Рішення № 96801389, 17.02.2021, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/2768/20

Провадження № 2/752/1867/21

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17 лютого 2021 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Хоменко В.С.

при секретарі Павлюх П.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

в с т а н о в и в:

у лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Свої вимоги мотивував тим, що 26.03.2019 року ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Audi Allroad» н.з. НОМЕР_1 , рухаючись на вул. Ломоносова, 44 у м. Києві, виїжджаючи з прилеглої території (паркінгу), не надав перевагу у русі автомобілю, який рухався по вул. Ломоносова у м. Києві, та скоїв зіткнення з автомобілем «Audi A1» н.з. НОМЕР_2 , в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 06.06.2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 20.09.2019 року, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Цивільно - правова відповідальність ОСОБА_2 на момент ДТП була застрахована у ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», поліс серії АМ/5832118.

Вказав, що звернувся до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування. 11.07.2019 року ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» виплачено ТОВ «Ауді-Центр Київ» 11 064,50 грн.

Проте, вказаної суми недостатньо для проведення відновлювального ремонту його автомобіля, тому 14.11.2019 року ним на адресу страхової компанії було направлено вимогу про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої внаслідок ДТП, а саме: різниці між вартістю відновлювального ремонту, яка ним сплачена ТОВ «Ауді-Центр Київ», та сумою страхового відшкодування, в сумі 14 892,06 грн.

12.12.2019 року ним була отримана відповідь від страхової компанії про відсутність підстав для перегляду рішення про виплату страхового відшкодування та вказівкою на те, що доплата ПДВ страховою компанією буде здійснена після надання повних банківських реквізитів.

26.12.2019 року ним були надані ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» реквізити і того ж дня страховою компанією було здійснено доплату в розмірі 1 482,80 грн.

Однак, вказав, що згідно акту прийому-передачі послуг № 19081907 від 29.08.2019 року ТОВ «Ауді-Центр Київ» вартість відновлювального ремонту складає 25 956,56 грн., тому просив стягнути з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» 13 409,26 грн. - різниці між вартістю відновлювального ремонту та сумою страхового відшкодування, яка була сплачена на рахунок ТОВ «Ауді-Цент Україна».

Крім того, зазначив, що внаслідок ДТП йому завдана моральна шкода, оскільки було порушено його нормальні життєві зв`язки через неможливість продовжувати активне, значне для нього та його сім`ї життя. Все це призвело до напруження ситуації на роботі та вдома, що стало причиною зміни його емоційно-психологічного стану. Його сім`я на період ремонту автомобіля не мала можливості комфортно пересуватись по місту, через що просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 10 000 грн. моральної шкоди.

Ухвалою від 14.02.2020 року відкрито провадження у справі з призначенням проведення розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у цивільній справі без повідомлення сторін на 21.05.2020 року (а.с. 45-46).

Ухвалою від 21.05.2020 року розгляд справи відкладено на 14.09.2020 року (а.с. 49).

Ухвалою від 14.09.2020 року розгляд справи відкладено на 17.02.2021 року (а.с. 76-77).

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив та просив суд відмовити у його задоволенні. Вказав, що страхова компанія виплатила страхове відшкодування на підставі звіту № 211872 про вартість розміру збитків, спричинених пошкодженням транспортного засобу, від 09.04.2019 року, який виконаний відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів і не спростований позивачем, виплата страхового відшкодування проведена відповідно до встановлених законодавством вимог і зобов`язання ПрАТ «СК «ПЗУ України» виконані в повному обсязі (а.с. 55-57).

Позивач надав відповідь на відзив, в якому заявлені в позові вимог підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити, виходячи з необґрунтованості та недоведеності тверджень ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» (а.с. 62-67).

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про страхування» страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем.

Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у ст. 7 Закону України «Про страхування». До них п. 9 ч. 1 вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (ч. 1 ст. 10 Закону України «Про страхування»).

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

У відповідності до вимог ч. 1 ст.1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно із ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, відшкодування шкоди особою, яка її завдала і цивільно-правова відповідальність якої застрахована на підставі Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», можливе лише за умови, якщо згідно із цим законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Відступаючи від правового висновку Верховного Суду України, наведеного у постанові від 20.01.2016 року у справі № 6-2808цс15, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) зазначила, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Під час вирішення спорів суди мають враховувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

З урахуванням положень ст. 1192 ЦК України, яка визначає право потерпілого вибирати способи відшкодування шкоди, завданої належному йому майну, позивачем обрано судовий захист у спосіб відшкодування винною особою завданих внаслідок ДТП збитків у обсязі різниці між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

З матеріалів справи вбачається, ОСОБА_1 є власником транспортного засобу «Audi A1» н.з. НОМЕР_2 (а.с. 6).

