Рішення № 96792284, 11.05.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

11 травня 2021 р. Справа № 120/1900/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради Вихристюк Марини Андріївни про визнання бездіяльності неправомірною, скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради Вихристюк Марини Андріївни, в якому просить визнати бездіяльність державного реєстратора неправомірною щодо порушення строку розгляду заяви від 25.02.2021 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також скасувати рішення №56915691 від 03.03.2021 року про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25.02.2021 року він звернувся до державного реєстратора із заявою про реєстрацію права власності на житловий будинок у якому проживає ОСОБА_2 , однак 03.03.2021 року реєстратором було винесено рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав. Вважаючи, що реєстратором не дотримано строку, передбаченого пунктом 3 статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», на прийняття вказаного рішення та те, що у даному випадку відсутні підстави для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень позивач звернувся до суду.

Ухвалою суду від 16.03.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання. Даною ухвалою також встановлено відповідачу 15-денний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження на подання відзиву на позовну заяву та витребувано у Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради належним чином завірені копії всіх документів, що містяться у реєстраційній справі у паперовій та електронній формах щодо проведення за заявою позивача №44235811 державної реєстрації права власності на житловий будинок, що розташований за адресою АДРЕСА_1 та на підставі яких державним реєстратором винесено оскаржуване рішення № 56915691 від 03.03.2021 року.

На виконання вимог ухвали суду, Департаментом адміністративних послуг Вінницької міської ради надано витребувані документи, що містяться у реєстраційній справі з розгляду заяви позивача №44235811 про державну реєстрацію права власності на житловий будинок, що розташований за адресою АДРЕСА_1 .

Також, 13.04.2021 року відповідачем надано відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити позивачеві у задоволенні адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що будь-яких порушень щодо порядку розгляду заяви позивача нею допущено не було. Повідомила, що статтю 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» якою було передбачено строк для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви, викладено в новій редакції, згідно Закону № 340-ІХ від 05.12.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству». Відтак, частина 3 статті 19 Закону, на яку посилається позивач втратила чинність. В той же час, згідно статті 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та невідкладно повідомляє про це заявника.

При цьому, відповідно до положень статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», реєстраційні дії здійснюються в день реєстрації відповідної заяви в Державному реєстрі прав, крім випадків, передбачених цією статтею. Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться у строк, що не перевищує п`яти робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви в Державному реєстрі прав.

Тому вважає, що рішення №56915691 від 03.03.2021 року про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень винесено у строк, встановлений законом.

Щодо підстав для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень зазначила, що оскільки власник житлового будинку АДРЕСА_1 - ОСОБА_3 померла, державним реєстратором застосовано пункт 66 Порядку №1127, яким визначено, що для державної реєстрації права власності на підставі заяви спадкоємця подаються документи, необхідні для відповідної реєстрації, передбачені статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та цим Порядком, що підтверджують набуття спадкодавцем права власності на нерухоме майно, витяг із Спадкового реєстру про наявність заведеної спадкової справи та документ, що містить відомості про склад спадкоємців, виданий нотаріусом чи уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, якими заведено відповідну спадкову справу.

Оскільки документів, що підтверджують набуття спадкодавцем ( ОСОБА_3 ) права власності на житловий будинок, витягу із спадкового реєстру про наявність зведеної спадкової справи та документу, що містить відомості про склад спадкоємців після смерті ОСОБА_3 , а також документу з інформацією про реєстрацію прав до 01.01.2013 щодо житлового будинку заявником подано не було, нею було прийнято оскаржуване рішення.

З огляду на викладене зазначила, що приймаючи рішення №56915691 від 03.03.2021 року про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, діяла у межах та у спосіб визначений законом.

Крім цього зазначила, що ОСОБА_1 не є належним позивачем у даній справі.

Зважаючи на те, що розгляд цієї справи здійснюється в порядку письмового провадження, тому суд при ухваленні даного рішення зважає на положення частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Разом із тим, слід враховувати приписи частини 5 статті 250 КАС України, згідно із якими датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.

