Рішення № 96794629, 11.05.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" травня 2021 р. справа № 300/518/21

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Микитюк Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 1241 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання до їх вчинення, -

ВСТАНОВИВ:

Представник ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини 1241 Західного оперативно-територіального Управління Національної гвардії України (надалі також - відповідач) про визнання протиправним неврахування відповідачем в розрахунок одноразової грошової допомоги позивачу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - щомісячної додаткової грошової допомоги та стягнення з відповідача на користь позивача недоплаченої суми одноразової грошової допомоги в розмірі 35428,20 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 за №44.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на момент виключення зі списків особового складу відповідачем не було виплачено у повному обсязі грошову допомогу при звільненні, передбачену статтею 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Така допомога позивачу нараховувалась без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 за №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій". Крім того, представник позивача вважає, що відповідач зобов`язаний провести виплату ОСОБА_1 грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 15.01.2004 за №44.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.02.2021 дану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви (а.с.15-16).

Представником позивача зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки усунуто у строк, встановлений судом, відтак ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.03.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.24-25).

17.03.2021 від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив за №50/41-412, згідно змісту якого відповідач із заявленими позовними вимогами не погоджується та просить в задоволенні позову відмовити. Зокрема зазначає, що на момент звільнення позивача з військової служби виконання вимог Закону №2011-ХІІ щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення встановлювалось постановою Кабінету Міністрів від 07.11.2007 за №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового складу та деяких інших осіб". Розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди на виконання вимог Постанови №889 на момент виникнення спірних правовідносин були встановлені наказом Міністерства внутрішніх справ №72 від 23.01.2015 "Про затвердження інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України". Зокрема, в пункті 3 наводиться перелік складових грошового забезпечення, з якого має обраховуватися й виплачуватися винагорода, а саме: посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов`язків за якою він допущений). В силу пункту 9 Інструкції, винагорода виплачується за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ) - на підставі наказів вищих командирів (начальників). Пунктом 11 Інструкції встановлено, що грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні та інших одноразових виплат. Таким чином, відповідач вважає, що винагорода, встановлена постановою КМУ №889, не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується й виплачується одноразова грошова допомога на підставі пункту 2 статті 15 Закону №2011-XII. Ця винагорода має окремий, особливий і разовий вираз виплати, позаяк виплачується тільки тим категоріям військовослужбовців, перелік яких наведений у цій постанові, і тоді, коли у фонді грошового забезпечення наявні (передбачені) кошти для її виплати.

Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, то відповідач зазначає, що пунктами 4, 5 Порядку №44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Тобто, виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат здійснюється при виплаті такого грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат. Тому військова частина 1241 НГУ вважає, що суд, за відсутності спору, не може на майбутнє зобов`язати військову частину 1241 вчинити певні дії щодо виплати компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку №44.

Щодо витрат на правничу допомогу, то відповідач вказує, що для визначення їх розміру та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, чого не було надано представником позивача. Більше того, позивач на свій розсуд скористався платною правничою допомогою, хоча має право на безоплатну правову допомогу. Виходячи із вищевикладеного, представник відповідача вважає, що: по-перше, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, що в свою чергу являється справою незначної складності; по-друге, позивач сам вибрав спосіб реалізації свого права шляхом оплати витрат на правничу допомогу, хоча міг скористатись цим безоплатно і фахівцям безоплатної правової допомоги не складає будь-яких труднощів сформувати позовну заяву у спірних правовідносинах (а.с. 27-34).

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши і оцінивши подані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України на посаді начальника речової служби тилу Військової частини 1241 Західного оперативно-територіального Управління Національної гвардії України.

Наказом командувача Національної гвардії України від 07.07.2017 за №92 о/с (по особовому складу) позивач звільнений з військової служби відповідно до підпункту "б" пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за станом здоров`я.

Згідно витягу із наказу командира Військової частини 1241 від 26.07.2017 за №178 (по стройовій частині) ОСОБА_1 виключений із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення. Календарна вислуга років ОСОБА_1 на момент звільнення становить 15 років (а.с. 9).

