в присутності матері. Після офіційного розлучення відповідач в телефонному режимі повідомила про небажання бачити його поряд з дітьми, тому що вона зустріла іншого чоловіка і бажає створити з ним сім`ю. Обурившись такою поведінкою, приїхав в м.Рівне. При зустрічі відповідач, погрожуючи родинними зв`язками, наказала йому забиратися з міста. До міліції з цього приводу не звертався, щоб не нашкодити дітям. З моменту розлучення намагань приїхати, дзвонити було багато, але відповідач уникає спілкування в телефонному режимі, не відповідає на дзвінки. Дізнатися щось про дітей не має можливості. Відповідач не бажає його присутності та штучно створює такі обставини, через які він не може нормально зустрічатися з дітьми. Сім`я відповідача (брат, мати та батько) намагалися з`ясувати з ним стосунки та запевнити його, що дітям буде краще з новим чоловіком їх матері. Він надсилав та продовжує надсилати на картковий рахунок відповідача грошові кошти раз в два місяці від 3000 до 4000 грн. Звертався до служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради із заявою про встановлення графіку побачень з дітьми, однак заява ще не розглянута. Впевнений, що діти потребують батьківської любові і хоче з ними бачитися, спілкуватися та цікавитися їх життям.

Ухвалою судді Рівненського міського суду Рівненської області Бердія М.А. від 12 квітня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження.

6 червня 2019 року відповідач подала суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в позові в повному обсязі. На обґрунтування заперечень проти позовних вимог зазначає, що з червня 2012 року з позивачем не проживає. Діти залишилися проживати з нею та проживають донині. З цього часу батько дітей ОСОБА_1 свідомо ухиляється від виконання своїх обов`язків з виховання дітей, не спілкується з ними та не бачить їх, не цікавиться їх розвитком, фізичним та психічним здоров`ям. Нею не чинилося жодних перешкод у спілкуванні позивача з дітьми. Бабуся дітей - матір позивача неодноразово відвідувала дітей, старший син ОСОБА_8 їздив до неї в м.Харків та проводив з нею вільний час. З позивачем за місяць перебування в м.Харків син бачився лише два рази. ОСОБА_1 жодного разу не відвідав своїх дітей м.Рівне. За шість років позивачем було здійснено лише 10 дзвінків на її номер телефону тривалістю до однієї хвилини кожний. Діти не бажають бачитися з позивачем, бо вважають його чужою людиною. Ухилення від виконання батьківських обов`язків по вихованню дітей стало підставою для позбавлення позивача батьківських прав на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 8 травня 2019 року. З 2012 року жодного разу не бачила позивача в м.Рівне, бо він не приїздив. Жодних погроз з її сторони чи зі сторони її родичів не було. Конфліктів з позивачем за час окремого проживання не було, оскільки практично не спілкувалися та жодного разу не бачилися. До моменту подання нею позовної заяви про позбавлення батьківських прав позивача останній жодним чином не намагався приймати участь у вихованні дітей. Грошові кошти для дітей перераховані матір`ю позивача ОСОБА_9 , яка весь час цікавиться життям і здоров`ям онуків.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області (головуючий суддя Бердій М.А.) від 2 червня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі ст.257 ЦПК України в зв`язку з повторною неявкою позивача в судове засідання.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 4 серпня 2020 року ухвалу Рівненського міського суду від 2 червня 2020 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 11 вересня 2020 року задоволено заяву ОСОБА_10 про відвід судді Бердія М.А.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого суддю Бучко Т.М.

Ухвалою від 15 вересня 2020 року суд прийняв справу до провадження, відкрив загальне позовне провадження у справі та призначив підготовче судове засідання.

Протокольною ухвалою від 2 грудня 2020 року суд відмовив у прийнятті до спільного розгляду позову третьої особи із самостійними вимогами неповнолітнього ОСОБА_11 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав.

Ухвалою від 2 грудня 2020 року суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач позов підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві. Пояснив, що хоче бачитися з дітьми і має на це законне право. Телефонних номерів дітей не знає, тому що йому їх ніхто не надав. Можливість бачитися та спілкуватися з дітьми відповідач обмежувала йому поступово:подарунки дітям спочатку приймала, а потім повідомила, що вони не потрібні; спочатку вільно розмовляв з дітьми по телефону, а потім дозволяла розмовляти лише раз на рік; пізніше сказала, що в неї своя сім`я і телефонувати та бачитися з дітьми йому не потрібно. Особисто з чоловіком відповідача не спілкувався, але вона постійно на нього покликалася. Брат по телефону погрожував йому. Якби відповідач не протидіяла йому в бажанні бачитися з дітьми, не мав би необхідності звертатися до суду. Просить позов задовольнити.