25.02.2021 року до Центру адміністративних послуг «Прозорий офіс» Вінницької міської ради Аврамичем А.С., який діє в інтересах ОСОБА_2 на підставі довіреності №3-877, виданої Вінницькою районною державною нотаріальною конторою (для оформлення спадкових прав на майно, що залишилося після смерті ОСОБА_3 ), подано заяву про державну реєстрацію права власності та їх обтяжень на житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1 . До заяви, додано: довіреність, свідоцтво про смерть гр. ОСОБА_3 , технічний паспорт на житловий будинок.

03.03.2021 року державним реєстратором відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради Вихристюк Мариною Андріївною винесено рішення № 56915691 про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують набуття спадкодавцем права власності на житловий будинок, витягу із спадкового реєстру про наявність зведеної спадкової справи та документу, що містить відомості про склад спадкоємців після смерті ОСОБА_3 , а також документу з інформацією про реєстрацію прав до 01.01.2013 щодо житлового будинку АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись із рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним Законом, який визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року №1952-IV (надалі - Закон №1952-IV).

Пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону №1952-IV передбачено, що обов`язковій державній реєстрації підлягає право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 вказаного Закону №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 2 Закону № 1952-IV заявник - власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло, перейшло чи припинилося речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав; особа, за якою закріплений особовий рахунок в погосподарській книзі відповідної сільської, селищної, міської ради, або уповноважена нею особа - у разі проведення державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку.

Частиною 1 статті 5 Закону №1952-IV передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Повноваження державного реєстратора визначені частиною 3 статті 10 Закону №1952-IV, до яких, зокрема, відносяться встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, та прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Згідно зі статтею 18 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Отже, виходячи з положень статей 10 та 18 вказаного Закону, державний реєстратор під час процедури розгляду заяви про реєстрацію речових прав на нерухоме майно повинен встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, а також відмови у проведенні державної реєстрації прав.

При цьому статтею 19 Закону № 1952-IV передбачено строк для вчинення реєстраційних дій, відповідно до якої реєстраційні дії здійснюються в день реєстрації відповідної заяви в Державному реєстрі прав, крім випадків, передбачених цією статтею.

Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться у строк, що не перевищує п`яти робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви в Державному реєстрі прав, крім випадку, передбаченого статтею 31-2 цього Закону.

Строк, зазначений у частині другій цієї статті, обраховується з дня реєстрації відповідної заяви в Державному реєстрі прав.

В той же час, статтею 23 Закону № 1952-IV вказано, що розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у таких випадках: подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством та у зв`язку з неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.

Державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та невідкладно повідомляє про це заявника.

Таким чином, аналізуючи вказані законодавчі приписи, прийняття реєстратором рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав здійснюється у строк, що не перевищує п`яти робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви в Державному реєстрі прав.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 25.02.2021 року (четвер) позивач звернувся до Центру адміністративних послуг «Прозорий офіс» Вінницької міської ради із заявою про державну реєстрацію права власності та їх обтяжень стосовно реєстрації виникнення права власності на житловий будинок, що розташований за адресою Вінницька область Вінницький район с. Степанівка, вул. Яблунева, 4.

03.03.2021 року (середа) державним реєстратором відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради Вихристюк Мариною Андріївною винесено рішення №56915691 від 03.03.2021 року про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Тобто, розгляд заяви позивача про реєстрацію права власності здійснено у межах строку визначеного статтею 19 та 23 Закону № 1952-IV, а саме протягом п`яти робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви.

Тому, відповідачем не допущено порушень Закону № 1952-IV в частині строку винесення оскаржуваного рішення.

Що стосується посилання позивача на частину 3 статті 19 Закону № 1952-IV, якою було передбачено, що зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав, внесення запису про скасування рішення державного реєстратора здійснюються у строк, що не перевищує 2 години з часу реєстрації відповідної заяви/рішення суду в Державному реєстрі прав, суд зазначає, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» від 05.12.2019 року № 340-IX, який набрав чинності 16 січня 2020 року, частину 3 статті 19 Закону № 1952-IV виключено. Відтак, на момент звернення позивача із заявою про проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень дана норма втратила чинність та не могла бути застосована.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1127 затверджено Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок №1127).

Пунктом 42 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р., подаються: технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки, за яким державним реєстратором отримуються відомості Державного земельного кадастру з метою встановлення місця розташування земельної ділянки, на якій споруджено відповідний об`єкт, для подальшого відображення таких відомостей як адреси об`єкта нерухомого майна.

