Рішення № 96758173, 27.04.2021, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/231/21

РІШЕННЯ

іменем України

27 квітня 2021 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Божук Д.А.

за участю:секретаря судового засідання Коваль Д.Л. позивача ОСОБА_1 та її представника Прядуна Р.В. представників відповідача Лискун Л.Є. та Балюк Д.О. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом, в якому просить:

1. Визнати протиправним та скасувати наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, від 25 листопада 2020 року № 104-о/с "Про звільнення ОСОБА_1 ", яким ОСОБА_1 звільнено з посади завідувача сектору режимно-секретної роботи та захисту інформації Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому.

2. Поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору режимно- секретної роботи та захисту інформації Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому з 01 грудня 2020 року.

3. Стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 01 грудня 2020 року по день ухвалення судом рішення у справі, у зв`язку із незаконним звільненням з роботи.

4. Стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому на користь ОСОБА_1 моральну шкоду за незаконне звільнення у розмірі 30 000 гривень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що структурний підрозділ та посада, на якій працювала позивач до звільнення, скорочення не зазнали, а лише отримали нові найменування. Крім того, посада директора ТУ ДБР у м. Хмельницькому відноситься до категорії посад начальницького складу ДБР, а тому не користується повноваженнями керівника державної служби відповідно до частини один статті 17 Закону України «Про державну службу». По цій причині, директор ТУ ДБР у м. Хмельницькому не мав права видавати наказ про звільнення державного службовця ОСОБА_1 із займаної посади: такими повноваженнями міг бути наділений саме керівник державної служби в Державному бюро розслідувань, який був відсутній.

Роботодавець не пропонував ОСОБА_1 жодну із вакантних посад, а також не оцінював можливість її працевлаштування шляхом переведення на іншу посаду.

Ухвалою суду від 21.01.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.

Відповідач подав відзив на позов, згідно якого просить відмовити у його задоволенні. Зазначає, що стаття 87 Закону України «Про державну службу» передбачає не обов`язок, а право суб`єкта призначення за власним рішенням у разі реорганізації, ліквідації державного органу, або скорочення посад переводити державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду чи пропонувати іншу рівноцінну посаду державного службовця.

Позивач помилково стверджує, що структурний підрозділ та посаду було лише перейменовано, та не бере до уваги перелічені ним наказ ДБР від 15.10.2020 №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», яким затверджено нову структуру та штатну чисельність ТУ ДБР у м. Хмельницькому, а також наказ ДБР від 20.10.2020 №200 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому», яким внесено зміни до штатного розпису.

Також вказує, що оскаржуваний наказ ТУ ДБР у м. Хмельницькому винесено у межах наданих статтею 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» повноважень директора ТУ ДБР у м. Хмельницькому.

Звертає увагу, що, зокрема, згідно із посадовою інструкцією начальника відділу режимно-секретної роботи та захисту інформації ТУ ДБР у м. Хмельницькому, затвердженої 04.02.2021, у начальника відділу значно ширше коло посадових обов`язків та прав, ніж у завідувача сектору, посадові обов`язки, якого визначаються посадовою інструкцією завідувача сектору відділу режимно-секретної роботи та захисту інформації ТУ ДБР у м. Хмельницькому, затвердженої 23.12.2019, що пов`язано з тим, що відповідно до структури відділу режимно-секретної роботи та захисту інформації, визначено у кожній області, на яку поширюється юрисдикція ТУ ДБР у м. Хмельницькому: Чернівці, Житомир, Вінниця, Хмельницький, Рівне, є робоче місце спеціаліста відділу режимно-секретної роботи та захисту інформації.

19.02.2021 судом отримано додаткові пояснення відповідача, в яких вказує, що роботодавець вправі самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис. З огляду на предмет спору суд не повноважний надавати правову оцінку доводам позивача про працевлаштування деяких інших працівників.

01.04.2021 та 05.04.2021 позивачем подано додаткові пояснення з аналізом кваліфікаційних вимог та критеріїв професійної придатності для зайняття посад "завідувач сектору" та "начальник відділу" ТУ ДБР у м. Хмельницькому, та аналізом посадових обов`язків завідувача сектору та начальника відділу ТУ ДБР у м. Хмельницькому (згідно посадових інструкцій).

