Рішення № 96808694, 07.05.2021, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/7150/20

2/212/680/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2021 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Дехта Р.В., за участю секретаря судового засідання Колісник К.Е., представників позивача - адвокатів Литвиненко С.В., Шатунов А.О., представників відповідачів - адвокатів Мотуз О.В., Павленко В.В., Ващенко О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в залі суду в місті Кривому Розі, цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову: Первинна профспілкова організація незалежної профспілки гірників України Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», Первинна організація профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

28 вересня 2020 року до Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області звернулось Публічне Акціонерне Товариство «Криворізький залізорудний комбінат» (надалі - ПАТ «Кривбасзалізрудком) з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову: Первинна профспілкова організація незалежної профспілки гірників України Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», Первинна організація профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити певні дії відповідачів.

Ухвалою від 07.10.2020 року вказаний позов прийнято до провадження та відкрито провадження у справі, справу призначено в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 16 жовтня 2020 року о 13 годинні 00 хвилин.

16 жовтня 2020 року до початку судового розгляду, позивачем ПАТ «Кривбасзалізрудком» надано судові уточнену позовну заяву, в якій позивачем зазначено, що починаючи з 3 вересня 2020 року і до теперішнього часу відповідачі за цим позовом, що є найманими працівниками позивача, за власним рішенням в порушення чинного законодавства України після закінчення своїх робочих змін згідно графіків роботи, відмовились залишати свої підземні робочі місця. Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 залишаються у підземних виробках шахти «Октябрська».

Відповідно до положень статті 42 Гірничого закону України, самовільне проникнення до гірничих виробок, а також перебування у небезпечних підземних умовах сторонніх осіб, працівників після закінчення робочого дня (зміни) без дозволу керівника гірничого підприємства забороняється. У підземних виробках проводити страйки та голодування забороняється.

Адміністрація підприємства, враховуючи небезпечність ситуації, що склалася, не маючи права наражати на небезпеку інших працівників шахти, вимушена була з 04.09.2020 року зупинити роботи у підземних умовах та заборонити спуск на горизонти шахт ПАТ «Кривбасзалізрудком» до виїзду на денну поверхню зазначених вище працівників.

Проте, жодних офіційних повідомлень про страйк, або колективний трудовий спір з адміністрацією підприємства, працівниками, які відмовляються залишити робочі місця в підземних умовах шахт, наразі не повідомлялося, жодних документально оформлених вимог до адміністрації ПАТ «Кривбасзалізрудком» з боку протестувальників - не надходило.

З огляду на те, що письмові вимоги від трудового колективу до адміністрації підприємства не надходили і, відповідно, відмов щодо виконання будь-яких письмових вимог трудового колективу адміністрація не заявляла, а також згідно наведених вище норм Закону, дії відповідачів за цим позовом не підпадають під визначення страйку та законним страйком не є.

У зв`язку з аварійною ситуацією, спровокованою невиїздом з шахти відповідачів, позивач вимушено зупинив своє виробництво. Тобто внаслідок неправомірних дій відповідачів порушено гарантоване статтею 43 Конституції України право на працю інших працівників позивача та право на підприємницьку діяльність (це право базується на реальній можливості здійснення особою на власний розсуд і ризик господарської діяльності, не забороненої законом, з метою одержання прибутку), закріплене ст.42 Конституції України.

В період з 04.09.2020 року до звернення до суду позивач вживав заходів щодо врегулювання ситуації у добровільному порядку. За ініціативою позивача було проведено близько 20 переговорів з метою переконати відповідачів припинити порушення та поновити право позивача на здійснення господарської діяльності у звичайному режимі. До участі у переговорах залучались представники Міністерства розвитку економіки, торгівлі, та сільського господарства України та народні депутати України, які мали можливість пересвідчитись у запропонованих варіантах вирішення конфлікту, розрахунках сум можливого підвищення заробітної плати, з урахуванням фінансових можливостей підприємства, були розроблені проекти меморандумів про порозуміння.

Представники трудового колективу, профспілкові лідери підприємства та України також були долучені до діалогу.

Розуміючи ризики тривалого перебування людей у шахті, позивачем було підписано «Меморандум про порозуміння та виконання зустрічних вимог між адміністрацією та працівниками ПАТ «Кривбасзалізрудком», спрямований на усунення причин та наслідків у зв`язку із залишенням у підземних умовах праці після закінчення робочої зміни», а також наказ №3850 «Про підвищення тарифних ставок та посадових окладів з 01.09.2020 року», яким з 01.09.2020 року було підвищено розміри тарифних ставок та окладів на 10% - 25% в залежності від професій. Проте, Відповідачі, яким про вказані дії повідомляли їхні присутні на перемовинах представники, від припинення своїх неправомірних дій не відмовились.

