Постанова № 9680693, 20.05.2010, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2010 року <ЧАС >м.ПолтаваСправа № 2а-813/10/1670 Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єресько Л.О.,

при секретарі Бредун М.В.,

за участю:

представників позивача - Гнипи Н.В., Павленка М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплодар"до Управління Пенсійного фонду України Київського району в м.Полтавіпро визнання рішення нечинним, -

В С Т А Н О В И В:

25 лютого 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Теплодар"звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України Київського району в м.Полтавіпро визнання нечинним рішення № 94 від 02 лютого 2010 року, яким до нього застосовано фінансові санкції в сумі 103 289 грн. 17 коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що ТОВ «Теплодар»з 01.01.2004 року перебуває на спрощеній системі оподаткування та сплачує єдиний податок за ставкою 6 %.згідно Указу Президента України від 03.07.1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», у зв'язку з чим протягом 2004 року І кварталу 2005 року нараховувало, але не сплачувало, крім відрахувань 42 % від єдиного податку, страхові внески до Пенсійного фонду України у розмірі 32 % від фонду оплати праці. На підставі акту перевірки № 24 від 15.01.2007 року, в якому було зафіксовано факт несплати товариством внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, Управлінням Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві було виставлено вимогу про сплату боргу від 13.02.2007 року № 58. Товариство оскаржило вказану вимогу до Господарського суду Полтавської області, але добровільно сплативши суми боргу, відмовилося від позову, у зв'язку з чим ухвалою суду від 10.07.2008 року закрито провадження у справі. Разом з тим, Управлінням Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві 04.02.2010 року прийнято рішення № 94, яким застосовано фінансові санкції за донараховані суми своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків за 2004 рік.

Вказував, що рішення про застосування фінансових санкцій прийнято без врахування вимог Закону України від 16.03.2006 року № 3583-ІV «Про вирішення питання щодо заборгованості суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, у зв'язку з не перерозподілом Державним казначейством України частини податків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом 2004 року І кварталу 2005 року», яким було встановлено, що донарахування та фінансові санкції до суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності щодо сум фактично сплачених внесків у 2004 році І кварталі 2005 року, не застосовуються. Крім того, посилався на те, що при застосуванні фінансових санкцій відповідачем порушено строк, встановлений ст. 250 Господарського кодексу України.

Представники позивачів у судовому засіданні підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити.

Відповідач у судовому засіданні участь повноважного представника не забезпечив, надіслав суду клопотання про перенесення розгляду справи у зв'язку з неможливістю прибуття представника. При цьому доказів поважності причин неявки представника відповідачем не надано.

Згідно ч. 4 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача - субєкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача на підставі наявних доказів.

У надісланих суду письмових запереченнях відповідач посилався на те, що позивач, який є платником єдиного податку, зобов'язаний сплачувати страхові внески у загальному порядку відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Враховуючи те, що в ході планової перевірки позивача було встановлено факт не нарахування ним в порушення ст. 19 зазначеного Закону страхових внесків за період 2004 рік, а також за квітень - червень 2005 року, Управлінням Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві було донараховано страхові внески на суму 71386,97 грн., а рішенням від 02.02.2010 року № 94 відповідно до п. 4 ч. 9 ст. 106 Закону накладено штраф в розмірі 5 відсотків донарахованих сум за кожний місяць. При цьому зазначав, що згідно ч. 15 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується. Крім того, вказував, що строки застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачені ст. 250 Господарського кодексу України, не поширюються на фінансові санкції за порушення вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» .

Заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплодар»(код ЄДРПОУ 32142626) перебуває на обліку як платник страхових внесків в Управлінні Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві з 20.08.2002 року, що підтверджується довідкою управління від 20.04.2010 року № 7519.

Товариство у 2003 2010 рр. перебувало на спрощеній системі оподаткування як платник єдиного податку.

У період з 12 по 15 січня 2007 року Управлінням Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві було проведено перевірку правильності повноти нарахування та своєчасності сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування щодо ТОВ «Теплодар», за результатами якої складено акт від 15 січня 2007 року.

Перевіркою встановлено та зафіксовано в акті перевірки, що у січні-грудні 2004 року, квітні червні 2005 року товариством не нараховувалися страхові внески в розмірі 32 %, 4 % на фонд оплати праці, у зв'язку з чим донараховано страхових внесків (32 %, 32,3 %, 4 %, 42 %) в розмірі 71386,97 грн.

