Рішення № 96759838, 28.04.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/7654/17

Провадження № 2/522/2617/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2021 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді – Домусчі Л.В.

за участі секретаря судового засідання – Лисенко А.О.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Малахіт, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Спостереження-охорона», про стягнення заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, компенсації за час затримки розрахунку

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Приморського районного суду м. Одеси (с. Загороднюка В.І.) перебувала цивільна справа за поданим 24.04.2017р.позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Малахіт, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ТОВ «Спостереження-охорона», про стягнення заробітної плати у розмірі 48 366,60 грн., та компенсації за не використану відпустку в розмірі 4 384,80 грн..

Ухвалою суду від 10 травня 2017 року по справі було відкрито провадження.

23.04.2018р. ТОВ «МАЛАХІТ» надала до суду відзив з додатками і довідкою про середню заробітну плату за період з 01.03.2009р. по 12.06.20134р. у сумі 756 ,24 грн.. (а.с.1-215 т.2), яким просили від мовити у задоволені позовних вимог, та підтвердили факт праці у них позивача в вказаний період, проте стверджували про виплату йому заробітної плати відповідно до платіжних відомостей. Також вказали що з березня 2012р. у ТОВ «МАЛАХІТ» з ПАТ «Марфін Банк» укладено договір про виплату заробітної плати та що зарплата сплачувалась на платіжну картку (тобто за період з 03.2012р. 06.2013р.). і що позивач жодного разу не звертався до них з вимогою щодо невиплати йому заробітної плати аж до моменту звернення до суду.

14.05.2018р. позивач подав позовні вимоги у зв`язку з їх збільшенням (т.3 а.а.20-23), за яким просив стягнути з відповідача на його користь невиплачену заробітну плату у розмірі 169 197,28 грн., та компенсації за не використану відпустку в розмірі 8640 грн. грн.., компенсацію за весь час затримки розрахунку при звільнені у суму 215520 грн.

Ухвалою суду від 15.05.2018р. по справі призначено почеркознавчу експертизу : чи виконано від імені ОСОБА_1 на кожному з 55 аркушів платіжних відомостей ТОВ «МАЛАХІТ» на перетині рядка який містить надпис « ОСОБА_1 » та стовпчиком «Підпис в одержані» саме ОСОБА_1 чи іншою особою?

На зазначену хвалу ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яка ухвалою апеляційного суду Одеської області від 04.06.2018р. повернута без розгляду.

18.12.201р. ПАТ «МТБ Банк» надано на ухвалу суду від 15.05.2018р. договір №221831 від 22.02.2012р. про надання та використання особистої платіжної картки та надання послуг дистанційного банківського обслуговування з додатками, укладеними між ПАТ «МТБ Банк» та ОСОБА_1 (а.с.80 т.3).

24.01.2019р. до суду надійшов висновок судово-почеркознавчої експертизи №18-2397 від 15.05.2018р. (84-99 т.3).

На підставі Рішення Вищої ради правосуддя від 27 грудня 2018 року № 4049/0/15-18 про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Приморського районного суду міста Одеси та службової записки помічника судді ОСОБА_2 - ОСОБА_3 здійснено повторний авто розподіл справи.

У порядку повторного авторозподілу надійшла до провадження ОСОБА_4 та ухвалою суду від 26.02.2019 року справу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 02 травня 2019 року.

Ухвалою суду від 03.05.2019р. відмовлено судом у задоволенні клопотання про про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 27.05.2019р. по вказаній справі призначено додаткову судову почеркознавчу експертизу :чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у договорі з ПАТ «МТБ Банк» на обслуговування банківського рахунку № НОМЕР_1 від 22.02.2012р. саме ОСОБА_1 чи іншою особою?, проведення якої доручено експертам ОНДІСЕ, на час проведення експертизи провадження у справі було зупинено.

05.06.2019р. ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу суду.

08.07.2019р. ОСОБА_1 подав заяву про відвід судді.

15.07.2019р. матеріали справи було повернуто до суду.

Ухвалою суду від 26.07.2019р. поновлено провадження по справі.

