Рішення № 96794434, 11.05.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2021 року Справа № 280/9270/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 168, м. Запоріжжя, 69107) про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області (далі - третя особа, ГУ ДКСУ у Запорізькій області), в якій позивач просить суд: зобов`язати відповідача сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі подання про повернення позивачу з Державного бюджету збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в сумі 7370 грн., сплачений позивачем 28.07.2020 згідно квитанції АТ КБ ПриватБанк №0.0.1784127742.1 від 28.07.2020.

Крім того, звільнити її від сплати судового збору за подання та розгляд цього позову.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що на підставі договору купівлі-продажу вона придбала у власність квартиру. При укладанні договору купівлі-продажу нею був сплачений збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 1% вартості від придбаної квартири, а саме в розмірі 7370,00 грн. Проте, відповідно до п.9 ст.1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 не повинна сплачувати збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, оскільки придбала житло вперше. Позивач звернулася до відповідача для вирішення питання щодо повернення їй помилково (надмірно) сплаченої суми збору на обов`язкове державне пенсійне страхування. Проте, відповідачем відмовлено у здійсненні повернення помилково сплачених коштів у зв`язку з тим, що неможливо встановити факт придбання нерухомого майна вперше, оскільки органи Пенсійного фонду в повній мірі не володіють зазначеною інформацією. Позивач вважає, що відсутність можливості у територіальних управлінь Пенсійного фонду України встановити придбання квартири конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі та порушувати її права щодо повернення безпідставно сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Ухвалою від 21.12.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі. Запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив та документи на його обґрунтування. Запропоновано третій особі протягом 5-ти днів від дня отримання зазначеної ухвали подати до суду пояснення з приводу предмета спору.

30.12.2020 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх.18753) в якому зазначено, що позивач на підтвердження факту придбання житла вперше, не надав жодного належного доказу який би підтверджував вказану обставину. Крім того ГУ ПФУ в Запорізькій області має доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, проте, зазначені реєстри не містять вичерпний перелік власників нерухомого майна, відповідно витяги з цих реєстрів не доводять факту придбання покупцем нерухомого майна вперше. Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

30.12.2020 від третьої особи надійшли письмові пояснення в яких зазначено, що подання надається платником до відповідного Головного управління Державної казначейської служби України разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету. Таким чином, подання про повернення коштів з бюджету подається платником до відповідного Головного управління Державної казначейської служби, а не відповідним контролюючим органом. Враховуючи вищезазначене, подання повинно бути надано платником ( ОСОБА_1 ) разом з заявою до третьої особи, а не ГУ ПФУ в Запорізькій області до ГУ ДКСУ у Запорізькій області. Просить суд врахувати надані пояснення при прийнятті рішення.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

28.07.2020 між позивачем та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений 28.07.2020 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О.В. та зареєстровано в реєстрі за №5206, згідно якого, позивачем було придбано квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 11-12).

Для нотаріального оформлення договору купівлі - продажу позивачем, як покупцем, сплачено збір на обов`язкове державне пенсійне страхування в сумі 7370,00 грн. (1% від вартості приданого нерухомого майна), про що свідчить копія квитанції №0.0.1784127742.1 від 28.07.2020 (а.с.14).

У вересні 2020 року позивач звернулася до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою щодо повернення безпідставно (надмірно) сплаченого збору на обов`язкове пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в сумі 7370,00 грн. Заява мотивована тим, що зазначена квартира є першим нерухомим майном, придбаним позивачем.

Листом від 30.09.2020 за №0800-0503-8/50325 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для повернення вказаного збору. У наданій відповіді зазначено, що на сьогодні в Україні право власності на нерухомість підтверджується записами в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, проте, зазначений реєстр не містить вичерпний перелік власників нерухомого майна, відповідно витяги з нього не доводять факту придбання покупцем нерухомого майна вперше. Таким чином, підстави для повернення збору відсутні (а.с. 17).

Не погодившись з відповіддю відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Порядок справляння та використання збору на обов`язкове державне пенсійне страхування визначає Закон України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 №400/97-ВР.

У відповідності до пункту 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 №400/97-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №400/97-ВР), платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є: підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Пунктом 8 частини першої статті 2 Закон №400/97-ВР установлено, що об`єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.

Питання сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» регулює Порядок сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740 (зі змінами та доповненнями).

Згідно із п. 15-1 вказаного Порядку, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об`єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Відповідно до п. 15-3 згаданого Порядку, нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Документом, що підтверджує сплату збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, є платіжне доручення платника збору про перерахування сум збору на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства. Копія такого платіжного доручення зберігається в нотаріуса, який посвідчив договір. Суми збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачуються платниками, зазначеними у пункті 15-1 цього Порядку, за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса.