21 вересня 2020 року позивач в рамках проведення перемовин з представниками відповідачів запропонував що одне 10% підвищення тарифних ставок і окладів з 01.10.2020 року, після чого б рівень підвищення оплати праці сягнув би 21% та 37,5% відповідно. Проте, відповідачі знову відмовились від припинення своїх неправомірних дій.

Лише в усному порядку, Відповідачі 22.09.2020 року висунули в ультимативній формі вимоги по підвищенню додатково на 30% тарифних ставок та окладів з 01.10.2020 року, встановлення мінімальної тарифної ставки в підземних умовах з 01.01.2021 року на рівні 1000$ США, й прив`язці заробітних плат до змін курсу долара США.

Проте, у роботодавця не має ані законних підстав, ані фінансової можливості погоджувати вказані ультимативні вимоги страйкуючих працівників.

Тобто, розбіжності, з яких виник конфлікт, не носять характер колективного трудового спору. А тому з таких підстав страйк розпочатий бути не міг.

Висуваючи ультимативні вимоги, й розуміючи, що адміністрація ПАТ «Кривбасзалізрудком» не матиме можливості їх виконати, Відповідачі, фактично, вийшли з переговорів, й вдалися до відвертого шантажу та блокували законну господарську діяльність Позивача.

Внаслідок зазначеної вище неправомірної поведінки відповідачів позивачу спричинено збитки, які виражені у невиконанні планів виробництва, капітального будівництва, реалізації готової продукції. Позивач вимушений нести витрати на оплату простою трудового колективу, сплату податків і зборів при цьому будучи позбавленим можливості здійснювати свою підприємницьку діяльність.

Підземний протест супроводжується щоденними масовими мітингами перед адміністративною будівлею ПАТ «Кривбасзалізрудком».

Наскільки відомо адміністрації підприємства, проведення вказаних масових заходів органами місцевого самоврядування узгоджено в період часу з 15 до 17 години.

Натомість, масові зібрання, лайливі вигукування на адресу адміністрації, стук касками та порожніми бочками розпочинається щодня з 10 години ранку, й продовжується до пізнього вечора, що не тільки заважає нормальному виробничому процесу службовців комбінату, а й створює незручності для мешканців навколишніх будинків.

З огляду на наведене раніше, на теперішній час не настала жодна з умов для початку проведення страйку, що передбачені ч. 3 статті 18 Закону, а отже проведення страйку з боку Відповідачів по справі є передчасним. Крім того, з боку Відповідачів не вичерпано усіх примирних процедур, передбачених законодавством України, що свідчить про умисні неправомірні дії з їх боку, що суперечить вимогам наведеного Закону.

Отже, визнаючи конституційне право найманих працівників ПАТ «Кривбасзалізрудком» на страйк, Позивач вважає, що недотримання порядку оголошення страйку, чітко регламентованого Законом та іншими нормативно-правовими актами, є порушенням прав роботодавця на вжиття заходів щодо уникнення чи мінімізації негативних наслідків, спричинених страйком.

Позивач ПАТ «Кривбасзалізрудком», згідно уточнено позовної заяви, що надійшла до суду 16 жовтня 2020 року просило суд:

- визнати фактичний страйк, організований Відповідачами в підземних умовах шахти «Родіна», шахти «Октябрська», шахти «Гвардійська», шахти «Тернівська» та розпочатий з 03.09.2020 року без оголошення та висунення офіційних вимог адміністрації ПАТ «Кривбасзалізрудком» - незаконним.

- визнати дії Відповідачів та учасників фактичного страйку, найманих працівників шахти «Родіна», шахти «Октябрська», шахти «Гвардійська», шахти «Тернівська» ПАТ «Кривбасзалізрудком» щодо проведення фактичного страйку та залишення у гірничих виробках вказаних шахт у небезпечних підземних умовах після закінчення робочого дня (зміни) без дотримання встановленого законом порядку - неправомірними.

- зобов`язати Відповідачів та учасників страйку, найманих працівників шахти «Родіна», шахти «Октябрська», шахти «Гвардійська», шахти «Тернівська» ПАТ «Кривбасзалізрудком», припинити офіційно неоголошений фактичний страйк та неправомірні дії, а працівників розпочати роботу не пізніше дати набрання законної сили судовим рішенням.

- зобов`язати Відповідачів та учасників фактичного страйку, найманих працівників шахти «Родіна», шахти «Октябрська», шахти «Гвардійська», шахти «Тернівська» ПАТ «Кривбасзалізрудком» припинити самовільне проникнення до гірничих виробок, а також перебування у небезпечних підземних умовах без дозволу керівника ПАТ «Кривбасзалізрудком» після закінчення робочого дня (зміни).

