Рішення № 96759840, 29.04.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/2662/21

Справа № 522/24051/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2021 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого судді Домусчі Л.В.,

за участю секретаря судового засідання – Лисенко А.О.,

розглянувши у судовому засіданні матеріальної цивільної справи за позовом Управління обласної ради з майнових відносин до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Демидова Сергія Сергійовича, ОСОБА_1 , за участі третіх осіб: Комунальної установи «Одеський академічний театр музичної комедії ім. М.Водяного», ОСОБА_2 , про визнання протиправними дії нотаріуса та скасування права власності,

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси 20.12.2017 року надійшов позов Управління обласної ради з майнових відносин до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Демидова Сергія Сергійовича, ОСОБА_1 , за участі третіх осіб: Комунальної установи «Одеський академічний театр музичної комедії ім. М.Водяного», ОСОБА_2 , за яким просили:

- визнати протиправними дії приватного нотаріуса та скасувати право власності на нежитловий будинок – кафе-бар за адресою АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Демидова Сергія Сергійовича скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності щодо вищевказаного об`єкту;

- стягнути із приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Демидова Сергія Сергійовича та ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування позову зазначено, що згідно свідоцтва про право власності від 04.11.2010 року серії НОМЕР_1 та витягу про державну реєстрацію прав від 25.03.2011 року №29428675, об`єкт за адресою АДРЕСА_1 , є об`єктом права спільної власності територіальної громад, сіл, селищ, міст області. Згідно з розпорядженням голови обласної ради від 03.09.2013 року № 307/2013-ОР «Про закріплення майна територіальних громад сіл, селищ, міст області за комунальними підприємствами, установами, організаціями, закладами обласної ради» майно за адресою АДРЕСА_1 , було закріплено на праві оперативного управління та обліковується на балансі комунальною установою «Одеський академічний театр музичної комедії ім.. М. Водяного».

31 серпня 2014 року між комунальною установою «Одеський академічний театр музичної комедії ім.. М. Водяного» та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір оренди нерухомого майна, згідно з яким ФОП ОСОБА_3 орендує у комунальній установи «Одеський академічний театр музичної комедії ім.. М. Водяного» асфальтний майданчик, заг. пл.. 75 кв.м., з метою розміщення кафе (бар), яке здійснює продаж товарів, у тому числі і підакцизної групи. У подальшому, без погодження із позивачем, ФОП ОСОБА_3 побудував капітальну будову, заг. пл.. 84,5 кв.м., за вищевказаною адресою. 25 грудня 2014 року Департамент ДАБІ в Одеській області видав відповідачу декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстровану Департамент ДАБІ в Одеській області за № ОД 142143590974.

Зазначили, що 20 лютого 2017 року наказом Департаменту ДАБІ в Одеській області № 01-13/49Л7БК було скасовано реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ОД 142143590974 від 25.12.2014 року. Рішенням господарського суду Одеської області від 13 лютого 2017 року у справі № 916/3287/16 було задоволено позовні вимоги КУ «Одеський академічний театр музичної комедії ім.. М. Водяного» в частині розірвання договору оренди нерухомого майна, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , від 31 серпня 2014 року, укладеного між КУ «Одеський академічний театр музичної комедії ім.. М. Водяного» та ФОП ОСОБА_3 , а також повернення орендованого майна – асфальтного майданчика пл.. 75 кв.м.. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31 травня 2017 року у справі №916/3287/16 рішення господарського суду Одеської області від 13.02.2017 року було залишено без змін. Вказували, що передача майна в оренду за договором від 31.08.2014 року не спричинило передачу ФОП ОСОБА_3 права власності на це майно - асфальтований майданчик, заг. пл.. 75 кв.м., останнє залишається об`єктом спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада.

Комунальна установа «Одеський академічний театр музичної комедії ім.. М. Водяного» 20.10.2017 року звернулась до Першого Приморського відділу ДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області з заявою про примусове виконання рішення суду від 13.02.2017 року у справі №916/3287/16. Постановою від 26.10.2017 року за цим фактом було відкрито виконавче провадження № 5496580 щодо зобов`язання ФОП ОСОБА_2 повернути комунальній установі нерухоме майно - асфальтований майданчик, заг. пл.. 75 кв.м., розташований за адресою АДРЕСА_1 .

