Рішення № 96774237, 05.05.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 травня 2021 року Справа № 280/9532/20 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В. при секретарі Фесик А.В., за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача Горобієвського С.О., представника відповідача Бурашнікової О.С., розглянувши у місті Запоріжжі за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі (надалі - відповідач, ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі), в якому позивач просить суд: 1) визнати протиправним та скасувати наказ Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, майора Державного бюро розслідувань Ігоря Гаврилюка №149 о/с від 27.11.2020 щодо припинення державної служби та звільнення з посади провідного спеціаліста Сектору кадрової роботи та державної служби Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, 30.11.2020 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису; 2) відновити ОСОБА_1 в державні службі; 3) поновити ОСОБА_1 в Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Мелітополі на посаді, рівнозначній посаді провідного спеціаліста Сектору кадрової роботи та державної служби Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 01.12.2020; 4) стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу до дня поновлення на посаді, без урахування обов`язкових відрахувань.

У позовній заяві зазначено наступне. Відповідачем порушено право позивача на працю, повагу до приватного життя, засади рівності громадян, через що позивач не отримує заробітну плату та не має інших засобів для існування. Так, наказом Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, майора Державного бюро розслідувань Ігоря Гаврилюка №149о/с від 27.11.2020 припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади провідного спеціаліста Сектору кадрової роботи та державної служби Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі 30.11.2020 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису. Позивач був звільнений з посади провідного спеціаліста Сектору кадрової роботи та державної Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі усупереч вимогам Законів України «Про Державне бюро розслідувань», «;Про державну службу» та законодавства про працю за відсутності встановлених законодавством підстав та без дотримання порядку розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (ст.40 КЗпП України). Відповідачем при звільненні позивача, усупереч положенням нормам КЗпП України та Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (ст.18), використовувались лише окремі положення Закону України «Про державну службу», які за своєю сутністю є суперечливими та ігнорують ключові вимоги законодавства України щодо гарантій та прав працівників Державного бюро розслідування. Позивач ОСОБА_1 з 19.10.2019, як визначена переможцем конкурсу, працювала на посаді провідного спеціаліста Сектору кадрової роботи та державної служби Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі. З врахуванням праці на державній службі за попереднім місцем роботи їй встановлено 5 (п`ятий) ранг державного службовця, що відмічено в трудовій книжці. Проте за наказом Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, №149о/с від 27.11.2020 позивачці припинено державну службу та звільнено з посади, яку позивачка займала. Правовим регулятором спірних правовідносин виступають: 1) Закон України «Про Державне бюро розслідувань»; 2) Закон України «Про державну службу»; 3) Кодекс законів про працю України. При цьому Закон України «Про Державне бюро розслідувань» та Закон України «Про державну службу» виступають як спеціальні закони і мають перевагу перед загальними правовими нормами, яким в даному випадку є КЗпП України. Проте за умови відсутності у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, можуть застосовуватись норми загального законодавства про працю. Видання наказу про звільнення працівника Державного бюро розслідувань за п.1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» (за умови відсутності правового регулювання даного питання Законом України «Про Державне бюро розслідувань»), без врахування загальних положень Кодексу законів про праці України, не можна вважати підставним та законним. Наказ Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, щодо питань попередження працівників про звільнення (№135о/с від 22.10.2020) та безпосереднє звільнення позивачки (№149 від 27.11.2020) містять посилання, як на правову підставу даного процесу, на накази Державного бюро розслідувань №581 від 15.10.2020, №583 від 15.10.2020, №202дск від 20.10.2020, підписані В.о. Директора полковником Державного бюро розслідувань ОСОБА_2 . Закон України «Про державне бюро розслідувань» не містить уточнень щодо можливості передачі цих повноважень іншій особі, ніж Директор Державного бюро розслідувань, призначений на посаду в порядку ст.11 Закону України «Про державне бюро розслідувань». Позивач звертає увагу, що відомчі нормативні акти, на які посилається Директор Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, в оскаржуваному наказі №149о/с від 27.11.20202, підписані саме заступником Директора Державного бюро розслідувань з повноваженнями Виконуючого обов`язки, а не Директором Державного бюро розслідувань. Натомість згідно з ч.1 ст.10 Закону України «Про державне бюро розслідувань», керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його Директор, який має першого заступника та двох заступників. З наведеного виходить, що накази Державного бюро розслідувань, що слугували правовим підґрунтям для видачі оскаржуваного наказу №149о/с від 27.11.2020, підписані не уповноваженою особою, а тому не повинні мати юридичної сили. Персонально позивачка попереджена під розпис лише 30.10.2020, що зазначено в Додатку 3 1 до наказу №135о/с. Проте фактично звільнена була 30.11.2020. З врахуванням всіх календарних