При звільненні позивача з військової служби, відповідачем нараховано і виплачено одноразову грошову, однак при її обчисленні не враховано щомісячну додаткову грошову винагороду, яка в місяць, взятий для обрахунку одноразової грошової допомоги становила 4723,88 грн., що, в свою чергу, призвело до недонарахування та недоплати одноразової грошової допомоги в розмірі 35428,20 грн.

Вважаючи такі дії відповідача щодо нарахування та виплати грошової допомоги при звільненні без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди, представник позивача звернувся з вказаним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення дії чи конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 за №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).

Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Аналогічне правило міститься і в постанові Кабінету міністрів України від 07.11.2007 за №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", відповідно до якої грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

При цьому, частиною 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Частиною 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Як слідує з матеріалів справи, до складу грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 увійшли: посадовий оклад - 1050,00 грн., оклад за військове звання - 125,00 грн., надбавка за вислугу років - 293,75 грн., надбавка за виконання особливо важливих завдань - 734,38 грн., надбавка за кваліфікацію - 52,50 грн., надбавка за державну таємність - 105,00 грн., щомісячна премія - 5512,50 грн. (а.с. 11).

При цьому, суд звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 за №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Постанова №889) встановлено новий вид грошового забезпечення - щомісячну додаткову грошову винагороду.

Так, пунктом 1 вказаної постанови встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду:

1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби):

з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення;

з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення;

з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення;

з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення;

з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

3) особам начальницького складу, які проходять службу на посадах льотного складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

4) військовослужбовцям Національної гвардії (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

5) військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

6) співробітникам кадрового складу (військовослужбовцям) Служби зовнішньої розвідки - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Відповідно до пункту 2 Постанови №889, граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.

На виконання даної Постанови №889, наказом Міністерства внутрішніх справ №72 від 23.01.2015 затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України (далі - Інструкція №72).

Ця Інструкція визначає порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці), які займають посади в Головному управлінні Національної гвардії України, територіальних управліннях, з`єднаннях, військових частинах, підрозділах і загонах, вищих навчальних закладах, навчальних військових частинах (центрах), базах, установах та закладах Національної гвардії України (далі - військові частини), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - винагорода) (пункт 1).

Згідно пункту 3 Інструкції №72, до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад (з урахуванням підвищення), оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов`язків за якою він допущений).

Пунктами 9, 11, 12 Інструкції №72 визначено, що винагорода виплачується військовослужбовцям за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ) - на підставі наказів вищих командирів (начальників). Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Розміри винагороди встановлюються за рішенням командувача Національної гвардії України, виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Національної гвардії України, та особливостей проходження служби.

Разом з тим, застосовуючи вищезазначені приписи Інструкції №72 як спеціальні нормативно-правові акти, що визначають структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.

При цьому, частиною 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Міністру оборони України та керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

Таким чином, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон №2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам вказаного Закону №2011-ХІІ.

Аналогічна правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16.05.2019 року по справі №826/11679/17, від 31.07.2019 по справі №826/3398/17, від 19.09.2019 по справі №826/14564/17, від 22.10.2019 по справі №520/3505/19, від 22.10.2019 по справі №826/2447/18, від 05.12.2019 по справі №295/5200/18, від 16.12.2019 по справі №825/812/17, від 19.02.2020 по справі №822/2741/17, від 28.02.2020 по справі №817/1427/17, від 14.04.2020 по справі №820/3719/18, від 07.09.2020 по справі №620/720/20, від 23.12.2020 по справі №826/8081/16, від 29.12.2020 по справі №240/1095/20, від 26.02.2021 по справі №620/3346/19.

Крім того, питання щодо складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17.

У постанові від 06.02.2019 по справі №522/2738/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно частин 5, 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як встановлено матеріалами справи, позивача звільнено з військової служби на підставі підпункту "б" пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (за станом здоров`я).

Вислуга на момент звільнення становить 15 років календарної служби. Щомісячна додаткова грошова винагорода позивача, передбачена Постановою №889, становила 4723,88 грн., але її не було включено до розміру грошового забезпечення з якого обчислено позивачу одноразову грошову допомогу під час звільнення з військової служби.