Разом із тим, із листа КУ «Одеський академічний театр музичної комедії ім.. М. Водяного» від 12.10.2017 року позивачу стало відомо, що право власності на будівлю за адресою АДРЕСА_1 , було зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору іпотеки серії та номер 447 від 01.06.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Демидовим С.С.. Між тим, із такими діями приватного нотаріуса Демидова С.С. сторона позивача не погоджується та вважає незаконною реєстрацію права власності на нежитловий будинок – кафе-бар, розташований за адресою АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 , оскільки дана будівля фактично знаходиться на асфальтному майданчику, яка є комунальною власністю. Відтак вважають, що внесення приватним нотаріусом ОМНО Демидовим С.С. запису про право власності на об`єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 , до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позбавляє та порушує права власника щодо володіння та користування майно (асфальтовим майданчиком), на якому розміщується об`єкт нерухомості. Станом на 12.01.2021 року даний будинок знову переданий до нового іпотекодержателя – ОСОБА_4 .

Ухвалою суду від 26.12.2017 року позов Управління обласної ради з майнових відносин був залишений без руху, недоліки позову були усунуті представником позивача 11.01.2018 року.

Ухвалою суду від 19.01.2018 року позов Управління обласної ради з майнових відносин був повторно залишений судом без руху. Недоліки позову були усунуті представником позивача 26.01.2018 року.

Ухвалою суду від 31.01.2018 року провадження у справі було відкрито з призначенням до розгляду в підготовчому засіданні.

Представником Комунальної установи «Одеський академічний театр музичної комедії ім. М.Водяного» 14.02.2018 року подано до суду письмові пояснення (а.с.67-70, т.1), згідно яких позовні вимоги підтримали та просили задовольнити. Додатково зазначили, що 31 серпня 2014 року між Комунальною установою «Одеський академічний театр музичної комедії ім. М.Водяного» та ФОП ОСОБА_2 було укладено Договір оренди нерухомого майна, розташованого за адресою АДРЕСА_1 . Проте, у порушення даного договору ФОП ОСОБА_2 не своєчасно вносив орендну плату, почав самовільно використовувати площу більшу, ніж зазначено в договорі оренди, та звів капітальну споруду на місці орендованого майна. Вказували, що за захистом порушених прав вони звернулись до Господарського суду Одеської області з вимогами про розірвання договору оренди та повернення орендованого майна та рішенням суду від 13.02.2017 року їх позов було задоволено. Проте, зобов`язання з приводу повернення майна ФОП ОСОБА_2 виконано не було, натомість приватний нотаріус 03.10.2017 року реєструє право власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна. Вважають, що вимога Управління є законною та обґрунтованою, оскільки земельна ділянка та асфальтований майданчик, на якій розташована будівля, вибули із володіння ФОП ОСОБА_2 та у ОСОБА_1 були відсутні правові підстави для її використання. Зазначили, що на момент реєстрації права власності (03.10.2017 року) вже було видано наказ про скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації (20.02.2017 року), тобто у приватного нотаріуса не було ніяких законних підстав для реєстрації права власності на об`єкт.

Із 15.03.2018 року по 22.11.2018 року матеріали цивільної справи перебували в суді апеляційної інстанції за розглядом апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 31.01.2018 року про відкриття провадження у справі.

Після повернення матеріалів цивільної справи до суду 1ї інстанції, підготовче засідання було призначено на 11.02.2019 року.

Через неявку відповідачів та наявності клопотання представника відповідача, розгляд справи 11.02.2019 року був відкладений на 25.03.2019 року. Розгляд справи 25.03.2019 року був відкладений на 06.05.2019 року за клопотанням представника відповідача з наданням часу на ознайомлення з матеріалами справи.

Ухвалою суду від 06.05.2019 року підготовче провадження у справі було закрито та призначено до розгляду по суті.

При цьому, справа знову з 23.05.2019 року по 11.06.2019 року перебувала в апеляційній інстанції за апеляційною скаргою на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 31.01.2018 року про відкриття провадження у справі.

У зв`язку з неявкою сторін 03.07.2019р. розгляд справи був відкладений на 19.09.2019р..

Суд протокольною ухвалою 19.09.2019 року згідно ст. 53 ЦПК України залучив до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_2 . Розгляд справи був відкладений на 30.10.2019 року з наданням строк у два тижні для подання третьою особою пояснень.

30.10.2019 року по справі було оголошено перерву до 27.11.2019 року за клопотанням представника ОСОБА_2 із наданням часу на ознайомлення з матеріалами справи.

