Вирок № 96804550, 11.05.2021, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/5498/20

пр.№ 1-кп/464/123/21

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.05.2021 року м.Львів

Сихівський районний суд м.Львова

головуючий суддя Тімченко О.В.

секретар судового засідання Дзьобан Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові кримінальне провадження № 464/5498/20, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10 вересня 2020 року за № 12020140070001314, 27 грудня 2020 року за № 12020140070001578 та 07 листопада 2020 року за № 12020140070001457, відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та проживаючого по АДРЕСА_1 , зареєстрованого по АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, з середньою освітою, невійськовозобов`язаного, учасника бойових дій (зона АТО), одруженого, має двох малолітніх синів, ІНФОРМАЦІЯ_2 , не працює, має судимість - вироком Сихівського районного суду м.Львова від 10.09.20.(який набрав законної сили у к/п № 464/3620/20) за ч.2 ст.185 КК України до 2 років позбавлення волі та на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладенням обов`язків, передбачених ст.76 КК України, покарання не відбуто, -

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.28, ч.2 ст.125, ч.2 ст.186 КК України, -

де сторонами виступають з боку:

обвинувачення - прокурор Красницький І.Я.;

захисту: обвинувачений ОСОБА_1 та захисник Водопийко Х.Т.

учасники провадження - потерпілі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (подано заяви про розгляд провадження у відсутності та незапереченням в порядку ч.3 ст.349 КПК України)

з участю сторін провадження, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 09 вересня 2020 року о 23.53 год. на вул.Дністерська,17 в м.Львові, на ґрунті особистих неприязних відносин, керуючись раптово виниклим умислом на спричинення тілесних ушкоджень, з метою заподіяння фізичного болю, в групі осіб разом із невстановленою досудовим розслідуванням особою, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, в ході конфлікту з потерпілим ОСОБА_2 , умисно наніс останньому удар обома руками, зігнутими в кулак, в область грудної клітки потерпілого, від чого останній впав на землю, після чого невстановлена досудовим розслідуванням особа умисно нанесла потерпілому удар кулаком лівої руки в область обличчя потерпілого. В результаті протиправних дій ОСОБА_1 та невстановленої досудовим розслідуванням особи, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, потерпілому ОСОБА_2 заподіяно тілесні ушкодження: рану в ділянці носа, синець на обличчі та злам кісток носа, забій грудної клітки, що відносяться до легкого ступеня тяжкості з короткочасним розладом здоров`я.

Таким чином, ОСОБА_1 вчинив умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, групою осіб, тобто кримінальний проступок, передбачений ч.1 ст.28, ч.2 ст.125 КК України.

Крім того, він же 06 листопада 2020 року о 19.15 год неподалік будинку № 17 по вул.Дністерська у м.Львові, маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, шляхом ривка, повторно відкрито викрав з правої руки майно потерпілої ОСОБА_4 - жіночу сумку з однієї сторони темно-синього, а з другої коричнево-зеленого кольорів вартістю 800 грн, у котрій знаходились гаманець червоного кольору без маркування вартістю 200 грн, в якому знаходились грошові кошти у сумі 1600 грн., мобільний телефон «Nomi» моделі «і2401» ІМЕІ: НОМЕР_1 чорного кольору вартістю 1000 грн із карткою мобільного оператора «Київстар» з номером мобільного телефону НОМЕР_2 вартістю 50 грн, а всього на загальну суму 3650 грн, після чого з місця події втік з викраденим та розпорядився ним на власний розсуд.

Таким чином, ОСОБА_1 вчинив відкрите викрадення чужого майна (грабіж), повторно, тобто злочин, передбачений ч.2 ст.186 КК України.

Крім цього він же 27 грудня 2020 року о 15 год. неподалік будинку АДРЕСА_3, маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, шляхом ривка, повторно відкрито викрав з лівої руки потерпілої ОСОБА_5 жіночу сумочку чорного кольору вартістю 1300 грн, у котрій знаходились окуляри для читання без маркування вартістю 300 грн., косметичка синьо-білого кольору з маркуванням «Vichy laboratoires» вартістю 30 грн. гаманець «Монте Карло» синього кольору вартістю 50 грн., в якому знаходились грошові кошти у сумі 200 грн., а всього майно потерпілої на загальну суму 1880 грн., після чого з місця події втік з викраденим та розпорядився ним на власний розсуд.

Таким чином, ОСОБА_1 вчинив відкрите викрадення чужого майна (грабіж), повторно, тобто злочин, передбачений ч.2 ст.186 КК України.