Зміст наведених положень свідчить на користь висновку, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. При цьому громадяни, які придбавають нерухоме майно, зокрема квартиру, вперше не є платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, тобто звільнені від його сплати в розмірі 1 % від вартості нерухомого майна (квартири), зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 20 лютого 2018 року (справа №819/1730/17), від 04 квітня 2019 року (справа №819/1553/17).

Таким чином, важливою обставиною для правильного вирішення питання про необхідність сплати фізичною особою збору на обов`язкове державне пенсійне страхування від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, є встановлення факту придбання особою житла вперше.

Статтею 210 Цивільного кодексу України визначено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV (зі змінами та доповненнями).

У статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV (зі змінами та доповненнями) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав.

Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію (абз. 5 ч. 5 ст. 3 вказаного Закону).

Із наявного у матеріалах справи Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №218130507 від 28.07.2020, сформованого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О.В., слідує, що на підставі договору - купівлі позивачем було придбано лише нерухоме майно - квартира за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 13). Інше нерухоме майно позивачем у власність не придбавалось, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (а.с. 15-16).

Тобто придбання житла (квартири) позивачем за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу №5206 від 28.07.2020 відбулося вперше.

Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання житла вперше, та свідчили б про відсутність у неї права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано.

Доводи відповідача про те, що позивачем не надано документів, які б підтверджували те, що житло було придбане нею вперше є безпідставними, оскільки саме на відповідача покладається обв`язок доведення правомірності своїх дій. Доказів того, що позивачем було придбане нерухоме майно раніше, ще до укладення договору купівлі - продажу від 28.07.2020, відповідачем суду надано не було.

Вказане питання було предметом звернення ПФУ до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміну «придбавають житло вперше», що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону №400/97-ВР, визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.

Конституційний Суд України ухвалою від 23 березня 2000 року №29-у/2000 відмовив у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у ПФУ права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.

Верховний Суд в своїх постановах, зокрема від 03.07.2018 (справа №813/1584/17), від 10.09.2018 (справа №819/1012/17), від 13.12.2018 (справа №813/969/17), від 02.04.2019 (справа №819/806/17), від 04.04.2019 (справа №819/1553/17), від 30.09.2019 (справа №819/1727/16) дійшов висновку, що за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб`єкта владних повноважень зобов`язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов`язана сплачувати збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.

Оскільки саме держава не виконала свій обов`язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v. The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Таким чином, посилання на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна є необґрунтованими.

Частиною 3 статті 3 Закону №400/97-ВР визначено, що платники збору, визначені пунктами 6, 7, 9 і 10 статті 1 цього Закону, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування сплачують до Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Ці кошти в установленому порядку зараховуються до державного бюджету і використовуються згідно із законом про Державний бюджет України.

Процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі) визначає Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 р. за №1650/24182, (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок №787).

Пунктом 5 Порядку №787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

З урахуванням вимог зазначеного Порядку №787, суд зазначає, що подання про повернення коштів до органу Казначейства повинно подаватись саме платником, яким сплачено такі кошти. Зазначений порядок не містить застереження щодо направлення подання про повернення коштів безпосереднього до органу Казначейства органом який здійснює контроль правильністю зарахування коштів, в даному випадку органом Пенсійного фонду.

За таких обставин, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача сформувати та надати позивачу подання про повернення збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за договором купівлі-продажу від 28.07.2020, який зареєстровано в реєстрі за №5206, у розмірі 7370,00 грн., сплаченого згідно з квитанцією №0.0.1784127742.1 від 28.07.2020, у зв`язку з чим виходить за межі позовних вимог в цій частині.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

В даній справі відповідач по справі, як суб`єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності вчинення дій. Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним житла вперше та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Згідно з частиною першою статті 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

В зв`язку з тим, що позивач, в силу приписів п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», звільнена від сплати судового збору як учасник бойових дій, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057; ЄДРПОУ 20490012), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 168, м. Запоріжжя, 69107; ЄДРПОУ 37941997) про зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області сформувати та надати ОСОБА_1 подання про повернення збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за договором купівлі-продажу від 27.07.2020 за №5206 у розмірі 7370,00 грн. (сім тисяч триста сімдесят гривен 00 копійок), сплаченого згідно з квитанцією №0.0.1784127742.1 від 28.07.2020.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 11.05.2021.

Суддя Р.В. Кисіль