Рішення № 96773762, 15.04.2021, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/23088/19

пр. № 2/759/597/21

15 квітня 2021 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул`яновської О.В.,

секретаря судового засідання Гаєвської Н.О.,

за участю: представників позивача Філімончук І.М. ,

представника відповідача ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві цивільну справу за позовними вимогами Київської міської ради до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Запорожець Ірини Григорівни, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Михайленка Сергія Анатолійовича, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору, визнання протиправними та скасування рішень, витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

у грудні 2019 р. позивач звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами, просить суд визнати протиправними та скасувати рішення ПН КМНО Запорожець І.Г. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.05.2018 №41188874 на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:75:670:0268, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 18.06.2018 №1030 укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зареєстрованим ПН КМНО Михайленко С.А.; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 18.06.2018 №1030 укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , зареєстрований ПН КМНО Михайленко С.А.; визнати протиправними та скасувати рішення ПН КМНО Михайленка С.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.06.2018 №41679805 на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:75:670:0268, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; витребувати у ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:670:0268, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Київської міської ради від 09.07.2009 №860/1916 передано гр. ОСОБА_3 у приватну власність земельну ділянку на АДРЕСА_2 в подальшому вказане рішення визнано недійсним та скасовано зобов`язано ОСОБА_3 повернути на користь КМР зазначену земельну ділянку, яка належить до земель комунальної власності м. Києва, а рішення про передачу її в оренду/користування на користь інших фізичних або юридичних осіб КМР не приймалось, однак станом на теперішній час виявлено обставини, які є перешкодою для розпорядження КМР земельними ділянками, зокрема ПН КМНО Запорожець І.Г прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.05.2018 №41188874 яким за ОСОБА_3 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:75:670:0268, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та в подальшому ПН КМНО Михайленком С.М. посвідчено договір купівлі-продажу від 18.06.2018 №1030 укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що свідчить про намагання вказаних фізичних осіб в незаконний спосіб заволодіти землями комунальної власності, які належать територіальній громаді м. Києва, а рішення ПН КМНО Запорожець І.Г. від 21.05.2018 №41188874 є незаконним та таким, що порушує норми законодавства з питань вчинення реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а тому підлягає скасуванню, при цьому рішення ПН ОСОБА_5 є похідною від вимоги про визнання недійсним договору від 18.06.2018 №1030, а тому також підлягає скасуванню, а спірна земельна ділянка підлягає певерненню до комунальної власності територіальної громади м. Києва.

Ухвалою суду від 17.12.2019 відкрито провадження по справі, призначено підготовче судове засідання (а.с. 32).

Розпорядженням керівника апарату від 10.09.2020 у зв`язку із тимчассовою непрацездатністю судді Коваль О.А. по справі призначено повторний автоматизований розподіл вищезазначеної цивільної справи, яку передано у провадження судді 10.09.2020.

08.04.2020 ухвалою судді справу прийнято до свого провадження (а.с. 64).

Ухвалою суду від 29.03.2021 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду (а.с. 242).

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, просила задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, вважає, що позов не обґрунтованим, оскільки не доведено, що земельна ділянка була видана у незаконний спосіб, а також за весь час не було накладено арешт, не надсилалися приписи, крім цього під час реєстрування у нотаріуса не виникало перешкод щодо реєстрації земельної ділянки і тому у ОСОБА_2 не виникало сумнівів, що ОСОБА_3 20.06.2018 продав йому належну земельну ділянку, внаслідок чого ОСОБА_2 є добросовісним набувачем.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, про слухання справи повідомлені належним чином, причини неявки суд не повідомили (а.с. 227-231, 250-254 т. 1).

На підставі п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки які належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

Суд, всебічно з`ясувавши обставини, на які позивачка посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20.01.2014 у справі №2/759/641/14 визнано незаконним і скасовано рішення Київської міської Ради №860/1916 від 09.07.2009 «Про передачу громадянину ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 ; визнано недійсним Державний акт серії ЯЖ №912806 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000 000:75:670:0268, площею 0,1 га на АДРЕСА_2 з цільовим призначенням: будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, виданий на ім`я ОСОБА_3 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 17.06.2010 та зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №05-7-03760, на підставі рішення Київської міської Ради №860/1916 від 09.07.2009; зобов`язано ОСОБА_3 повернути на користь Київської міської Ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 32) земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 8000000 000:75:670:0268, вартістю 358040,75 грн., що розташована на АДРЕСА_2 (а.с. 21-23).

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

01.07.2014 державним виконавцем ДВС Святошинського РУЮУ м. Києві відкрито виконавче провадження №43820716 на підставі виконавчого листа №2/759/641/14 від 19.06.2014 виданого Святошинським районним судом м. Києва про зобов`язання ОСОБА_3 повернути на користь КМР земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 8000000 000:75:670:0268, вартістю 358040,75 грн., що розташована на АДРЕСА_2 (а.с. 25).