днів після попередження про звільнення виходить, що трудові відносини між ОСОБА_1 та Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, тривали понад передбачені ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» 30 календарних днів. А тому трудова угода між працівником і роботодавцем була автоматично продовжена на невизначений термін. У тексті п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» відсутні правові підстави, за якими в силу наказу Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, №149о/с від 27.11.2020 позивачку було звільнено. Так, чинним законодавством про державну службу (п.1 ч.1 та ст.87 Закону України «Про державну службу») передбачено лише три підстава для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення: - скорочення чисельності або штату державних службовців; - скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; - реорганізація державного органу. Проте в наказі №149о/с від 27.11.2020 зміст жодної з наведених підстав не викладений у точній відповідності до Закону. Найбільш дотичним до підстав, зазначених в наказі №149о/с від 27.11.2020, є друга підстава, викладена в Законі, як «скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців». Водночас в тексті наказу допущено наступні невідповідності вимогам (підставам) Закону: А) використано сполучник «ТА» замість «АБО» (про що буде сказано нижче); Б) не зазначено «без скорочення чисельності або штату державних службовців». Наведені неузгодженості між текстом наказу №149о/с та змістом п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» мають не лише текстуально-правове значення, а і викривлено подають підстави звільнення позивачки. Відповідно до наказу Державного бюро розслідувань «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань» від 15.10.2020 за №581 затверджено структуру та штатну чисельність територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, за якою замість Сектору кадрової роботи та державної служби передбачалось створення Відділу кадрової роботи та державної служби. Змін правового статусу, обсягу завдань і основних функцій новоствореного підрозділу, посаду якого займав позивач, не відбулось. Водночас не відбулось і зменшення штатної чисельності працівників даного структурного підрозділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, а навпаки, кількість працівників збільшено до 4. В наявності на даний час є вакантні посади, оскільки на електронному ресурсі відповідного сайту Державного бюро розслідувань оголошено конкурс на заміщення вакантних посад у зазначеному відділі в кількості трьох осіб. Таким чином, виключивши в наказі №149о/с від 27.11.2020 згадку про звільнення відповідача «без скорочення чисельності або штату державних службовців», суб`єкт владних повноважень не лише штучно викривив саму підставу звільнення, зазначену в законі, а і позбавив позивачку певних пільг та преференцій, передбачених ч.1 ст.14-3 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу». Позивач наголошує, що посилання відповідача в оскаржуваному наказі про звільнення №149о/с від 27.11.2020 на норму Закону України «Про державну службу» без відповідної конкретизації підстави для звільнення, породжує для позивачки негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення. На виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019 наказом Державного бюро розслідувань «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань» від 15.10.2020 за №581 затверджено структуру та штатну чисельність територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, за якою замість Сектору кадрової роботи та державної служби передбачалось створення Відділу кадрової роботи та державної служби. Змін правового статусу, обсягу завдань і основних функцій новоствореного підрозділу, посаду якого займав позивач, не відбулось. Кількість працівників в оновленій структурі - Відділі кадрової роботи та державної служби Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, не зменшено, а отже не скорочено посади працівників Державного бюро розслідувань цього структурного підрозділу. Усупереч вимог чинного законодавства, відповідач ухилився від реального забезпечення права позивача на працю шляхом його переведення до новоствореного відділу. Звільнення позивача відбулось в супротив вимогам Закону, із одночасним надання переваг іншим працівникам Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі. Видаючи наказ щодо звільнення позивача з 01.12.2020 суб`єкт владних повноважень припустився не лише порушень вітчизняного законодавства, а також відступив від виконання міжнародних норм і стандартів, обов`язок дотримання яких узяла на себе Україна, як суб`єкт міжнародного права. Час вимушеного прогулу позивача визначається у період з 01.12.2020 по дату постановлення судового рішення, а тому стягненню на його користь підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позивач та представник позивача у судовому засіданні підтримали позовну заяву.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву (т.1 а.с.82-95) та додаткові пояснення (т. 2 а.с. 1-5), в яких зазначено наступне. Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 за №117-ІX, абз.2 ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» виключено, а саме, виключено норму про те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі п.1 ч.1 цієї статті визначається законодавством про працю. Крім того, з 02.02.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019 за №378-ІХ, яким внесені зміни до Кодексу законів про працю України, а 13.02.