Відповідач позов не визнала та пояснила, що з 2012 року з дітьми проживає окремо від позивача. За весь час позивач жодного разу не приїхав в м.Рівне з метою побачити дітей, не просив її про побачення з дітьми, не просив дати номер телефону дітей, не цікавився ними та не допомагав. Натомість, з 2014 року підтримує гарні відносини з матір`ю позивача, а тому останній мав можливість дізнатися про дітей в неї. Діти спілкуються з бабусею, вона двічі на рік приїздить до них в гості, має номери телефонів. В 2015 році старший син ОСОБА_8 жив у бабусі в м.Харкові місяць, однак позивач бачився з ним лише двічі. Останній раз позивач телефонував в 2017 році, щоб привітати сина з днем народження. Позивач мав можливість спілкуватися з дітьми, але не бажав цього робити. Не заперечує щодо зустрічей позивача з дітьми за їх бажанням і раніше не заперечувала. 11 квітня 2021 року позивач приїздив побачитися з дітьми і вона надала йому таку можливість. Представник відповідача додатково пояснив, що позивач самоусунувся від обов`язку по спілкуванню та вихованню дітей, наслідком чого стало небажання дітей бачитися з ним. Покликання позивача на створення йому перешкод у спілкуванні з дітьми не підтверджені жодними доказами та містять ознаки зловживання правом. Прибуття позивача 11 квітня 2021 року в м.Рівне та спілкування з дітьми спростовують його твердження про перешкоди, які чиняться матір`ю дітей. З приводу відмови матері надати можливість бачити дітей позивач ні в усній, ні в письмовій формі до органу опіки та піклування не звертався. Позивач не зазначає з якого конкретно часу порушене його право на спілкування та побачення з дітьми. Просять в задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи пояснила, що матеріали справи за позовом ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми розглядалися на засіданні комісії з питань захисту прав дитини, на яке двічі запрошувався позивач, однак не з`явився жодного разу. З пояснень матері (відповідача) та дітей встановлено, що батько дітей не приїжджав для того, щоб спілкуватися з дітьми, тому комісія дійшла висновку, що ОСОБА_2 не чинить позивачу перешкод у спілкуванні з дітьми. Під час розгляду судом позову про позбавлення батьківських прав позивач звертався до органу опіки та піклування із заявою про встановлення графіку побачень з дітьми, яка була залишена без розгляду.

Свідок ОСОБА_12 показав, що з 2017 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , хоча фактично разом проживають з вересня 2015 року. Позивача ніколи не бачив, не спілкувався з ним та не чув, щоб він спілкувався з дітьми. У дружини з позивачем була лише одна розмова в 2018 році, коли вона повідомила останнього про подання заяви про позбавлення батьківських прав. Діти відповідача називають його татом. ОСОБА_13 син ОСОБА_8 про позивача жодного разу не згадував.

Свідок ОСОБА_14 показав, що після того, як його сестра (відповідач) повернулася з м.Харкова, з позивачем не зустрічався. В м.Рівне позивача бачив лише раз ще під час їх спільного проживання з сестрою. Матір позивача приїздила в м.Рівне до дітей і він з нею познайомився. Жодних перешкод позивачу у зустрічах з дітьми не чинив і погроз з цього приводу не висловлював. Однак, після того, як дізнався, що позивач вдарив його сестру, по телефону попередив останнього про можливі наслідки таких дій.

Свідок ОСОБА_15 показала, що востаннє спілкувалася з позивачем (колишнім чоловіком її доньки), коли вони були одружені і проживали в м.Харкові. Після цього взагалі не спілкувалася ні особисто, ні телефоном. Позивач не приїздив в м.Рівне, щоб побачитися з дітьми. Жодного тиску на нього ніхто з їх сім`ї не чинив, в неї навіть номера телефону позивача немає. З матір`ю позивача спілкуються, вона приїжджала до дітей у вересні 2020 року, разом їздили на екскурсію. Про претензії сина щодо перешкод у побаченнях з дітьми матір позивача не розповідала.