Оскільки перед звільненням ОСОБА_1 додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою №889, у розмірі 4723,88 грн. нараховувалась і виплачувалась щомісяця, що підтверджується довідкою від 22.01.2020 за №1/2-12/2, то підстави вважати таку винагороду одноразовим видом додаткового забезпечення відсутні.

При цьому, суд вважає помилковими посилання відповідача на правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду України від 17.10.2011 по справі №21-226а11, від 21.02.2012 по справі №21-463а11, від 25.09.2012 по справі №21-241а12, від 05.11.2013 по справі №21-210а13, від 30.09.2014 по справі №21-297а14, від 30.06.2015 по справі №21-1446а15, а також Вищого адміністративного суду України в ухвалах від 17.08.2016 по справі №К/800/11930/16 та від 09.03.2017 по справі №К/800/6680/17, оскільки, як зазначив Верховний Суд в постанові від 26.02.2021 по справі №620/3346/19, виходячи з процесуальних механізмів забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду, за наявності протилежних правових висновків, слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками колегії суддів Верховного Суду України та Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 зазначала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині визнання протиправним неврахування відповідачем в розрахунок одноразової грошової допомоги позивачу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - щомісячної додаткової грошової допомоги.

Крім того, з метою повного та ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача недоплачену суму одноразової грошової допомоги в розмірі 35428,20 грн. (4723,88 грн. х 15 календарних років вислуги х 50%)

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 за №44 (далі - Порядок №44), суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктам 4, 5 Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Враховуючи викладене, а також те, що грошову допомогу при звільненні, передбачену статтею 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" позивач набув у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право на компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44 при виплаті вищезазначеної допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону №2011-XII.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).

Крім того, згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає до задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Однак, позивачем при зверненні до суду з даним позовом судовий збір не сплачувався, оскільки ОСОБА_1 звільнений від його сплати згідно положень частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", та, як наслідок, підстави для стягнення судових витрат у вигляді судового збору відсутні.

Крім того, представником позивача заявлено клопотання про відшкодування судових витрат по справі.

Дослідивши матеріали клопотання про відшкодування позивачу судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, а також наявні у матеріалах справи докази, суд встановив наступне.

Зі змісту клопотання про відшкодування позивачу судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, а також доданих до клопотання доказів, вбачається, що позивачем понесені витрати за первинну консультацію, пошук та аналіз судової практики, а також підготовка та подання позовної заяви до суду на суму 6000 грн.

Суд зазначає, що клопотання про відшкодування позивачу судових витрат підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 КАС України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

З огляду на викладене, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, виходив зі складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).

Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Враховуючи те, що справа, по якій адвокатом надано послуги, є справою незначної складності, суд зазначає, що пошук та аналіз судової практики, а також підготовка та подання позовної заяви не потребує значного часу, такі послуги не є послугами значного обсягу, через що суд дійшов висновку про те, що клопотання про відшкодування позивачу судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, підлягає частковому задоволенню у сумі 3000 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Військової частини 1241 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (вул. Чорновола, 161, м. Івано-Франківськ, 76005, код ЄДРПОУ 14323422) про визнання протиправними дій та стягнення коштів - задовольнити.

Визнати протиправним неврахування Військовою частиною 1241 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (вул. Чорновола, 161, м. Івано-Франківськ, 76005, код ЄДРПОУ 14323422) в розрахунок одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - щомісячної додаткової грошової допомоги.

Стягнути з Військової частини 1241 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (вул. В. Чорновола, 161, м. Івано-Франківськ, 76005, код ЄДРПОУ14323422) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) недоплачену суму одноразової грошової допомоги в розмірі 35428 (тридцять п`ять тисяч чотириста двадцять вісім) гривень 20 копійок із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 за №44.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини 1241 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (вул. Чорновола, 161, м. Івано-Франківськ, 76005, код ЄДРПОУ14323422) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) частину витрат на правничу (правову) допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Микитюк Р.В.