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 за №440-ІХ щодо внесення аналогічних змін у Закон України «Про державну службу». Зазначеними законами Верховною Радою України змінено порядок скорочення державних службовців, зокрема, внесено зміни до ст.87 Закону України «Про державну службу», якими врегульовано питання звільнення державних службовців. Дію законодавства про працю на подібні правовідносини обмежено, а відповідні правовідносини врегульовано нормами Закону України «Про державну службу», що виключає необхідність застосування імперативних норм законодавства про працю в частині закріпленого обов`язку переведення особи, посада якої скорочується, на рівнозначну або нижчу посаду. В рамках даного спору спірні правовідносин врегулюванні виключно Законом України «Про державну службу», з аналізу положень якого вбачається, що при звільнені державного службовця на підставі п.1 чи п.1-1 ст.87 Закону України «Про державну службу», у суб`єкта призначення відсутній обов`язок переводити особу, посада якої скорочується на іншу рівнозначну або нижчу посади, крім того не враховується і переважне право залишення на роботі, в тому числі, передбачене Кабінетом Міністрів України у постанові від 15.06.1994 за №414 (для осіб, що мають доступ до державної таємниці), оскільки положення статей 40, 42, 49-2 КЗпП України до спірних правовідносин - не застосовуються. Оскільки саме норми спеціального законодавства, тобто положення Закону України «Про державну службу» підлягають застосуванню до спірних правовідносин, то доводи позивачки з приводу невиконання обов`язку відповідача в частині працевлаштування позивача (перевести на рівнозначну або ж нижчу посаду) та врахування переважного права залишення на роботі є безпідставними. Позивачка посилаючись на порушення норм КЗпП України, не зазначає в чому саме вони полягали. З наказу від 27.11.2020 за №149о/с вбачається, що позивачку звільнено 30 листопада (останній робочий день). Попередження про наступне вивільнення здійснено 30.10.2020 (що не заперечується позивачем). 30 календарний день з моменту попередження позивача припадає на неділю 29.11.2020, у звязку із чим останнім робочим днем позивача є перший робочий день - понеділок 30.11.2020. Позивачем не взято до уваги, що п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» фактично містить 3 самостійні підстави для припинення державної служби з ініціативи суб`єкта призначення. Суб`єкт призначення при винесені наказу про звільнення особи, може в залежності від фактичних обставин зазначити будь-яку із визначених у пункті першому підстав, але суть прийнятого рішення при цьому не змінюється. Вирішальним в даному випадку є те, що суб`єктом призначення, як у попереджені так і в оскаржуваному наказі про звільнення чітко визначено правові підстави, безпосередньо зазначено положення закону на підставі якого скорочено посаду позивача - п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу». У даній категорії справ при наданні оцінки наказу про звільнення суд повинен встановити чи дійсно були наявні правові підстави відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» для припинення державної служби з ініціативи суб`єкта призначення, а не досліджувати правильність цитування положень закону суб`єктом призначення в оскаржуваному рішенні. У даному випадку зі змісту оскаржуваного наказу чітко вбачається правова підстава звільнення позивача. Щодо наявності відповідних правових підстав та дотримання Державним бюро розслідувань процедури вивільнення державних службовців, то суд може пересвідчитися при встановлені всіх обставин справи та при наданні належної правової оцінки спірним правовідносинам, під час розгляду справи по суті. Відповідно до ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення. Фактично для припинення державної служби з ініціативи суб`єкта призначення шляхом скорочення посади достатнього лише юридичного факту затвердження нового штатного розпису державного органу навіть без скорочення чисельності або штату державних службовців. Зміна штатного розпису обгрунтована створенням нових посад та Відділу кадрової роботи та державної служби в межах ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі в залежності від обсягів роботи і навантаження. Факт прийняття наказу ДБР від 20.10.2020 №202дск (який у визначеному законом порядку не визнаний протиправним) є належним та достатнім доказом на підтвердження наявності обставин та підстав для скорочення посади державної служби сектору кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі. Оскільки всі посади в секторі кадрової роботи та державної служби, скорочувалися, особи, що займали ці посади, були повідомлені про наступне вивільнення. Законодавчо право Директора ДБР (або особи, що виконує його обов`язки) на затвердження змін до структури та штатної чисельності територіальних управлінь ДБР прямо передбачено в п.4 ч.1 ст.12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань». Позивач не зазначає, в чому саме прийняті зміни до трудового законодавства суперечать Конституції України, і які саме норми права порушені Державним бюро розслідувань при застосуванні діючого законодавства. Станом на час підписання оскаржуваних наказів ОСОБА_2 виконував обов`язки Директора ДБР та відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з 18.09.2020 зазначений як керівник Державного бюро розслідувань. Тож, з урахуванням ч.1 ст.10, ч.1, ч.4 ст.12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», доводи позивача щодо відсутності повноважень у в.о. Директора ДБР Сухачова О.О. не підлягають врахуванню, оскільки це безспірний факт. Чинне законодавство України дозволяє поновити звільненого працівника тільки на тій посаді з якої його було звільнено. Вимога про поновлення позивача на рівнозначній посаді завідувача Сектору кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі є незаконною та є втручанням в дискреційні повноваження державною органу. Питання поновлення позивача на посаді рівнозначній посаді провідного спеціаліста Сектору кадрової роботи та державної служби має свою специфіку, а саме призначення на посади на службу в системі Державного бюро розслідувань проводяться виключно за конкурсом.

