Рішення № 96757465, 07.05.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2116/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Управління Державного агентства рибного господарства у Одеській області (вул. Балківська, 12В, м. Одеса, 65110) зобов`язання вчинити певні дії, –

В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 до Управління Державного агентства рибного господарства у Одеській області (далі Управління рибного господарства), в якому позивач просить: зобов`язати відповідача розрахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку з 31.12.2020 по 22.01.2021 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.

Позивач зазначив, що він з 19.11.2019 по 31.12.2020 року працював в Управлінні рибного господарства.

24.12.2020 ним подано заяву на звільнення з Управління рибного господарства у зв`язку з переведенням до Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів іта державному кордоні 31 грудня 2020 року.

Наказом №304-о від 30.12.2020 року він звільнений з посади головного державного інспектора відділу охорони водних біоресурсів «Рибоохоронний патруль» Управління рибного господарства 31.12.2020 року.

Також 31.12.2020 ним подано до Управління рибного господарства додаткову заяву про виплату всіх коштів в день звільнення. Спору про виплату вищевказаних коштів між ним та Управлінням не було.

Крім того, в довідці №3-7-16/3191-20 від 30.12.2020 Управління рибного господарства вказало, що при звільненні виплачено грошову компенсацію за 13 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 05.12.2019 по 04.12.2020; 2 календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 05.12.2019 по 31.12.2020; 2 календарні дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби за період з 21.09.2019 по 20.09.2020; 7 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби за період з 21.09.2020 по 20.09.2021.

Однак, вказані кошти він отримав лише 22.01.2021, тобто із затримкою на 22 дні.

Позивач посилаючись на положення ст.ст.116,117 КЗпПУ вважає, що відповідач повинен виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Позивач вказує, що відповідно до Рішення Конституційного суду України №4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року аналіз ст.ст. 116, 117 КЗпП України свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до Архівної відомості №10 та довідки Ок-5 за листопад - грудень 2020 року йому Управлінням рибного господарства нараховано заробітну плату в сумі 25 163, 42 грн, а тому вважає, що наявні всі підстави для нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто з 31.12.2020 по 22.01.2021, з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року.

Позивач просив задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 19.02.2021 року позов залишений без руху та наданий строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 09.03.2021 року позовна заява прийнята до розгляду та провадження по справі відкрите, вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач подав до суду відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що заробітна плата позивачу за грудень 2020 була нарахована 21.12.2020 р., та виплачена в повному обсязі 23.12.2020 року.

Заява про звільнення від позивача надійшла 24.12.2020 року, тобто після завершення розрахунків по оплаті праці. На дату подання заяви позивача (24.12.2020) та наказу про звільнення (30.12.2020 №304-о) кошторисні призначення 2020 року на оплату праці були використані у повному обсязі, що підтверджуються випискою із Державної казначейської служби України за 23.12.2020.

У заяві про звільнення від 24.12.2020 позивачем вказана бажана дата звільнення 31.12.2020. Позивач, на час звернення, достеменно знав, що остаточний розрахунок при його звільненні не може бути здійснений Управлінням в останній день року з огляду на відсутність залишку КЕКВ 2111 «заробітна плата», але наполягав (просив «піти йому на зустріч») на звільненні саме цією датою оскільки, за його словами, від цього залежало працевлаштування в установі до якої він переводилася. Управління задовольнило прохання позивача.

Кошторис Управління на 2021 рік було затверджено Державним агентством рибного господарства України 15.01.2021 року та передано до ГУ ДКСУ в Одеській області 16.01.2021. Право проводити платежі згідно затверджених кошторисних призначень на оплату праці на 2021 рік було отримано 21.01.2021 року та в цей же день було направлено платежі по оплаті праці на ГУ ДКСУ в Одеській області, які були проведені 22.01.2021.

Невчасно виплаченою була лише сума компенсації за 13 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 05.12.2019 по 04.12.2020, 2 календарних дня щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 05.12.2020 по 31.12.2020, 2 календарних дня щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби за період з 21.09.2019 по 20.09.2020 та 7 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби за період з 21.09.2020 по 20.09.2021, тобто 11771 грн, а все інше грошове забезпечення було виплачене вчасно.

Проте позивач оперуючи поняттям “всі суми” звернувся за виплатою, і самої компенсації, і додатково - його середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації.

Представник відповідача вказує, що ст.116 КЗпПУ оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні. Вказані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також представник відповідача в обґрунтування своїх доводів наводить правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.11.2020 року по справі №480/3105/19 (п.п. 58-61), відповідно до яких синтаксичний розбір текстуального змісту ст.117 КЗпПУ дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). В разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи поважність причин, фактично неможливості виплатити позивачу при звільненні 30.12.2020 року компенсацію за дні невикористаної відпустки, представник просить відмовити у задоволенні позову.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій просив не брати до уваги відзив на позов та наполягав на задоволенні позову з підстав, викладених в ньому.