У разі коли індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р. та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, замість документів, передбачених цим пунктом, можуть бути подані документи, передбачені статтею 31 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Пунктом 66 вказаного Порядку №1127 встановлено, що для державної реєстрації права власності на підставі заяви спадкоємця подаються документи, необхідні для відповідної реєстрації, передбачені статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та цим Порядком, що підтверджують набуття спадкодавцем права власності на нерухоме майно, витяг із Спадкового реєстру про наявність заведеної спадкової справи та документ, що містить відомості про склад спадкоємців, виданий нотаріусом чи уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, якими заведено відповідну спадкову справу.

Державна реєстрація права власності на підставі заяви спадкоємця проводиться шляхом внесення до Державного реєстру прав відомостей про суб`єкта права власності - спадкодавця з обов`язковим зазначенням відомостей про смерть такої особи.

Згідно з приписами статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва може проводитись на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно; ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації; рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; договору, яким встановлюється довірча власність на нерухоме майно, та акта приймання-передачі нерухомого майна, яке є об`єктом довірчої власності; актів приймання-передачі нерухомого майна неплатоспроможного банку перехідному банку, що створюється відповідно до статті 42 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Отже, у разі проведення державної реєстрації прав на житловий будинок, що закінчений будівництвом до 5 серпня 1992 року за заявою спадкоємця, застосуванню підлягають як норми пункту 42 Порядку №1127, так і норми пункту 66 вказаного порядку, якою передбачено, що для проведення державної реєстрації права власності на підставі заяви спадкоємця необхідно подати документи, що передбачені статтею 27 Закону № 1952-IV, а також ті, що підтверджують набуття спадкодавцем права власності на нерухоме майно, витяг із Спадкового реєстру про наявність заведеної спадкової справи та документ, що містить відомості про склад спадкоємців, виданий нотаріусом чи уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, якими заведено відповідну спадкову справу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача із заявою щодо оформлення права власності на житловий будинок, що розташований за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 . До заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень позивачем долучено довіреність від 02.09.2019 року №3-877, видану Вінницькою районною державною нотаріальною конторою, свідоцтво про смерть ОСОБА_3 та технічний паспорт на житловий будинок. Будь-яких інших документів матеріали реєстраційної справи не місять.

Відтак, з урахуванням правомірності застосування державним реєстратором пункту 66 Порядку № 1127 під час розгляду заяви позивача, суд погоджується із позицією відповідача щодо обґрунтованості винесення 03.03.2021 року рішення № 56915691 про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради Вихристюк Марини Андріївни від 03.03.2021 року №56915691 відповідає вимогам статті 2 КАС України, зокрема, щодо вимог про прийняття рішення: обґрунтовано; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Таким чином, зупиняючи розгляд заяви позивача, відповідач діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, оскільки позивачем під час судового розгляду не надано доказів на підтвердження того, що у спірних правовідносинах мала місце бездіяльність відповідача щодо строків розгляду його заяви чи помилкове застосування норм законодавства щодо проведення державної реєстрації права власності, з огляду на що позовні вимоги про визнання бездіяльності відповідача щодо розгляду його заяви протиправною та про скасування рішення відповідача від 03.03.2021 року №56915691 про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, суд вважає необґрунтованими та такими, що не належать до задоволення.

Позовна вимога про зобов`язання відповідача повторно розглянути його заяву від 25.02.2021 року № 44235811 є похідною від позовної вимоги про скасування рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03.03.2021 року № 56915691, в зв`язку з чим також не належить до задоволення.

За змістом частини 1 статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 поняття порушене право, за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес. У цьому ж Рішенні зазначено, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; е) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача стосовно оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності було обґрунтованим, і таке порушення прав має бути реальним, стосуватися особистих прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Однак, порушення вимог Закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Підсудність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 року № К/9901/1141/18.

Отже, згідно наведеного, право позивача на звернення до адміністративного суду з позовом виникає лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Так, ОСОБА_1 є належним позивачем у справі, водночас, аналіз матеріалів справи свідчить про те, що він не надав суду доказів того, що діями (бездіяльністю) відповідача були порушені його права, свободи та інтереси в сфері публічно-правових відносин, тому у суду відсутні підстави для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Питання розподілу судових витрат у відповідності до положень статті 139 КАС України судом не вирішуються.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Мультян Марина Бондівна