Рішення № 96767830, 07.05.2021, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

пр. № 336/2405/20

пр. № 2/336/195/21

м. Запоріжжя 7 травня 2021 року

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

у складі: головуючого судді Зарютіна П.В.,

при секретарі Федорченко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради (місце знаходження: пр. Соборний, 206, м. Запоріжжя), ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_2 ), треті особи: ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_5 (місце проживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_6 (місце проживання: АДРЕСА_1 ), третя особа - квартирно-експлуатаційний відділ м. Запоріжжя, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_3 від 01.03.1994 року, видане КЕЧ Запорізького району на підставі розпорядження № 11 від 01.03.1994 року.

Ухвалою суду від 19.05.2020 року було відкрите провадження по цій цивільній справі.

Після отримання від Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя південного оперативного командування Міністерства оборони України (м. Запоріжжя, вул. Земського лікаря Лукашевича, 4) інформації, що вказаний відділ є правонаступником КЕЧ Запорізького району, суд в судовому засіданні 15.04.2021 року залучив вказаний відділ третьою особою без самостійних вимог.

Вищевказана справа була призначена до судового розгляду, проте у судове засідання учасники справи не явилися.

У порядку ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

При цьому відповідачі про причини своєї неявки не повідомили, не подали відзив, а сторона позивача не висловила заперечень проти вирішення справи у порядку заочного розгляду, тому суд ухвалив провести заочний розгляд вищевказаної справи.

Всебічно з`ясувавши обставини справи, вивчивши її матеріали, дослідивши надані у справі докази у сукупності, суд дійшов до висновку, що заявлений позов підлягає задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин справи та відповідних їм правовідносин.

Згідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч.1 ст.4, ч.1 ст.5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, який здійснюється судом у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, щощо у відповідності до ордеру на житлове приміщення № 1806 від 27.07.1994 року позивачу ОСОБА_1 , а також ОСОБА_4 , ОСОБА_5 було надано у користування квартиру АДРЕСА_3 , житловою площею 29,95 кв.м., загальною площею 51,86 кв.м. (надалі спірна квартира).

Після отримання ордеру перелічені особи вселились до спірної квартири, а 20.04.1995 року були в ній прописані.

Третя особа ОСОБА_6 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому з народження проживає у спірній квартирі та була зареєстрована в ній спочатку у картці матері, а потім в 2012 році отримала власний паспорт, що підтверджується листом Департаменту реєстраційних послуг від 29.01.2020 року № Р-0054.

Вказані обставини підтверджуються ордером № 1806 від 27.07.1994 року, паспортами громадян України позивача та членів його родини, а також довідками Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради № 04-28/7-4583, № 04-28/7-4584, № 04-28/7-4592 від 03.03.2020 року, № 04-28/7-4482 від 02.03.2020 року про місце їх реєстрації.

В січні 2020 року позивач із родиною звернулись до районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району із заявою про приватизацію спірної квартири. Але 26.02.2020 року ОСОБА_1 отримав відповідь № Р-0108 від 25.02.2020 року, з якої вбачається, що при виготовленні технічного паспорту на квартиру від ТОВ «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» надійшла інформація про те, що спірна квартира зареєстрована за іншими особами. Також було надано копію свідоцтва про право власності на житло від 01.03.1994 року, виданого КЕЧ Запорізького району на підставі розпорядження № 11 від 01.03.1994 року. Згідно вказаного свідоцтва спірна квартира передана відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у спільну сумісну власність.

Як зазначено у позові, вказані вище особи позивачу не знайомі, вони ніколи в спірній квартирі не проживали, бо на момент вселення позивачів до квартири в ній були відсутні підлога, шпалери, сантехнічне обладнання. Таким чином, до родини позивача в спірній квартирі ніхто не проживав.

Викладені посилання позивача нічим не спростовані. Доказів реєстрації чи проживання відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в спірній квартирі суду не надано.

Спірна квартира на час видачі свідоцтва про право власності від 01.03.1994 року перебувала на балансі Будинкоуправління № 1 Запорізької КЕЧ району (код ЕДРПОУ 22993415), яке було визнано банкрутом на підставі рішення господарського суду Запорізької області від 21.02.2011 року, у зв`язку із чим діяльність вказаної юридичної особи було припинено 25.02.2011 року, що підтверджується даними Єдиного державного Реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно відповіді виконавчого комітету Запорізької міської ради в 2006 року на підставі рішення Запорізької міської ради № 426/3 від 22.11.2006 року будинок АДРЕСА_4 передано до комунальної власності міста Запоріжжя. Ніяких відомостей про приватизацію спірної квартири до виконкому Запорізької міської ради передано не було.

З викладених вище обставин вбачається, що відновити своє право на приватизацію житла, яким позивач та члени його родини користуються більше 25 років, можливо тільки після визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірну квартиру.

За приписами ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 8, ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Згідно з п. 4 ст. 5 Закону «Про приватизацію державного житлового фонду» право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Вказаний правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 30 січня 2013року в справі №6-125цс12. Згідно неї: «…Відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 5, ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон) наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.»

Згідно із ч. 3 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Оскільки при видачі оспорюваного свідоцтва про право власності на житло вказані норми Закону дотримано не було, то таке свідоцтво є незаконним та підлягає визнанню недійсним.

У відповідності до п. 4 Заключних та перехідних положень ЦК України 2003 року, до правовідносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно ст. 203 ч.1 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частини 1, 3 ст.215 ЦК України передбачають, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За таких обставин, оцінивши у сукупності усі докази та установленні фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги ґрунтуються на законі і доведені відповідними доказами.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1-4, 5, 12, 13, 76-81 89, 258, 263-265, 280-283 ЦПК України, ст. ст.16, 21, 203, 215, 345 ЦК України, ст. ст.9, 64 ЖК України, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради (місце знаходження: пр. Соборний, 206, м. Запоріжжя), ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_2 ), треті особи: ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_5 (місце проживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_6 (місце проживання: АДРЕСА_1 ), третя особа - квартирно-експлуатаційний відділ м. Запоріжжя, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру - задовольнити.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності від 01.03.1994 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_3 , видане КЕЧ Запорізького району на підставі розпорядження № 11 від 01.03.1994 року.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частину другій статті 358 ЦПК України.

Суддя П.В. Зарютін