Рішення № 96763480, 07.05.2021, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

"07" травня 2021 р.

Справа № 642/2207/21

Провадження № 2/642/1217/21

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

6 травня 2021 року Ленінський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Шрамко Л.Л.,

з участю секретаря Алфьорової І.Р.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди,

встановив:

Позивачка звернулась з позовом до суду, просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 51 615, 44 грн., середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку з 22 жовтня 2020 року по день ухвалення судового рішення, в сумі 47 710 грн. 95 коп., та 10 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог послалась на те, що вона працювала на Харківському казенному експериментальному протезно-ортопедичному підприємстві на посаді інженера 2 категорії медичного відділу, та наказом директора ХКЕПОП від 21.10.2020 була звільнена за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням адміністрацією підприємства законодавства про працю та умов колективного договору щодо виплати заробітної плати. В день звільнення відповідач не розрахувався з нею, заборгованість на день звільнення складала 51 615, 44 грн. Оскільки заробітна плата так і не виплачена, чим здійснена затримка у її виплаті, позивач просить стягнути середній заробіток за вказаний час затримки у розмірі 47 710 грн. 95 коп., за 135 днів затримки розрахунку за період з 22 жовтня 2020 року по 6 травня 2021 року, виходячи з середньоденного заробітку 308 грн. 97 коп.

Крім того, просила стягнути 10 000 грн. моральної шкоди, завданої їй порушенням її конституційних прав, внаслідок чого вона зазнала душевних страждань, була позбавлена можливості для задоволення життєвих потреб, не мала фінансової можливості пройти щорічне медичне обстеження, якого потребує після автомобільної аварії. Їй було важко працевлаштуватись, враховуючи її вік, та хвилювання з приводу тривалої невиплати заробітної плати призвели до погіршення стану її здоров`я.

Ухвалою суду від 19.04.2021 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в спрощеному позовному провадженні.

Позивачка в судовому засіданні позов підтримала, пославшись на викладені в позовній заяві обставини.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, причини неявки суду невідомі, заяв та клопотань до суду не надавав, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Суд керується положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи наведене, виходячи з положень ст. 280 ЦПК України, за згодою позивачки, суд вважає можливим постановити заочне рішення у справі.

Вислухавши позивачку, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_1 з 16 липня 2018 року працювала на Харківському казенному експериментальному протезно-ортопедичному підприємстві на посаді інженера 2 категорії медичного відділу.

Згідно з наказом № 141 від 21.10.2020 вона була звільнена із займаної посади за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням адміністрацією підприємства законодавства про працю та умов колективного договору щодо виплати заробітної плати (ч.3 ст. 38 КЗпП).

Як вбачається з довідки від 02.11.2020, виданої ХКЕПОО, станом на 02.11.2020 розмір заборгованості відповідача по заробітній платі перед позивачкою становить 51 615, 44 грн.

Доказів про виплату вказаної суми відповідачем позивачці станом на день розгляду справи до суду не надано.

Приписами ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Положенням ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Частиною 5 статті 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України,- в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відомостей про наявність спору про розмір боргу суду не надано.

В день звільнення позивачеві, в порушення ст.116 КЗпП України, не виплачені належні суми заробітної плати, що є підставою для стягнення на користь позивача заборгованості по заробітній платі, а з урахуванням вимог ст. 117 КЗпП України, є підстави для стягнення середнього заробітку за весь час затримки.

Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

В п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМ України від 08.02.1995 № 100.

Відповідно до п. 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п. 5 розділу ІV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати, яка згідно із пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна)заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні)дні на число відпрацьованих робочих днів(годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Постановою ВСУ від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) наведено висновки щодо розміру виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки. Так, зокрема зазначено, що мета відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Розмір цього відшкодування може бути зменшений із врахуванням: 1) розміру простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З довідки ХКЕПОП від 16.03.2021 № 03/382 вбачається, що за 2 місяці перед звільненням у серпні 2020 року заробітна плата позивачки становила 4 415, 50 грн. за 15 днів, за вересень 2020 року - 5 163, 64 грн. за 16 днів. Всього за 2 місяці її заробітна плата склала 9758, 14 грн. за 31 день, та середньоденна заробітна плата становить 308 грн. 97 коп.