Представник відповідача проти позовної заяви у судовому засіданні заперечував з підстав, викладених у відзиві та додаткових поясненнях.

Ухвалою судді від 05.01.2021 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 01.02.2021.

01.02.2021 ухвалою суду за клопотанням відповідача відкладено розгляд справи на 18.02.2021.

18.02.2021 ухвалою суду продовжено строк підготовчого провадження та оголошено перерву у підготовчому засіданні до 17.03.2021.

17.03.2021 ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 05.04.2021.

05.04.2021 ухвалою суду оголошено перерву у судовому засіданні до 26.04.2021 у зв`язку із витребуванням документів.

26.04.2021 ухвалою суду відкладено судове засідання у зв`язку з отриманням додаткових документів на 05.05.2021.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з`ясував наступне.

У Наказі ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі від 22.10.2020 за №135о/с «Про попередження працівників» зазначено: «… Відповідно до статті 49-2 Кодексу про працю України, статті 87 Закону України «Про державну службу», наказів Державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 року №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», від 15 жовтня 2020 року №583 «Про внесення змін до Переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами» та від 20 жовтня 2020 року №202дск «Про затвердження змін штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі», керуючись пунктом 5 частини третьої статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», НАКАЗУЮ: 1.Сектору кадрової роботи та державної служби Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі ( ОСОБА_3 ) персонально попередити працівників Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі посади яких з 01 грудня 2020 року (додаток 1), з 23 грудня 2020 року (додаток 2), з 04 січня 2021 року (додаток 3) та з 01 лютого 2021 року (додаток 4) скорочуються, про наступне вивільнення. 2.Організаційно-кадрової заходи, пов`язані зі скороченням посад, завершити у строки, відповідно до статті 49-2 Кодексу законів про працю України. 3.У разі звільнення працівників Територіального управління Державного Бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі з державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» виплатити працівникові вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат. 4.У разі звільнення осіб, які уклали договір із Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з підстав зазначених у пункті 1 статті 40 Кодексу законів про працю України виплатити вихідну допомогу працівникові у розмірі середньомісячного заробітку. Контроль за виконанням наказу залишаю за собою. …» (т. 1 а.с. 52).