28.07.2014 державним виконавцем ДВС Святошинського РУЮ м. Києві закрито виконавче провадження №43820716 через фактичне повне виконання рішення, згідно з виконавчим документом (а.с. 26).

21.05.2018 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №41188874 державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом КМНО Запорожець І.Г. проведено державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку 8000000 000:75:670:0268 за ОСОБА_3 (а.с. 137).

25.05.2018 рішенням №41300520 внесено зміни до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі рішення Київської міської ради від 14.07.2011 №375/5762 АДРЕСА_3 було найменовано вул. Зв`язківців (а.с. 198).

Згідно договору купівлі-продажу від 18.06.2018 посвідченого ПН КМНО Михайленком С.А. та зареєстровано в реєстрі №1030 ОСОБА_3 продав ОСОБА_2 земельну ділянку 0,1000 га розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000 000:75:670:0268, яка належала продавцю на праві приватної власності (а.с. 159-162).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру парв власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна земельна ділянка 8000000 000:75:670:0268 площею 0,1 га належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу серія та номер 1030 виданий 18.06.2018 ПН КМНО Михайленком С.А, (а.с. 19, 20).

Згідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ст. 320 ЦК України, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із ч. 2 ст. 326 ЦК України, від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Відповідно до ст. 181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно із ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

Згідно із ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться в межах Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя за місцезнаходженням нерухомого майна.

На підставі рішення Міністерства юстиції України державна реєстрація права власності та інших речових прав у визначених випадках може проводитися в межах декількох адміністративно-територіальних одиниць, визначених абзацом першим цієї частини, або незалежно від місцезнаходження нерухомого майна.

Згідно до ст. 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», організаційну систему державної реєстрації прав становлять:

1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи;

2) суб`єкти державної реєстрації прав:

виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації;

3) державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - державні реєстратори).

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав, похідних від права власності, здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Згідно до ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Електронні документи, подані для проведення державної реєстрації прав, оформляються згідно з вимогами, встановленими цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Не розглядаються документи з підчищеннями або дописками, закресленими словами та іншими не обумовленими в них виправленнями, заповнені олівцем, з пошкодженнями, що не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст, а також оформлені з порушенням вимог законодавства.

Відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом. Відповідальність за відповідність електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, оригіналам таких документів у паперовій формі у разі подання заяви в електронній формі несе особа, яка виготовила електронні копії документів.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Згідно з ст. 37-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», контроль у сфері державної реєстрації прав здійснюється Міністерством юстиції України, у тому числі шляхом моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав з метою виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб`єктів державної реєстрації прав. За результатами моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб`єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України проводить перевірки державних реєстраторів чи суб`єктів державної реєстрації прав.

Частиною 1, 2, 3 та 4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 3 ст. 17 ЦК України, орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

Згідно із ст. 172 ЦК України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно із ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав доказів того, що спірні приміщення перебували у власності територіальної громади м. Києва.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність порушеного права, що має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо певних дій, рішень або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні рішення або дії суб`єкта владних повноважень впливають на їх правове становище.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За правилами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У силу вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тобто, при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Позивач не навів обґрунтування щодо існування реального негативного впливу на його конкретні права чи інтереси в зв`язку з вчиненими відповідачами реєстраційних дій, а судом не встановлено порушення його прав, свобод та законних інтересів спірними рішеннями відповідачів, а тому підстави для задоволення заявлених вимог Київської міської ради відсутні.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи те, що оспорюваний договір купівлі-продажу був укладений відповідачами в порядку, визначеному діючим цивільним законодавством та Законом України «Про іпотеку», на підставі застереження, що міститься в іпотечному договорі, зважаючи на презумпцію правомірності правочину, задекларовану у ст. 204 ЦК України, а тому відсутні підстави для визнання даного договору недійсним, що як наслідок всі ніші похідні вимоги задоволенню не підлягають.

Обставини, зазначені позивачем, не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи та не є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Таким чином, суд оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приходить до висновку що позов не підлягає задоволенню.

У порядку ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що судом ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись вимогами Законом України «Про іпотеку»; Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»; ст.ст. 17, 172, 181, 182, 202-204, 216, 223, 316319-321, 326, 328 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273, 280, -283, 353 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

у позовних вимогах Київської міської ради до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Запорожець Ірини Григорівни, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Михайленка Сергія Анатолійовича, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору, визнання протиправними та скасування рішень, витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О.В. Ул`яновська

Повний текст судового рішення складено 20.04.2021.