Ухвалою суду від 29.07.2019р. було задоволено заяву позивача та відведено судового експерта ОНДІСЕ Волошину А.П. від проведення експертизи.

15.08.2019р. справу направлено до Одеського апеляційного суду.

Постановою Одеського апеляційного суду від 29.11.2019р. апеляційну скаргу залишено без задоволення та ухвалу від 27.05.2019р. залишено без змін.

Зазначена справа повернута до суду 17.12.2019р.

06.11.2019р. до суду надійшло повідомлення судового експерта про неможливість надання висновку та надання додаткових матеріалів.

Ухвалою суду від 30.04.2020р. відновлено провадження по справі та призначено на 23.06.2020р.

23.06.2020р. в судове засідання з`явився представник відповідача та у зв`язку з неявкою позивача засідання відкладено на 03.07.2020р.

03.07.2020р. за участю позивача та представника відповідача суд розглянув клопотання позивача та ухвалою суду від 03.07.2020 року по вказаній справі призначено додаткову судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам ОНДІСЕ, на час проведення експертизи провадження у справі було зупинено.

Матеріали цивільної справи були повернуті до суду 07.08.2020 року разом із листом в.о. директора ОНДІСЕ МЮ України в Одеській області Чердинцева Ю.Г. від 04.08.2020 року з приводу уточнення експертного завдання. Зокрема, експерт просив уточнити всі реквізити досліджуваного документи, оскільки в ухвалі суду зазначено про те, що дослідженню підлягають підписи від імені ОСОБА_1 у «договорі з ПАТ "МТБ БАНК" на обслуговування банківського рахунку № НОМЕР_1 від 22.02.2012 року», а у матеріалах справи наявний тільки договір від 22.02.2012 року №221831 про надання та використання особистої платіжної картки та надання послуг дистанційного обслуговування між ОСОБА_1 та ПАТ «Марфін Банк» (т.3, а.с.171 та 173).

Із 03.08.2020 року по 04.09.2020 року суддя перебувала у відпустці, матеріали справи були отриманні нею 07.09.2020 року. Ухвалою суду від 08.09.2020 року провадження у справі поновлено та призначено до розгляду на 11.09.2020 року.

Також 09.09.2020 року ОСОБА_1 подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, за якими просить стягнути середній заробіток за затримку при звільненні за 2645 днів у розмірі 317400 грн., заборгованість по заробітній платі 169197,28 грн., компенсацію за невикористану відпустку 8640 грн.(а.с.104-1054) та заяву, згідно якої заявлено відвід експерту Римаревському І.Г. внаслідок якого некомпетентності, яка на думку позивача, проявляється в тому, що з`ясування обставин, які мають значення для справи, виходять за меді сфери знань експерта.

У підготовче засіданні 11.09.2020 року сторони не з`явились, були сповіщені про час та місце розгляду справи належним чином. Від ОСОБА_1 до суду надійшла заява, згідно якої просив судове засідання проводити за його відсутності.

Ухвалою суду від 10.09.2020р. виправлено описку, допущену в ухвалі Приморського районного суду м. Одеси, проголошеного 03.07.2020 року по справі №522/7654/17, замість помилково вказаного «договір з ПАТ "МТБ БАНК" на обслуговування банківського рахунку № НОМЕР_1 від 22.02.2012 року». та вважати правильним питання:

Чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у договорі №221831 з ПАТ "МТБ БАНК" від 22.02.2012 року щодо обслуговування банківського рахунку № НОМЕР_1 саме ОСОБА_1 , чи іншою особою?;(т.3, а.с.171-173).

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судового експерта Римаревського І.Г. – відмовити.

21.12.2020р. до суду надійшов висновок ОНДІСЕ.

Ухвалою суду від 28.12.2020р. відновлено провадження та справу призначено до судового розгляду на 19.01.2021р.19.01.2021р. з`явився позивача, не з`явився представник відповідача, про час і місце судового засідання сповіщався належним чином, причини неявки суду не повідомив. Ухвалою суду від 19.01.2021р. закрито підготовче засідання та справу призначено до судового розгляду по суті на 27.04.2021р.