В судовому засіданні представники позивача ПАТ «Кривбасзалізрудком» позовні вимоги, що викладенні в уточненій позовній заяві підтримали, послалися на обставини, що зазначені в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_1 суду пояснив, що не бажає давати пояснення судові та не бажає відповідати на питання представника позивача.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Мотуз О.В. суду пояснив, що відповідач ОСОБА_1 діяв самостійно, рішення про залишення в шахті прийняв самостійно.

Відповідач ОСОБА_2 суду пояснив, що не бажає давати пояснення судові та не бажає відповідати на питання, в тому числі на питання суду та представника позивача.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Павленко В.В. суду пояснив, що йому не відомо, чи перебував ОСОБА_2 в підземних умовах шахти.

Відповідач ОСОБА_3 суду пояснив, що працює на шахті «Родіна» ПАТ «Кривбасзалізрудком». 07 вересня 2020 року о 07 годинні спустився в шахту та відпрацював до 15 години 15 хвилин. На робочому місці були збори шахтарів та вирішив залишитися в шахті. В підземних умовах шахти перебував до 28 вересня 2020 року, добровільно . З шахти вивозили 2-3 рази на перемовини. З боку керівництва ПАТ «Кривбасзалізрудком» не чинились перешкоди для залишення підземних умовах в шахті.

Відповідач ОСОБА_4 суду пояснив, що не вважає, що вчинив страйк. Відпрацював зміну та вирішив залишитися в підземних умовах шахти. Ніхто не радився, кожен сам приймав рішення про залишення в підземних умовах. Всі мали можливість вільно спускатися па підніматися з шахти.

Відповідач ОСОБА_5 суду пояснив, що не вчиняв страйк, були збори трудового колективу, намагалися достукатися до трудового колективу. Вільний доступ до шахти був.

Відповідач ОСОБА_7 суду пояснила, що працює на підприємстві у позивача машиністкою підйомної установки. Не приймала участь в підземних умовах, підписи не збирала.

Відповідач ОСОБА_8 в судовому засіданні суду пояснила, що не закликала до підземної акції, 28 вересня 2020 року приєдналася до протесту, не відомо про керування протестною акцією з єдиного органу керування, кожен сам приймав рішення.

Відповідач ОСОБА_9 суду пояснив, що працює на шахті «Родіна», 08 вересня 2020 року керівництво шахти не допустило до робочого місця в підземних умовах. В підземних умовах шахти не знаходився жодного дня.

Представник Первинної профспілкової організації незалежної профспілки гірників України Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» - адвокат Морозова О.С. суду пояснила, що кожен із працівників самостійно приймав рішення про участь в акції самостійно. Шахтарі залишилися на робочому місці. Поіменно не володіє інформацію, хто був на робочому місці. Перелік осіб, що буди підземних умовах надавався адміністрацією підприємства.

Представник ПервиннОЇ організаціЇ профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», - ОСОБА_11 суду пояснив, що це був не страйк та йому не зрозуміло чому десять відповідачів. Профспілка нічого не робила, оскільки питання не стояло.

Представники відповідачів - адвокати Мотуз О.В., Павленко В.В., Горєліков М.М., Ващенко О.В., проти позовних вимог заперечували, посилалися на обставини, що зазначенні у відзиві на позовну заяву.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.07.2001 року було здійснено державну реєстрацію як юридичної особи позивача ПАТ ««Криворізький залізорудний комбінат» (надалі - ПАТ «КЗРК»).

Основний вид діяльності - видобування залізних руд. Отже, ПАТ «КЗРК» є гірничим підприємством у розумінні чинного законодавства України.

Під час розгляду справи судом встановлено та не спростовується сторонами, що до складу ПАТ «КЗРК» входять наступні шахти (гірничі підприємства з видобування корисних копалин підземним способом) відокремлені структурні підрозділи без права юридичної особи - шахта Родіна, шахта Октябрська, шахта Тернівська (колишня ім. Леніна), шахта Гвардійська, які здійснюють видобування корисних копалин особливо небезпечним підземним способом на підставі дозволів, виданих у 2001 році Державною службою геології та надр України зі строком дії до 2038 року.