У судовому засіданні обвинувачений свою вину у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень визнав повністю, покаявся та дав суду показання, аналогічні фабулі пред`явленого обвинувачення. Зазначив, що 09.09.20. разом із ОСОБА_6 проходили по вул.Дністерській. До них підійшла дівчина, яка повідомила, що невідомий застосовує до неї фізичну силу. Він разом із ОСОБА_6 підійшли до цього невідомого, яким виявився ОСОБА_2 , якому пояснили, що так себе поводити не можна. Так як потерпілий був у нетверезому стані і ще з трьома особами, став висловлюватись до них нецензурними словами, він наніс ОСОБА_2 один удар обома руками, зігнутими в кулак, в грудну клітку, від чого останній впав на землю, а ОСОБА_6 - один удар кулаком лівої руки в обличчя потерпілого. Розуміє, що вчинив протиправно, в чому розкаюється. 06.11.20. приблизно о 19.15 год побачив візуально знайому ОСОБА_4 , за вчинення злочину відносно майна якої був засуджений вироком Сихівського районного суду м.Львова від 10.09.20. Порівнявшись з потерпілою, ривком викрав з правої руки її сумку і втік. В сумці знаходились гаманець з грошима, які у подальшому витратив на власні потреби, а мобільний телефон продав, а виручені кошти також витратив. Свідком цієї події був ОСОБА_6 , який робив йому зауваження і намагався його наздогнати, але і від нього він також втік. 27.12.20. десь о 15 год., коли потерпіла ОСОБА_5 вийшла з будинку АДРЕСА_3, він своєю правою рукою з лівої руки потерпілої вирвав її сумочку з майно і втік. В лісопосадці він заховав її сумочку з її вмістом, забравши лише гаманець з грошима. Був затриманий через невеликий проміжок часу того ж дня на вул.Тернопільській працівниками поліції і потерпілою, яка була в їх машині. Їм у подальшому добровільно видав викрадені речі. Розуміє, що вчинив злочини під час іспитового строку за попереднім вироком суду. Просить суд суворо не карати, т.я. активно сприяв розкриттю кримінальних правопорушень, які вчинив у зв`язку із скрутним матеріальним становищем, і щиро розкаюється.

Враховуючи те, що обвинувачений свою вину у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.28, ч.2 ст.125 КК України, та злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, визнав, і фактичні обставини справи ніким з учасників судового провадження не оспорюються з огляду на подані потерпілими заяви, тому суд вважає за недоцільне дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, та розглядає справу в порядку, визначеному ч.3 ст.349 КПК України.

Дії ОСОБА_1 вірно кваліфіковано за ч.1 ст.28, ч.2 ст.125 КК України, т.я. він вчинив умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, групою осіб.

Його ж дії вірно кваліфіковано за ч.2 ст.186 КК України, так як він вчинив відкрите викрадення чужого майна (грабіж), повторно.

Відповідно до ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару і виправлення засудженого, а й запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим засудженим, так і іншими особами.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 на підставі ст.ст.65-67 КК України суд враховує ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, вчинення обвинуваченим кримінального проступку та тяжкого злочину (ст.12 КК України), кількіст ь епізодів злочинної діяльності, особу обвинуваченого, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, має судимість за вчинення злочину проти власності та вчинив новий злочин за ч.2 ст.186 КК України під час іспитового строку; є учасником бойових дій відповідно до наданого посвідчення від 29.07.15., не працює, є працездатною особою, суспільно корисною роботою не займається, офіційного доходу не має; одружений, має двох малолітніх синів та постійне місце проживання, за яким мешкає з матір`ю, дружиною та дітьми, міцні соціальні зв`язки; під наглядом в наркологічному чи психоневрологічному диспансерах не перебуває; за висновком судово-психіатричного експерта КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» № 588 від 30.12.20. ОСОБА_1 психічною хворобою чи недоумством не страждав і не страждає, виявляє ознаки психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання опіоїдів, синдром залежності, в період інкримінованих йому дій не виявляв ознак тимчасового чи будь-якого іншого хворобливого розладу психічної діяльності, міг і може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, застосування примусових заходів не потребує; виключно позитивно характеризується за місцем проживання; пом`якшуючими вину обставинами є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень; як зазначено органом досудового розслідування, обтяжуючою вину обставиною в обвинувальному акті за ч.2 ст.186 КК України є вчинення злочину щодо особи похилого віку - ОСОБА_5 ; заподіяну шкоду потерпілим не відшкодував, та приймаючи до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого, за якою ризики вчинення ним повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства оцінюються як високі, - відповідно до принципу індивідуалізації покарання, суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання в межах санкції статей, за якими кваліфіковано його дії: за ч.1 ст.28, ч.2 ст.125 КК України - арешт на строк три місяці (інший, більш м`який вид покарання, з урахуванням особи засудженого, не відповідатиме меті покарання); за ч.2 ст.186 КК України - позбавлення волі на строк чотири роки. Саме такі види покарання, які полягають в ізоляції засудженого та поміщенні його до кримінально-виконавчої установи закритого типу, та розмір покарань з урахуванням, що обвинувачений тривалий час не працює, постійного доходу не має, у його власності нічого не перебуває, є необхідними і достатніми для виправлення засудженого і попередження ним нових кримінальних правопорушень.