У Попередженні про наступне вивільнення від 22.10.2020 за №17-09/12159/9-22/20 зазначено: «… Шановна ОСОБА_1 ! У зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 року №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року №202дск «Про затвердження змін штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі» попереджаємо про наступне скорочення посади провідного спеціаліста Сектора кадрової роботи та державної служби територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, яку Ви обіймаєте, з 01 грудня 2020 року. Вас буде звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» з виплатою згідно з частиною четвертою цієї статті вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат. … Із попередженням про наступне вивільнення ознайомлений (-на): «30» жовтня 2020р. (підпис) ОСОБА_1 …» (т. 1 а.с.49).

У Наказі ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі від 27.11.2020 за №149о/с «Про звільнення ОСОБА_1 » зазначено: «… Відповідно до пункту 1 частини першої та частини четвертої статті 87, статті 89 Закону України «Про державну службу», керуючись пунктом 5 частини третьої статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», НАКАЗУЮ: 1.Припинити державну службу та звільнити ОСОБА_1 з посади провідного спеціаліста Сектора кадрової роботи та державної служби Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі 30 листопада 2020 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису. 2.Виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 04 календарних дні невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 17.10.2020 по 30.11.2020 року за 04 календарних дні невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за період роботи з 04.11.2019 по 03.11.2020 року (стаж державної служби понад 14 років) за 11 календарних днів невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за період роботи з 04.11.2020 по 03.11.2021 року (стаж державної служби понад 15 років) та 10 календарних днів додаткової оплачуваної соціальної відпустки за 2020 рік. 3.Виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат. 4.Фінансово-економічному Сектору Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі провести повний розрахунок. 5. ОСОБА_1 провідному до звільнення з посади передати справи ОСОБА_3 , завідувачу Сектора кадрової роботи та державної служби, довірене майно ОСОБА_4 , завідувачу господарства Сектора матеріально-технічного забезпечення Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі. Підстава: наказ Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року №202дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі», наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі від 22 жовтня 2020 року №135о/с «Про попередження працівників», персональне попередження про наступне вивільнення від 22 жовтня 2020 року №17-09/12157/9-22/20. …» (т. 1 а.с.48).

У листі Заступника керівника Управління - начальника відділу з питань запобігання та виявлення корупції Управління внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань від 30.11.2020 за №10-10-01-26757 на адресу Директорів територіальних управлінь Державного бюро розслідувань зазначено: «… Управління внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань з метою недопущення порушень вимог антикорупційного законодавства повідомляє про необхідність безумовного дотримання вимог чинного законодавства при процедурі переведення працівників в зв`язку із штатними змінами у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, а саме вимог статті 14-3 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», зокрема: 1.Державні службовці можуть бути переведені у системі ДБР за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу». 2.Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі ДБР, у тому числі з територіального управління до центрального апарату ДБР, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади. …» (т. 1 а.с.61).

Судом досліджено: Паспорт громадянина України, виданого ОСОБА_1 (т. 1 а.с.34); Довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру ОСОБА_1 (т.1 а.с.47); Трудову книжку ОСОБА_1 (т.1 а.с.35-46); Довідку від 30.11.2020 за №21 про заробіток ОСОБА_1 з 01.01.2020 по 30.11.2020 (а.с.50); Довідку від 20.01.2021 за №3 про заробіток ОСОБА_1 з вересня по жовтень 2020 року (т.1 а.с.96); інформацію з сайту Державного бюро розслідувань про посади (т. 1 а.с.51); інші матеріали справи.

Також, судом досліджено: Наказ Державного бюро розслідувань від 08.07.2020 за №323 «Про затвердження Переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами» та «Перелік посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами (з урахуванням змін, внесених наказами Державного бюро розслідувань від 10.09.2020 №481, від 17.09.2020 №507, від 29.09.2020 №534, від 15.10.2020 №583)» (т. 1 а.с.53-54); Наказ Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 за №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань» та Структуру територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі штатною чисельністю 75 штатних одиниць (т. 1 а.с.55-56); Наказ Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 за №202дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі» (т.1 а.с.100).

Позовні вимоги не підлягають задоволенню через викладене вище та наступне.

Згідно з Законом України від 03.12.2019 за №305-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності з 27.12.2019, Державне бюро розслідувань набуло статусу державного правоохоронного органу.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

Як зазначено у ч.1 ст.9 Законі України «Про Державне бюро розслідувань», систему Державного бюро розслідувань складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі Державного бюро розслідувань діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи. Організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.

