Рішення № 96794512, 05.05.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" травня 2021 р. справа № 300/1788/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Біньковської Н.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 1267 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини А1267 про визнання протиправною бездіяльність щодо ненарахування і невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.10.2018, непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні, зобов`язання провести нарахування та виплату сум індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.10.2018, компенсації втрати частини грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.10.2018, стягнення середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні з врахуванням середньоденної заробітної плати 454,82 грн. за період з 20.10.2018 по день ухвалення судового рішення по справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно, в порушення ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.2, ст.4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.10.2018. Позивач, з урахуванням вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», статей 116, 117 КЗпП України, Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, також зазначає, що має право на отримання компенсації втрати грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, стягнення середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні з підстав не проведення 19.10.2018 остаточного розрахунку, а саме не виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, індексації грошового забезпечення та компенсації втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

У період з 17.08.2020 по 29.09.2020, 08.02.2021 по 10.03.2021 головуючий суддя у справі перебувала у відпустці та на листку непрацездатності.

Заяв про розгляд справи з викликом сторін суду не надходило. У відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши в сукупності письмові докази, встановив наступне.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 04.05.2017 (а.с.7).

Наказом командира військової частини А1267 (по особовому складу) від 20.09.2018 №522-РС позивач звільнений у запас за пунктом «б» (за станом здоров`я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу. Наказом командира військової частини А1267 (по стройовій частині) від 19.10.2018 №229, ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу військової частини А1267, з усіх видів забезпечення та направлений до Коломийського ОМВК Івано-Франківської області для зарахування на військовий облік (а.с.8).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.01.2020 у справі №300/2349/19 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1267 визнано протиправною бездіяльність Військової частини А1267 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 04.05.2017 по 19.10.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та зобов`язано Військову частину А1267 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 04.05.2017 по 19.10.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення. Рішення суду набрало законної сили 18.02.2020.

Як зазначає позивач та підтверджено випискою з карткового рахунку позивача, на виконання вказаного вище рішення суду 30.04.2020 відповідачем на банківський рахунок позивача виплачено заборгованість в сумі 12341,50 грн. (а.с.11).

Позивач звернувся до відповідача із заявою від 23.04.2020 про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 19.10.2018.

Військова частина А1267 листом від 20.05.2020 за №350/493/541пс повідомила позивача про те, що є бюджетною організацією, яка підпорядкована Міністерству оборони України та як розпорядник бюджетних коштів проводить видатки виключно в межах бюджетних асигнувань, які встановлені кошторисом. Зазначено, що Законами України «Про державний бюджет України на 2016 рік» та «Про державний бюджет України на 2017 рік» виплата індексації не передбачалася. Вказано, що відповідач керується роз`ясненням Департаменту фінансів Міністерства оборони України №248/1485 від 23.03.2018 та роз`ясненнями Міністерства соціальної політики України від 16.07.2015 №10685/14-15/10, від 09.06.2016 за №252/10/136-16, від 08.08.2017 №№78/0/66-17, 13700/з та немає змоги виплати індексацію грошового забезпечення за минулі періоди. Також відповідачем зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 розмір посадового окладу позивача збільшився, у зв`язку із чим індекс споживчих цін відповідно до ПКМУ №1078 від 17.07.2003 приймається за 1 або 100. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації в розмірі 103%. Відтак індексація грошового забезпечення у період з 01.03.2018 по 19.10.2018 не виплачувалася через те, що у позивача не виникло права на її отримання (а.с.9).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі також - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частини 2, 3 статті 9 Закону №2011-XII).

Згідно із статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (надалі також - Закон №2017-III) встановлена державна гарантія, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Державні соціальні гарантії, згідно статті 19 Закону №2017-III, є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання (стаття 20 Закону №2017-III).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (надалі також - Закон №1282-XII) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Положеннями статті 4 Закону №1282-XII передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Частинами 1, 2 статті 5 Закону №1282-XII встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина 6 статті 5 Закону №1282-XII).

Згідно із частиною 1 статті 9 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (надалі також - Порядок №1078).

Правила поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 (тут і надалі в редакції, чинній на час спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

У відповідності до пункту 5 Порядку №1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Підпунктом 2 пункту 6 Порядку №1078 встановлено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України Конституційний Суд України зазначив про те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Таким чином, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. Індексація грошового забезпечення є законодавчо визначеним обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Як встановлено судом та не заперечується відповідачем ОСОБА_1 індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.20218 не нараховувалася та не виплачувалася.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Суд також враховує і рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 за №9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.

Отже, відсутність у відповідача фінансових ресурсів для покриття витрат з індексації грошового забезпечення, не може впливати на зміст та обсяг права позивача на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов`язком відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 року у справі № 240/4911/18, від 07.08.2019 року у справі № 825/694/17 та від 23.10.2019 року у справі № 825/1832/17.

