Рішення № 96791199, 11.05.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2021 року

м. Харків

справа № 638/6871/18

провадження № 2/638/983/21

Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді - Яковлевої В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Башинської К.С., Корнієнко К.С.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

у с т а н о в и в:

24 вересня 2018 року Савіхіна Анастасія Миколаївна - представник Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулася до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 звернувся до позивача метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 30 вересня 2011 року. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

При укладанні договору сторони керувались частиною першою статті 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Формулярами та стандартними формами є саме Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, згідно яких обслуговується відповідач. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі.

У порушення вимог закону та умов договору відповідач зобов`язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 05 вересня 2018 року утворилася заборгованість в сумі 17 860,07 грн, з яких: 3446, 44 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 5487, 28 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 7599, 68 грн - пені; 500 грн - штраф (фіксована частина); 826, 67 грн - штраф (процентна складова).

На підставі вищевикладеного, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 30 вересня 2011 року в розмірі 17 860,07 грн та судові витрати.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 листопада 2018 року вищевказана цивільна справа передана в провадження судді ОСОБА_2

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2018 року відкрито провадження в цивільній справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в порядку загального позовного провадження.

Позивач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином. Представник позивача разом з позовною заявою надав до суду клопотання, в якому просить розглядати справу без участі представника позивача, проти ухвалення по справі заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_1 в судові засідання не з`явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. 16 грудня 2019 року ОСОБА_1 подано відзив на позовну заяву, в якому, посилаючи на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, просив відмовити в частині позовних вимог про стягнення процентів і неустойки, оскільки вони не узгоджені сторонами, стягнути суму основного боргу в межах строків позовної давності.

17 лютого 2020 року представником АТ КБ «ПриватБанк» подана відповідь на відзив, в якій просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Зазначив, що ОСОБА_1 звернувся до позивача метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 30 вересня 2011 року. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Також до матеріалів долучено довідку про умови кредитування, яка підписана особисто відповідачем, з якої чітко вбачається, що на момент оформлення кредиту банком встановлено поточну процентну ставку у розмірі 2, 5 % на рік (30% на рік), вказано розміри комісій та штрафів тощо. Тобто сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті всі істотні умови договору. Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контр-розрахунок не наданий, судово-економічні експертизи по справі не призначались. Штраф та пеня мають різне призначення і функції у цивільних правовідносинах, не є взаємовиключними видами неустойки. Щодо строку позовної давності вказав на те, що строк перевипущеної картки до грудня 2018 року, позивач звернувся з позовом 17 вересня 2018 року, тобто до спливу строку позовної давності.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 березня 2021 року вищевказана цивільна справа передана в провадження судді Яковлевої В.М., у зв`язку з відрахуванням зі штату судді ОСОБА_2 у зв`язку зі смертю, розпорядження № 02-03/28 від 03 березня 2021 року.

Ухвалою суду від 16 березня 2021 року прийнято до свого провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 02 квітня 2021 року закрито підготовче засідання у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Стосовно пропуску банком строку позовної давності суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентами) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

При цьому автоматичне списання позивачем з рахунку відповідача грошових коштів з метою погашення заборгованості за кредитним договором не є дією відповідача, що свідчить про визнання ним свого боргу перед кредитором, й не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності.

Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою. Добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, не можуть вважатися будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без відповідного волевиявлення останнього або без його схвалення.

Такі правові висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 та Верховним Судом у постановах від 12 квітня 2018 року у справі № 191/2478/15-ц (провадження № 61-2501св18), від 11 липня 2018 року у справі № 366/1088/16-ц (провадження № 61-17516св18). Підстав відступити від таких правових висновків Верховний Суд не встановив.

За договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Аналогічні правові позиції викладені і в постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року по справі № 181/467/17, сторонами в якій були ПАТ КБ «Приватбанк» та позичальник. Зокрема, у вказаному судовому рішенні зазначено, що висновок судів попередніх інстанцій про початок перебігу позовної давності з моменту внесення позичальником останнього платежу на погашення кредитної заборгованості є помилковим.

За договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня дії картки, а не закінченням строку дії договору.

Такий висновок узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104 цс16.

Строк перевипущеної картки встановлений до грудня 2018 року, позивач звернувся з позовом 17 вересня 2018 року, тобто до спливу строку позовної давності, відтак АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду в межах позовної давності.

Дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 30 вересня 2011 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений договір без номеру, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 2000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Договір укладено у формі анкети-заяви.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява складає між ним і банком Договір, що підтверджується підписом відповідача у заяві та, що відповідач ознайомлений та згоден з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку».

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 30 вересня 2011 року становить 17 860,07 грн, з яких: 3446, 44 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 5487, 28 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 7599, 68 грн - пені; 500 грн - штраф (фіксована частина); 826, 67 грн - штраф (процентна складова).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обо`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Отже, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Як свідчать матеріали справи, 30 вересня 2011 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений договір без номеру, відповідно до якого, відповідач отримала кредит у розмірі 5 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява складає між ним і банком Договір, що підтверджується підписом відповідача у заяві та, що відповідач ознайомлений та згоден з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку».

До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.

Однак Витяг з Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви, оскільки не містить підпису відповідача, що відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Водночас, окрім анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг до матеріалів справи надано довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка підписана в день підписання анкети-заяви 30 вересня 2011 року, містить відповідні умови кредитування та підписана позичальником.

Таким чином, ОСОБА_1 30 вересня 2011 року підписав довідку про ознайомлення з умовами кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», тобто відповідач погодилась у письмовому вигляді з умовами кредитування, які передбачали сплату процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Довідкою про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка підписана позичальником 30 вересня 2011 року, передбачено відповідальність за неналежне виконання зобов`язань.

Як вбачається з довідки сторони визначили підстави, розмір та порядок нарахування процентів та неустойки.

Так, відповідно до наявної в матеріалах справи довідки встановлено проценти за користування кредитними коштами в розмірі 2,5 % на місяць, а також пеня за несвоєчасне погашення заборгованості: пеня = пеня (1) + пеня (2), де пеня (1) - базова процентна ставка за договором/30, яка нараховується за кожен день прострочення кредиту; пеня (2) - 1% від заборгованості, але не менше 30 грн на місяць нараховується 1 раз в місяць за наявності прострочення по кредиту або процентам 5 і більше днів при виникненні прострочення на суму від 50 грн і більше, та штрафи при порушенні строків платежів у розмірі 500,00 грн + 5 % від суми заборгованості за кредитним лімітом з урахуванням нарахованих та прострочених процентів та комісії. (а. с. 12).

За таких обставин, підписавши особисто заяву-анкету та довідку про умови кредитування, ОСОБА_1 був ознайомлений з умовами кредитування, зокрема щодо процентної ставки, розміру та порядку нарахування процентів та неустойки (пені та штрафів).

Згідно з наявним в матеріалах справи розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 30 вересня 2011 року становить 17 860,07 грн, з яких: 3446, 44 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 5487, 28 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 7599, 68 грн - пені; 500 грн - штраф (фіксована частина); 826, 67 грн - штраф (процентна складова).

Разом з цим, стосовно позовних вимог про стягнення на користь позивача заборгованості за пенею і штрафами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Тому наслідком чого в разі задоволення вимог про стягнення пені та штрафу стане подвійне притягнення відповідача до одного і того ж виду відповідальності.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до приписів статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення, отже, заявлені банком вимоги в частині стягнення пені задоволенню не підлягають.

Викладене відповідає правовій позиції, що висловлена Верховним Судом України 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Стосовно вимог про стягнення пені, суд виходить з того, що відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення.

За таких обставин, вимоги про стягнення на користь позивача 7599,68 грн заборгованості за пенею не підлягають задоволенню з огляду на те, що цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Разом з цим, враховуючи відсутність підстав для стягнення пені за вказаних вище підстав, суд доходить висновку про обрахування штрафу як процентної складової з тіла кредиту, тобто задоволення позову в цій частині на 172,32 грн (3446, 44 грн х 5% = 172,32 грн) та 500,00 грн фіксованої складової.

Крім вищезазначеного, щодо нарахування відсотків, суд враховує, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

З огляду на це суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 30 вересня 2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки ОСОБА_1 за кредитним договором було видано наступні кредитні картки: НОМЕР_1 з терміном дії - 09/15; НОМЕР_2 – 06/16 ; НОМЕР_3 - 12/18; НОМЕР_3 - 12/18 (а. с. 155).

При цьому суд зауважує, що банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв`язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку).