Справа розглянута в порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України (паспорт серії НОМЕР_1 , працював в Управління Державного агентства рибного господарства у Одеській області з 19.11.2019 року.

24.12.2020 року подав на ім`я заступника начальника Управління заяву про звільнення з займаної посади 31.12.2020 року шляхом переведення

30.12.2020 року Управлінням Державного агентства рибного господарства у Одеській області виданий наказом №304-о «Про звільнення ОСОБА_1 », згідно з яким наказано звільнити ОСОБА_2 з посади головного державного інспектора відділу охорони водних біоресурсів «Рибоохоронний патруль» 31 грудня 2020 року в порядку переведення для подальшої роботи в Південному міжрегіональному головному управлінні Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 Закону України «Про державну службу», пункту 5 статті 36 КЗпП України та виплатити йому грошову компенсацію за: -13 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 05.12.2019 по 04.12.2020; -2 календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 05.12.2020 по 31.12.2020; -2 календарні дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби за період з 21.09.2019 по 20.09.2020; -7 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби за період з 21.09.2020 по 20.09.2021року.

31.12.2021 року ОСОБА_1 подав заяву про виплату йому всіх належних сум згідно зі ст.ст.47,116 КЗпП України.

Позивачу на його картковий рахунок виплачено відповідно до наказу компенсація за невикористані дні відпусток кошти у сумі 11771,41грн.

Позивач вважаючи порушеними свої права щодо своєчасного з ним розрахунку при звільненні звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши заяви по суті та надані учасниками справи докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпПУ.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст.47 КЗпПУ власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст.116 цього Кодексу.

За приписами ст.116 КЗпПУ при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною 1 ст.117 КЗпПУ визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпПУ, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом з тим ст.116 КЗпПУ на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбаченіст.117 КЗпПУ, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпПУ, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17 аналізуючи застосування ст.ст.116,117 КЗпПУ дійшла до висновку, що цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст.117 КЗпПУ відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно дост.117 КЗпПУ, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом ч.1 ст.117 КЗпПУ обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1ст.117 КЗпПУ переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина 2 ст.117 КЗпПУ стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпПУ. Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦКУ, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпПУ, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпПУ , враховуючи:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором,

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника,

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково, тобто застосувавши принцип співмірності.

У даній справі позивач ОСОБА_1 посилається на архівну довідку, згідно з якою йому за листопад-грудень виплачено 25163,42грн та вважає, що йому з урахуванням вказаної суми повинно бути виплачені кошти за час затримки розрахунку з ним з 31.12.2020 року по 22.01.2021 року.

Між тим, у вказаній довідки зазначено, що у грудні позивачу сплачено 2032,74грн за відпустку.

У наданої до відзиву службової записки вказано, що у грудні 2020 року позивач з 18.12.2020 року по 24.12.2020 року знаходився на лікарняному, з 28.12.2020 року по 31.12.2020 року у відпустці.

Вказаних обставин позивач у відповіді на відзив не спростовував.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з п.4 при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Суд також враховує, що заява про звільнення була подана позивачем 24.12.2020 року, тобто під час знаходження його на лікарняному.

31.12.2020 року у день звільнення позивач знаходився у відпустці, тобто не працював.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Оскільки позивач звільнявся 31.12.2020 року, у день звільнення не працював, але подав заяву про розрахунок з ним, наступним робочим днем вважається 04.01.2021 року, тобто розрахунок з ним повинен був здійснений не пізніше 04.01.2021 року.

Суд вважає, що не є підставою для звільнення в цілому від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, посилання відповідача на те, що 23.12.2020 року була виплачена зарплата працівникам Управління та на рахунках по зарплаті не було коштів, оскільки заява про звільнення позивачем була подана 24.12.2020 року, та відповідач не надав жодного належного доказу щодо спроби вирішити питання про розрахунок з позивачем після подання ним заяви та на час його звільнення – 31.12.2020 року (про вказану дату він зазначив у заяві про звільнення).

У той же час суд враховує обставини справи, що на початок бюджетного року існують обставини, які перешкоджають здійснювати виплати по зарплаті на початку січня 2021 року, про що відповідач вказує у відзиві на позов з наданням відповідних доказів. При цьому суд вважає, що позивач, якій проходив державну службу був обізнаний про вказані обставини.

Також суд враховує, що позивачу не було під час звільнення своєчасно сплачені лише кошти щодо компенсації відпустки.

Таким чином, суд, враховуючи всі вищеназвані обставини, компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, дійшов висновку про зменшення розміру відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпПУ. Застосовуючи до даних правовідносин принцип співмірності суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача, шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу за затримку розрахунку з ним 4 тис грн.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши надані докази суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 2,3,6,7,8,9,12,139,241-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Управління Державного агентства рибного господарства у Одеській області (вул. Балківська, 12В, м. Одеса, 65110, код ЄДРПОУ 40605109) зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов`язати Управління Державного агентства рибного господарства у Одеській області розрахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за затримку розрахунку з при звільненні у розмірі 4000,00грн.

Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва