Рішення № 96757487, 07.05.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/9369/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС в Одеській області (код ЄДРПОУ 08592268; вул. Єврейська, 14, м. Одеса, 65014), Міністерства внутрішніх справ України (код ЄДРПОУ 00032684; вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

22 вересня 2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС в Одеській області, Міністерства внутрішніх справ України, у якій позивач просить суд:

визнати дії Міністерства внутрішніх справ України щодо скасування відмітки органу внутрішніх справ на заяві ОСОБА_1 щодо «умов виплати» одноразової грошової допомоги, які встановлені Порядком №850 та відповідно скасування висновку Ліквідаційної комісії ГУМВС України – протиправними;

зобов`язати Ліквідаційну комісію Головного управління МВС в Одеській області направити до Міністерства внутрішніх справ України заяву (рапорт) ОСОБА_1 для розгляду питання та прийняття рішення про призначення та виплату одноразової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням службових обов`язків, відповідно до ст.ст. 7, 9, ч. 1 ст.18, ст.23 Закону України «Про міліцію» №565 від 29.12.90 р., Положення про проходження служби особами рядового і начальницького складу ОВС, а також Порядку №850 затвердженого ПКМУ 21.10.2015 р.;

визнати звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника УВС Одеського облвиконкому з 13.09.1991 року у запас ЗС СРСР за ст.64 «б» (по хворобі) таким, що відбулося згідно Закону України «Про міліцію» від 29.12.1990 р. №565 та Положення про проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ;

визнати бездіяльність Ліквідаційної комісії Головного управління МВС в Одеській області щодо не подання до Міністерства внутрішніх справ України в 15-денний строк з дня реєстрації заяви (рапорту) з підтвердженими документами, які додані до заяви та висновку щодо виплати грошової допомоги – протиправною;

у зв`язку з протиправними діями Ліквідаційної комісії Головного управління МВС в Одеській області строк пред`явлення вимоги до МВС України щодо виплати одноразової грошової допомоги – відтермінувати на 25 днів.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа №420/9369/20 о 17:01:51 розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалою суду від 28.09.2020 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у даній справі, ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 19.10.2020 року

Судове засідання призначене на 19 жовтня 2020 р. було перенесено у зв`язку з перебування судді на лікарняному та призначено на 04 листопада 2020 р. 10:30 год.

22.10.2020р. (вх.; ЕП/18144/20) від Ліквідаційної комісії Головного управління МВС в Одеській області до суду надійшов відзив на позовну заяву.

23.11.2020 (вх.49673/20) від позивача надійшла відповідь на відзив Ліквідаційної комісії Головного управління МВС в Одеській області.

07.12.2020р. (вх.№52005/20) від Міністерства внутрішніх справ України до суду надійшов відзив на позовну заяву.

08.12.2020р. (вх.№52450/20) від позивача надійшла відповідь на відзив Міністерства внутрішніх справ України.

У підготовче засідання по справі 420/9369/20 призначене на 04 листопада 2020 року oсоби, які беруть участь у справі не з`явились. У зв`язку з неявкою сторін судове засідання відкладено на 23.11.2020р.

Судове засідання призначене на 23 листопада 2020 р. було перенесено у зв`язку з перебуванням судді у відпустці та призначено на 09 грудня 2020 р. 11:00 год.

Судове засідання призначене на 09 грудня 2020 р. було перенесено у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному та призначено на 24 грудня 2020 р. 11:00 год.

23.11.2020р. до суду надійшло клопотання представника позивача про розгляд справи за його відсутності.

Ухвалою суду від 24.12.2020 року закрито підготовче провадження у справі, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 12.01.2021 року.

Ухвалою суду від 12.01.2021 року відмолено у проведенні судового засідання у режимі відеоконференції за клопотанням представника відповідача.

У судове засідання 12.01.2021 року учасники справи явку представників не забезпечили. Про дату час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Згідно ч.1 ст.205 КАСУ неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч.9 ст.205 КАСУ якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що за фактом встановлення інвалідності, спричиненої наслідками ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, позивач звернувся до Головного управління МВС в Одеській області із пакетом документів для призначення та виплати одноразової грошової допомоги. За результатом отримання необхідних документів та їх направлення до МВС України матеріали щодо призначення одноразової грошової допомоги були повернуті у зв`язку із тим, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги, а саме позивач не є службовою особою міліції, а проходив службу у внутрішній службі. Не погоджуючись із цим, позивач звертається до суду із вказаним позовом, стверджуючи, що:

по-перше, ліквідаційна комісія ГУ МВС України в Одеській області в порушення вимог п.8 Порядку №850 щодо подачі документів до МВС в 15-денний строк з дня реєстрації, подала до МВС заяву позивача із значним запізненням – надані 17.04.2020 року документи передані до Міністерства 25.05.2020 року;

по-друге, МВС України повернув матеріали щодо призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із інвалідністю позивача, однак нормативно не обґрунтував підстави для прийняття такого рішення. Фактично, відповідач не розглянув та не прийняв рішення щодо наданих йому матеріалів;

по-третє, відповідач не взято до уваги той факт, що звільнення позивача проведено у відповідності до Закону України «Про міліцію», а нормативне регулювання проходження осіб начальницького складу внутрішньої служби та органів міліції є єдиним та висвітлено в спільних нормативних та підзаконних актах.

22.10.2020р. (вх.№ЕП/18144/20) від Ліквідаційної комісії Головного управління МВС в Одеській області до суду надійшов відзив на позовну заяву. Вказано, що в цілому в положеннях Порядку №850 не згадується будь-яка інша категорія осіб, окрім працівників міліції та членів їх сімей. При цьому, наводячи низку нормативних актів та окремих їх пунктів, відповідач вказує, що служба у міліції та внутрішня служба є різними за своїм нормативним регулюванням сферами, а тому одноразова допомога міліціонеру не може бути призначена працівнику внутрішньої служби.

У відповіді на відзив від 23.11.2020 (вх.49673/20) позивач звернув увагу на те, що порядок проходження позивачем внутрішньої служби регулюється законом про міліцію.

07.12.2020р. (вх.№52005/20) від Міністерства внутрішніх справ України до суду надійшов відзив на позовну заяву, де вказано наступне:

по-перше, позивач має право на компенсацію за шкоду, заподіяну здоров`ю відповідно до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

по-друге, позивачу не присвоювалось звання міліції, тобто в силу ст.16 Закону позивач не може бути визнаний працівником міліції.

08.12.2020р. (вх.№52450/20) від позивача надійшла відповідь на відзив Міністерства внутрішніх справ України, аналогічна за змістом відповіді на відзив від 23.11.2020 (вх.49673/20).

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , є пенсіонером Міністерства внутрішніх справ України з 13 вересня 1991 року.

Згідно посвідчення серія НОМЕР_2 від 31.07.2019 року позивач має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році 1 категорія (а.с.35).

У зв`язку з погіршенням стану здоров`я, згідно п.3 Постанови КМУ № 1210 від 23.11.2011р. та Наказу МОЗ/МНС № 789/1248 від 10.10.2012 р., позивач звернувся до Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв`язку хвороби із заявою про розгляд наданих документів щодо встановлення причинного зв`язку захворювань з впливом Чорнобильської катастрофи в період виконання службових обов`язків.

Експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв`язку хвороб, що призвели до інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС від 11.09.2017 р. № 5187 встановлено причинний зв`язок хвороб позивача, що призвели до інвалідності, а саме : «Захворювання пов`язане з виконанням службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС» (а.с.23).

На підставі вищезазначеного Висновку ЦМЕК МОЗ та МНС України медико-соціальною експертною комісією № 1 м. Одеси позивачу було встановлено II групу інвалідності, причиною інвалідності визначено «Захворювання, пов`язане з виконанням службових обов`язків по ЛНА на ЧАЕС» (а.с.27).

У період до 17.04.2020 року позивач вчиняв дії щодо отримання належних документів для призначення йому та виплати грошової допомоги у зв`язку зі встановленою інвалідністю.

17.04.2020 року на виконання отриманого листа від 15.04.2020 р. за № 9/М-425 та згідно Порядку № 850 позивач подав Ліквідаційній комісії заяву (рапорт), в якій додатками були:

Копія довідки від 04.04.2017р. серія 12 ААА №302555 (первинна інвалідність);

Заява (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленою інвалідністю

Довідка медико-соціальної експертної комісії серія 10 ААА № 128669;

Копія довідки до акту огляду медично-соціальною експертною комісією №882631;

Копія виписки з акту огляду медико.-соц.. експертною комісією до довідки № 882631;

Копія експертного висновку ЦМЕК МОЗ та МНС України Хо5187 від 11.09.2017р.;

Копія свідоцтва про хворобу від 07.91 р. № 1144 ( пояснення у п.2 Заяви від 20.01.20);

Копія довідки від 06.05.91 про участь в роботах пов`язаних з ліквідацією аварії на ЧАЕС;

Копія паспорта громадянина України;

Копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера;

Копія довідки Департаменту праці та соціальної політики про повернення 284грн. 40 коп. (а.с.37).

22.05.2020 року ГУ МВС в Одеській області складено проект висновку, згідно якого позивачу нарахована одноразова грошова допомога у розмірі 336800 грн. (а.с.38).

24.06.2020р. листом №20148/15-2020 Департамент ФОП МВС України повернув матеріали щодо призначення ОГД позивачу, зазначивши, що відмітка ОВС на заяві ОСОБА_1 в частині визначення умов виплати не відповідає законодавству, як і висновок Ліквідаційної комісії ГУМВС України в Одеській області, оскільки позивач не належить до категорії працівників міліції, тому обидва документи підлягають скасуванню.

Як убачається з копії Висновку від 22.05.2020р. (а.с.38) на ньому був проставлений штамп: «недійсний на підставі листа ДФОП від 24.06.2020р. №20148/15-20».

08.10.2020 року Висновком, підписаним заступником голови Ліквідаційної комісії, посилаючись на лист ДФОП МВС від 24.06.20 №20148/15-2020, визнано недійсною заяву ОСОБА_1 від 17.04.2020р. в частині відмітки ОВС про умови виплати та проект Висновку.

Мотивами відмови зазначено, що Порядком № 850, ж і Законом, передбачено виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, виключно працівникам міліції.

Також зазначено, що відповідно до ст. 16 Закону до працівників міліції належали особи, які проходили службу в підрозділах міліції, і яким відповідно до чинного законодавства було присвоєно спеціальні звання міліції, але оскільки позивач має спеціальне звання полковник внутрішньої служби, а не міліції, тому до категорії працівників міліції не належить.

Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

До 07.11.2015 року в Україні діяв Закон «Про міліцію» (далі – Закон №565).

Згідно ст.1 Закону №565 міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Згідно ст.16 Закону №565 особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.

Працівники міліції мають єдиний формений одяг, зразки якого затверджуються Кабінетом Міністрів України, що видається безплатно, і відзнаки. Працівникам міліції видається службове посвідчення.

Використання спеціальних звань, відзнак, форми одягу і службового посвідчення працівника міліції особою, яка не є працівником міліції, тягне за собою відповідальність за законом.

Згідно ст.18 Закону №565 порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Особи, прийняті на службу до міліції, в тому числі слухачі й курсанти вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, які перебувають на військовому обліку військовозобов`язаних, на час служби знімаються з нього і перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ України.

При цьому, постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114 затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі – Положення).

Згідно п.1 Положення це Положення визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки.

До рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ належать особи, які перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ і яким присвоєно спеціальні звання, встановлені законодавством.

Пункт 2 Положення виокремлює звання працівників міліції та працівників внутрішньої служби.

Згідно ч.6 ст.23 Закону №565 У разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 р. № 850 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі – Порядок).

Згідно п.1-3 ці Порядок та умови визначають механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - грошова допомога) у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції.

Днем виникнення права на отримання грошової допомоги є:

у разі загибелі (смерті) працівника міліції - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Грошова допомога призначається і виплачується у разі:

1) загибелі (смерті) працівника міліції, який перебував на службі в органах внутрішніх справ, під час виконання ним службових обов`язків - у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату загибелі (смерті), рівними частками членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого).

Якщо одна із зазначених осіб відмовляється від отримання грошової допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на її отримання.