В судовому засіданні 27.04.2021р.позивач позовні вимоги підтримав з викладених в позові підставах та просив позов задовольнити.

Не з`явився представник відповідача, про час і місце судового засідання сповіщався належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Суд, враховуючи вимоги ч.1 ст.223 ЦПК України, та тривалий розгляд справи в силу об`єктивних причин, вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача на підставі наявних в матеріалах справи доказах.

Суд, вислухавши позивача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Суд встановив, що ОСОБА_1 з 01 березня 2009 року по 12 червня 2013 року працював в Товаристві з обмеженою відповідальністю «МАЛАХІТ», спочатку на посаді головного інженера, та потім 01.09.2011п. переведений на посаду юриста.

Згідно наказу ТОВ «МАЛАХІТ» №52 від 12.06.2013 року його було звільнено з посади юриста за власним бажанням на підставі частини другої статті 36 КзпП України, про що також свідчить і надана копія трудової книжки, оригінал якої суд оглядав в судовому засіданні.

При цьому судом встановлено, що при звільнені позивачу не виплатили заробітну плату за весь період його роботи на підприємстві та компенсацію за невикористану відпустку.

З відповіді на запит адвоката УПФУ в Приморському районі м.Одеси від 18.10.2013р. (а.с.32-34) вбачається, що є дані про застраховану ТОВ «МАЛАХІТ» особу ОСОБА_1 за період з 2009р. по 2013р.

З наданої ТОВ «МАЛАХІТ» довідки (а.с.33 т.2) за підписом директора ОСОБА_5 вбачається, що ОСОБА_6 було нараховано заробітну плату:

Березень 2009р- 310 грн.; квітень – червень 2009р.- 650 грн., липень 2009р.-1000 грн., серпень-грудень 2009р- 500 грн., січень-квітень 2010р.-500 грн., травень липень 2010р- 600 грн., серпень-1057,44 грн., вересень 2010р- 109,10 грн., жовтень-грудень 2010р.- 600 грн., січень – червень 2011р. – 600 грн., липень 2010р.- 754,54 грн., серпень 2011р.-193,55 грн., вересень – листопад 2011р.-600 грн., грудень 2011р.-700 грн., січень - грудень 2012р.- 1000 грн., з січня 2013р.-лютий 2013р.- 1000 грн., березень-травень 2013р.- 1200 грн., червень 2013р.- 2149,60 грн.

Відповідачем надані суду копії платіжних відомостей щодо нарахування позивачу заробітної плати за кожен місяць, в яких навпроти прізвища ОСОБА_1 мається підпис .

Позивач не визнає на вказаних платіжних відомостей факт свого підпису та отримання коштів, та вказує що це не є його підпис, а якоїсь іншої особи.

Згідно довідки Одеського відділення ПАТ «МТБ Банк» №12 від 04.05.2018р. вбачається, що ТОВ «МАЛАХІТ» відкрито поточні рахунки у національній валюті (а.с.15 т.3).

Проте згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи №18-2397 від 15.05.2018р. ОНДІСЕ судового експерта Римаревського І.Г. вбачається, що вирішити питання:

чи виконано від імені ОСОБА_1 на кожному з 55 аркушів платіжних відомостей ТОВ «МАЛАХІТ» на перетині рядка який містить надпис « ОСОБА_1 » та стовпчиком «Підпис в одержані» саме ОСОБА_1 чи іншою особою?» не надалося можливим,

Підписи від імені ОСОБА_1 в платіжних відомостях за жовтень-грудень 2009р, за січень – ервень 2010р., за вересень , листопад , грудень 2010р. , за січень –травень 2011р. визнані непридатними для ідентифікації дослідження, у тому числі для вирішення питання, чи самим ОСОБА_1 або іншою особою вони виконані.

21.12.2020р. до суду надійшов висновок судового експерта №20-4728 додаткової судово-почеркознавчої експертизи ОНДІСЕ від 17.12.2020р., відповідно до якого судовий експерт дійшов висновку: підписи від імені ОСОБА_1 у договорі від 22.02.2012р. №2211831 між ОСОБА_1 та ПАТ «МАРФІН БАНК» про надання та використання особистої платіжної картки та надання послуг дистанційного банківського обслуговування», розміщені в графі «Держатель» на кожному аркуші з 4 аркушів договору, виконані не самим ОСОБА_1 , а іншою особою.