Ухвалою суду від 29.11.2019 року було розглянуто та задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Демидова Сергія Сергійовича. Розгляд справи відкладено на 10.02.2020 року. Приватним нотаріусом Демидов С.С. 03.02.2020 року були надані витребувані докази (а.с.145-148 т.2), з яких вбачається, що документи передані до Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради (м. Одеса, вул. Черняховського, 6).

З 10.12.2019 року по 19.05.2020 року матеріали цивільної справи перебували в суді апеляційної інстанції, після їх повернення до суду 1ї інстанції судове засідання було призначено на 21.07.2020 року.

Через неявку відповідачів та представника ФОП ОСОБА_2 , розгляд справи 21.07.2020 року був відкладений на 15.09.2020 року.

У судове засідання 15.09.2020 р. не з`явились представник позивача ОСОБА_5 та представник третьої особи - Ляшук Є.В., а також відповідачка ОСОБА_1 , проте остання 15.09.2020р. надала суду заяву про відкладання судового засідання у зв`язку з запровадженням у країні карантину та що вона має ознаки респіраторного захворювання і дотримується режиму самоізоляції і прибути не можу в суд, будь-яких доказів зазначеного стану не надано. При цьому її адвокат Серек-Басан також не з`явився, про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, проте причини неявки суду не повідомив.

При цьому до суду надійшло клопотання від представника позивача ОСОБА_5 про витребування доказів у якому просила витребувати із Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради документи (реєстрацій справу), які стали підставою для реєстрації права власності за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на нежитлову будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 15.09.2020 року було розглянуто та задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів. Розгляд справи було відкладено на 22.10.2020 року.

Вимоги ухвали суду від 15.09.2020 року були виконанні Управлінням державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради 28.09.2020 року (т.2, а.с.196-282).

Через неявку сторін розгляд справи 22.10.2020 року був відкладений на 26.11.2020 року.

У зв`язку з перебуванням судді на лікарняному, розгляд справи 26.11.2020 року був відкладений.

Суд протокольно 13.01.2021 року за клопотанням представника третьої особи залучив до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на боці відповідача - ОСОБА_4 . Розгляд справи відкладено на 15.04.2021 року.

Ухвалою суду від 23.02.201 року було вирішено питання про забезпечення позову та накладено арешт на нежитлову будівлю кафе-бар, заг.пл. 84,5 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 , та заборонено будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо вказаного майна (а.с.56-57, т.3).

Розгляд справи 15.04.2021 року був відкладений на 29.04.2021 року за клопотанням представника третьої особи із наданням часу на ознайомлення з матеріалами справи.

У судове засідання 29.04.2021 року з`явились представник позивача – ОСОБА_5 та представник комунальної установи – Ляшук Є.В., які позовні вимоги підтримали та просили задовольнити. Інші учасники процесу у судове засідання не з`явились, були сповіщені про час та місце розгляду справи належним чином.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Верховний Суд у постанові від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 виходив із того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті.

Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Суд протокольно відхилив клопотання ОСОБА_1 та представника ОСОБА_6 щодо відкладення розгляду справи та, зважаючи на строки розгляду справи, ухвалив проводити розгляд справи за відсутності сторін, сповіщених належним чином.

Суд, з урахуванням пояснень учасників справи, вивчивши матеріали даної цивільної справи, приходить до наступного.

Згідно матеріалів справи судом встановлено наступні обставини.

Рішенням Одеської обласної ради від 22.09.2006 №73-V „Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада затверджено нову редакцію Переліку обєктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює Обласна рада станом на 01.09.2006 згідно з додатком 1, та Обласній державній адміністрації делеговані повноваження з управління обєктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, визначених у розділах 1-8 Переліку.

Відповідно до п.4.4. розділу 4 Переліку Одеський театр музичної комедії ім. М.Водяного (м. Одеса, вул. Пантелеймонівська,3) віднесено до управління обласної ради.

Виконавчим комітетом Одеської міської ради 04.11.2010 видано Свідоцтво про право власності на нежитлові будівлі та споруди Одеського академічного театру музичної комедії ім. М.Водяного, яке посвідчує, що об`єкт, який розташований за адресою АДРЕСА_1 в цілому, дійсно належить територіальним громадам сіл, селищ, міст області в особі Одеської обласної ради, на праві комунальної власності. Обєкт в цілому складається з будівель та споруд літ. „А, „А1, „Б, „В загальною площею 13 949,2 кв.м., основною площею 9304,7кв.м., відображених у технічному паспорті від 30.09.2009.