15.04.2021 судом отримано додаткові пояснення відповідача, в яких вказує, що у суб`єкта призначення відсутній обов`язок переводити особу, посада якої скорочується, на іншу посаду. Крім того, не враховується і наявність у працівника переважного права залишення на роботі. Позивач плутає скорочення посади із зміною істотних умов, які не є тотожними, а є різними самостійними підставами для звільнення працівника.

Ухвалою суду від 26.04.2021 закрито підготовче провадження по справі.

Позивач та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали.

Представники відповідача просили у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 28 грудня 2018 року була призначена на посаду завідувача сектору режимно-секретної роботи та захисту інформації Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому (далі також - ТУ ДБР у м. Хмельницькому), що підтверджується копією наказу ТУ ДБР у м. Хмельницькому від 27.12.2018 № 38-о/с «Про призначення ОСОБА_1 ».

27 жовтня 2020 року позивача було ознайомлено з попередженням про наступне вивільнення від 26.10.2020 №20729/14-09-20, в якому зазначено наступне: «у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження змін до структури та штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому» від 20 жовтня 2020 року №200 дск попереджаємо про наступне скорочення посади завідувача сектору режимно-секретної роботи та захисту інформації Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, яку Ви обіймаєте, по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення цього попередження.

Вас буде звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» з виплатою згідно з частиною четвертою цієї статті вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат».

25 листопада 2020 року наказом ТУ ДБР у м. Хмельницькому №104-о/с «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено ОСОБА_1 з посади завідувача сектору режимно-секретної роботи та захисту інформації Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, 30 листопада 2020 року, з припиненням державної служби.

Наказ підписано директором ТУ ДБР у м. Хмельницькому, полковником Державного бюро розслідувань Владиславом Васильєвим .

З моменту попередження про наступне вивільнення і по дату звільнення з державної служби відповідач не пропонував позивачу зайняття вакантної посади державної служби, зокрема шляхом переведення на таку посаду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу" (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Згідно з ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення

Положеннями частини 3 статті 5 Закону України "Про державну службу" визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом.

Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України «Про державну службу» на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, то суд приходить до висновку про те, що в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню.

Норми частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» на момент звільнення позивача не скасовувались та неконституційними не визнавались, тому відсутні підстави вважати, що відповідач діяв неправомірно, не запропонувавши позивачу будь-яку вакантну посаду, оскільки це є правом державного органу, а не обов`язком. Тому доводи позивача з приводу непропонування йому вакантних посад у територіальному управлінні Державного бюро розслідувань суд вважає помилковими.

Посилання позивача на те, що іншого працівника відділу було переведено до новоствореного відділу, є безпідставними, оскільки не охоплюються предметом цієї справи. Крім цього, відповідно до наведеної норми частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» це є правом державного органу.

Щодо доводів позивача про відсутність у В.Васильєва повноважень на підписання оскаржуваного наказу, оскільки він не був керівником державної служби відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про державну службу», суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про державну службу» повноваження керівника державної служби здійснюють, зокрема, у державних органах, посади керівників яких належать до посад державної служби, - керівник відповідного органу; в інших державних органах або в разі прямого підпорядкування окремій особі, яка займає політичну посаду, - керівник апарату (секретаріату).

При цьому, згідно преамбули Закону України "Про Державне бюро розслідувань" цей Закон визначає правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань.

Згідно з ч.1 ст.14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» директор територіального управління Державного бюро розслідувань призначає на посади та звільняє з посад працівників відповідного територіального управління, крім тих, які призначаються Директором Державного бюро розслідувань відповідно до статті 12 цього Закону.

Згідно з п.2 та 9 ч.1 ст.12 директор Державного бюро розслідувань:

- призначає та звільняє першого заступника і заступників Директора Державного бюро розслідувань;

- призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату Державного бюро розслідувань, директорів та заступників директорів територіальних управлінь Державного бюро розслідувань.