У ст.14 Законі України «Про Державне бюро розслідувань» зазначено: «1.До працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань. 2.Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону. 3.На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки. Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом. Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у підрозділах Державного бюро розслідувань затверджуються Директором Державного бюро розслідувань. Призначення на посади у Державному бюро розслідувань, крім посад Директора Державного бюро розслідувань, керівника підрозділу внутрішнього контролю центрального апарату Державного бюро розслідувань та керівників підрозділів внутрішнього контролю територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, здійснюється за результатами відкритих конкурсів, що проводяться конкурсними комісіями з проведення конкурсів на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань. Типове положення про конкурсну комісію та порядок проведення відкритого конкурсу затверджує Директор Державного бюро розслідувань. 4.Порядок присвоєння спеціальних звань особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань та їх співвідношення з іншими спеціальними, а також військовими званнями і рангами державних службовців затверджується Кабінетом Міністрів України. 5.Трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством. 6.Порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами. На осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюється Дисциплінарний статут Національної поліції України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Притягнення до дисциплінарної відповідальності державних службовців Державного бюро розслідувань здійснюється відповідно до Закону України "Про державну службу" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. 7.Працівники Державного бюро розслідувань регулярно, не менше одного разу на два роки, проходять обов`язкове підвищення кваліфікації. Працівники Державного бюро розслідувань, до повноважень яких належать виявлення, розкриття і розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності Державного бюро розслідувань, проходять перепідготовку або підвищення кваліфікації за спеціальними програмами, у тому числі за кордоном».

Згідно з п.4 ч.1 ст.83 Закону України «Про державну службу» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) державна служба припиняється: за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

У ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. (…) Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Як зазначено у ч.4 ст.87 Закону України «Про державну службу», у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Згідно з п.5 ч.3 ст.13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» директор територіального управління Державного бюро розслідувань: видає у межах своїх повноважень накази і розпорядження.

Відповідно до ч.6 ст.49-2 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Як зазначено у ч.5 ст.241-1 КЗпП України, коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

У ст.14-3 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» зазначено: «1.Державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України "Про державну службу". 2.Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань, у тому числі з територіального управління до центрального апарату Державного бюро розслідувань, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади. 3.Переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення».

У Роз`ясненні Національного агентства України з питань державної служби від 20.02.2020 за №86р/з «Щодо процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 Закону України «Про державну службу»)» зазначено: «… Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 13 Закону України «Про державну службу» (далі - Закон) НАДС роз`яснює. Стаття 87 Закону визначає підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, такими підставами відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої є: - скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; - ліквідація державного органу. Законом України від 14 січня 2020 року №440-ІХ «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи», який набрав чинності 13 лютого 2020 року, внесено зміни до низки законодавчих актів, зокрема, до Закону. Наразі відповідно до абзацу першого частини третьої статті 87 Закону суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Отже, при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком. … Відповідно до частини третьої статті 5 Закону дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення наразі врегульована положеннями Закону. Отже, при звільненні державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, відповідно до пункту 1 чи пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону, положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України не застосовуються. …» (а.с.204).

З наведених норм права та обставин справи вбачається, що згідно з Законом України від 03.12.2019 за №305-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності з 27.12.2019, Державне бюро розслідувань набуло статусу державного правоохоронного органу.

ОСОБА_5 як виконуючим обов`язки директора Державного бюро розслідувань були підписані, зокрема: Наказ Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 за №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань»; Наказ Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 за №202дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі».

Також, ОСОБА_6 як виконуючим обов`язки директора Державного бюро розслідувань був підписаний, зокрема, Наказ Державного бюро розслідувань від 08.07.2020 за №323 «Про затвердження Переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами».

Предметом спору не є правомірність прийняття наведених: Наказу Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 за №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань»; Наказу Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 за №202дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі»; Наказу Державного бюро розслідувань від 08.07.2020 за №323 «Про затвердження Переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами».

Позивачем не надано до суду доказів визнання протиправними та скасування наведених: Наказу Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 за №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань»; Наказу Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 за №202дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі»; Наказу Державного бюро розслідувань від 08.07.2020 за №323 «Про затвердження Переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами».