Суд, заслухавши пояснення сторін, показання свідків, з`ясувавши обставини та дослідивши представлені у справі докази, дійшов таких висновків.

Суд встановив, що сторони з 27 листопада 2010 року перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 30 травня 2016 року у справі № 569/3779/16-ц. Зі змісту вказаного рішення встановлено, що сторони з червня 2012 року припинили шлюбно-сімейні відносини, близько трьох років разом не проживають.

Сторони мають двох дітей - сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в свідоцтві про народження яких відповідач записаний батьком, що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 (повторне) та серії НОМЕР_2 відповідно.

З червня 2012 року діти проживають з матір`ю (відповідачем) за адресою АДРЕСА_2 і ця обставина позивачем не оспорюється.

Позивач проживає за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов проживання, наданого службою у справах дітей по Московському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, за місцем проживання ОСОБА_1 для виховання дітей створені всі необхідні умови. Згідно з оцінкою потреб сім`ї ОСОБА_1 , наданої Центром соціальних служб Московського району м.Харкова, складних життєвих обставин в сім`ї не виявлено, особа соціального супроводу не потребує.

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У ст.7 Конвенції про права дитини передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Відповідно до ст.15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Згідно з ст.141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у любі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до ст.153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Статтею 157 СК України встановлено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

За положеннями ст.159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочину, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

Тобто, участь суду при вирішенні питання щодо способу участі батька у вихованні дітей є необхідною у випадку наявності перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, які створюються одним з батьків іншому.

Відповідно до вимог ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим кодексом.

Будь-яких доказів на підтвердження зазначених у позовній заяві обставин перешкоджання відповідачем у спілкуванні та зустрічах з дітьми за період окремого проживання позивач не надав.

В позовній заяві позивач вказує, що приїздив до м.Рівне для зустрічей з дітьми, але в судовому засіданні не зміг зазначити дати приїзду. Коли востаннє бачив дітей теж не пам`ятає. З пояснень відповідача та неповнолітнього ОСОБА_4 встановлено, що остання зустріч батька зі старшим сином відбулася в 2015 році.

До тверджень позивача, що він не мав можливості спілкуватися з дітьми по телефону, оскільки не знав номера телефону, суд ставиться скептично. В судовому засіданні з пояснень відповідача, неповнолітнього ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_15 встановлено, що матір позивача підтримує регулярні зв`язки з ОСОБА_2 та онуками, телефонує їм, що свідчить про наявність у позивача можливості дізнатися номер засобу зв`язку з дітьми.

Позивач під час розгляду справи не вказав причин, які б перешкоджали йому за період з моменту розірвання шлюбу з відповідачем і до звернення з позовом до суду відвідати дітей за їх місцем проживання.

Покликання позивача на створення відповідачем штучних перешкод у спілкуванні чи зустрічах з дітьми суд до уваги не приймає, оскільки доказів наявності таких обставин суду не надано.

Доводи позивача про намагання членів сім`ї відповідача відмовити його від спілкування з дітьми спростовуються показаннями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 .

Таким чином, позивач не надав належним та допустимих доказів, які б свідчили про те, що відповідач дійсно чинить йому перешкоди у спілкуванні з дітьми.

Разом з тим, не заслуговують на увагу покликання відповідача на встановлені в рішенні Рівненського міського суду Рівненської області від 8 травня 2019 року у справі № 569/1757/19 обставини свідомого ухилення позивача від виконання своїх обов`язків з виховання дітей та спілкування з ними.

Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 8 травня 2019 року позивача позбавлено батьківських прав стосовно дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , стягнуто аліменти на їх утримання.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 16 січня 2020 року заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 8 травня 2019 року в частині позбавлення батьківських прав скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав відмовлено. Одночасно апеляційний суд попередив ОСОБА_1 про необхідність належного виконання обов`язків по вихованню і утриманню дітей та поклав на орган опіки та піклування в особі Рівненської міської ради контроль за виконанням батьківських обов`язків ОСОБА_1 .

Зі змісту вказаної постанови апеляційного суду, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 15 січня 2021 року, встановлено, що в матеріалах справи відсутні беззаперечні докази винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов`язками ОСОБА_1 , які б свідчили про його ухилення від виховання своїх дітей.

Спростовуються дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме квитанціями про переказ коштів на картку ОСОБА_16 , твердження відповідача про небажання позивача підтримувати дітей матеріально. Доказів наявності заборгованості зі сплати позивачем аліментів на утримання дітей суду не надано. Покликання відповідача на сплату цих коштів матір`ю позивача, а не ним особисто, належними доказами не підтверджено і є лише припущенням відповідача.