Суд не приймає до уваги надані відповідачем як докази в підтвердження щомісячного отримання позивачем нарахованої заробітної плати, оскільки позивач зазначив, що в наданих відомостях напроти його прізвища підпис не його, він жодного разу не отримував заробітну плату,

Зазначені факти переконливо на думку суду встановлюють, що позивач не отримував заробітну плату за весь час роботи.

Таким чином належних та допустимих доказів отримання позивачем заробітної плати за весь період його роботи у відповідача судом не встановлено,

Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Таким чином суд вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача заробітної плати за весь час періоду роботи позивача у сумі 73620 грн. підлягає задоволенню.

Згідно статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У частинах першій, другій статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу вказано, що «за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним».

Звернення працівника до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП. У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати.

Саме до такого висновку прийшов у своїй Постанові ВС від 12.02.2020р. по справі №522/595/17.

У справі, яка розглядається, розрахунок по заробітній платі роботодавцем з позивачем не проведено, а заборгованість по заробітній платі за період роботи з 01 березня 2009 року по 12 червня 2013 року становить 73620 грн.

Зважаючи на встановлені судом обставини, час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з наступного дня після звільнення тобто з 13 червня 2013 року.

Встановлено, що позивачем обґрунтовано проведено розрахунок середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з розміру обчисленої середньої заробітної плати за останні два місяці роботи згідно порядку, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100.

Відповідно до вказаного вище Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

При обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягає застосуванню формула,за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.

Для розрахунку середнього заробітку позивачем взято заробітну плату за останні 2 календарних місяці (квітень та травень 2013р.) (2400 грн.x 2:40 роб. Днів=120 грн.). Відповідно середньоденна заробітна плата визначена в сумі 120 грн.

Розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням індексації у розмірі 169 197,28 грн. наведений позивачем у додатку до заяви про збільшення розміру позовних вимог (в порядку ст. 31 ЦПК України) від 14.05.2018 року (наявна в матеріалах справи (а.с.25-26 т.3).

З урахуванням вищезазначеної заяви про збільшення розміру позовних вимог, позивач просив суд стягнути з відповідача середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні у сумі 317 400 грн. грн.(а.с.104-105 т.4)

При цьому період затримки розрахунку був визначений позивачем, починаючи з 12 червня 2013 року по день розгляду справи судом .

Суд вважає, що звернення працівника, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП, оскільки відсутні докази щодо його звернення до цього часу. У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати.

З наявної в матеріалах справи розписки представника відповідача вбачається, що представник відповідача отримав копію позову 11.07.2017р.

Тобто у такому разі підлягає стягненню за час затримки розрахунку за період з 12.07.2017р. по день розгляду справи (28.04.2021р.), тобто за 953 робочі дні у розмірі 120 грн. х 953 р.д.= 114 360 грн.

Досі чинний КЗпП України не оперує таким терміном, як «співмірність», як, власне, і ЦК України, однак на нього є відсилання у Рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року (справа № 1-11/2012), у якому йдеться про те, що одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який у сфері соціального захисту означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними із нею.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вперше питання про необхідність застосування принципу співмірності при вирішенні трудового спору постала перед ВСУ у 2016 році, який у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 сформулював правову позицію із застосуванням такого підходу.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи. Зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Певні намагання віднайти такий баланс простежуються у судових рішеннях Верховного Суду України (зокрема у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16).

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи це питання як виключну правову проблему і за можливості відступу від правової позиції ВСУ, зробила такий висновок.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення із ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України, така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549-552 ЦК). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати працівник.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду погодилась із правовою позицією ВСУ від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 щодо застосування принципу співмірності і з тим, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення із ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, у частині врахування критеріїв, за якими можна зменшити розмір відшкодування, і вважала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

?розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

?період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, із чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

?ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

?інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Велика Палата також відступила від висновку ВСУ, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, Велика Палата Верховного Суду вважала справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у розмірі 11 000,00 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

З позовних вимог вбачається., що сума заборгованості позивачу за роботу (73 620 грн), є більш ніж у 2,3 разів меншою, ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (169 197,28 грн.).