26.03.2019 року ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Audi Allroad» н.з. НОМЕР_1 , рухаючись на вул. Ломоносова, 44 у м. Києві, виїжджаючи з прилеглої території (паркінгу), не надав перевагу у русі автомобілю, який рухався по вул. Ломоносова у м. Києві, та скоїв зіткнення з автомобілем «Audi A1» н.з. НОМЕР_2 , в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 06.06.2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 20.09.2019 року, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Аналізуючи надані письмові докази, суд приходить до висновку про наявність вини ОСОБА_2 у вчиненні ДТП, яка мала місце 26.03.2019 року на вул. Ломоносова, 44 у м. Києві. Вказане сторонами визнано, що в силу ч. 1 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає.

Цивільно - правова відповідальність ОСОБА_2 на момент ДТП була застрахована у ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», поліс серії АМ/5832118 з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 100 000,00 грн. (а.с. 7).

28.03.2019 року ОСОБА_3 повідомила страховика про дорожньо-транспортну пригоду (а.с. 12-13).

10.04.2019 року ОСОБА_1 подав до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» заяву про виплату страхового відшкодування шляхом перерахування останнього на рахунок ТОВ «Ауді-Цент Київ», на якому належний йому автомобіль знаходиться на гарантійному обслуговуванні (а.с. 14).

До вказаної заяви позивач долучив рахунок-фактуру ТОВ «Аулі-Центр Київ» № 39032801 від 09.04.2019 року на суму 29 034,50 грн. Останній в матеріалах справи відсутній, позивачем не наданий.

11.04.2019 року страховою компанією на підставі звіту № 211872 про вартість розміру збитків, спричинених пошкодженням транспортного засобу, від 09.04.2019 року, складеного оцінювачем КТЗ ТОВ «СОС Сервіс Україна» ОСОБА_5 , і згідно якого вартість матеріального збитку, заподіяного власнику КТЗ «Audi A1» н.з. НОМЕР_2 станом на 26.03.2019 року складає 12 547,30 грн., було виплачено 11 064,50 грн., що не заперечується сторонами.

Згідно акту прийому-передачі наданих послуг № 19081907 від 29.08.2019 року вартість запасних частин, матеріалів, товарів становить 12 258,88 грн. без ПДВ, вартість послуг 9 371,59 грн. без ПДВ, загальна сума з ПДВ складає 25 956,56 грн. (а.с. 22).

Згідно рахунку-фактури № 39082844 від 28.08.2019 року вартість запасних частин, матеріалів, товарів становить 12 410,05 грн. без ПДВ, котра сплачена позивачем 29.08.2019 року з урахуванням ПДВ в загальному розмірі 14 892,06 грн. (а.с. 24).

24.09.2019 року позивач звернувся до ОСОБА_2 з вимогою про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок ДТП, в котрій вимагав сплатити на його користь майнову шкоду в розмірі 14 892,06 грн. - як різницю між вартістю відновлювального ремонту та сумою страхового відшкодування, та у відшкодування моральної шкоди - 10 000,00 грн. (а.с. 25-31). Вказана вимога залишена ОСОБА_2 поза увагою, докази на підтвердження зворотного матеріали справи не містять.

14.11.2019 року позивач звернувся до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» з вимогою про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок ДТП, в котрій вимагав сплатити на його користь майнову шкоду в розмірі 14 892,06 грн. - як різницю між вартістю відновлювального ремонту та сумою страхового відшкодування, до якої долучив наявні в матеріалах справи копії акту прийому-передачі наданих послуг № 19081907 від 29.08.2019 року ТОВ «Ауді-Центр Київ», рахунку-фактури № 39082844 від 28.08.2019 року ТОВ «Ауді-Центр Київ» та квитанції № ПН11047 від 29.08.2019 року на суму 14 892,06 грн. (а.с. 32-36).

На вказану вимогу ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» листом від 09.12.2019 року № 9245-31 повідомило про те, що підстав для перегляду прийнятого рішення немає, а доплату ПДВ ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» здійснить після надання повних банківських реквізитів (а.с. 37).

26.12.2019 року ОСОБА_1 направлено до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» дані про банківські реквізити, після чого страховою компанією 26.12.2019 року було здійснено доплату в розмірі 1 482,80 грн. (а.с. 3840, 41). Вказане сторонами також не заперечувалось.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, загальний розмір страхового відшкодування, яке було виплачено страховиком та не заперечується сторонами у справі, склав 12 547,30 грн.

Факт здійснення позивачем відновлювального ремонту відповідачем також не заперечується. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач узгоджував з позивачем суму страхового відшкодування, як то визначено п. 36.2. ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

При зверненні до суду позивачем було надано суду акт прийому-передачі наданих послуг № 19081907 від 29.08.2019 року на підтвердження фактично сплачених грошових коштів на відновлення пошкодженого транспортного засобу, рахунок-фактуру та квитанцію про оплату наданих послуг.