13.02.2007 року Управлінням Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві було виставлено позивачу вимогу № 58 про сплату боргу зі страхових внесків в сумі 61076,67 грн.

Вказану вимогу позивачем було оскаржено до суду. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 10.07.2008 року у справі № 8/119 за позовом ТОВ «Теплодар»до Управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві про визнання вимоги від 13.02.2007 року № 58 недійсною закрито провадження у зв'язку з відмовою позивача від позову.

Із картки особового рахунку страхувальника ТОВ «Теплодар»вбачається, що сума боргу із сплати страхових внесків, визначена у вимозі від 13.02.2007 року № 58, була погашена товариством до червня 2008 року.

02.02.2010 року Управлінням Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві було винесено рішення № 94 про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків, яким на підставі акту перевірки від 15.01.2007 року № 24 згідно п. 4 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»до ТОВ «Теплодар»застосовано фінансові санкції в сумі 103289,17 грн.

Як вбачається із розрахунку сум фінансових санкцій, Управлінням Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві здійснено нарахування штрафу позивачу в розмірі 5 % від суми заниження страхових внесків за 2004 рік.

Позивач не згоден із рішенням про застосування фінансових санкцій від 02.02.2010 року № 94, у зв'язку з чим оскаржив його до суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);безсторонньо (неупереджено);добросовісно;розсудливо;з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку правомірності оскаржуваного рішення, суд приходить до наступних висновків.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування»від 9 липня 2003 року № 1058-IV визначено, що цим Законом регулюються відносини, що виникають між субєктами системи загальнообовязкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів на ці правовідносини може поширюватися лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообовязкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообовязковому державному пенсійному страхуванню; перелік платників страхових внесків, їх права та обовязки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків; стягнення заборгованості за цими внесками.

Згідно з пунктом першим статті 11 Закону загальнообовязковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях, в обєднаннях громадян, у фізичних осіб субєктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб субєктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством.

Пунктом 1 статті 14 Закону встановлено, що страхувальниками цих осіб є їх роботодавці, які відповідно до частини 1 статті 15 цього Закону є платниками страхових внесків та зобовязані на підставі пункту 6 частини 2 статті 17 зазначеного Закону нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Ставки, механізм справляння та пільги щодо сплати збору на обовязкове державне пенсійне страхування встановлені Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування»від 26.06.1997 р. № 400/97ВР, яким визначено розмір страхових внесків - 33,2% від фонду оплати праці та 2 %, що утримуються із заробітної плати працюючих.

Статтею 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»від 3 липня 1998 року № 727/98 передбачено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Разом з тим, аналізуючи положення чинного законодавства, суд приходить до висновку, що Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності субєктів малого підприємництва»поширює свою дію на податкові правовідносини, він є спеціальним нормативним правовим актом, що визначає порядок відносин з бюджетами та державними цільовими фондами суб'єктів малого підприємництва, які обрали спрощену систему оподаткування у вигляді сплати єдиного податку. Відносини із загальнообов'язкового державного пенсійного страхування врегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», якими не встановлено такої пільги, як звільнення від сплати збору на обовязкове державне пенсійне страхування для субєктів підприємницької діяльності, котрі перейшли на спрощену систему оподаткування.

Таким чином, статус платника єдиного податку не звільняє юридичну особу, яка має найманих працівників, від обовязку сплачувати страхові внески на загальнообовязкове державне пенсійне страхування.

В акті перевірки від 15.01.2007 року Управлінням Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві встановлено, що у січні-грудні 2004 року, квітні червні 2005 року позивачем, який є платником єдиного податку, не нараховувалися страхові внески в розмірі 32 %, 4 % на фонд оплати праці, у зв'язку з чим йому було донараховано страхових внесків в сумі 71386,97 грн.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (недоїмкою) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Згідно п. 9 ч. 2 ст. 106 зазначеного Закону виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників такі фінансові санкції: за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначених сум за кожний повний або неповний місяць, за який донараховано ці суми.

Пунктом 9.3.4. Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003, № 21-1, встановлено, що для розрахунку зазначеного штрафу кількість місяців розраховується починаючи з місяця, на який припадає термін подання звітності за період, за який донараховано (обчислено) суми внесків, та закінчуючи місяцем, на який припадає отримання таким страхувальником акта перевірки від органу Пенсійного фонду або в якому він подав звітність, де зазначено такі донараховані суми.