Затримка розрахунку має місце з 22 жовтня 2020 року по день постановлення судового рішення - 6 травня 2021 року, що складає 135 днів, тому середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за вказаний період становить 41 710, 95 грн. (135 дн. х308,97=41710,95 грн.).

Враховуючи наведене , суд вважає , що позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі51 615, 44 грн. та 47 710 грн. 95 коп. середнього заробітку за час затримки виплати підлягають задоволенню в повному обсязі.

При вирішення питання щодо вимог позивачки про стягнення з відповідача 10 000 грн. моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, відповідно до положень якої передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

В частині 2 ст. 23 ЦК України закріплено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

В силу ч.4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що згідно зі статтею 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 14.12.2016 у справі № 428/7002/14-ц, зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із вказаною статтею є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, характер та ступінь моральних страждань позивача. Невиплата заробітної плати встановлена та доведена в ході судового розгляду. Сам факт порушення законного трудового права позивача свідчить про заподіяння моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв`язків, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18.01.2018 у цивільній справі №362/7161/15-ц, які враховуються судом на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Дійсно, невиплатою відповідачем належних позивачці коштів, їй спричинена моральна шкода, яка полягає в порушенні її прав на отримання оплати за працю, що призвело до моральних страждань. Ситуація, яка склалася, мала місце тривалий час, дійсно вимагала від неї додаткових зусиль для організації життя.

Таким чином, приймаючи до уваги ті обставини, що позивачка зазнала хвилювання, моральних страждань, а також враховуючи тривалість н проведення повного розрахунку з нею, враховуючи вимоги розумності та справедливості, суд вважає, що з відповідача на користь позивачки слід стягнути у відшкодування моральної шкоди 3 000 грн. Доказів заподіяння моральної шкоди у більшому розмірі суду не надано.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що позивачка звільнена від сплати судового збору за подання позовної вимоги про стягнення заробітної плати, та сплатила 993 грн. 09 коп. судового збору за інші позовні вимоги.

Тому слід стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1 205 грн. 66 коп., та у відшкодування витрат по оплаті судового збору на користь позивачки 272 грн. 40 коп., пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст.4,12-13, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 280 ЦПК України, ст.ст. 38, 94, 97, 116, 117, 237-1 КЗпП, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства (адреса 61017, Харківська обл., місто Харків, вул. Велика Панасівська, 112, ЄДРПОУ 03187743, поточний рахунок НОМЕР_1 в Харківському ГРУ АТ КБ «ПриватБанк», МФГО 351533, ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) заборгованість по заробітній платі в сумі 51 615 грн. 44 коп., середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні з 22 жовтня 2020 по день ухвалення рішення - 6 травня 2021 року в сумі 41 710 грн. 95 коп., та моральну шкоду в розмірі 3 000 грн., а всього 93 326 грн. 39 коп.(дев`яносто три тисячі триста двадцять шість грн. 39 копійок).

Стягнути з Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства на користь держави судовий збір у розмірі 1 205 грн. 66 коп. (одну тисячу двісті п`ять гривень 66 копійок).

Стягнути з Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства у відшкодування витрат по оплаті судового збору на користь ОСОБА_1 272 грн. 40 коп. (двісті сімдесят дві грн. 40 копійок).

В інший частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць підлягає негайному виконанню Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30- денний строк з дня складення повного рішення.

Дане заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення подається відповідачкою до Ленінського районного суду м. Харкова протягом 30 днів з дня отримання його копії.

Повне судове рішення складено 7 травня 2021 року.

Суддя Л.Л. Шрамко