Рішення № 96773346, 05.05.2021, Попільнянський районний суд Житомирської області

Справа № 288/1564/20

Провадження № 2/288/49/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2021 року смт Попільня

Попільнянський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді - Зайченко Є. О.,

за участю секретаря судових засідань –Костюк О.В.,

представника позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Попільня Житомирської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , представника позивача ОСОБА_1 до Андрушківської сільської ради Попільнянського району Житомирської області про зобов`язання виділити земельну ділянку із земель резервного фонду та земель запасу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі – позивач) звернулась до суду з позовом до Андрушківської сільської ради Попільнянського району Житомирської області (далі – відповідач) про зобов`язання виділити земельну ділянку із земель резервного фонду та земель запасу, в якому вказує, що згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії РН №150015, виданого Попільнянською районною державною адміністрацією 08.06.2017 року, ОСОБА_3 належить право на земельну частку (пай) розміром 3,99 умовних кадастрових гектарів на території Андрушківської сільської ради Попільнянського району Житомирської області.

08 жовтня 2020 року ОСОБА_3 звернулась до Андрушківської сільської ради з заявою про виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості), що належить йому на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії РН №150015, виданого Попільнянською районною державною адміністрацією 08.06.2017 року, із земель колишнього КСП «ім. Цюрупи» площею 3,99 умовних кадастрових гектарів для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Андрушківської сільської ради Попільнянського району Житомирської області.

Розглянувши заяву позивача від 08 жовтня 2020 року, Андрушківська сільська рада на 36 сесії 7 скликання від 09 жовтня 2020 року відмовила у виділенні земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_3 , оскільки на території сільської ради відсутні вільні землі резерву, а землі запасу перебувають в оренді.

Представник позивача зазначає, що за умови відсутності вільних земель сільськогосподарського призначення колишнього колективного сільськогосподарського підприємства, право на пай в колективній власності якого має позивач, останній має право на отримання земельної ділянки за рахунок земель резерву (запасу).

На момент, коли землі колективної форми власності колишнього КСП ще не розподілені в повному обсязі, у разі якщо такі землі знаходяться за межами населеного пункту, то питання про виділення особі належної їй земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) проводиться відповідною сільською радою, в даному випадку Андрушківською сільською радою. Лише у випадку відсутності необхідної землі колективної власності, така земля виділяється із земель державної або комунальної власності органами, визначеними статтею 122 ЗК України.

Вважає помилковим твердження відповідача про неможливість задоволення заяви позивача у зв`язку із відсутністю вільних земель резервного фонду та земель запасу. Факт оренди земельної ділянки резервного фонду та земель запасу не перешкоджає наданню її особі, яка реалізовує своє право на отримання земельної ділянки на підставі сертифікату на право земельної частки (пай).

Відповідно до заяви ОСОБА_3 від 08 жовтня 2020 року, остання має намір отримати у власність земельну ділянку у розмірі земельної частки (пай) 3,99 умовних кадастрових гектарів для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель резервного фонду або земель запасу.

Оскільки земельна ділянка, яку позивач має намір отримати у власність, віднесена до земель сільськогосподарського призначення, а тому у відповідача наявні повноважень щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай).

Позивач просить позовну заяву задовольнити та зобов`язати Андрушківську сільську раду Попільнянського району Житомирської області виділити ОСОБА_3 із земель резервного фонду, земель запасу на території Андрушківської сільської ради Попільнянського району Житомирської області в натурі (на місцевості) земельну ділянку відповідно до сертифіката серії РН №150015, виданого Попільнянською районною державною адміністрацією 08.06.2017 року, на право на земельну частку (пай) розміром 3,99 умовних кадастрових гектарів;

Відшкодувати ОСОБА_3 за рахунок бюджетних асигнувань Андрушківської сільської ради Попільнянського району Житомирської області сплачений судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача Андрушківської сільської ради Житомирської області в судовому засіданні позовні вимоги визнала повністю.

Суд, вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши в сукупності докази по справі, приходить до наступного висновку.

У відповідності до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як вбачається з сертифікату на право на земельну частку (пай) серії РН № 150015 виданого 08 червня 2017 року головою Попільнянської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 як члену колективного сільськогосподарського підприємства ім. Цюрупи, розташованого за адресою: с. Андрушки, Андрушківської сільської ради Попільнянського району Житомирської області, на підставі рішення Попільнянської районної державної адміністрації від 05 листопада 2002 року № 370, належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства ім. Цюрупи, розміром 3,99в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), вартість земельної частки (паю) становить 19684 гривень. Сертифікат зареєстровано 08 червня 2017 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 827. /а.с.13/

ОСОБА_3 своєю заявою від 08 жовтня 2020 року звернулась до Андрушківської сільської ради Попільнянського району Житомирської області, з проханням виділити йому в натурі (на місцевості) земельну частку (пай) в землі, яка перебувала в КСП ім. Цюрупи, с. Андрушки, Попільнянського району Житомирської області. /а.с.14/

Проте, відповідно рішення тридцять шостої чергової сесії 7 скликання Андрушківської сільської ради Попільнянського району Житомирської області від 09 жовтня 2020 року, ОСОБА_3 відмовлено в виділенні земельної частки (паю) згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) в зв`язку з тим, що землі резерву відсутні, а землі запасу на даний час перебувають в оренді ФГ «ОЛГРИС»./а. с. 15/

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Частиною другою статті 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Право особи на власність не може ставитись в залежність від визначення законного органу, який повинен забезпечити реалізацію цього права (ст. 14 Конституції України, ч.2 ст. 373 ЦК України).