Заява про відмову від отримання грошової допомоги повинна бути нотаріально посвідчена в установленому законодавством порядку.

Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) працівника міліції визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”;

2) установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі:

250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи;

200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи;

150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи;

3) часткової втрати працездатності працівником міліції без установлення йому інвалідності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальними експертними комісіями, - у розмірі, що визначається у відсотках 100-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення ступеня втрати працездатності. При цьому розмір грошової допомоги не повинен бути меншим за 20-кратний прожитковий мінімум, установлений законом для працездатних осіб, та більшим за 100-кратний прожитковий мінімум, установлений законом для працездатних осіб.

Згідно п.7-9 Порядку працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи:

заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов;

довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).

До заяви додаються копії:

довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією;

постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;

акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов`язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС;

сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації;

документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).

Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції:

витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу;

витяг з особової справи про склад сім`ї загиблого (померлого) працівника міліції.

МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Згідно п.14 Порядку призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком:

учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку;

учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння;

навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом);

подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги.

Суд зазначає, що основа вказаного правового спору полягає у тому, чи можливо призначити позивачу, який є працівником внутрішньої служби, грошову допомогу, яка згідно Порядку №850 призначається працівникам міліції. Позивач в контексті призначення йому грошової допомоги вважає вказані поняття тотожними, оскільки вони регулюються однаковими нормами права. Відповідачі, у свою чергу, стверджують, що робота в органах міліції та в межах внутрішньої служби є різними видами публічної служби.

Поняття «внутрішня служба» використовується виключно у Положенні №114, Закон України «Про міліцію» вказаного поняття не містить та не розкриває. Разом із тим, підстави для прийняття на службу, а також підстави для звільнення зі служби, як у даному випадку із ОСОБА_1 , визначені саме Законом №565.

Логічно припустити, що в контексті соціальних гарантій права працівника міліції стосуються також і працівника внутрішньої служби. Суд при цьому звертає увагу, що Положення №114 не містить норми, яка б прямо встановлювала особливості статусу працівника внутрішньої служби у порівнянні з працівником міліції.

Аналізуючи наведенні міркування в контексті конкретних правовідносин, що склались між ОСОБА_1 з однієї сторони та Ліквідаційною комісією ГУ МВС та МВС України з іншої суд звертає увагу на наступне.

Згідно п.8, 9 Порядку №850 керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції:

витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу;

витяг з особової справи про склад сім`ї загиблого (померлого) працівника міліції.

МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

На виконання вказаної норми 22.05.2020 року Ліквідаційною комісією складено висновок та направлено його до МВС України.

При цьому, положення Порядку не встановлюють повноваження регіонального органу скасовувати власний висновок.

Надалі, МВС України має розглянути отримані документи та прийняти рішення про призначення грошової допомоги або відмовити у її призначенні з підстав, визначених п.14 Порядку.

Згідно п.14 Порядку призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком:

учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку;

учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння;

навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом);

подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги.

В порушення вказаної норми МВС України не прийняло жодного із передбачених рішень, а повернуло документи, визнавши висновок Ліквідаційної комісії таким, що підлягає скасуванню.

Суд акцентує увагу, що повноваження у МВС України визнавати висновок недійсним законодавством не встановлені.

Таким чином, МВС України не лише не прийняло рішення, а й допустило вчинення дій, що прямо не передбачені чинним законодавством, у чому суд вбачає порушення ст.19 Конституції України.

Формуючи проміжний висновок, суд зазначає наступне:

по-перше, за результатом отриманого Висновку від 22.05.2020 року МВС України не прийняло жодного із передбачених п.9 Порядку №850 рішень;

по-друге, за відсутності такого повноваження МВС України визнало висновок від 22.05.2020 року таким, що підлягає скасуванню.

Крім цього, суд звертає увагу на таке.

У зв`язку з погіршенням стану здоров`я, згідно п.3 Постанови КМУ № 1210 від 23.11.2011р. та Наказу МОЗ/МНС № 789/1248 від 10.10.2012 р., позивач звернувся до Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв`язку хвороб із заявою про розгляд наданих мною документів щодо встановлення причинного зв`язку захворювань з впливом Чорнобильської катастрофи в період виконання службових обов`язків.

Експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв`язку хвороб, що призвели до інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС від 11.09.2017 р. № 5187 встановлено причинний зв`язок хвороб позивача, що призвели до інвалідності, а саме : «Захворювання пов`язане з виконанням службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС» (а.с.23).

На підставі вище зазначеного Висновку ЦМЕК МОЗ та МНС України медико-соціальною експертною комісією № 1 м. Одеси позивачу було встановлено II групу інвалідності, причиною інвалідності визначено «Захворювання, пов`язане з виконанням службових обов`язків по ЛНА на ЧАЕС» (а.с.27).

У період до 17.04.2020 року (фактично 3 роки) позивач вчиняв дії для отримання документів для призначення йому та виплати грошової допомоги у зв`язку зі встановленою інвалідністю.

При цьому, питання щодо можливості чи неможливості призначення йому допомоги в контексті проходження служби у внутрішній службі не виникало.

ЄСПЛ у рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України»

(Заяви № 68385/10 та 71378/10) зазначив таке: «Суд нагадує, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Кореску v. Slovakia), п. 50; «Anheuser-Busch Inc. проти Португалії» (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява № 73049/01, п. 65, ЄСПЛ 2007-І)»

Після формування висновку, де вже визначено конкретну суму, яка підлягає позивачу до сплати, та за обґрунтованого очікування отримати грошову допомогу при впевненості відсутності умов, передбачених п.14 Порядку для відмови у призначенні допомоги, відповідач вчиняє не передбачені чинним законодавством дії, що суд вважає недопустимим.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку про протиправність дій Міністерства внутрішніх справ України щодо визнання підлягаючим скасуванню висновку Головного управління МВС в Одеській області від 22.05.2020 року щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у сумі 336800 грн.

При цьому, заявлені позивачем вимоги, хоча і розкривають суть незгоди позивача із вчиненими відповідачами діями, не є належним способом захисту порушених прав позивача.

Відповідно до частин 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У постанові від 05.09.2018 у справі №826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналогічний правовий висновок висвітлено й у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №2340/2921/18 та справі №520/8576/18 від 26 грудня 2019 року.

Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

У спірних правовідносинах суть спору полягає не у тому, що МВС України прийняло неправомірне рішення по суті питання, а у тому, що таке питання по суті протиправно не розглянуто.

З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне, беручи до уваги факт повернення документів позивача до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області, зобов`язати Міністерство внутрішніх справи України розглянути Висновок Головного управління МВС в Одеській області від 22.05.2020 року щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у сумі 336800 грн. та прийняти рішення, передбачене пунктом 9 Порядку №850, затвердженого ПКМУ 21.10.2015 р.

Згідно ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа “РуїзТоріха проти Іспанії” (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України цієї ж статті у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії суд приймає у справах, де відповідач допустив неправомірну бездіяльність за умови обов`язку вчинити певну дію. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач, але не може втручатися в його компетенцію.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Згідно ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа “РуїзТоріха проти Іспанії” (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

На підставі вищенаведеного, з метою належного захисту прав позивача, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, а доводи відповідачів відхиляє з вищенаведених мотивів.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Позивачем, як особою, звільненою від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674-VI, судовий збір за подання адміністративного позову до Одеського окружного адміністративного суду не сплачувався. Доказів здійснення інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, сторонами до суду не надано, а тому у справі відсутні підстави для розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС в Одеській області (код ЄДРПОУ 08592268; вул. Єврейська, 14, м. Одеса, 65014), Міністерства внутрішніх справ України (код ЄДРПОУ 00032684; вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо визнання таким, що підлягає скасуванню висновок Головного управління МВС в Одеській області від 22.05.2020 року щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у сумі 336800 грн.

Зобов`язати Міністерство внутрішніх справи України розглянути Висновок Головного управління МВС в Одеській області від 22.05.2020 року та додані до нього документи щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у сумі 336800 грн. та прийняти рішення, передбачене пунктом 9 Порядку №850, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України 21.10.2015 р., про відмову або призначення грошової допомоги ОСОБА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя М.М.Аракелян