Чинними у спірному періоді нормативно-правовими актами не ставиться право особи на отримання індексації її доходу у залежність від наявності (відсутності) коштів у роботодавця. Будь-які доручення, листи, роз`яснення не можуть скасовувати дію норм чинного законодавства. Тобто посилання відповідача на роз`яснення Міністерства соціальної політики України та Департаменту фінансів Міністерства оборони України, не заслуговують на увагу, оскільки вказані документи не є нормативно-правовими актами. Натомість Військова частина А1267 зобов`язана діяти відповідно до закону.

Невиконання обов`язку з нарахування та виплати індексації на грошове забезпечення військовослужбовця в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, свідчить про недотримання вимог закону. При цьому, індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань шляхом не виділення на такі цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Таким чином, обставини відсутності бюджетного фінансування не звільняють відповідача обов`язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.

Стосовно вимоги позивача про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 19.10.2018 суд зазначає наступне.

30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності 01.03.2018 (надалі також - Постанова №704).

Згідно пункту 4 цієї постанови, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Постановою №704 визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, а також змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців.

У відповідності до абзацу 1 пункту 5 Порядку № 1078, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2018 за № 141, чинної з 15.03.2018 року, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Згідно із абзацом 2 зазначеного пункту обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

За змістом абзацу 3 пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078).

Відповідно до абзацу 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Отже, з огляду на положення Порядку №1078, враховуючи постанову Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017, березень 2018 року, в якому відбулось підвищення посадового окладу позивача, та відповідно і інших складових грошового забезпечення, є базовим для обчислення індексу споживчих цін, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з наступного місяця, тобто з квітня 2018 року.

Суду не доведено, що в березні 2018 розмір підвищення є меншим за суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, і відповідно право позивача на отримання індексації грошового забезпечення в березні 2018. Щодо індексації грошового забезпечення в квітні-жовтні 2018 року, то з врахуванням офіційних даних Держстату щодо індексів споживчих цін за цей період, величина індексу споживчих цін за наростаючим підсумком з базового періоду, яким для позивача є березень 2018 (базовий індекс 100 відсотків) по жовтень 2018 року включно, жодного разу не перевищила поріг індексації, який встановлений в розмірі 103 відсотків.

Окрім того, твердження позивача щодо застосування у березні 2018 суми індексації у розмірі 2176,07 грн, яка була нарахована йому у лютому 2018 відповідачем, на переконання суду є хибними, оскільки така була розрахована на основі базового місяця січня 2008, тоді як місяць березень 2018 є новим базовим місяцем.

Суд звертає увагу, що ОСОБА_1 у позовній заяві здійснено розрахунок суми підвищення грошового доходу у розмірі 1092,66 грн, як різницю нарахувань його грошового забезпечення у лютому та березні 2018 (12614,64-11521,98), однак такий розрахунок не відповідає абз. 5 п. 5 Порядку № 1078.

При здійсненні такого розрахунку слід враховувати всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру, однак позивачем до розрахунку взято всі складові грошового забезпечення включно із доплатами разового характеру, а тому наведені розрахунки є помилковими та не свідчать при виникнення у позивача так званої індексації-різниці.

Відтак, позивачем не доведено, що в березні 2018 розмір підвищення є меншим за суму можливої індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, тому у позивача відсутнє право на отримання індексації грошового забезпечення у період з 01.03.2018 по 19.10.2018.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що на Військову частину А 1267 покладається обов`язок проводити індексацію грошового забезпечення, у зв`язку з чим бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у період з 01.01.2016 до 28.02.2018 є протиправною, відтак позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

У пункті 4 Порядку №1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-III (надалі також - Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зі змісту цієї норми слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (надалі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Приписами статей 3, 4 Закону № 2050-III визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно пункту 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (надалі також - Порядок №159) його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Положеннями пункту 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22 червня 2018 у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 у справі № 803/203/17, від 15 жовтня 2020 у справі №240/11439/19.

З урахуванням наведеного суд вважає, що слід зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 за весь час затримки виплати - з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації.

Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до абзацу 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовані питання порушення роботодавцем, строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення.

Отже, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі, підлягають застосуванню норми трудового законодавства.

Згідно із статтею 116 Кодексу законів про працю України (надалі також - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч.2 ст.117 КЗпП України).

Аналіз статей 116, 117 КЗпП України дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

В постанові від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17 Великою Палатою Верховного Суду висловлено правову позицію, що під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

При цьому суд звертає увагу, що, як слідує із змісту рішення суду від 17.01.2020 у справі №300/2349/19, між позивачем і відповідачем був відсутній спір про розміри належної до виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки чи право на отримання цих виплат.

Як встановлено судом, позивача виключено із списків особового складу Військової частини А1267 19.10.2018.