Отже, під час винесення оскаржуваного у цій справі наказу директор Територіального управління ДБР, розташованого у місті Хмельницькому, діяв на підставі та в межах повноважень, визначених Законом України «Про Державне бюро розслідувань».

Додатково, на підтвердження у В.Васильєва повноваження виконувати обов`язки директора ТУ ДБР у м. Хмельницькому, суду надано витяг з наказу Державного бюро розслідувань від 17.09.2020, згідно якого В.Васильєв є директором ТУ ДБР у м. Хмельницькому з 18.09.2020.

Водночас, розглядаючи вказаний спір, який пов`язаний зі звільненням за п.1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», суд зобов`язаний з`ясувати, чи дійсно у відповідача мало місце скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.

Згідно наказів Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь державного бюро розслідувань» та від 20.10.2020 № 200 дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому» внесено зміни до штатного розпису ТУ ДБР у м. Хмельницькому, відповідно до яких, зокрема:

1. Виводиться з штатного розпису структурний підрозділ - Сектор режимно-секретної роботи та захисту інформації Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому.

Вводиться до штатного розпису структурний підрозділ - відділ режимно-секретної роботи та захисту інформації Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому.

2. Виводиться з штатного розпису посада завідувача сектору режимно - секретної роботи та захисту інформації

Вводиться до штатного розпису посада начальника відділу режимно - секретної роботи та захисту інформації.

3. Штатна чисельність Сектору режимно-секретної роботи та захисту інформації Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому становила 2 одиниці, а саме:

- Завідувач сектору - 1 од.;

- Провідний спеціаліст - 1 од.

Штатна чисельність Відділу режимно-секретної роботи та захисту інформації Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому становить 7 одиниць, а саме:

- Начальник відділу - 1 од;

- Оперуповноважений - 1 од;

- Провідний спеціаліст (з дислокацією у м. Хмельницькому) - 1 од;

- Провідний спеціаліст ( з дислокацією у м. Вінниця) - 1 од;

- Провідний спеціаліст ( з дислокацією у м. Житомирі) - 1 од;

- Провідний спеціаліст ( з дислокацією у м. Рівне) - 1 од;

- Провідний спеціаліст ( з дислокацією у м. Чернівці) - 1 од.

При цьому, проаналізувавши надані суду посадові інструкції, кваліфікаційні вимоги щодо посад завідувача сектору та начальника відділу, а також положення щодо вказаних відділу та сектору (арк. спр. 113-119, т.2; 122-128, т.1; 175-194, т.2), суд встановив, що фактично функції та завдання, які були покладені на структурний підрозділ - сектор режимно-секретної роботи та захисту інформації, були передані відділу режимно-секретної роботи та захисту інформації. Також аналогічними є кваліфікаційні вимоги та критерії, посадові обов`язки завідувача сектору та начальника відділу таких структурних підрозділів.

Тобто, Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Хмельницькому зберегло структурну одиницю з тими ж посадовими обов`язками та повноваженнями, які були покладені на завідувача сектору режимно-секретної роботи та захисту інформації.

Суд зазначає, що сам факт затвердження нового штатного розпису державного органу, що фактично не потягнув зміни в організації праці особи, не може бути підставою для беззаперечного звільнення працівника з роботи.

З вищевикладеного суд дійшов висновку про відсутність реального скорочення посади позивача, оскільки структурний підрозділ, в якому вона працювала, та займана посада були фактично перейменовані, проте не скорочені, як на тому наполягає відповідач, а тому такі доводи останнього суд вважає безпідставними.

Таким чином, фактичне перейменування структурного підрозділу, в якому позивач займала посаду завідувача сектору, та перейменування посади не може вважатись скороченням посади державної служби.

Верховний Суд у постанові від 24 липня 2020 року по справі №816/654/17 виклав правову позицію, відповідно до якої сама лише трансформація одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не є підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження.

Цей висновок Верховного Суду викладений щодо застосування статті 87 Закону України «Про державну службу» у попередній редакції, проте є подібним до спірних правовідносин, оскільки зміни, які відбулися, не стосувались правового статусу сектору режимно-секретної роботи та захисту інформації Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, та посади його завідувача.