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

У документах, які у своїй сукупності складають укладений між сторонами кредитний договір, всупереч частини першої статті 1056-1 ЦК України, не визначено тип процентної ставки (фіксована або змінювана).

Згідно з частиною третьою статті 1056-1 ЦК України фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Порядок застосування змінюваної процентної ставки визначений частиною четвертою шостою статті 1056-1 ЦК України.

Зокрема, договором має бути врегульовано періодичність збільшення процентної ставки, умови і порядок такого збільшення, порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу, максимальний розмір збільшення процентної ставки. Повідомлення про збільшення відбувається письмово, не пізніше ніж за 15 днів до дати збільшення.

Як вбачається, позивачем не було дотримано вказаних вимог закону, а тому не можна вважати, що сторонами було узгоджено право банку в односторонньому порядку, на свій розсуд, збільшувати процентну ставку.

Окрім цього, відповідно до правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17, боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Такий правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі 347/1910/15-ц.

Однак, позивачем не надано суду доказів про вручення відповідачеві під розписку повідомлення про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку.

Як вже було встановлено судом, сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами в розмірі 2,5 % на місяць, проте в розрахунку процентна ставка зазначена - 30 %, з 01 вересня 2014 року - 34,80 %, з 01 квітня 2015 року - 43,20%, при цьому з 01 червня 2015 року проценти нараховувались як у передбаченому розмірі - 2,9, так і у підвищеному - 3,6 на місяць, що суперечить умовам кредитування, зазначеним у довідці. Отже, банк нараховував проценти у збільшеному розмірі (а. с. 6-10).

Проте доказів належного повідомлення відповідача про збільшення процентної ставки та, відповідно, розрахунку заборгованості з врахуванням процентної ставки, яка відповідала умовам договору, позивачем не надано.

За таких обставин наданий банком розрахунок заборгованості за відсутності належних доказів узгодженості зазначених в ньому процентів та повідомлення про їх збільшення за відповідні періоди суд не можна вважати правильним, у зв`язку із чим такий розрахунок щодо визначеного розміру процентів суд прийняти не може.

Враховуючи зазначене, визначений розмір заборгованості по процентам не можна вважати доведеним.

Стосовно даної ОСОБА_1 виписку з рахунку, суд зауважує, що відповідно до наданої виписки за період з 01 січня 2016 року по 24 березня 2021 року відповідач має заборгованість за тілом кредиту в розмірі 13 198,43 грн, однак, відповідно до принципу диспозитивності банком пред`явлено позовні вимоги про стягнення заборгованості станом на 05 вересня 2018 року в сумі 17 860,07 грн, з яких: 3446, 44 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 5487, 28 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 7599, 68 грн - пені; 500 грн - штраф (фіксована частина); 826, 67 грн - штраф (процентна складова).

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Враховуючи встановлені вище обставини суд доходить висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню, з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» необхідно стягнути заборгованість в загальному розмірі 4118,76 грн, з яких заборгованість за простроченим тілом кредиту в розмірі 3446,44 грн; штраф в розмірі 172,32 грн (процентна складова) та штраф в розмірі 500,00 грн (фіксована складова). У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позовної заяви позивачем сплачений судовий збір в сумі 1762,00 грн, що документально підтверджено платіжним дорученням № PROM7BPWJX від 07 вересня 2018 року (а. с. 2).

Оскільки позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» підлягають частковому задоволенню, то відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 406, 40 грн.

Керуючись статтями 10, 12, 13, 76, 81, 141, 258, 259, 263-265, 273-274, 279, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 Д, заборгованість за кредитним договором № б/н від 30 вересня 2011 року в загальному розмірі 4118 (чотири тисячі сто вісімнадцять) гривень 76 копійок, яка складається з: заборгованість за простроченим тілом кредиту в розмірі 3446 (три тисячі чотириста сорок шість) гривень 44 копійки; штраф в розмірі 172 (сто сімдесят дві) гривні 32 копійки (процентна складова) та штраф в розмірі 500 (п`ятсот) гривень 00 копійок (фіксована складова).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, судовий збір у розмірі 406 (чотириста шість) гривень 40 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Дзержинський районний суд м. Харкова.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 Д.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Повний текст судового рішення складено 11 травня 2021 року.

Суддя В. М. Яковлева