Відповідачі за позовом на момент відкриття провадження у справі перебувають з позивачем у трудових відносинах, працюючи на різних посадах та за різними професіями, спільним для яких є виконання трудових обов`язків у підземних умовах шахтних виробок. Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 працюють на посаді начальників дільниці шахта Октябрська, відповідач ОСОБА_6 працює заступником начальника дільниці ш. Октябрська, відповідач ОСОБА_7 працює машиністом підіймальної установки з повним робочим днем у підземних умовах ш. Октябрська, відповідач ОСОБА_8 працює підземним стволовим сигналістом ш. Октябрська. Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 працюють машиністами бурових установок ш. Родіна, відповідач ОСОБА_9 працює прохідником ш. Родіна, відповідач ОСОБА_10 працює гірничим майстром ш. Родіна, що підтверджується матеріалами справи.

Відносини, що виникають у процесі діяльності гірничих підприємств, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом України про надра, Кодексом цивільного захисту, Господарським кодексом України, законами України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про охорону праці", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно статті 37 Гірничого закону України трудові відносини працівників гірничих підприємств регулюються Кодексом законів про працю України, законом України "Про охорону праці" та іншими нормативно-правовими актами про працю з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

До працівників гірничих підприємств, залучених або постійно зайнятих на гірничих роботах, законодавством встановлюються спеціальні вимоги щодо стану їх здоров`я, професійної підготовки, кваліфікації, трудової дисципліни в небезпечних умовах.

Працівники гірничого підприємства, згідно ст. 41 Гірничого закону України зобов`язані, зокрема, не піддавати небезпеці своїми діями чи бездіяльністю життя та здоров`я людей; негайно повідомити керівника робіт або гірничого диспетчера (чергового по підприємству) про ознаки виникнення аварії або нещасного випадку, а в разі виникнення загрози життю та здоров`ю людей попередити їх і вивести з небезпечної зони; під час аварій діяти за планом ліквідації аварій підприємства.

Крім того, статтею 42 Гірничого закону України передбачено додаткові вимоги до осіб, які перебувають в особливо небезпечних підземних умовах, а саме.

Особи, які перебувають в особливо небезпечних підземних умовах шахт і рудників (копалень), пов`язаних з виділеннями та вибухами газу та пилу, газодинамічними явищами, пожежонебезпекою, обваленнями гірничих порід, затопленням гірничих виробок, зобов`язані не допускати:

порушення режиму вентиляції гірничих виробок, норм контролю за станом аерогазового середовища; псування вентиляційних споруд;

загазування та запилення гірничих виробок і робочих місць до вибухонебезпечних концентрацій;

порушення вибухозахисту електроустаткування та пожежної безпеки;

проведення робіт у небезпечних зонах без виконання протиаварійних заходів, передбачених правилами безпеки;

навмисного перекручення показників або виведення з ладу контрольно-вимірювальної та захисної апаратури;

паління або використання відкритого вогню, крім проведення підривних і вогневих робіт відповідно до вимог правил безпеки.

Самовільне проникнення до гірничих виробок, а також перебування у небезпечних підземних умовах сторонніх осіб, працівників після закінчення робочого дня (зміни) без дозволу керівника гірничого підприємства забороняється.

У підземних виробках проводити страйки та голодування забороняється.

При цьому відповідно до визначення основних понять та термінів, наведених у ст.1 Гірничого закону України, особливо небезпечні підземні умови - умови в шахтах і рудниках, пов`язані з дією важкопрогнозованих проявів гірничогеологічних і газодинамічних факторів, що створюють небезпеку для життя та здоров`я їх працівників (виділення та вибухи газу та пилу, раптові викиди, гірничі удари, обвалення, самозаймання гірничих порід, затоплення гірничих виробок тощо).

Отже, з аналізу вищенаведених норм законодавства та обставин справи вбачається, що відповідачі перебувають у трудових відносинах з гірничим підприємством. Тому при подальшій оцінці правовідносин, що склались між сторонами, слід враховувати особливості приписів Гірничого закону України.

В судовому засіданні судом встановлено, що відповідач ОСОБА_8 у період часу з 27 вересня 2020 року по 15 жовтня 2020 року перебувала в підземних умовах шахти «Октябрьска» ПАТ «Кривбасзалізрудком», що підтверджується матеріалами справи, в тому числі «Журналом запису прізвищ осіб, що не здали світильники по закінченню робочої зміни».

Судом встановлено в судовому засіданні, що відповідач ОСОБА_5 у період часу з 07 вересня 2020 року по 15 жовтня 2020 року перебував в підземних умовах шахти «Октябрьска» ПАТ «Кривбасзалізрудком», що підтверджується матеріалами справи, в тому числі «Журналом запису прізвищ осіб, що не здали світильники по закінченню робочої зміни».

В судовому засіданні судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 у період часу з 03 вересня 2020 року по 15 жовтня 2020 року перебувала в підземних умовах шахти «Октябрьска» ПАТ «Кривбасзалізрудком», що підтверджується матеріалами справи, в тому числі «Журналом запису прізвищ осіб, що не здали світильники по закінченню робочої зміни».