Відповідно до положень Указу Президента України від 8 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Аналогічна правова позиція міститься в рішенні Верховного Суду України від 16 грудня 2015 р. у справі №6-19824ск15, за якою право власності на пай у члена КСП виникає з моменту передачі земельної ділянки у колективну власність КСП, членом якого він є, а видача сертифіката на часту (пай) лише документально фіксує право особи на земельну частку (пай), тобто його відсутність не свідчить про відсутність самого права на отримання паю.

Відповідно до частини п`ятої, десятої та одинадцятої статті 25 ЗК України, особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості). Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з особами, зазначеними в частині першій цієї статті у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій. Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

Згідно частини першої статті 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до частини одинадцятої статті 118 ЗК України, у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Як роз`яснено в пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Пунктом 17 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України передбачено, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Зазначеною правовою нормою встановлено відсутність будь-яких строків для звернення із сертифікатом для виділення земельної ділянки в натурі та визначено, що сертифікат є правовстановлюючим документом при реалізації права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства та таке право повинно бути реалізовано відповідним державним органом.

Оскільки сертифікат на право на земельну частку (пай) вважається правовстановлюючим документом при реалізації права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства, то таке право повинно бути реалізовано відповідним державним органом, оскільки наявність належним чином оформленого та зареєстрованого сертифікату на земельну частку (пай) засвідчує право позивача на виділення земельної ділянки в натурі та отримання відповідного документу про права власності на землю.

Пунктом 21 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України установлено, що з 01 січня 2019 року - дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні», землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками

визначає Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (далі – Закон), який є спеціальним законом щодо порядку проведення та процедури виділення власникам земельних паїв у натурі із земель, що належали сільськогосподарським підприємствам на праві колективної власності.

Згідно статті 3 Закону, підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради. Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Статтею 5 Закону передбачено, що сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок та приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).

Частиною першою статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Судом встановлено, що позивач має право на отримання земельної ділянки із земель резерву (запасу), оскільки землі КСП «ім.Цюрупи» вже розпайовані та виділені громадянам в натурі (на місцевості).

Невиділені у приватну власність землі колишнього КСП «ім.Цюрупи» є комунальною власністю Андрушківської сільської ради Попільнянського району, Житомирської області, оскільки їм передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, а тому наділена повноваженнями щодо виділення позивачу земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) на підставі її заяви.

Разом з тим, в задоволенні заяви позивача щодо виділення їй в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) відмовлено в зв`язку з тим, що землі резерву відсутні, а землі запасу на даний час перебувають в оренді ФГ «ОЛГРИС».

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Позивач, відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай), має право на виділ земельної частки (паю) із земель запасу (резерву) Андрушківської сільської ради Попільнянського району, яка має повноваження щодо реалізації такого права, а відповідач підтверджень, які б спростовували доводи позивач не надав.

Згідно статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі вищевказаного, суд приходить до висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Згідно статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частина 3 статті 137 ЦПК України, вказує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами

договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Пунктом 1, 2 частини другої статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Частиною четвертою статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Представник позивача надав Акт № 1 та АКТ № 2 про надання і прийняття правничої допомоги від 04 -05 листопада 2020 року (а.с.16-17, 32), розрахунок гонорару по договору про надання правничої допомоги від 22 жовтня 2020 року № 23, укладеним з ОСОБА_3 , який склав ОСОБА_1 , та згідно якого вартість робіт складає 6000 гривень (а.с. 30). Згідно квитанції виданої АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 29 жовтня 2020 року та ОСОБА_3 перерахувала, а ОСОБА_1 одержав 6000 гривень за услуги адвоката (а.с. 31).

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що виходячи із тривалості зайнятості адвоката у судових засіданнях, складності справи та задоволених позовних вимог, розмір витрат на оплату послуг адвоката, підлягають стягненню в заявленому розмірі 6000 гривень 00 копійок.

Крім того, відповідно до вимог частини 1 статті 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача 840 гривень 80 копійок судового збору.

Керуючись статтею 14 Конституції України; Постановою Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»; Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»; Указом Президента України від 8 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям»; ст. ст. 15, 16 ЦК України; ст. ст. 25, 81, 118, 122 ЗК України; ст. ст. 4, 5, 12, 13, 19, 23, 28, 48, 76, 78, 81, 89, 128, 133, 137, 141, 211, 247, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 , представника позивача ОСОБА_1 до Андрушківської сільської ради Попільнянського району Житомирської області про зобов`язання виділити земельну ділянку із земель резервного фонду та земель запасу – задовольнити.

Зобов`язати Андрушківську сільську раду Житомирської області виділити ОСОБА_3 із земель резервного фонду, земель запасу на території Андрушківської сільської ради Житомирської області в натурі (на місцевості) земельну ділянку відповідно до сертифіката серії РН №150015, виданого Попільнянською районною державною адміністрацією 08.06.2017 року, на право на земельну частку (пай) розміром 3,99 умовних кадастрових гектарів.

Відшкодувати ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Андрушківської сільської ради, Житомирської області (код ЄДРПОУ: 04347232, село Андрушки, вулиця Шкільна, 1, Житомирської області) сплачений судовий збір в розмірі 840.80 гривень.

Відшкодувати ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , жительці АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Андрушківської сільської ради, Житомирської області

(код ЄДРПОУ: 04347232, село Андрушки, вулиця Шкільна, 1, Житомирської області) витрати на правову допомогу в розмірі 6000 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя Попільнянського

районного суду Є. О. Зайченко