Також суд не приймає до уваги доводи представника відповідача, що позивач не звертався до органу опіки та піклування для встановлення графіку побачень з дітьми, а отже, не має підстав для звернення до суду.

Відповідно до ч.1, 3 ст.19 СК України у випадках, передбачених цим кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду.

Отже, звернення позивача до органу опіки та піклування по захист своїх сімейних прав є його правом, а не обов`язком.

Відповідно до ч.10 ст.7 СК України кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З наведеного випливає, що до суду особа має право звернутися за захистом свого порушеного права у разі, коли це право порушується іншою особою. Сама по собі наявність у позивача права на спілкування з дітьми та їх виховання без надання доказів порушення такого права відповідачем не є, на думку суду, підставою для звернення до суду за захистом такого права.

Оскільки суд не встановив факт порушення відповідачем прав позивача на спілкування з дітьми, підстави для задоволення позову відсутні.

Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Як зазначено в рішенні Європейського Суду з прав людини від 7 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» та рішенні від 27 листопада 1992 року у справі «Олссон проти Швеції», між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

З висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради від 23 лютого 2021 року встановлено, що ОСОБА_1 ніколи татом не називав, а звертався до нього ОСОБА_17 . Не має бажання з ним спілкуватися через те, що ОСОБА_17 ніколи не намагався виконувати батьківські обов`язки, ніякого інтересу до нього не виявляв, телефонні розмови між ними тривали завжди лише декілька секунд. Стас ніколи в м.Рівне не приїжджав та не бачився з ним та братом навіть в онлайн режимі. ОСОБА_7 в бесіді пояснив, що ОСОБА_1 зовсім не пам`ятає. З Харкова до нього та брата приїжджає щороку лише бабуся ОСОБА_19 (мати позивача). ОСОБА_17 жодного разу до них не приїжджав та не телефонував, подарунків не передавав, з днем народження не вітав. ОСОБА_7 не хоче спілкуватися та зустрічатися зі ОСОБА_20 , тому що він його не знає. Вказав, що його тато це ОСОБА_21 ( ОСОБА_12 ).

Неповнолітній ОСОБА_22 в судовому засіданні вказав, що бачив ОСОБА_1 в 2015 році, коли приїжджав в м.Харків до бабусі. Вони один раз прогулялися по місту і ще один раз він залишався у позивача на ночівлю. Батьком вважає ОСОБА_23 і іншого йому не потрібно. Бачитися з позивачем не хоче. Останні шість років ОСОБА_1 в м.Рівне не приїздив, лише його матір (бабуся).

Малолітній ОСОБА_24 вказав, що його тата звати ОСОБА_21 . Позивача не знає.

Суд зауважує, що небажання дітей спілкуватися з позивачем не є достатньою підставою для нехтування інтересами батька, особливо в тому, щоб мати постійний контакт з дітьми, оскільки таке небажання викликано насамперед тривалою відсутністю спілкування між ними, а не проявами негативної поведінки позивача щодо дітей.

Враховуючи надані в судовому засіданні відповідачем пояснення, що вона ніколи не чинила та не чинить позивачу перешкод у спілкуванні з дітьми, оскільки він сам не проявляв такої ініціативи, погоджується, щоб батько бачився зі своїми дітьми, суд вважає, що позивач зможе налагодити емоційний зв`язок з дітьми без судового примусу їх до цього. За зростання прихильності дітей до батька, встановлення стійкого психологічного контакту між ними сторони не позбавлені можливості в добровільному порядку визначати способи участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми. При цьому, у разі, якщо відповідач дійсно буде створювати позивачу перешкоди у цьому, останній матиме право звернутися до суду за захистом своїх батьківських прав.

На підставі наведеного та керуючись ст.10, 12, 89, 258-259, 263-265, 273, 353, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити в позові ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, встановлення графіку побачень з дітьми, зобов`язання вчинення певних дій.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Рівненського апеляційного суду або через Рівненський міський суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі :

позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_3 ;

відповідач - ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_4 ;

третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, місцезнаходження: 33028, м.Рівне, вул.Соборна, 12а; код ЄДРПОУ 04057758.

Повне судове рішення складене 23 квітня 2021 року.

Суддя