Судом встановлено в судовому засіданні, що відповідач ОСОБА_4 у період часу з 03 вересня 2020 року по 15 жовтня 2020 року перебував в підземних умовах шахти «Октябрьска» ПАТ «Кривбасзалізрудком», що підтверджується матеріалами справи, в тому числі «Журналом запису прізвищ осіб, що не здали світильники по закінченню робочої зміни».

В судовому засіданні судом встановлено, що відповідач ОСОБА_6 у період часу з 03 вересня 2020 року по 15 жовтня 2020 року перебував в підземних умовах шахти «Октябрьска» ПАТ «Кривбасзалізрудком», що підтверджується матеріалами справи, в тому числі «Журналом запису прізвищ осіб, що не здали світильники по закінченню робочої зміни».

Судом встановлено в судовому засіданні, що відповідач ОСОБА_7 у період часу вересень - жовтень 2020 року працювала згідно графіку та не перебувала у небезпечних підземних умовах після закінчення робочого дня (зміни) без дозволу керівника гірничого підприємства, що підтверджується матеріалами справи, в тому числі поясненнями представників позивача.

Судом встановлено в судовому засіданні, що відповідач ОСОБА_10 у період часу з 07 вересня 2020 року по 29 вересня 2020 року перебував в підземних умовах шахти «Родіна» ПАТ «Кривбасзалізрудком», що підтверджується матеріалами справи, в тому числі «Журналом запису прізвищ осіб, що не здали світильники по закінченню робочої зміни».

В судовому засіданні судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 у період часу з 07 вересня 2020 року по 29 вересня 2020 року перебував в підземних умовах шахти «Родіна» ПАТ «Кривбасзалізрудком», що підтверджується матеріалами справи, в тому числі «Журналом запису прізвищ осіб, що не здали світильники по закінченню робочої зміни».

Судом встановлено в судовому засіданні, що відповідач ОСОБА_2 у період часу з 07 вересня 2020 року по 29 вересня 2020 року перебував в підземних умовах шахти «Родіна» ПАТ «Кривбасзалізрудком», що підтверджується матеріалами справи, в тому числі «Журналом запису прізвищ осіб, що не здали світильники по закінченню робочої зміни».

Судом встановлено в судовому засіданні, що відповідач ОСОБА_9 у період часу вересень - жовтень 2020 року працював згідно графіку та не перебував у небезпечних підземних умовах після закінчення робочого дня (зміни) без дозволу керівника гірничого підприємства, що підтверджується матеріалами справи, в тому числі поясненнями представників позивача.

Судом встановлено, що спеціаліст ОСОБА_12 в судовому засіданні суду пояснив, що має вищу освіту, присвоєно кваліфікацію гірничого інженера та працює рятувальником Державної служби з надзвичайних ситуацій. Число вже не пам`ятає, о 9 годинні надійшов виклик, що працівники шахти не піднялися на поверхню. Близько шести рятівників приїхало на шахту, зайшов до головного інженера та отримав інформацію та завдання. Спустився в шахту та побачив, що люди перебувають у шахті. Рятівник не має право примусово піднімати людей з шахти. Невиїзд людей з шахти є аварійною ситуацією. Адміністрація підприємства приймає рішення про роботу в аварійній ситуації. Перешкод щодо підняття людей з підземних умовах не було, якщо люди виявили бажання піднятися з підземних умовах, були піднятті.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_13 суду пояснив, що від дружини ОСОБА_14 отримав інформацію, що працівники шахти відмовилися підніматися на поверхню шахти. Був запрошений до Міністерства економіки України та приймав участь у перемовинах між людьми, що знаходились в підземних умовах та адміністрацією підприємства. Керівництво ПАТ «КЗРК» не готово було йти на соціальний діалог та зупинило роботу чотирьох шахт та залишило людей без роботи. Держохоронпрацею на підприємстві було проведено перевірку щодо дотримання законодавства та техніки безпеки з охорони праці та було виявлено 650 порушень. Страйку не було, а була лише акція протесту, так як адміністрація не хотіла та не бажала чути людей. На початку акції протесту до протестуючих в підземні умови спустився керівник ОСОБА_15 та йому було вручено на аркуші паперу вимоги протестуючих. На підприємстві не було оформлено рішення про страйк. Керівник ОСОБА_16 звертався до лікарень, щоб шахтарям не видавали лікарняні, адміністрація зменшувала кількість повітря у шахті, в ночі подавалась велика кількість повітря, для пониження температури в шахті, щоб шахтарі застудилися. Підписана угода між адміністрацією та працівниками від 15 жовтня 2020 року, а тому суд може та повинен запропонувати позивачеві відмовитися від позову.