Під час розгляду адміністративної справи №300/2349/19 Івано-Франківським окружним адміністративним судом встановлено, що Військовою частиною А1267 при звільненні ОСОБА_1 з військової служби у запас протиправно не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані ним у період з 04.05.2017 по 19.10.2018 додаткову відпустку як учаснику бойових дій. Остаточний розрахунок з вказаної виплати проведений відповідачем 30.04.2020. Також, позивачу при звільнені з військової служби не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.

Таким чином, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку з 20.10.2018 по 30.04.2020 грошової компенсації за невикористану у період з 04.05.2017 по 19.10.2018 додаткову відпустку, а також з 20.10.2018 по день прийняття рішення у цій справі індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.

Як зазначено судом вище, стаття 116 Кодексу законів про працю України оперує поняттям "всі суми, що належать працівнику", а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Із змісту вказаних правових норм суд робить висновок, що відповідальність в розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо слідує із статті 117 КЗпП.

Отже, в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум, прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку.

Коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати, застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1995 №100 (підпункт «л» пункту 1 цього Порядку).

Згідно з п.2 вказаного Порядку №100 від 08.02.1995, середня заробітна плата за час затримки всіх сум належних на час звільнення виплат, обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Враховуючи, що позивача було виключено із списків відповідача в жовтні 2018, то для обчислення середнього заробітку необхідно брати період за серпень-вересень 2018.

Зміст доданої позивачем до позовної заяви довідки від 15.06.2020 №350/493/623пс засвідчує склад грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці, що передують місяцю, в якому відбулось звільнення, в загальній сумі 27744,00 грн. Отже, середньоденне грошове забезпечення для розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати компенсації становить 454,82 грн. (27744,00 грн. розділити на 61 календарні дні).

Загальний період затримки розрахунку при звільненні у спірний період з першого дня після звільнення по день виплати грошової компенсації за невикористану у період з 04.05.2017 по 19.10.2018 додаткову відпустку як учаснику бойових дій становить 559 календарних днів, по час постановлення рішення суду становить 929 календарних днів.

Таким чином, середній заробіток за час затримки виплати сум, що належать позивачу до виплати в день звільнення по день виплати грошової компенсації за невикористану у період з 04.05.2017 по 19.10.2018 додаткову відпустку як учаснику бойових дій становить 254244,38 грн.(559х454,28), а по день прийняття рішення суду - 422527,28 грн. (929х454,82).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Вказані висновки наведені в постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц, від 27 квітня 2016 року в справі №6-113цс16.

Враховуючи встановлені і цій справі обставини, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки відповідачем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

Як слідує із матеріалів справи, рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.01.2020 у адміністративній справі №300/2349/19 зобов`язано Військову частину А1267 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 04.05.2017 по 19.10.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення. Зазначене рішення набрало законної сили 18.02.2021.

Вказана компенсація виплачена позивачу 30.04.2021, що підтверджується випискою із карткового рахунку позивача.

Як встановлено судом, позивачу під час звільнення 19.10.2018 не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 04.05.2017 по 19.10.2018, індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.

Разом з цим, при звільненні позивачу підлягали до сплати не тільки вказані компенсація та індексація, але й інші виплати. Отже, виходячи з принципу пропорційності суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначеної в процентному співвідношенні до загальної суми належних до виплати позивачу при звільненні сум.

Разом з цим, оскільки з підстав наявності спору щодо належності виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 і предметом спору в цій справі є серед іншого зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за вказаний період, внаслідок чого суд позбавлений можливості розрахувати процентне співвідношення наведених виплат до всіх належних позивачу при звільненні виплат, суд приходить до висновку про необхідність зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки в кількості 929 днів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та за час затримки в кількості 559 календарних днів виплати грошової компенсації за невикористану у період з 04.05.2017 по 19.10.2018 додаткову відпустку як учаснику бойових дій, розрахованому в процентному співвідношенні до загального розміру належних до виплати позивачу при звільненні сум.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, яка, в силу положень частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, має враховуватись судом під час прийняття рішення.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій. Так, частиною 4 статті 159 КАС України передбачено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Таким чином, вимоги позивача є частково обґрунтованими, а позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позивачем судових витрат не понесено, підстави для їх розподілу відповідно до вимог ст.139 КАС України, відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1267 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 01.01.2016 по 28.02.2018.

Зобов`язати Військову частину А1267 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби в період з 01.01.2016 по 28.02.2018.

Зобов`язати Військову частину А1267 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, передбачену Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати".

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1267 щодо не проведення із ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Військову частину А1267 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки в кількості 929 днів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та за час затримки в кількості 559 днів виплати грошової компенсації за невикористану у період з 04.05.2017 по 19.10.2018 додаткову відпустку як учаснику бойових дій, розрахованому в процентному співвідношенні до загального розміру належних до виплати позивачу при звільненні сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду апеляційної інстанції через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ),

відповідач - Військова частина А 1267 (код ЄДРПОУ 07793759, вул. Крип`якевича, 163 А, м. Коломия, Івано-Франківська область, 78200).

Суддя /підпис/ Біньковська Н.В.