Таким чином, суд вважає безпідставним довід позивача, що «накази Державного бюро розслідувань, що слугували правовим підґрунтям для видачі оскаржуваного наказу №151о/с від 27.11.2020, підписані не уповноваженою особою, а тому не повинні мати юридичної сили».

Суд погоджується з твердженням відповідача: «З наказу від 27.11.2020 за №149о/с вбачається, що позивача звільнено 30 листопада (останній робочий день). Попередження про наступне вивільнення здійснено 30.10.2020 (що не заперечується позивачем). 30 календарний день з моменту попередження позивача припадає на неділю 29.11.2020, у звязку із чим останнім робочим днем позивача є перший робочий день - понеділок 30.11.2020».

У Трудовій книжці позивачки зазначено про її звільнення 30.11.2020.

Отже, на думку суду, позивачем не доведено, що «трудова угода між працівником і роботодавцем була фактично продовжена на невизначений термін».

Судом прийнято до уваги, що позивачка працював на посаді провідного спеціаліста Сектору кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, з якої її і було звільнено.

Звідси, недоліки в оформлені Наказу ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі від 27.11.2020 за №149о/с «Про ОСОБА_7 », на думку суду, можуть свідчити про не компетентність позивачки або навмисне допущення помилок нею у даному Наказі з метою подальшого його легшого оскарження у суді.

аким чином, суд не приймає доводи позивачки про недоліки в оформлені Наказу ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі від 27.11.2020 за №149о/с «Про ОСОБА_7 ».

З висловлювань позивачки у судовому засіданні вбачається, що вона у повній мірі усвідомлювала причини свого звільнення.

З матеріалів справи, наданих у судовому засіданні представником відповідача пояснень, вбачаєтья, що в органах Державного бюро розслідувань, у тому числі у ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, відбулось фактично «скорочення посад державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису», що й відображено у Наказі ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі від 27.11.2020 за №149о/с «Про ОСОБА_7 » та відповідає підставам для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, наведеним у п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу».

Отже, суд вважає, що позивачкою не доведено зазначене нею у позовній заяві, що у Наказі ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі від 27.11.2020 за №149о/с «Про звільнення ОСОБА_1 » не конкретизовано підстави для звільнення, що «породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення».

З огляду на приписи ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), у директора ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі не було обов`язку на момент звільнення позивачки пропонувати позивачці вакантну посаду державної служби, що підтверджується й викладеним у Роз`ясненні Національного агентства України з питань державної служби від 20.02.2020 за №86р/з «Щодо процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 Закону України «Про державну службу»)».

Не зазначено про наявність вказаного обов`язку у директора ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі й у листі Заступника керівника Управління - начальника відділу з питань запобігання та виявлення корупції Управління внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань від 30.11.2020 за №10-10-01-26757 на адресу Директорів територіальних управлінь Державного бюро розслідувань.

Суд погоджується з твердженням відповідача, що «оскільки саме норми спеціального законодавства, тобто положення Закону України «Про державну службу» підлягають застосуванню до спірних правовідносин, то доводи позивача з приводу невиконання обов`язку відповідача в частині працевлаштування позивача (перевести на рівнозначну або ж нижчу посаду) та врахування переважного права залишення на роботі є безпідставними».

Суд не може втрутитись у дискреційні повноваження директора ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі стосовно кадрових питань по позивачу, зобов`язати директора ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі вчинити певні дії на користь позивача всупереч норм права.

Враховуючи наведене, Наказ ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі від 27.11.2020 за №149о/с «Про звільнення ОСОБА_1 » не може бути судом визнаний протиправним та скасований.

Звідси, інші позовні вимоги, які є похідними, не можуть бути задоволені судом.

У ст.19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як зазначено у ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням з`ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню. Доводи позивача не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч.1 ст.132 КАС України).

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України).

Оскільки у задоволенні позовної заяви має бути відмовлено, то, відповідно, має бути відмовлено й у стягненні на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9, 77, 132, 139, 143, 243-246 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі (72316, Запорізька область, м.Мелітополь, вул.Індустріальна, буд.89; код ЄДРПОУ 42348993) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити у повному обсязі.

У стягненні з відповідача на користь позивача суми сплаченого судового збору за подання позовної заяви до суду – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Суддя Н.В. Стрельнікова