Підставою позову ПАТ «КЗРК» стало те, що з 03 вересня 2020 року ряд працівників підприємства, в тому числі відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , після закінчення робочих змін відмовились залишати підземні умови шахтних виробок ш. «Октябрська», тобто продовжили своє перебування у особливо небезпечних підземних умовах, якими визначено умови в шахтах, та перебували там до 15 жовтня 2020 року. У період з 28 вересня 2020 року по 15 жовтня 2020 року відповідач ОСОБА_8 також залишалась у особливо небезпечних підземних умовах. З 08.09.2020 року по 29.09.2020 року відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 перебували у підземних умовах шахтних виробок ш. « Родіна ».

При цьому під час перебування вказаних відповідачів у особливо небезпечних підземних вони припинили виконувати свої трудові обов`язки за власним бажанням.

Вказане не спростовується та підтверджується усними, письмовими поясненнями представників позивача, відповідачами, їх представниками, третіми особами. А також письмовими доказами - табелями обліку використання робочого часу, що ведуться роботодавцем щодо кожного працівника відповідно до законодавства, нормативно-правовими документами позивача, прийнятими відповідно до особливостей гірничого законодавства, які регламентують табельний облік, порядок функціонування нарядної системи, планом ліквідації аварії.

При цьому судом встановлено та сторонами не спростовується, що відповідачі мали можливість у будь-який час за власним волевиявленням залишити особливо-небезпечні підземні умови.

Також під час розгляду справи встановлено, що керівником гірничого підприємства не надавалось дозволу на перебування у небезпечних підземних умовах працівників (відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_17 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 ) після закінчення робочого дня (зміни).

Отже, дослідженими судом доказами, наданими сторонами відповідно до принципу змагальності, доводиться факт порушення відповідачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_17 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 ст. 42 Гірничого закону України.

Щодо відповідача ОСОБА_7 суд доходить до висновку, що хоча і мало місце відхилення нею від виконання трудових обов`язків шляхом залишення робочого місця з метою відвідування місць у гірничих виробках, де перебували інші відповідачі, що вказує на недотримання нею ст. 41 Гірничого закону України, проте до наслідків, визначених ст. 42 вказаного закону це порушення не призвело.

Відповідно до табелю обліку використання робочого часу відповідачем ОСОБА_9 не підтверджується його добровільна відмова від виконання трудових обов`язків. Вказаний зміст письмового доказу не оспорюється, ані відповідачем ОСОБА_9 , ані позивачем чи його представниками.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства.

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

Статтею 124 Конституції України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Стаття 11 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що ратифікована Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, передбачає:

«1. Кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об`єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів.

2. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції чи адміністративних органів держави».

Термін «обмеження» в пункті 2 статті 11 Конвенції не обмежується заборонами і відмовами у реалізації прав, гарантованих Конвенцією, а включає в себе також каральні заходи, застосовані після того, як такі права були реалізовані, включаючи різноманітні дисциплінарні заходи (рішення від 15 квітня 1991 року у справі «Езелан проти Франції» (Ezelin v. France), п. 39, Series A, № 202; рішення від 26 вересня 1995 року у справі «Фогт проти Німеччини» (Vogt v. Germany), п. 65, Series А, № 323; рішення у справі «Маестрі проти Італії» (Maestri v. Italy) [ВП], заява № 39748/98, п. 26, ECHR 2004-I, та рішення від 23 жовтня 2008 року у справі «Сергей Кузнєцов проти Росії» (Sergey Kuznetsov v. Russia), заява №10877/04, п. 35).

Обмеження повинно бути «необхідним у демократичному суспільстві»: не є достатнім, щоб втручання, яке розглядається, належало до винятків, перелічених у пункті 2 статті 10, так само не є достатнім, щоб таке втручання виправдовувалося тим, що його предмет належить до якоїсь визначеної категорії або підпадає під дію правової норми, викладеної у формі загальних і безумовних понять: Суд має переконатися у тому, що втручання з огляду на факти і обставини конкретної справи, яку він розглядає, справді було необхідним. Рішення ЄСПЛ у справі «Санді Таймс» проти Сполученого Королівства» від 26 березня 1979 р., п. 65.

Згідно ст.44 Конституції України ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.

Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров`я, прав і свобод інших людей.

Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку.

Заборона страйку можлива лише на підставі закону.