31 серпня 2014 року між Комунальною установою «Одеський академічний театр музичної комедії ім. М.Водяного» та ФОП ОСОБА_2 було укладено Договір оренди нерухомого майна, розташованого за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до п.1.1 Договору, орендодавець передає, а орендар прийняв у строкове платне користування асфальтований майданчик, площею 75,0 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 , з метою розміщення кафе (бар), яке здійснює продаж товарів, у тому числі і підакцизної групи.

Орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, вказаний в цьому договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передачі майна (п.2.1 договору).

У розділі 3 договору сторони погодили умови щодо розміру орендної плати та порядку її сплати.

Згідно з умовами п.4.2. договору Орендар повинен підтримувати орендоване майно у справному стані, за власний рахунок здійснювати поточний ремонт, запобігати його псуванню та пошкодженню, а у разі припинення договору за будь-яких обставин повернути майно Орендодавці в належному стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду з урахуванням нормального рівня зносу.

Орендар забезпечує Орендодавцеві, Власнику майна та управлінню обласної ради з майнових відносин можливість контролювати наявність, стан та напрямки використання майна, переданого в оренду, у тижневий термін надає їм та їх представникам документ, що стосуються використання орендованого майна (п.4.7. договору)

Відповідно до умов п.5.3 договору Орендар може за рахунок власних коштів, після письмового погодження з власником в особі управління обласної ради з майнових відносин та на підставі згоди Орендодавця здійснити капітальний ремонт, реконструкцію, технічне переобладнання, поліпшення щодо орендованого майна. Для отримання згоди Орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна Орендар надає останньому заяву, обґрунтування необхідності здійснення таких поліпшень, відповідну проектно-кошторисну документацію, експертний висновок щодо вказаної документації та інші документи, передбачені нормативно-правовими актами.

Орендар має право залишити за собою проведені ним поліпшення орендованого майна, здійснені за рахунок власних коштів, якщо вони можуть бути відокремлені від цього майна без заподіяння йому шкоди (п.5.4 договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє 25.06.2017р. (п.9.1 договору).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.02.2017 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.05.2017 року, по справі №916/3287/16 було задоволено позов КУ «Одеський академічний театр музичної комедії ім. М.Водяного», пред`явлений до ФОП ОСОБА_2 , зокрема вирішено:

- розірвати договір оренди нерухомого майна, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , від 31.08.2014р. у редакції від 01.02.2016р., укладений між Комунальною установою «Одеський академічний театр музичної комедії ім. М. Водяного» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 , відповідно до якого об`єктом оренди є асфальтований майданчик площею 75,0 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , наданий з метою розміщення кафе (бар), яке здійснює продаж товарів в тому числі підакцизної групи;

- зобов`язати фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 повернути Комунальній установі «Одеський академічний театр музичної комедії ім. М. Водяного» нерухоме майно, а саме асфальтований майданчик площею 75,0 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , наданий з метою розміщення кафе (бар), яке здійснює продаж товарів в тому числі підакцизної групи на підставі договору оренди нерухомого майна, розташованого за адресою АДРЕСА_1 ,від 31.08.2014р., в належному стані, з урахуванням нормального зносу.

У відповліності до ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Проте, як встановлено за розглядом даної справи, ФОП ОСОБА_2 рішення господарських судів виконано не було та спірний об`єкт комунальній установі повернуто не було.

Також за розглядом справи судом встановлено, що без погодження із позивачем, ФОП ОСОБА_3 побудував капітальну будову, заг. пл.. 84,5 кв.м., за вищевказаною адресою АДРЕСА_1 .

25 грудня 2014 року Департамент ДАБІ в Одеській області видав ФОП ОСОБА_2 декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстровану Департамент ДАБІ в Одеській області за № ОД 142143590974, реєстрація якої між тим наказом Департаменту ДАБІ в Одеській області від 20 лютого 2017 року № 01-13/49Л7БК була скасована (т.1, а.с.36).

Проте, 17 березня 2017 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на нежитловий будинок кафе-бар за адресою АДРЕСА_1 , заг. пл.. 84, 5 кв.м.. (номер запису про право власності : 20044611, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1228529751101) (а.с.266, т.2).

За договорами купівлі-продажу від 01.06.2017 року, посвідченими приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Демидовим С.С., зареєстрованими за реєстраційними №444, 445, ОСОБА_2 продав на користь ОСОБА_7 по 1/2 частки вказаного нежитлового будинку кафе-бару за адресою АДРЕСА_1 , заг. пл.. 84, 5 кв.м. (а.с.241-244, т.2).