Як встановлено судом, Управлінням Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві на підставі акту перевірки від 15.01.2007 року було винесено рішення № 94 від 02.02.2010 року про застосування фінансових санкцій, яким згідно п. 4 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»накладено на позивача штраф за донараховані суми страхових внесків, який склав 103289,17 грн. Розрахунок штрафу здійснено виходячи із розміру 5 % від заниженої суми страхових внесків за 2004 рік за кожний повний або неповний місяць, за який донараховано цю суму.

Таким чином, при винесенні рішення № 94 від 02.02.2010 року Управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві керувалося нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Разом з тим, суд враховує, що ст. 250 Господарського кодексу України передбачено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Із аналізу положень Господарського кодексу України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»вбачається, що штрафні санкції, які застосовуються органами Пенсійного фонду за порушення вимог щодо своєчасності та повноти сплати страхових внесків, є за своєю природою адміністративно-господарськими санкціями.

Враховуючи те, що позивачем було порушено вимоги Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»щодо нарахування та сплати страхових внесків у 2004 році, виявлено Управлінням Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві в ході перевірки у січні 2007 року, а штраф накладено у лютому 2010 року, суд приходить до висновку, що управлінням Пенсійного фонду було порушено встановлений ст. 250 Господарського кодексу України строк для застосування вказаної санкції як шестимісячний строк з дня виявлення порушення, так і річний з дня вчинення порушення.

Доводи відповідача про те, що норми Господарського кодексу України не поширюються на відносини між органами Пенсійного фонду України та платниками страхових внесків відповідно до ст. 4 Господарського кодексу України, суд оцінює критично з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 4 Господарського кодексу України не є предметом регулювання цього Кодексу: адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

Під організаційно-господарськими відносинами розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю (ч. 6 ст. 3 Господарського кодексу України).

Беручи до уваги те, що обов'язок суб'єкта господарювання щодо сплати страхових внесків безпосередньо випливає із здійснення ним господарської діяльності, повноваження органів Пенсійного фонду України здійснювати контроль за своєчасністю і повнотою сплати внесків, в тому числі застосовувати штрафні санкції, належать до організаційно-господарських повноважень, які реалізуються в організаційно-господарських відносинах. Тому на такі відносини поширюються норми Господарського кодексу України, зокрема ст. 250 щодо граничних строків застосування адміністративно-господарських санкцій.

Посилання відповідача на те, що згідно ч. 15 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується, суд не бере до уваги, оскільки вказане положення Закону стосується штрафів, які вже застосовані до суб'єктів господарювання рішеннями органів Пенсійного фонду і підлягають стягненню у разі відсутності факту добровільної сплати.

Таким чином, суд приходить до висновку, що рішення про застосування фінансових санкцій № 94 від 02.02.2010 року прийнято Управлінням Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві з порушенням граничних строків застосування адміністративно-господарських санкцій, встановлених ст. 250 Господарського кодексу України, а тому є неправомірним.

Крім того, суд враховує, що статтею 2 Закону України від 16.03.2006 року № 3583-IV «Про вирішення питання щодо заборгованості суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, у зв'язку з неперерозподілом Державним казначейством України частини податків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом 2004 року - I кварталу 2005 року»взагалі було встановлено, що фінансові (штрафні) санкції до суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності щодо сум фактично сплачених внесків у 2004 році - I кварталі 2005 року, не застосовуються.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Зважаючи на те, що рішення про застосування фінансових санкцій є правовим актом індивідуальної дії, який згідно ч. 2 ст. 162 КАС України, у разі його неправомірності, визнається судом протиправним і скасовується, суд вважає за необхідне згідно ч. 2 ст. 11 КАС України вийти за межі позовних вимог ТОВ «Теплодар»про визнання нечинним рішення № 94 від 02.02.2010 року, та визнати його протиправним і скасувати.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 5, 14, 15, 19, 20, 64, 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 9 липня 2003 року № 1058-IV, ст. 236, 250 Господарського кодексу України, статтями 2, 94, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплодар" до Управління Пенсійного фонду України Київського району в м.Полтаві про визнання рішення нечинним задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України Київського району в м.Полтаві № 94 від 02 лютого 2010 року про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплодар" фінансових санкцій в сумі 103 289 грн. 17 коп.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплодар" витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга може бути подана у 20-денний строк після подачі заяви про апеляційне оскарження в порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлено 25 травня 2010 року.

СуддяЛ.О. Єресько