Рішення № 96767059, 21.04.2021, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа №333/4038/20

Провадження №2/333/302/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2021 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд міста Запоріжжя у складі:

судді Круглікової А.В.,

за участю секретаря судового засідання Іщенко А.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача: Запорізького державного підприємства «Радіоприлад», 69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 3

про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 78 107,26 грн., –

ВСТАНОВИВ:

До Комунарського районного суду м. Запоріжжя звернувся ОСОБА_1 (надалі – ОСОБА_1 ) з позовом до Запорізького державного підприємства «Радіоприлад» (далі за текстом – ЗДП «Радіоприлад») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 78 107,26 грн. Заявлені вимоги обґрунтовано тим, що в період з 07.04.2003 р. по 19.06.2018 р. позивач працював у ЗДП «Радіоприлад». Як вказував позивач, в день звільнення останнього з підприємства відповідача виплата заробітної плати у повному обсязі в порушення вимог ст.ст. 47, 116 КЗпП України здійснена не була. Так, остаточний розрахунок в сумі 14 960,35 грн. був здійснений відповідачем лише 06.05.2020 р. на підставі рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23.12.2019 р. Враховуючи зміст ст. 117 КЗпП України, позивач вважає, що має право на виплату йому середнього заробітку за період з 20.06.2018 р. по 06.05.2020 р. в сумі 78 107,26 грн. На підставі викладеного, позивач просить суд задовольнити заявлені вимоги в повному обсязі.

Позивач та представник позивача в ході розгляду справи підтримали заявлені вимоги в повному обсязі, просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву та у письмових поясненнях заявлені вимоги ОСОБА_1 визнає частково, просить суд зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача до суми 14 960,35 грн., яка фактично відповідає сумі заборгованості відповідача за рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24.12.2019 р. у справі № 333/5727/19 та сплачена відповідачем.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, судом встановлені наступні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 в період з 07.04.2003 р. по 20.06.2018 року працював у ЗДП «Радіоприлад» на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування та був звільнений на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20.11.2019 р. у справі № 333/5727/19, яке набуло законної сили 23.12.2019 р., стягнуто з ЗДП «Радіоприлад» на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати та вихідної допомоги в сумі 14 960,35 грн.

Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як встановлено судом з виписки по картковому рахунку АТ «Ощадбанк», відкритого на ім`я ОСОБА_1 , 06.05.2020 р. згідно з розпорядженням від 30.04.2020 р. № 60967729/7, на виконання наведеного вище рішення суду, здійснено безготівкове зарахування коштів в сумі 14 936,53 грн.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України (далі за текстом - КЗпП України) передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, за несвоєчасність здійснених виплат при звільненні, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.06.2018 р. по 06.05.2020 р. в сумі 78 107,26 грн. (78 107,26 грн. = 166,54 грн. середньоденна заробітна плата х 469 робочих днів).

Представник відповідача погодився із визначеною позивачем у своєму розрахунку середнього заробітку із сумою середньоденної заробітної плати, яка становить 166,54 грн., що відповідає довідці від 23.09.2019 р. № 116-1991 за підписом заступника директора та головного бухгалтера ЗДП «Радіоприлад» (а.с. 5).

При цьому, представник відповідача заперечив проти визначеної позивачем кількості робочих днів, оскільки такий розрахунок повинен бути здійснений, виходячи із неповного робочого часу, встановленого на підприємстві відповідача на підставі ст. 56 КЗпП України та п. 3.5. Колективного договору на 2018-2020 роки, укладеного на конференції трудового колективу від 16.05.2018 р.

Статтею 56 КЗпП України, що за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень (ч. 1). Оплата праці в цих випадках провадиться пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку (ч. 2). Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників (ч. 3).

За змістом п.п. 3.5., 3.6. Колективного договору на 2018-2020 роки, укладеного на конференції трудового колективу від 16.05.2018 р., за угодою між працівником і адміністрацією підприємства може встановлюватись, як при прийнятті на роботу, так і згодом, неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Згоду на роботу в такому режимі працівник висловлює своїм особистим підписом у щомісячному графіку роботи підрозділу. Оплату праці при роботі в режимі неповного робочого часу здійснюється за фактично відпрацьований час, або виконаний обсяг робіт. Робота на умовах неповного робочого часу не спричиняє яких-небудь обмежень обсягу трудових прав працівників (а.с. 25).