Отже, скорочення посади державної служби внаслідок затвердження структури та штатної чисельності державного органу не відбулося, тобто підстава припинення державної служби ОСОБА_1 , яка зазначена в оскаржуваному наказі, документально не підтверджена.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому від 25 листопада 2020 року №104-о/с "Про звільнення ОСОБА_1 ".

Звільнення державного службовця з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав державного службовця.

Згідно абз.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, позивач підлягає поновленню на посаді, з якої його звільнено - завідувача сектору режимно-секретної роботи та захисту інформації Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому.

Щодо визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Згідно абз.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно наданої відповідачем довідки, позивачу у вересні 2020 року нараховано 38120 грн., відпрацьовано 22 робочих днів; у жовтні 2020 року нараховано 49520 грн., відпрацьовано 21 робочий день. Середньоденний заробіток становить: (38120+49520)/43=2038,14 грн.

Період вимушеного прогулу позивача обраховується, починаючи з першого дня після звільнення до прийняття судом рішення про поновлення позивача на посаді (з 01.12.2020 по 27.04.2021) і становить 102 робочих дні.

Отже, середній заробіток за період вимушеного прогулу складає 207890,28 грн. (102х2038,14 грн./день). Зазначена сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

Так, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків і зборів.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15 лютого 2019 року по справі №826/6583/14, від 18 квітня 2019 року по справі №812/2/16 та від 8 липня 2019 року по справі №809/4462/15.

Відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки.

Згідно з п.2-3 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, рішення суду про поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 42800,94 грн. (2038,14х 21) підлягає негайному виконанню.

Стосовно вимоги позивача про стягнення 30000 грн. на відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Стаття 237-1 КЗпП України встановлює, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Отже, моральна шкода повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин (тобто бути похідною).

У постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року по справі №464/3789/17 та від 12 квітня 2021 року по справі №420/2489/20 зазначено, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У п.30 постанови Верховного Суду від 23 січня 2020 року по справі №580/1617/19 викладено правову позицію, згідно якої сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.

Виходячи з вищезазначеного, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме рішення відповідача призвело до душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

Відповідно до положень ч.1-2 ст.159 та ч.1 ст.160 КАС України, при розгляді справи судом за правилами загального позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Проте у заявах по суті справи позивачем не вказувались аргументи, пояснення та міркування щодо обґрунтування моральної шкоди.

Сам лише факт прийняття відповідачем протиправного наказу не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.

Таким чином, позивачем не доведено, що рішення відповідача завдало наслідків, які зумовили страждання позивача та спричинили йому моральну шкоду. У справі немає доказів, які б вказували на це, так само як і обґрунтування її розміру. Отже, позовна вимога в частині стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2019 року по справі №159/1257/18, від 12 березня 2020 року по справі №159/751/17 та від 12 квітня 2021 року по справі №420/2489/20.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимога позивача щодо стягнення моральної шкоди необґрунтована та задоволенню не підлягає.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Також позивачем заявлено клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, про що суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними і допустимими доказами.

Позивач не навів аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів саме у цій справі і не надав доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача в частині встановлення відповідачу строку для подання до суду звіту про виконання рішення суду. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2020 року по справі №804/5361/16 та від 26 березня 2020 року по справі №823/175/17.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, від 25 листопада 2020 року №104-о/с "Про звільнення ОСОБА_1 ".

Поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору режимно- секретної роботи та захисту інформації Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому.

Стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.12.2020 по 27.04.2021 у розмірі 207890 (двісті сім тисяч вісімсот дев`яносто) грн. 28 коп. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В задоволенні клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду відмовити.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору режимно-секретної роботи та захисту інформації Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 42800 (сорок дві тисячі вісімсот) грн. 94 коп. підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 06 травня 2021 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Територіальне управління Державного бюро розслідувань у м. Хмельницькому (вул. Пилипчука, 28,Хмельницький,Хмельницька область,29000 , код ЄДРПОУ - 42335958)

Головуючий суддя Д.А. Божук