За договором іпотеки від 01.06.2017 року ОСОБА_7 як іпотекодавець в забезпечення виконання зобов`язань за договором позики від 01.06.2017 року передала в іпотеку ОСОБА_1 вказану нежитлову будівлю кафе-бар за адресою АДРЕСА_1 , заг. пл.. 84, 5 кв.м. (а.с.245-249, т.2). Вказаний договір іпотеки був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Демидовим С.С., зареєстрованим в реєстрі за №448.

На підставі вказаного договору іпотеки від 01.06.2017 року за ОСОБА_1 03 жовтня 2017 року приватним нотаріусом ОМНО Демидовим С.С. було зареєстровано право власності на вказаний предмет іпотеки – нежитловий будинок кафе-бар за адресою АДРЕСА_1 , заг. пл.. 84, 5 кв.м. (рішення про державну реєстрації прав та їх обтяжень, індексний номер 37457187 від 07.10.2017 року).

Зазначене підтверджується також копіює витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07.10.2017 року (а.с.260, т.2).

Також, згідно матеріалів справи, а саме інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек від 13.01.2021 року, встановлено, що за договором іпотеки від 12 січня 2021 року, посвідченим приватним нотаріусом ОМНО Савченко С.В., зареєстрованим за №13, ОСОБА_1 передала в іпотеку ОСОБА_4 вищевказаний нежитловий будинок кафе-бар за адресою АДРЕСА_1 , заг. пл.. 84, 5 кв.м.

Як вже зазначалось, звертаючись до суду з дійсним позовом, представник позивача просив:

- визнати протиправними дії приватного нотаріуса та скасувати право власності на нежитловий будинок – кафе-бар за адресою АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Демидова Сергія Сергійовича скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності щодо вищевказаного об`єкту;

- стягнути із приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Демидова Сергія Сергійовича та ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору.

Вирішуючи спір суд виходить із наступного.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошує принцип мирного володіння своїм майном.

Згідно статей 317, 319, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Захист порушеного права має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який здатний відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Згідно зі ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав)- це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Суд вбачає, що вищевказані договори іпотеки від 01.06.2017 року та від 12.01.2021 року є діючими та ніким не оскаржувались. Первісне право власності ОСОБА_2 також ніким не оскаржувалось.

Окрім того, Верховний суд у постанові від 18 лютого 2021 року по справі №756/13679/16-ц, посилався на неналежність обраного позивачем способу захисту та неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 635/2208/16-ц (провадження №61-23269св18), та висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18) та від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), згідно із якими рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності.

Так, відповідно до статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі також - Закон № 1952), державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26 Закону № 1952 (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року, яка діяла на час звернення з позовом у цій справі) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

За змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За змістом наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судових рішень у цій справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

У пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» встановлено, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення:

1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;

2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;

3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 лютого 2021 року у справі №278/3367/19 (провадження №61-13586св20).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд вбачає, що дійсно нерухоме майно – асфальтний майданчик, пл.. 75, 0 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 , вибуло із володіння територіальної громади без будь-яких правових підстав та поза їх волею первісно до ОСОБА_2 , та останнім власником є ОСОБА_8 , а отже позивач має право на витребування такого майна.

Проте, з такими позовними вимогами Управління до суду не зверталось.

Окрім того, позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункт 36)).

Отже позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку сторона позивача визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Отже, державні реєстратори не можуть бути належними відповідачами за позовними вимогами про скасування рішення про державну реєстрацію права власності чи скасування запису (постанова ВП ВС від 13.06.2018 року №361/4307/16)

Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).

Таким чином, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Демидов Сергій Сергійович є неналежним відповідачем по справі.

За викладеного, зважаючи на встановлені обставини та існуючі між сторонами правовідносини, суд приходить до висновку, що позивачем обрано не належний спосіб захисту своїх прав, пред`явлено позов до неналежного відповідача (приватного нотаріуса), а тому приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.11, 15, 16, 203, 215, 216, 316-319, 321, 327, 328, Цивільного кодексу України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 2, 4, 10-13, 30, 43, 49, 64, 76, 81, 82, 89, 95,133, 137, 141, 158, 209, 210, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Управління обласної ради з майнових відносин до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Демидова Сергія Сергійовича, ОСОБА_1 , за участі третіх осіб: Комунальної установи «Одеський академічний театр музичної комедії ім. М.Водяного», ОСОБА_2 , про визнання протиправними дії нотаріуса та скасування права власності – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Приморський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 07.05.2021 року.

Суддя Домусчі Л.В.