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (із змінами та доповненнями), середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (п.8 Порядку в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з службовою запискою заступника директора з економічних питань ЗДП «Радіоприлад» від 07.09.2020 р. № 179-120, робочий тиждень для 1-го штатного працівника за 2018 р., 2019 р. та І півріччя 2020 р. склав в середньому 28,5 годин.

Отже, за розрахунком відповідача, враховуючи фактичні дані за 2018 р., 2019 р. та І півріччя 2020 р., за період з 20.06.2018 р. по 06.05.2020 р. число робочих днів склало 349 (349 робочих днів = 98 тижнів х 28.5 год. = 2793 год. / 8 годин), у зв`язку з чим, сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку складає 58 122,46 грн. (58 122,46 грн. = 166,54 грн. х 349 робочі дні).

З огляду на викладене, перевіривши розрахунок відповідача з середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає його вірним та обґрунтованим, оскільки такий розрахунок здійснений, виходячи з фактичних даних за 2018 р., 2019 р. та І півріччя 2020 р., що діяли на ЗДП «Радіоприлад» в період з 20.06.2018 р. по 06.05.2020 р.

У зв`язку з чим, враховуючи, що за період з дати звільнення до дати розрахунку з позивачем кількість робочих днів на ЗДП «Радіоприлад» склала – 349, суд дійшов висновку, що сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.06.2018 р. по 06.05.2020 р. складає суму в розмірі 58 122,46 грн. Решту заявленої позивачем до стягнення суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні суд відхиляє, як необґрунтовану та безпідставну.

При розгляді справи по суті спору, судом враховано, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Так, в спірних правовідносинах, працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.

Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, не в залежності від наявності спору між працівником та роботодавцем щодо належних до виплати сум.

Висновок щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), яка відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду визначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Як встановлено вище матеріалами справи, суд встановив обґрунтованість розрахунку позивача в сумі 58 122,46 грн., а саме з дати звільнення до дати розрахунку (за період з 20.06.2018 р. по 06.05.2020 р.), виходячи із фактичної кількості робочих днів на ЗДП «Радіоприлад» (349 робочих днів), що відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зменшити вказаний вище розмір відшкодування, виходячи з наступного.

Відповідно до матеріалів цієї справи та встановлених судом фактичних обставин позивач не довів, що звертався 19.06.2018 р., тобто на момент звільнення до відповідача з відповідною вимогою про здійснення всіх належних йому виплат. Таке право позивач реалізував лише у жовтні 2019 року, подавши позов про стягнення заборгованості із заробітної плати, та у липні 2020 року, подавши цей позов у цій справі, що не свідчить про послідовність і добросовісність поведінки позивача щодо реалізації своїх трудових прав на одержання належних при звільненні сум.

Судом враховано, що заборгованість із своєчасно невиплаченої заробітної плати та вихідної допомоги, встановленої рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20.11.2019 р. у справі № 333/5727/19 в сумі 14 960,35 грн. є значно меншою ніж визначена сума середнього заробітку за час затримки її виплати при звільненні (58 122,46 грн.).

У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, суд вважає, що стягнення з відповідача значної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (58 122,46 грн.) є несправедливим та може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам.

З огляду на очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, за обставин цієї справи, суд дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям є визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат в сумі 25 000 грн.

Зазначена вище сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити.

На підставі вище викладеного, вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольняється судом частково в сумі 25 000 грн. У задоволенні іншої частини цієї вимоги судом відмовляється.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір в сумі 269,12 грн. покладається судом на відповідача.

Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Запорізького державного підприємства «Радіоприлад» (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 3, код ЄДРПОУ 14313317) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) – 25 000 (двадцять п`ять тисяч) грн. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, без врахування податків та інших обов`язкових платежів, 269 (двісті шістдесят дев`ять) грн. 12 коп. судового збору.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суд м. Запоріжжя. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повний текст рішення складено 07.05.2021 р.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя А.В.Круглікова