Відповідно до п. п. 1.6, 8.1 та 8.3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 142/5/2092 від 24.11.2003 року, відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів.

Відповідно до п. 7 розд. 5 Правил надання послуг з технічного обслуговування і ремонту колісних транспортних засобів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2014 року № 165, документами, що підтверджують надання послуги, є: акт передавання-приймання КТЗ (його складових частин (систем)) після надання послуг з технічного обслуговування і ремонту; наряд-замовлення, підписаний контролером якості (з проставлянням печатки виконавця (за наявності)) та замовником; документ, що підтверджує оплату послуг; рахунок-фактура; податкова накладна (для юридичних осіб).

Згідно норм ч. ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України реальними збитками є також витрати, які особа мусить зробити для відновлення свого порушеного права, тобто такі дії, які настануть в майбутньому.

Зважаючи на наведене, суд надходить до висновку про помилковість тверджень страхової компанії про те, що надані позивачем докази на підтвердження сплати на користь СТО грошових коштів в сумі 14 892,06 грн. за проведення ремонту автомобіля є неналежними з огляду на те, що розміру збитків, спричинених пошкодженням транспортного засобу, визначений звітом від 09.04.2019 року, який виконаний відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів і не спростований позивачем.

Суд виходить з того, що позивачем наданий акт прийому-передачі наданих послуг № 19081907 від 29.08.2019 року, разом із рахунком-фактурою та квитанцією, котрі хоча і не є за своєю природою актом виконаних робіт, однак містять вичерпну інформацію про виконані ремонтні роботи, відомості про вартість цих робіт, а також використаних матеріалів та запчастин під час ремонту транспортного засобу позивача.

Позивач звернувся до суду з метою стягнення з відповідача грошових коштів для відновлення (ремонту) пошкодженого автомобіля. Відновлення авто відбулось і позивач поніс фактичні витрати, які мають бути відшкодовані. Відсутність розрахункового документа за відновлення транспортного засобу (ремонт) не є підставою для звільнення відповідача від виконання обов`язку та відшкодування реальних витрат відповідно до ст. 22 ЦК України.

Окрім того, уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди.

Зазначені висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові суду від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15.

Також суд звертає увагу на те, що позивач після фактично понесених витрат на відновлення пошкодженого транспортного засобу звертався до страховика, відповідача у справі, з вимогою відшкодувати фактично витрачені кошти, однак, отримав відмову у відшкодуванні понесених витрат, що стало підставою для захисту свого порушеного права в судовому порядку.

В свою чергу, відповідач своїм правом на заявлення клопотання про призначення у справі судової автотоварознавчої експертизи на спростування позиції позивача не скористався, заперечуючи при цьому розмір відшкодування, заявлений позивачем у позові.

Отже, доводи відповідача про те, що саме на позивача покладено обов`язок доведення позовних вимог, оцінюються судом критично, оскільки позивачем було надано належні та допустимі докази на підтвердження понесених ним витрат по відновленню пошкодженого транспортного засобу, тоді як саме відповідач заперечував такий розмір відшкодування, а тому саме на відповідача, у даному випадку, покладено обов`язок щодо надання суду доказів на спростування позовних вимог.

Таким чином, з врахуванням наведеного, позивач у повному обсязі довів свої позовні вимоги, а тому суд вважає за можливе стягнути з відповідача - ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на користь позивача кошти в сумі 13 409,26 грн.

Щодо заявлених вимог про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Моральна шкода - це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Приписами ст. 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Окремо, згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Крім цього, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, а також вина заподіювача шкоди.

Зважаючи на наведене при вирішенні спору про стягнення шкоди суду слід встановити: 1. наявність заподіяної позивачу (позивачам) шкоди; 2. протиправність діяння відповідача (відповідачів); 3. наявність причинного зв`язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням відповідача (відповідачів); а також 4. вину заподіювача (заподіювачів) шкоди.

При цьому кожна із вказаних обставин повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За вимогами ч. ч. 1, 6 ст. 86 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи положення вказаних статей, приймаючи до уваги те, що позивачем як при зверненні до суду, так і в ході розгляду справи на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, наявності такої шкоди, причинного зв`язку між діями відповідача та виникненням моральної шкоди, її розміру, не було надано доказів, на які б він посилався як на підставу своїх вимог в даній частині позову, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог позивача в цій частині за їх недоведеністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з вказаним позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 840,80 грн., а тому на підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати по справі, а саме: сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача - ПрАТ «СК «ПЗУ Україна».

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 86, 133, 141, 263-265, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 13 409,26 (тринадцять тисяч чотириста дев`ять гривень 26 копійок) грн. матеріальної шкоди.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 судовий збір у справі в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ;

Відповідач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна», код ЄДРПОУ 20782312, адреса: вул. Дегтярівська, буд. 62, м. Київ, 04112.

Відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_4 ;

Третя особа - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_5 .

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.С. Хоменко