Питання індексації заробітної плати врегульовано Законом України «Про оплату праці» та Порядком проведення індексації грошових доходів громадян. Заробітна плата підлягає індексації відповідно до частини п`ятої статті 95 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) та ст. 33 3акону України «Про оплату праці»

Індексація заробітної плати на час виникнення спірних правовідносин регулювалась Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядком проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 1998 року № 663 (далі - Порядок проведення індексації грошових доходів громадян).

Компенсація втрати частини заробітної плати провадиться згідно зі ст.34 Закону і Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року N 1427 ( 1427??п) (зі змінами, внесеними постановою від 23 квітня 1999 року N 692 ( 692-99-п ), підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати (проіндексованої за наявності необхідних для цього умов) на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток. Тобто за ненарахування, несвоєчасне проведення розрахунку також підлягає застосування індексація грошових доходів.

Суд виходячи також і з правом на компенсацію працівникам втрати частини заробітної плати з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року № 716/9584/15-ц щодо застосування принципу співмірності і з тим, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст..117 КЗпП України, та і що таке зменшення має залежати від розміру невиплаченої суми, вбачає що сума невиплаченої заробітної плати становить 73620 грн. та її істотність порівняно з середнім заробітком за час вимушеного прогулу (114360 грн.) , та враховуючи період такого прострочення (з моменту звернення до суду) та дії працівника-позивача щодо подачі позову лише 24.04.2017р., та ймовірний розмірі пов`язаних із затримкою розрахунку при звільнені майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку 169 197,28 грн., та з огляду на очевидну не співмірність такої суми з встановленим розміром заборгованості по заробітній платі, діями позивача ( апеляційні скарги, заяви про відвід), і відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних виплат при звільнені позивача у розмірі 50 000 грн.

На підставі вищевикладеного суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню: заборгованість по заробітній платі у сумі 73 620 грн., компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 8640 грн., компенсацію за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 50 000 грн..В іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Також підлягає стягненню з відповідача на користь держави судовий збір пропорційно задоволеним позовом вимогам у розмірі 1322, 60 грн. (одну тисячу триста двадцять дві гривень 60 копійок).

Керуючись ст.43,55 Конституції України, ст.94, 116, 117, 232, 233, 235 КЗпП України, ст..ст.15,16 ЦК України, ст.ст. 1,3, 4-13, 19, 28, 42, 43, 48, 49, 52, 58, 69, 76-82, 89, 90, 95, 141, ч.1, 3 ст.223, 229, 234, 241, 242-246, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Малахіт», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Спостереження-охорона», про стягнення заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Малахіт» (код ЄДРПОУ 13913819, місцезнаходження м. Одеса, пров. Маяковського, буд. 8, кв. 21) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання АДРЕСА_1 ) заборгованість по заробітній платі у сумі 73 620 грн. (сімдесят три тисячі шістсот двадцять гривень 00 копійок).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Малахіт» (код ЄДРПОУ 13913819, місцезнаходження м. Одеса, пров. Маяковського, буд. 8, кв. 21) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання АДРЕСА_1 ) компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 8640 грн. (вісім тисяч шістсот сорок гривень 00 копійок).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Малахіт» (код ЄДРПОУ 13913819, місцезнаходження м. Одеса, пров. Маяковського, буд. 8, кв. 21) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання АДРЕСА_1 ) компенсацію за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 50 000 грн. (п`ятдесят тисяч гривень 00 копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Малахіт» (код ЄДРПОУ 13913819, місцезнаходження м. Одеса, пров. Маяковського, буд. 8, кв. 21) на користь держави судовий збір у розмірі 1322, 60 грн. (одну тисячу триста двадцять дві гривень 60 копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів (ст.ст.354,355,ЦПК України). Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення суду складено 07.05.2021р.

Суддя Домусчі Л.В.