В Україні порядок здійснення права на страйк визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». Саме вказаний закон встановлює процедуру вирішення розбіжностей, що можуть виникати між найманими працівниками та роботодавцем під час здійснення права на працю для однієї сторони та права на підприємницьку діяльність з використанням такої найманої праці. Відповідно до формулювань законодавства розбіжності, що можуть виникнути між працівниками та роботодавцем, зокрема, щодо соціально-економічних умов праці та виробничого побуту, невиконання вимог законодавства про працю, законотворець об`єднав поняттям - колективний трудовий спір. Та, одночасно, законотворець передбачив алгоритм вирішення можливих розбіжностей, дотримання якого має забезпечувати збалансованість інтересів як найманих працівників так і роботодавця, інтереси економіки.

Страйк - це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов`язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

Під час розгляду справи, судом, на підставі доказів наданих сторонами, було встановлено об`єктивну наявність ознак характерних для колективного добровільного припинення роботи працівниками шляхом невиконання ними трудових обов`язків, а також наявність у таких працівників розбіжностей з роботодавцем щодо необхідності зміни існуючих соціально-економічних умов праці; виконання вимог законодавства про працю.

Одночасно, відповідачі вважають, що у їх діях не було складу цивільного правопорушення оскільки ними умисно не було дотримано процедури ініціації та наступного вирішення колективного трудового спору з мотиву її тривалості та неефективності.

Оцінюючи вказані доводи відповідачів та їх адвокатів, суд звертається до висновків ЄСПЛ у справі «Трофимчук проти України» (Заява № 4241/03), який у пунктах 43-46 свого рішення від 28.10.2010 року зазначає,

«43. …що українське законодавство передбачає право на страйк як один із засобів вирішення трудових спорів, який тягне тимчасове припинення роботи і встановлює порядок, відповідно до якого це право повинно здійснюватись. Ця процедура передбачає певні гарантії для працівників, включаючи імунітет від дисциплінарних заходів за участь у законному страйку.

44. У цій справі заявниця брала участь в акції протесту проти свого роботодавця, що спричинило її відсутність на роботі протягом двох годин. Однак заявниця не дотрималась процедури страйку, викладеної у статті 19 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 року (див. вище пункт 29), і не стверджувала, що їй якимось чином завадили дотриматись її. Більш того, заявниця не заперечувала відповідність процедури, встановленої національним законодавством, вимогам статті 11 Конвенції.

45. У світлі вищевикладеного Суд вважає, що дисциплінарне стягнення було накладено на заявницю законно і, отже, втручання було «передбачено законом» у розумінні пункту 2 статті 11 Конвенції. Суд також вважає, що втручання мало «легітимну мету» захисту прав колишнього роботодавця заявниці відповідно до національного трудового законодавства.

46. Суд також зазначає, що повідомлення, надіслане заявницею місцевим органам влади 22 лютого 1999 року, не містило вказівки на заплановану тривалість пікету та припущень, що заявниця мала намір страйкувати або з інших причин бути відсутньою на роботі через її участь у пікеті. У зв`язку з характером трудових обов`язків заявниці її двогодинна відсутність на роботі 3 березня 1999 року та неповідомлення її безпосереднього керівника заздалегідь про її відсутність призвели до серйозного порушення робочого процесу (див. вище пункти 5 та 13). Навіть якщо припустити, що один із колег заявниці погодився замінити її в той день, такий захід не є достатнім для того, щоб продемонструвати, що заявниця зробила все можливе для реалізації своєї свободи на мирні зібрання з належною повагою до прав та інтересів її роботодавця.»

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (995_004 ) та практику Суду як джерело права.

Частиною 4 статті 263 ЦПК України, передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року по справі №145/2047/16-ц, Верховний Суд зазначив наступний висновок:

«За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.».

Аналізуючи наведені вище норми джерел права та докази надані сторонами у їх сукупності, суд доходить до висновку, що відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_17 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 не дотримались процедури страйку, протесту встановленої законом («букви закону»), хоча жодних завад їм у цьому не було.

Прийняття відповідачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_17 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 рішення після закінчення робочого часу (зміни) у відповідні дати не виконувати свої трудові обов`язки, висловлення ними, хоча б і в індивідуальному порядку, розбіжностей щодо соціально-трудових відносин з роботодавцем-позивачем, є фактичним страйком за принципом «духу закону», який є наріжним принципом верховенства права.

Одночасно, відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_17 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 маючи безперечне право на захист своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, не дотримались обмежень, встановлених ст. 42 Гірничого закону України, Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей, як це передбачено ст. 36 Конституції України. Внаслідок вказаного, було створено ситуацію, яка у контексті Кодексу Цивільного захисту є аварією та спричинила введення адміністрацією простою. Отже, відповідачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_17 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 під час обрання способу реалізації своєї свободи на страйк, протест, належної поваги до прав та інтересів роботодавця не проявлялось, що є безумовним порушенням принципів, висловлених ЄСПЛ у справі «Трофимчук проти України» (Заява № 4241/03) ( п. 46).