Правових підстав для призначення обвинуваченому покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання за ч.2 ст.186 КК України, як зазначає захисник, тобто на підставі ст.69 КК України, враховуючи зазначені вище конкретні обставини у їх сукупності та дані про особу винного, суд не знаходить.

Разом з тим установлено, що кримінальний проступок за ч.1 ст.28, ч.2 ст.125 КК України ОСОБА_1 вчинено до ухвалення Сихівським районним судом м.Львова вироку від 10 вересня 2020 року, а злочин з епізодами за ч.2 ст.186 КК України - після такого.

Обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду - ч.6 ст.368 КПК України.

У постанові Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 511/37/16-к зроблено висновок щодо наступного. Коли після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще в кількох злочинах, одні з яких вчинено до, а інші - після постановлення першого вироку, покарання за останнім за часом вироком призначається із застосуванням як ст.70, так і ст.71 КК України: спочатку - за правилами ч.1 ст.70 КК за сукупністю злочинів, вчинених до постановлення першого вироку; після цього - за правилами ч.4 ст.70 КК , потім - за сукупністю злочинів, вчинених після постановлення першого вироку; і остаточно - за сукупністю вироків відповідно до ч.1 ст.71 цього Кодексу. У кримінально-правовій ситуації, коли вчинення нового злочину в період іспитового строку стає фактичною підставою для визнання (скасування) призначеного за попереднім вироком покарання у виді позбавлення волі, від відбування якого звільнялась особа, таким що належить відбувати реально, його самостійне виконання при застосуванні ч.4 ст.70 КК не допускається за наявності підстав для подальшого призначення остаточного покарання за правилами ч.1 ст.71 вказаного Кодексу.

У такому випадку процес призначення покарання проходить наступні стадії:

1) призначення покарання за злочин, вчинений до постановлення попереднього вироку; якщо вчинено декілька таких злочинів, які не охоплюються однією статтею чи частиною статті КК, то покарання призначається за кожен злочин окремо;

2) визначення покарання за сукупністю вказаних злочинів (частини 1-3 ст. 70 КК);

3) призначення покарання за сукупністю злочинів, встановлених новим та попереднім вироками, і зарахування у строк покарання повністю або частково відбутого покарання за попереднім вироком (ч.4 ст.70, ст.72 КК України);

4) призначення покарання за злочин, вчинений після постановлення попереднього вироку; якщо вчинено декілька таких злочинів, які не охоплюються однією статтею чи частиною статті КК, то покарання призначається за кожен злочин окремо;

5) визначення та призначення покарання за сукупністю вказаних злочинів (частини 1-3 ст.70 КК);

6) призначення остаточного покарання за сукупністю вироків (ч.1 ст.71 КК).

Виходячи із законодавчих приписів, у разі, якщо порушується хоча б один із принципів кримінального права, то руйнуються окремі елементи відповідної структури, і як наслідок - рішення суду містить помилку.

З урахуванням наведеного та того, що кримінальний проступок за ч.1 ст.28, ч.2 ст.125 КК України вчинено до ухвалення вироку Сихівським районним судом м.Львова від 10.09.20., тому покарання обвинуваченому слід призначити за сукупністю злочинів, вчинених ним за даним вироком на підставі ч.1 та ч.4 ст.70 КК України, застосувавши принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, та остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі за даним вироком на строк два роки без зарахування покарання, яке не відбуте.

Оскільки після ухвалення вироку Сихівським районним судом м.Львова від 10 вересня 2020 року і до повного відбуття покарання ОСОБА_1 вчинив інкримінований йому злочин за ч.2 ст.186 КК України, суд вважає необхідним до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком - 1 місяць позбавлення волі, з дотриманням положень ч.4 ст.71 КК України, де остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком, остаточно визначивши покарання позбавлення волі на строк чотири роки один місяць. Саме таке покарання узгоджуватиметься із принципами справедливості, співмірності та індивідуалізації, є адекватним характеру вчинення діянь, їх небезпечності та даним про особу винного.

Статтею 75 КК України передбачено, що суд за наявності визначених законом підстав може ухвалити рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки. Виходячи з цих положень закону, а також зі змісту частини 3 ст.78 КК України, у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину суди мають розцінювати це як порушення умов застосування ст.75 КК України про звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначати покарання за сукупністю вироків на підставі ст.71 КК України. Стала практика свідчить, що у таких випадках повторне звільнення відвідбування покарання з випробовуванням є неприпустимим (постанова Верховного Суду від 20.06.19. у справі № 521/3981/17).