Щодо відповідачів ОСОБА_7 , ОСОБА_9 позивачем не було доведено належними та допустимими доказами їх участь у фактичному страйку. Реалізація особами їх права на участь у мирному зібранні, що здійснюється із дотриманням встановлених регламентів та процедур, не є виправданою підставою для втручання.

18.11.2020 року представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Павленком В.В. було подане клопотання про закриття провадження по справі у зв`язку з відсутністю спору. Вказане клопотання обґрунтовано адвокатом Павленком В.В. тим, що згідно зобов`язань, прийнятих на себе Позивачем в однобічному порядку під час підписання ним 10.09.2020 року «Меморандуму про порозуміння та виконання зустрічних вимог між адміністрацією та працівниками ПАТ «Кривбасзалізрудком» спрямованого на усунення причин та наслідків у зв`язку із залишенням у підземних умовах праці після закінчення робочої зміни», ПАТ «КЗРК» зобов`язувалось не притягувати до кримінальної, адміністративної, матеріальної відповідальності працівників комбінату, які залишились у шахті. Вказане зобов`язання було підтверджено у тексті Угоди про примирення між адміністрацією та працівниками ПАТ «Кривбасзалізрудком», спрямованих на усунення причин та наслідків у зв`язку із залишенням у підземних умовах праці після закінчення робочої зміни, яка була підписана 15.10.2020 року адміністрацією підприємства та найманими працівниками в особі очільників профспілок ПО ПМГУ ПАТ «Кривбасзалізрудком», ППО НПГУ ПАТ «Кривбасзалізрудком» та містить підписи відповідача 1 - голови НПГУ ш. Октябрська ОСОБА_1 та голови Незалежної профспілки гірників України ОСОБА_18 . Тож, факт подання позову, що розглядається, до суду адвокат Павленко В.В. вказував як порушення досягнутих домовленостей а також вказував, що спір, який був між позивачем та відповідачами вже вирішено під час укладення згаданих вище угод.

Позивач із клопотанням про закриття провадження по справі не погодився, оскільки предмет позову та його вирішення на преференції, надані ПАТ «КЗРК» в угодах не впливає. Метою звернення до суду для ПАТ «КЗРК» є з`ясування правової природи дій відповідача та їх вчинення із дотриманням встановленого порядку. До кримінальної, адміністративної, матеріальної відповідальності працівників комбінату, які залишились у шахті, позивач не притягав. Інші відповідачі та їх представники, представники третіх осіб клопотання адвоката Павленка В.В. підтримують.

Суд, з`ясувавши доводи та думки учасників по справі, дійшов до висновку про безпідставність його задоволення, оскільки, згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною. Отже, право на судовий захист є безумовним правом кожної особи, відмова від цього права є недійсною. Крім того, про відмову від ініціювання цивільного судочинства в угодах, про які зазначає адвокат Павленко В.В., не йдеться.

Враховуючи наданні докази, суд дістається висновку, що позовні вимоги позивача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» підлягають частковому задоволенню, та визнання дії відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_17 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 неправомірними, оскільки зазначенні відповідачі, в порушення вимог Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» провели фактичний страйк та в порушення частини 2 статті 42 Гірничого закону України, після закінчення робочого дня (зміни) перебували у небезпечних підземних умовах без дозволу керівника гірничого підприємства та жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, та задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Суд вважає за необхідне зазначити, що дії відповідачів ОСОБА_7 , ОСОБА_9 не порушували права та законні інтереси позивача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», оскільки відповідачі приймали участь у певних заходах, не перебуваючи після закінчення робочого дня (зміни) у небезпечних підземних умовах без дозволу керівника гірничого підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 3 статті 141 ЦПК України, встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Враховуючи наданні докази суд дістається висновку, що з відповідачів на користь позивача не підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору, оскільки позивач не вчиняв дії щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 19, 76-81, 89,133, 141, 258-259, 263-265,279, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Павленка Вадима Вікторовича про закриття провадження по справі, відхилити.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_17 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову: Первинна профспілкова організація незалежної профспілки гірників України Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», Первинна організація профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.

Визнати дії ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_17 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , щодо проведення фактичного страйку та залишення у гірничих виробках шахт «Октябрська» та «Родіна» Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» у небезпечних підземних умовах, після закінчення робочого дня (зміни) без дотримання встановленого законом порядку, неправомірними.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Повний текст рішення суду складено 12 травня 2021 року.

Суддя: Р. В. Дехта