Неусвідомлення обвинуваченим довіри суду за попереднім вироком, який застосував ст.75 КК України при призначенні покарання, свідчить про його антисоціальну поведінку останнього, спрямовану на продовження злочинних діянь, оскільки на шлях виправлення такий не став та вчинив новий тяжкий злочин з епізодами під час іспитового строку, що не дає підстав для повторного застосування ст.75 КК України.

Ухвалюючи вирок, суд відповідно до ст.368 КПК України зобов`язаний вирішити питання щодо того, що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами; на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі; як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

Ухвалою слідчого судді Сихівського районного суду м.Львова від 30 грудня 2020 року накладено арешт шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування майном - жіночою сумкою чорного кольору, яку виявлено та вилучено під час огляду місця події 27.12.20., остання постановою слідчого Сихівського ВП ГУ НП у Львівській області від 28.12.20. визнана речовим доказом та передана на зберігання до кімнати зберігання речових доказів Сихівського ВП ГУ НП у Львівській області. Відтак арешт слід скасувати, а вказану сумку, що належить потерпілій ОСОБА_5 , повернути останній.

Постановами слідчого Сихівського ВП ГУ НП у Львівській області про визнання речовими доказами від 22.09.20., 28.12.20., 30.12.20., 04.01.21., 12.01.21. визнано речовими доказами і залишено при матеріалах кримінального провадження відповідно компакт-диск DVD-R з записом події за 09.09.20., ДВД-диск з відеозаписом з нагрудних камер працівників патрульної поліції та два оптичні диски з аудіозаписом розмови, - відтак відповідно до ст.100 КПК України такі слід залишити при матеріалах кримінального провадження; та визнано речовими доказами і передано на зберігання до кімнати зберігання речових доказів Сихівського ВП ГУ НП у Львівській області - косметичку з календарем та візиткою, червоний гаманець із карткою магазину «Рукавичка», лист для проведення оплати ЖКП, гаманець матерчатий синього кольору із записами та чеками, куртку чорного кольору, шапку чорного кольору, що підлягають поверненню потерпілій ОСОБА_5 .

Процесуальні витрати відсутні. Цивільні позови не заявлено.

Вирішуючи питання заходів забезпечення кримінального провадження, а саме запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому, то, приймаючи до уваги вимоги ст.377 КПК України з урахуванням особи винного, обставин справи та призначеного покарання, суд не знаходить підстав для його зміни до набрання вироком законної сили.

Керуючись ст.ст.368-371, 373-374, 532 КПК України,

у х в а л и в :

ОСОБА_1 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні, передбаченому ч.1 ст.28, ч.2 ст.125, ч.2 ст.186 КК України.

Призначити ОСОБА_1 покарання за ч.1 ст.28, ч.2 ст.125 КК України - арешт на строк три місяці.

На підставі частин 1 та 4 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів за вироком Сихівського районного суду м.Львова від 10 вересня 2020 року, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно ОСОБА_1 призначити покарання позбавлення волі на строк два роки.

Призначити ОСОБА_1 покарання за ч.2 ст.186 КК України позбавлення волі на строк чотири роки.

На підставі ст.71 КК України ОСОБА_1 до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Сихівського районного районного суду м.Львова від 10 вересня 2020 року один місяць позбавлення волі та остаточно ОСОБА_1 призначити покарання позбавлення волі на строк чотири роки один місяць.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 рахувати з 27 грудня 2020 року відповідно до протоколу про затримання від 27.12.20.

Запобіжний захід ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили залишити тримання під вартою.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Сихівського районного суду м.Львова від 30 грудня 2020 року, на жіночу сумкою чорного кольору, що належить ОСОБА_5 .

Речові докази:

-жіночу сумку, косметичку з календарем та візиткою, червоний гаманець із карткою магазину «Рукавичка», лист для проведення оплати ЖКП, гаманець матерчатий синього кольору із записами та чеками, куртку чорного кольору, шапку чорного кольору, що знаходяться в кімнаті зберігання речових доказів Сихівського ВП ГУ НП у Львівській області, повернути ОСОБА_5 ;

-компакт-диск DVD-R з записом події за 09.09.20., ДВД-диск з відеозаписом з нагрудних камер працівників патрульної поліції та два оптичні диски з аудіозаписом розмови, що зберігаються в матералах кримінального провадження, залишити при матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст.394 КПК України, до Львівського апеляційного суду через Сихівський районний суд м.Львова протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.

Головуючий суддя О.В.Тімченко